Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №380/13779/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 рокусправа № 380/13779/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції ( 79005, м. Львів, вул. Архипенка, 1 , ЄДРПОУ 40867243) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, у якій просить суд: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням III групи інвалідності за захворюванням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ та зобов`язати відповідача прийняти відповідне рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності станом на 29 квітня 2025 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він в період з 1999 року по 2014 рік проходив службу у УДПтСУ ЛВК №30 Державної кримінально виконавчої служби ДКВС на посаді молодшого інспектора відділу охорони. Під час проходження служби він захворів на гіпертонічну хворобу, а в 2011 році травму. Після встановлення мені інвалідності позивач декілька разів звертався з письмовою заявою до відповідача з проханням виплатити одноразову допомогу. На першу заяву він отримав висновок про відмову у призначенні йому одноразової грошової допомоги від 05.07.2025 року. Позивач був змушений звернутися із запитом до медичної військово-лікарської комісії ДУ ТМО МВС України по Львівській області. Після цього позивач ще два рази звертався із заявами про виплату йому одноразової грошової допомоги. 18 травня 2026 року позивач вчетверте подав до відповідача всі необхідні документи на виплату йому одноразової допомоги, але відповіддю від 25.05.2026 йому було повернуто всі документи, оскільки вони не відповідають вимогам пункту 7 абзацу 2 постанови Кабінету Міністрів України № 850 від 21.09.2015 року, а також, що «формулювання, пов`язане з проходженням служби в поліції», суперечить наказу МВС України №85 від 06.02.2001 року, який був чинний на день його звільнення. Вважає, що йому безпідставно відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, з врахуванням вимог відповідних законодавчих актів України. Просив позов задовольнити.

Ухвалою судді від 6 липня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалам. Просив позов задовольнити.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що під час розгляду Відповідачем поданих документів виявлено, що у витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи не визначено ступінь втрати працездатності у відсотках, що суперечить вимогам пункту 7 Порядку. Окрім того, формулювання пункту 17.1.10. «захворювання пов`язане з проходженням служби в поліції» суперечить наказу МВСУ №85 від 06.02.2001, який був чинний на день звільнення ОСОБА_1 та Порядку №850. Так, підпунктом 2 пункту 3 Порядку передбачено, що грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення працівникові міліції інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ. Щодо позовної вимоги про зобов`язання Відповідача прийняти відповідне рішення про призначення та виплату Позивачу одноразової грошової допомоги звертаємо увагу суду, що ЗМУ МЮ не є органом, уповноваженим приймати таке рішення. Вважає, що прийняття рішення про повернення поданих Позивачем документів є правомірним, оскільки такі подані з порушенням вимог чинного законодавства України, яким регулюється питання призначення одноразової грошової допомоги колишнім працівникам органів внутрішніх справ.

Всебічно дослідивши та об`єктивно оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 в період з 1999 року по 2014 рік проходив службу в УДПтСУ ЛВК №30 Державної кримінально виконавчої служби ДКВС на посаді молодшого інспектора відділу охорони.

Під час проходження служби позивач захворів на гіпертонічну хворобу.

В 2011 році з позивачем стався нещасний випадок, він отримав консолідований перелом шилоподібного паростка правої променевої кістки. Позивачу було встановлено діагноз після травматичний (2011) деформуючий остеоартроз з асептичним некрозом пів місяцевої кістки правого променево-зап`ястного суглобу III ступеня з незначним больовим синдромом та помірною згинальнорозгинальною контрактурою. Травма, одержана в результаті нещасного випадку НІ , не пов`язана з виконанням службових обов`язків. Підстава : Акт по формі Н5 КВС від 07.02.2014 року. Остеохондроз поперекового відділу хребта без порушення функції Сольовий діатез. Гіпертонічна хвороба 1 ступеня, ризик низький. Захворювання, ТАК, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, що підтверджується свідоцтвом про хворобу № 18 від 14.02.2014 року військово - лікарської комісії (ВЛК) ГУМВС у Львівській області.

Рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи з 29.04.2025 ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності.

Після встановлення позивачу інвалідності він декілька разів звертався з письмовою заявою до відповідача з проханням виплатити йому одноразову допомогу.

На першу заяву позивача він отримав висновок про відмову у призначенні йому одноразової грошової допомоги від 05.07.2025.

Причиною відмови було те, що формулювання про причинний зв`язок не відповідає вимогам наказу № 3407/5/709, а у пунктах 17.2.4 та 17.2.5 не зазначені причина втрати працездатності, відсоток втрати працездатності та дата встановлення професійного захворювання. Позивачу було повернуто документи щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, як такі, що не відповідають вимогам постанови КМ України № 850 та наказу № 3407/5/709.

Позивач звернувся із запитом до медичної військово-лікарської комісії ДУ ТМО МВС України по Львівській області, на який отримав відповідь від 23.07.2025

ОСОБА_1 повторно подав документи на виплату йому одноразової грошової допомоги, однак йому відмовили, мотивуючи це тим, що йому не було визначено відсотків втрати працездатності.

Позивач звернувся із письмовою заявою до керівництва КНП ЛОР « ЛОКЛ» щодо визначення йому відсотків втрати працездатності.

На цю заяву я отримав відповідь про те, що у зв`язку з введенням в дію постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2025 на сьогоднішній день причина інвалідності у військовослужбовців встановлюється відповідно до висновку військово-лікарської комісії, (довідка свідоцтво про хворобу); військовослужбовцям встановлюється або група інвалідності, або відсотки втрати працездатності. Отже, рішення експертної команди, яка оглядала, правильне».

Втретє позивач звернувся із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги в квітні 2026 року.

Позивачу було відмовлено в виплаті одноразової грошової допомоги згідно з висновком від 20.04.2026, оскільки документи, щодо виплати одноразової грошової допомоги без встановлення інвалідності не відповідають вимогам постанови КМ України № 850 та постанови КМ України № 1338, а тому підлягають поверненню заявнику.

18 травня 2026 року ОСОБА_1 вчетверте подав всі необхідні документи на виплату йому одноразової допомоги до відповідача

25.05.2026 відповідач повернув вказані матеріали для приведення відповідно до зазначеного вище законодавства, оскільки вони не відповідають вимогам пункту 7 абзацу 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 850 від 21.09.2015 року, а також, що «формулювання, пов`язане з проходженням служби в поліції», суперечить наказу МВСУ № 85 від 06.02.2001 року, який був чинний на день його звільнення.

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням III групи інвалідності, звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п.5 Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України до законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюються дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.

При цьому, ч.5 ст.23 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 року №2713-IV передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

У попередніх редакціях ч.5 ст.23 цього ж Закону було передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників органів внутрішніх справ, які не мають спеціальних звань.

Суд зазначає, що фактично законодавцем закріплено поширення усіх норм, які врегульовують порядок і умови проходження служби працівниками органів внутрішніх справ, а в подальшому поліцейських, на працівників кримінально-виконавчої служби.

02.07.2015 прийнято Закон України «Про Національну поліцію» №580-VIII згідно з пунктом 15 Прикінцевих та перехідних положень якого право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

До набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію» порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону України «Про міліцію» №565-XII від 20.12.1990 та Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21.10.2015 (далі - Порядок № 850).

Відповідно до частини шостої статті 23 Закону України «Про міліцію» у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Пунктом 2 Порядку №850 визначено, що днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно із підпунктом 2 пункту 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.

За правилами пункту 7, 8 Порядку №850 працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).

До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов`язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).

Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції: витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу; витяг з особової справи про склад сім`ї загиблого (померлого) працівника міліції.

Відповідно до пункту 9 Порядку № 850 МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Суд встановив, що Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, відповідно до листа від 25.05.2026 ухилилося від прийняття рішення, що віднесене до його компетенції, оскільки не прийняло жодного рішення щодо одноразової грошової допомоги заявнику (про призначення/відмову у призначенні).

Відповідач стверджує, що під час розгляду ним поданих документів виявлено, що у витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи не визначено ступінь втрати працездатності у відсотках, що суперечить вимогам пункту 7 Порядку. Окрім того, формулювання пункту 17.1.10. «захворювання пов`язане з проходженням служби в поліції» суперечить наказу МВСУ №85 від 06.02.2001, який був чинний на день звільнення ОСОБА_1 та Порядку №850.

Щодо обраного позивачем способу відновлення порушеного права та позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу у зв`язку із третьою групою інвалідності, суд вважає, що рішення про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з третьою групою інвалідністю відповідачем не приймалося, а тому в задоволенні позовних вимог в цій частині необхідно відмовити.

Суд зазначає, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

З огляду на вказане, суд кваліфікує бездіяльність відповідача щодо розгляду матеріалів щодо призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням третьої групи інвалідності, що настала внаслідок травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків як протиправну.

Щодо позовної вимоги зобов`язати відповідача прийняти відповідне рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності станом на 29 квітня 2025 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно із частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тобто, за змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 КАС України.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям.

Щодо ефективності обраного способу захисту суд зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Такий спосіб захисту, як зобов`язання прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями.

Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

У вказаному випадку відповідач не вирішив порушене заявником питання і не ухвалив з цього приводу жодного акта у формі рішення у формі та за процедурою, визначеною законом.

З метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає зобов`язати відповідача повторно розглянути матеріали щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням третьої групи інвалідності, що настала внаслідок травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків та прийняти відповідне рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства Юстиції щодо нерозгляду матеріалів ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням третьої групи інвалідності за захворюванням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Зобов`язати Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства Юстиції повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності станом на 29 квітня 2025 року та прийняти відповідне рішення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції ( 79005, м. Львів, вул. Архипенка, 1 , ЄДРПОУ 40867243) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяБрильовський Роман Михайлович