Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №380/12908/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року

справа №380/12908/26

провадження № П/380/13032/26

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши в письмовому провадженні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІКЕР» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень,

в с т а н о в и в

Товариство з обмеженою відповідальністю «СІКЕР» (місцезнаходження: 81332, Львівська обл., Мостиський р-н, с. Гостинцеве, вул. Львівська, 2/101; ЄДРПОУ: 40557114) звернулось до суду із позовом до Львівської митниці (місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1; ЄДРПОУ: 43971343), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000787/3 від 14.05.2026.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час здійснення господарської діяльності ТзОВ «Сікер» уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «ZHEJIANG LINGSHA TECHNOLOGY CO., LTD», Китайська Народна Республіка, зовнішньоекономічний контракт №ТТС2208136 від 26.10.2022, предметом якого є зобов`язання продавця поставити і передати у власність покупця товар (батути, а також їх комплектуючі), а покупця – прийняти та оплатити товар згідно інвойсів, які є невід`ємними частинами вказаного Контракту. На виконання вимог вказаного контракту згідно рахунку-фактури (інвойсу) від 16.12.2025 №TTC2508249-1, позивач придбав у продавця товар загальною вартістю 23 698.50 пдоларів США, який було ввезено на митну територію України. З метою митного оформлення вказаного товару позивач подав до відповідача електронну митну декларацію №25UA209170018551U1. Разом з митною декларацією в якості підстави для застосування основного методу визначення митної вартості товару було надано документи, які містять відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її. Проте, відповідач протиправно, на переконання позивача, здійснив коригування митної вартості ввезеного товару, що призвело до необхідності сплати різниці між сумами митних платежів та нанесено значних збитків позивачу. Вважаючи таке рішення про коригування митної вартості протиправним, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Ухвалою від 29.06.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами справи.

Відповідач 06.07.2026 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що обов`язок доведення заявленої у митній декларації митної вартості лежить на декларантові. При цьому для підтвердження заявленої митної вартості декларант зобов`язаний подати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Як вбачається із оскаржуваного рішення про коригування митної вартості, підставою для невизнання заявленої митної вартості товарів слугувало те, що за результатами опрацювання поданих декларантом до митного оформлення документів було встановлено відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом, в тому числі неподання документів, передбачених ч. 2 ст. 53 МК України. Ч. 2 ст. 58 МК України визначено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про те, що під час здійснення митного контролю, митний орган зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів не лише шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, а також зобов`язаний здійснювати контроль наявності в поданих декларантом документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Окрім того, відповідач зазначає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не є обґрунтованою та є завищеною у контексті обсягу фактично наданих ним послуг, із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Разом з відзивом відповідач подав клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Представник позивача 10.07.2026 подав відповідь на відзив, у якій заперечив проти доводів відповідача та просив задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 12.10.2026 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю “СІКЕР” зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань (ЄДРПОУ 40557114), основний вид господарської діяльності згідно з КВЕД: 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля.

Під час здійснення господарської діяльності ТзОВ «Сікер» (Покупець) укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «ZHEJIANG LINGSHA TECHNOLOGY CO., LTD», Китай (Продавець), зовнішньоекономічний контракт №ТТС2208136 від 26.10.2022, за яким продавець поставляє та передає у власність батути, а також їх комплектуючі, а покупець приймає та оплачує товар згідно з інвойсами, які є невід`ємною частиною цього контракту.

На виконання вимог зовнішньоекономічного контракту №ТТС2208136 від 26.10.2022 позивач придбав у продавця товар згідно рахунку-фактури (Інвойсу) №ТТС2508249-1 від 16.12.2025 загальною вартістю 23 698.50 доларів США. З метою митного оформлення вказаного товару 06.03.2026 позивач подав до Львівської митниці електронну митну декларацію №25UA209170018551U1, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначених у графі 31 митної декларації, зокрема, тов. №1 – Інвентар та обладнання для заняття фізкультурою, гімнастикою або гри на свіжому повітрі: батути в комплекті в розібраному вигляді.

Одночасно, Декларантом до митного контролю, разом з митною декларацією №25UA209170018551U1 в якості підстави для застосування основного методу було надано наступні документи, які містять відомості щодо ціни товару, зазначені у графі 44 митної декларації: пакувальний лист від 16.12.2025; рахунок-проформу №TTC2508249-1 від 17.10.2025; рахунок-фактуру №TTC2508249-1 від 16.12.2025; коносамент UTRUST25122198 26.12.2025; накладну УМВС №0103202616 від 01.03.2026; автотранспортну накладну №4692 від 05.03.2026; декларацію про походження товару №TTC2508249-1 від 16.12.2025; банківські платіжні документи, що стосуються товару №1503 від 21.10.2025 та №1565 від 23.02.2026; рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг №80988 від 04.03.2026; зовнішньоекономічний контракт №TTC2208136 від 26.10.2022; договір про перевезення №1966-T/24 від 25.11.2024; копію митної декларації країни відправлення №310120250514246702.

За наслідками опрацювання наданих документів Львівська митниця надіслала повідомлення декларанту наступного змісту: «Необхідне подання додаткових документів для підтвердження митної вартості відповідно до ст. 53 МКУ, а саме: зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; - якщо рахунок сплачено; банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; якщо здійснювалось страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (рахунок на перевезення, договір на перевезення); виписку з бухгалтерської документації; - каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявлені ними митної вартості товару».

У свою чергу Декларант просив визнати та погодити митну вартість на основі поданих документів, а також зазначив, що усі інші документи відповідно до ст. 53 МКУ вже були подані разом із ЕВМД №25UA209170018551U1. Більше надати документів немає змоги.

Однак, 11.03.2026 Львівською митницею прийнято Рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/000355/2, в графі 33 якого було вказано: «В рамках реалізації положень статей 52,53,54,55,58,335 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI (далі - МКУ), за результатами опрацювання документів, наданих для підтвердження заявленої митної вартості товару, митна вартість не може бути визнана з наступних причин: - подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій та третій статті 53 МКУ, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар; - надані декларантом на запит Митного органу документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена. Декларантом здійснюючи декларування оцінюваного товару самостійно визначено митну вартість таких товарів за основним методом тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Відповідно до ч. 2 ст. 58 МКУ, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка с обов`язковою при її обчисленні. Відповідно до п.1 ч.4 ст.54 МКУ здійснено контроль наявності в поданих документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Під час здійснення контролю опрацьовано інформацію, що міститься у наданих до митного оформлення товаросупровідних документах та встановлено наступне: - поставка товару, здійснювалась на підставі контракту від 26.10.2022 № ТТС2208136 (далі - Контракт), укладеного між ZHEJIANG LINGSHA TECHNOLOGY CO., LTD (постачальник) та ТОВ «Сікер» (покупець), згідно з яким постачання товару, зазначеного у проформах-інвойсах, буде здійснено протягом 120 (ста двадцяти) календарних днів після підписання Контракту повноважними представниками обох сторін (пункт 2.1); загальна вартість товару, що поставляється за цим контрактом, становить не більше 2 000 000 USD (пункт 3); Контракт діє до моменту виконання сторонами всіх зобов`язань щодо нього в повному обсязі. Будь-які зміни та доповнення до Контракту дійсні за умови, якщо вони вчинені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін. Дійсними та обов`язковими для постачальника - продавця та покупця визнаються лише ті зміни та доповнення, які зроблені за взаємною угодою. Під угодою в письмовій формі про зміну або доповнення Контракту розуміються угоди, оформлені у вигляді додаткової угоди та додані до тексту контракту, а також ті, що досягнуті шляхом обміну телеграмами або електронною поштою (пункт 10). Першочергово слід відмітити, що Контракт не містить відомостей щодо повноважного представника постачальника, який з урахуванням умов пунктів 2.1, 10 Контракту має право його укладати. Загалом, при детальнішому вивченні можна дійти висновку, що контрактом не визначено поняття момент повного виконання. При цьому, із урахуванням того, що контракт укладено у м. Львів, Україна, то до такого застосовується законодавство України, а відтак строк дії договору обов`язково погоджується при укладенні сторонами (ч.З ст. 180 ГКУ). При цьому строк - є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія. Однак, контракт не містить положень щодо строку дії контракту, що не дозволяє перевірити його чинність на момент подання митної декларації щодо оцінюваних товарів, враховуючи, що такий укладено понад 1 рік назад; - митна Декларація країни експорту від 20.12.2025 № 310120250514246702 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів, через відсутність в ній дати експорту, у зв`язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними; окрім того в графі «номер накладної(дорожнього листа)» наявний номер документа 262596219, який до митного оформлення не поданий - відповідно до розділу 4 Договору про транспортно-експедиторське обслуговування від 25.11.2024 № І966-Т/24 вартість послуг (ставка) погоджуються сторонами в заявці. Заявка до митного оформлення не подана. Одним із основних документів, що підтверджують митну вартість товарів, є банківські Платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (пункти 4 частини другої статті 53 Кодексу). Згідно з нормами Закону України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції», Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 № 2, для здійснення платіжної операції з переказу Іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216 (далі - Положення № 216). У якості банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, декларантом додатково надано копії платіжних інструкцій в іноземній валюті або банківських металах від 21.10.2025 №1503, від 23.02.2026 №1565, які не можуть бути взяті до уваги, оскільки: не містять обов`язкових реквізитів, Визначених Положенням № 216, зокрема підпису(ів) (власноручного(их)/електронного(их)) відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України мае(ють) право розпоряджатись рахунком; Підсумовуючи викладене, декларантом не надано належних документальних підтверджень ціни, що фактично сплачена за оцінюваний товар,- Відповідно до вимог ЗУ "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 01.08.2006 №57-V та ст.6 Конвенції про договір (міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956) у гр. 22 та 23 CMR-зазначається підпис та/або печатка відправника та перевізника. В CMR №4692 від 05.03.2026 у гр. 22 ,гр .23 відсутній штамп та/або підпис відправника. У сукупності перелічені фактори вказують на наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах та відсутність всіх відомостей щодо обставин купівлі-продажу товару. Отже, відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці; що є порушенням вимог положень частини 21 етап і 58 Митного кодексу. Таким чином, Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обгрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. Відповідно до статті 53 Митного кодексу України декларанту надіслано вимогу про надання додаткових документів для підтвердження числового значення заявленої митної вартості, а саме: - зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; - якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; - за наявності - інші платіжні та/або бухгал терські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; - якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. - транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (рахунок на перевезення, договір на перевезення); - виписку з бухгалтерської документації; - каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; - копію митної декларації країни відправлення; - висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару На вимогу митного органу декларантом додатково надіслані прайс - лист, інформацію з інтернет видань. Надіслані на вимогу митного органу додатково надані документи не усувають та не пояснюють встановлених розбіжностей. Інших документів на вимогу не надано. За зезультатами розгляду всіх наданих документів було встановлено неподання документів: - виписку з бухгалтерської документації; банківські платіжні документи, що стосуються транспортування; заявка на перевезення, висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Таким чином, Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обгрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. Зважаючи на викладене, відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 54 МКУ, у зв`язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - третій статті 53 МК, Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість. Проведено консультації з декларантом згідно з ст.57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 26 (ст.60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості. Застосовано метод 2т (ст. 64 МКУ). Митний кодекс України від 13.03.2012 року №4495-VI розділ III. Основою для розрахунку слугувала митна вартість товару "батути", оформленого за МД №UA209230/2025/56809 від 17.06.2025. Скоригована митна вартість склала 3,7501 дол.США/кг Коригування на обсяг партії товару, комерційні рівні не здійснювалося оскільки заявлені показники оцінюваної партії товару відповідають таким у джерелі.».

Львівською митницею було відмовлено у митному оформленні задекларованого товару, у зв`язку з чим оформлено Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2026/000279. Підставою для відмови у митному оформленні було прийняте митницею рішення про коригування митної вартості товару №UA209000/2025/000355/2 від 11.03.2026.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, декларант звернувся зі скаргою до Державної митної служби України.

Рішенням Державної митної служби України від 11.05.2026 №15/15-02-02/13/2947 скасовано рішення про коригування митної вартості товарів Львівської митниці від 11.03.2026 №UA209000/2025/000355/2 та зобов`язано Львівську митницю прийняти нове рішення відповідно до законодавства.

На виконання вказаного рішення ДМС України, 14.05.2026 Львівською митницею прийнято нове Рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000787/3, в графі 33 якого було вказано: «В рамках реалізації положень статей 52,53,54,55,58,335 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI (далі - МКУ), за результатами опрацювання документів, наданих для підтвердження заявленої митної вартості товару, митна вартість не може бути визнана з наступних причин: - подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій та третій статті 53 МКУ, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар; - надані декларантом на запит митного органу документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена. Декларантом здійснюючи декларування оцінюваного товару самостійно визначено митну вартість таких товарів за основним методом тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Відповідно до ч. 2 ст. 58 МКУ, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.Відповідно до п.1 ч.4 ст.54 МКУ здійснено контроль наявності в поданих документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Під час здійснення контролю опрацьовано інформацію, що міститься у наданих до митного оформлення товаросупровідних документах та встановлено наступне: - поставка товару, здійснювалась на підставі контракту від 26.10.2022 № TTC2208136 (далі - Контракт), укладеного між ZHEJIANG LINGSHA TECHNOLOGY CO., LTD (постачальник) та ТОВ «Сікер» (покупець), згідно з яким постачання товару, зазначеного у проформах-інвойсах, буде здійснено протягом 120 (ста двадцяти) календарних днів після підписання Контракту повноважними представниками обох сторін (пункт 2.1); загальна вартість товару, що поставляється за цим контрактом, становить не більше 2000 000USD (пункт 3); Контракт діє до моменту виконання сторонами всіх зобов`язань щодо нього в повному обсязі. Будь-які зміни та доповнення до Контракту дійсні за умови, якщо в вони вчинені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін. Дійсними та обов`язковими для постачальника - продавця та покупця визнаються лише ті зміни та доповнення, які зроблені за взаємною угодою. Під угодою в письмовій формі про зміну або доповнення Контракту розуміються угоди, оформлені у вигляді додаткової угоди та додані до тексту контракту, а також ті, що досягнуті шляхом обміну телеграмами або електронною поштою (пункт 10). Першочергово слід відмітити, що Контракт не містить відомостей щодо повноважного представника постачальника, який з урахуванням умов пунктів 2.1, 10 Контракту має право його укладати. Поданий до митного оформлення інвойс № TNZ25110767 від 13.01.2026 підписаний лише стороною Продавця та не містить печатки та підпису Покупця. За даних обставин такий інвойс не вважається підписаним, а відтак таким, що узгоджує істотні умови конкретної партії товару, відповідно не є документом, що підтверджує числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; окрім цього пунктом 1.2. Контракту передбачено, що Продавець постачає Товар партіями на підставі замовлень Покупця. Однак, жодного замовлення до митного оформлення не надавалось. Пунктами 5, 6 частини десятої статті 58 Кодексу встановлено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінюваний товар, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, як витрати на транспортування оцінюваного товару до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України та витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваного товару, пов`язаного з його транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України. - Слід відмітити, що згідно з роз`ясненнями, наведеними у Компендіумі з митного оцінювання, до транспортних витрат повинні включатись всі витрати, пов`язані з перевезенням товарів або що є умовою їх перевезення, незалежно від того, чи є вони основними чи непрямими витратами, понесеними в зв`язку з переміщенням товарів до місця ввезення на митну територію України, тобто які є суттєвим етапом усієї транспортної операції. Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» (далі - Наказ № 599) для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, до яких можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. - При заявлених умовах поставки FOB NINGBO транспортування товару здійснювалось на підставі договору про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів від 25.11.2024 № 1966-T/24 (далі - Договір), укладеного між ТОВ «Глобал Оушен Лінк» (експедитор) та ТОВ «Сікер» (клієнт), яким передбачено: організація виконання експедитором визначених Договором послуг здійснюється на підставі заявки, яка оформлюється та узгоджується сторонами. заявка є додатком та невід`ємною частиною Договору (пункт 2.1); в заявці визначаються характеристика вантажу, його особливості, вартість вантажу, вага і кількість вантажу (контейнерів), маршрут, вид транспорту, вартість послуг (ставка) з врахуванням плати експедитору, перелік послуг, що замовляються, найменування вантажовідправника та вантажоодержувача та інші необхідні умови (пункт 2.2); заявка складається на кожне перевезення в письмовій формі, завіряється печаткою, підписується уповноваженою особою клієнта та передається експедитору засобами факсимільного зв`язку або електронної пошти (пункт 2.3); після отримання заявки експедитор повідомляє клієнта про можливість або неможливість виконання перевезення на викладених в заявці умовах. У випадку прийняття, експедитор завіряє заявку на перевезення своєю печаткою і підписом уповноваженої особи та повертає її клієнту за допомогою факсимільного зв`язку або електронної пошти (пункт 2.4); у разі виникнення розбіжностей у тлумаченні за Договором пріоритетними є умови, зазначені у заявці (пункт 2.6); експедитор організовує перевезення вантажів клієнта морським, залізничним, автомобільним транспортом відповідно до умов Договору та заявки клієнта, включаючи організацію перевалки і зберігання вантажів та інші операції, необхідні для виконання Договору та заявки клієнта (пункт 3.1.1); експедитор надає клієнту оригінали рахунку, акту надання послуг протягом 15 календарних днів з моменту виписки (пункт 3.1.11); клієнт надає експедитору письмову заявку на організацію перевезення вантажів, із зазначенням переліку послуг, що замовляються у експедитора, за підписом уповноважених осіб (пункт 3.3.1); клієнт вказує в заявці повну, точну і достовірну інформацію щодо найменування, кількості, якості, особливостей та інших характеристик вантажу, умов транспортування, необхідну для виконання експедитором своїх обов`язків за Договором. Несе відповідальність за повноту та достовірність вказаної в заявці інформації (пункт 3.3.2); після надання експедитором послуг, передбачених Договором, Клієнт приймає та підписує акт надання послуг. Відповідно до закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та згідно з принципами бухгалтерського обліку, датою складення акту надання послуг є дата, зазначена експедитором в акті, незалежно від моменту підписання сторонами такого акту, чи моменту накладення на нього електронного цифрового підпису сторони. Якщо в межах 5 п`яти календарних днів з моменту отримання акту надання послуг клієнт не повернув підписаний акт та не надіслав зауваження до нього. Послуги вважаються прийнятими клієнтом без зауважень (пункт 3.3.16); ціна послуг (ставка) погоджується сторонами в заявці (пункт 4.1); оплата робіт та послуг здійснюється клієнтом протягом 3 (трьох) банківських днів на умовах передплати на підставі рахунків, виставлених експедитором, якщо в заявці або інших додатках до Договору на конкретну партію вантажу не узгоджені інші терміни, порядок і умови розрахунків. Датою оплати вважається дата надходження грошових коштів на банківський рахунок експедитора. Рахунки, що пред`являються експедитором за Договором, можуть направлятися засобами електронної пошти, факсимільним зв`язком, за допомогою поштових служб, або вручаються особисто представнику клієнта (пункт 4.3); остаточні розрахунки сторонами здійснюються з врахуванням фактичних витрат експедитора. У разі якщо витрати експедитора перевищили узгоджену сторонами суму клієнт компенсує понесені експедитором додаткові витрати, що підтверджені документально (пункт 4.4); усі додаткові витрати (демередж, детеншн, зберігання, митний огляд, оформлення додаткових документів тощо), які виникли у експедитора в процесі транспортування вантажу, підлягають сплаті клієнтом протягом 3 (трьох) банківських днів з дати виставлення рахунку експедитором (пункт 4.7). Для підтвердження витрат на транспортування оцінюваного товару декларантом до митного оформлення надано Договір, рахунок на оплату від 04.003.2026 № 80988, коносамент від 26.12.2025 № UTRUST25122198, УМВС накладна від 01.03.2026 № 0103202616, CMR від 05.03.2026 № 05.03.2026. При цьому, транспортного документа (коносамента № BL 262596219), відомості про який наявні в митній декларації країни відправлення від 20.12.2025 № 310120250514246702, до митного оформлення не надано. Водночас, інформація щодо переміщення товару за коносаментом №262596219 у контейнері № BEAU5814692 за маршрутом порт NINGBO, Китай - порт Gdansk, Польща, наявна на офіційному сайті в мережі Інтернет (www.searates.com), що може свідчити про наявність інших товаросупровідних документів, які не подавались декларантом до митного оформлення. Крім того, декларантом до митного оформлення не надано заявку, яка з урахуванням умов пунктів 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.6, 3.1.1, 3.3.1, 3.3.2 Договору є його невід`ємною частиною, містить інформацію щодо перевезення товару та умови, які мають переважну силу перед умовами Договору. - митна декларації країни експорту від 20.12.2025 № 310120250514246702 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів, через відсутність в ній дати експорту, у зв`язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними. Одним із основних документів, що підтверджують митну вартість товарів, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (пункти 4 частини другої статті 53 Кодексу). Згідно з нормами Закону України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції», Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 № 2, для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216 (далі - Положення № 216). У якості банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, декларантом додатково надано копії платіжних інструкцій в іноземній валюті або банківських металах від 21.10.2025 №1503, від 23.02.2026 №1565, які не можуть бути взяті до уваги, оскільки: не містять обов`язкових реквізитів, визначених Положенням № 216, зокрема підпису(ів) (власноручного(их)/електронного(их)) відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатись рахунком. Підсумовуючи викладене, декларантом не надано належних документальних підтверджень ціни, що фактично сплачена за оцінюваний товар.- Відповідно до вимог ЗУ 'Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006 №57-V та ст.6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956) у гр. 22 та 23 CMR-зазначається підпис та/або печатка відправника та перевізника. В CMR №4692 від 05.03.2026 у гр. 22 ,гр .23 відсутній штамп та/або підпис відправника. У сукупності перелічені фактори вказують на наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах та відсутність всіх відомостей щодо обставин купівлі-продажу товару. Отже, відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог положень частини 21 статті 58 Митного кодексу. Таким чином, Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. Відповідно до статті 53 Митного кодексу України декларанту надіслано вимогу про надання додаткових документів для підтвердження числового значення заявленої митної вартості, а саме: - зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; - за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; - якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. - транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (рахунок на перевезення, договір на перевезення); - виписку з бухгалтерської документації; - каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; - копію митної декларації країни відправлення; - висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару На вимогу митного органу декларантом додатково надіслані прайс - лист, інформацію з інтернет видань. Надані декларантом документи (прайс-лист від 17.10.2025, скриншот з інтернет мережі) не усунули встановлені митним органом розбіжностей. За результатами розгляду всіх наданих документів було встановлено неподання документів: - виписку з бухгалтерської документації; банківські платіжні документи, що стосуються транспортування; заявка на перевезення, висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Таким чином, Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. Зважаючи на викладене, відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 54 МКУ, у зв`язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - третій статті 53 МК, Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість. Проведено консультації з декларантом згідно з ст.57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст.60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості. Застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ). Митний кодекс України від 13.03.2012 №4495-VI розділ III. Основою для розрахунку слугувала митна вартість товару "Інвентар та обладнання для заняття фізкультурою, гімнастикою або для гри на свіжому повітрі: Батути в комплекті в розібраному вигля ді....", в-ва Китай оформленого за МД №UA209230/2025/56809 від 17.06.2025 Скоригована митна вартість склала 3,7501 дол.США/кг Коригування на обсяг партії товару, комерційні рівні не здійснювалося, оскільки заявлені показники оцінюваної партії товару відповідають таким у джерелі.».

Не погоджуючись з рішеннями про коригування митної вартості позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з такого.

Митний кодекс України (далі – МК України) визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб`єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Частиною 1 ст. 246 МК України визначено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію (ч. 1 ст. 248 МК України).

Згідно з ч. 1 ст. 257 МК України декларування здійснюється шляхом подання за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.

Відповідно до ч. 6 ст. 257 МК України умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Статтею 49 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (ч. 5 ст. 58 Митного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Таким чином, методи визначення митної вартості товарів можуть бути підрозділені на: а) основний; б) другорядні.

Слід зауважити, що митним законодавством передбачена ціла система другорядних методів. Під час визначення митної вартості товарів учасник митних відносин може застосувати тільки один із різновидів методів - основний метод або ж конкретний другорядний метод. Застосування методу визначення вартості товарів повинно бути обґрунтованим.

Пріоритетним до застосування є саме основний метод, що обумовлює необхідність, у випадку наявності достатніх підстав, застосовувати в першочерговому порядку основний метод визначення митної вартості товару. Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові по справі №826/17509/16 від 09.02.2021.

Тільки у випадку відсутності необхідних умов для застосування основного методу, повинні застосовуватися методи, закріплені приписами п. 2 ч. 1 ст. 57 МК України, які застосовуються у субсидіарному порядку - учасник митних відносин обирає один із системи другорядних методів.

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 58 МК України, основний метод визначення митної вартості товарів застосовується у випадку дотримання наступних умов: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Основний метод, не застосовується в конкретних випадках: а) якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні; б) відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні (відповідно до ч. 2 МК України). Кожен із вище означених випадків може бути як самостійною підставою для незастосування основного методу, так й розглядатися в їх сукупності.

Згідно з ч. 2 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч. 1 ст. 58 цього Кодексу.

За правилами ч. 3 ст. 58 МК України, у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у п. 2 ч. 1 ст. 57 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Тобто, документальне підтвердження в аспекті відповідних митних процедур має своїм завданням підтвердити: а) заявлену митну вартість товарів; б) обраний суб`єктом господарювання метод визначення такої вартості.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у ч.ч. 5 і 6 ст. 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (ч. 2 ст. 53 МК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 53 МК України, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

За змістом ст. 53 МК України законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Вказане узгоджується з положеннями ч. 3 ст. 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Судом встановлено, що при митному оформленні товару позивач надав наявні у нього документи, що визначені ч. 2 ст. 53 МК України, а саме: пакувальний лист від 16.12.2025; рахунок-проформу №TTC2508249-1 від 17.10.2025; рахунок-фактуру №TTC2508249-1 від 16.12.2025; коносамент UTRUST25122198 26.12.2025; накладну УМВС №0103202616 від 01.03.2026; автотранспортну накладну №4692 від 05.03.2026; декларацію про походження товару №TTC2508249-1 від 16.12.2025; банківські платіжні документи, що стосуються товару №1503 від 21.10.2025 та №1565 від 23.02.2026; рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг №80988 від 04.03.2026; зовнішньоекономічний контракт №TTC2208136 від 26.10.2022; договір про перевезення №1966-T/24 від 25.11.2024; копію митної декларації країни відправлення №310120250514246702.

Суд враховує, що ч. 3 ст. 53 МК України надає можливість митниці виставляти декларанту письмову вимогу про необхідність подачі додаткових документів у 10-ти денний строк лише у трьох випадках: у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості; якщо наявні ознаки підробки цих документів; якщо ці документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Вказані обставини є виключними підставами для витребування додаткових документів. Водночас тлумачення таких підстав контролюючим органом без належного обґрунтування є протиправним.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

При цьому, витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Однак в оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості не зазначено: які в поданих до митного контролю документах містяться розбіжності, що мають вплив на правильність визначення митної вартості; які ознаки підробки наявні у цих документах, і з чого це вбачається; яких відомостей не міститься у документах, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Щодо зазначених відповідачем в оскаржуваних рішеннях порушень, суд зазначає таке.

Відповідачем зазначено, що поставка товару, здійснювалась на підставі контракту від 26.10.2022 № TTC2208136 (далі - Контракт), укладеного між ZHEJIANG LINGSHA TECHNOLOGY CO., LTD (постачальник) та ТОВ «Сікер» (покупець), згідно з яким постачання товару, зазначеного у проформах-інвойсах, буде здійснено протягом 120 (ста двадцяти) календарних днів після підписання Контракту повноважними представниками обох сторін (пункт 2.1); загальна вартість товару, що поставляється за цим контрактом, становить не більше 2000 000USD (пункт 3); Контракт діє до моменту виконання сторонами всіх зобов`язань щодо нього в повному обсязі. Будь-які зміни та доповнення до Контракту дійсні за умови, якщо вони вчинені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін. Дійсними та обов`язковими для постачальника - продавця та покупця визнаються лише ті зміни та доповнення, які зроблені за взаємною угодою. Під угодою в письмовій формі про зміну або доповнення Контракту розуміються угоди, оформлені у вигляді додаткової угоди та додані до тексту контракту, а також ті, що досягнуті шляхом обміну телеграмами або електронною поштою (пункт 10). Першочергово слід відмітити, що Контракт не містить відомостей щодо повноважного представника постачальника, який з урахуванням умов пунктів 2.1, 10 Контракту має право його укладати.

Суд зауважує, що на законодавчому рівні не визначено форми зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Положення про форму зовнішньоекономічних договорів було затверджено наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України № 201 від 06.09.2001, який втратив чинність на підставі Наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства №1275 від 06.07.2020. А відтак посилання митниці про відсутність відомостей про повноважного представника постачальника, який має право укладати зовнішньоекономічний договір, як підставу для винесення рішення про коригування митної вартості товарів є безпідставним та необґрунтованим.

При цьому слід зазначити, що документи, які підтверджують повноваження особи представляти компанію не визначені частиною 2 та 3 статті 53 Митного кодексу України документом, що обґрунтовує заявлену митну вартість та повинен безумовно чи на вимогу митниці подаватися до митного контролю.

Відповідачем також зазначено, що поданий до митного оформлення інвойс № TNZ25110767 від 13.01.2026 підписаний лише стороною Продавця та не містить печатки та підпису Покупця. За даних обставин такий інвойс не вважається підписаним, а відтак таким, що узгоджує істотні умови конкретної партії товару, відповідно не є документом, що підтверджує числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Суд зазначає, що затвердженої форми інвойсів та вимог щодо їх заповнення законодавством України не передбачено. Разом з тим, при здійсненні контролю правильності визначення митної вартості орган доходів і зборів має впевнитись, що комерційний інвойс можна ідентифікувати з поставкою оцінюваного товару та він містить відомості, які підтверджують відомості щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті.

В даному випадку інвойси містять дату складання, найменування та реквізити продавця і покупця, найменування товару, його ціну, вартість, валюту оплати, реквізити Контракту, тощо, тобто ці документи підтверджують митну вартість товару та містять всю необхідну інформацію для підтвердження числових даних, заявленої митної вартості.

За викладених обставин відсутність підпису уповноваженої особи покупця в інвойсі не впливає на ціну товару, яка фактично сплачена, що підтверджується платіжною інструкцією.

Відповідач також вказує, що пунктом 1.2. Контракту передбачено, що Продавець постачає Товар партіями на підставі замовлень Покупця. Однак, жодного замовлення до митного оформлення не надавалось.

Суд зазначає, що заявка на поставку товару є попереднім замовленням покупця, що не виступає товаросупровідним документом, не є документом із остаточною інформацією про товар, його кількість чи ціну. Тобто заявка на поставку партії товарів лише свідчить про майбутню угоду та поставку, відтак не містить відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості. Таким чином, замовлення до контракту не є первинним документом, який містить в собі інформацію про вартість товару, оскільки у заявці може міститися лише інформація про кількість та асортимент товару, який замовляє особа. І така заявка не буде мати жодного значення для числових визначень митної вартості. Також варто зазначити, що на законодавчому рівні відсутнє визначення складових (реквізитів) заявки до зовнішньоекономічного контракту.

Відповідачем також висловлювались зауваження до поданих позивачем документів про вартість перевезення товару та зазначалось, що до митного оформлення не надано заявку на перевезення товару, яка з урахуванням умов пунктів 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.6, 3.1.1, 3.3.1, 3.3.2 Договору є його невід`ємною частиною, містить інформацію щодо перевезення товару та умови, які мають переважну силу перед умовами Договору.

Судом встановлено, що на підтвердження понесених транспортних витрат декларант подав митному органу, зокрема, коносамент UTRUST25122198 26.12.2025; накладну УМВС №0103202616 від 01.03.2026; автотранспортну накладну №4692 від 05.03.2026, рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг №80988 від 04.03.2026, договір про перевезення №1966-T/24 від 25.11.2024. Вказані документи не мають дефекту форми, змісту або походження.

Відповідно до підп.6 частини другої статті 53 МК України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є, серед іншого: транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Відповідно до частини 10 статті 58 Митного кодексу України, до митної вартості товарів додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема: витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, митне оформлення, портові збори, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на страхування цих товарів.

За змістом п.2 частини одинадцятої статті 58 МК України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються нижчезазначені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, що документально підтверджені та які піддаються обчисленню: витрати на транспортування після ввезення.

Верховний Суд у постанові від 22.08.2019 у справі №810/2784/18 зазначив, що цивільні (господарські) відносини реалізуються на засадах диспозитивності. У процесі реалізації належних їм прав-обов`язків договірні сторони можуть відступити від визначеного договором алгоритму їх реалізації за умови відсутності заперечень з боку іншої сторони. Для цілей митного законодавства важливою є об`єктивна підтверджуваність реалізації відповідних операцій.

Окрім того, у постанові Верховного Суду від 31.05.2019 у справі №804/16553/14 роз`яснено, що якщо законом не визначено виключного переліку доказів, якими мають підтверджуватись витрати на транспортування, то такі витрати можуть підтверджуватись будь-якими належними доказами. Митний кодекс України не встановлює обмеження щодо форми таких документів або їх бухгалтерського характеру.

Суд також зазначає, що Заявка на перевезення не є первинним документом, який містить в собі інформацію про вартість товару і така заявка не матиме жодного значення для числових визначень митної вартості. Також варто зазначити, що на законодавчому рівні відсутнє визначення складових (реквізитів) заявки до договору. Частини 2 та 3 статті 53 Митного кодексу України не визначають заявку на перевезення документом, що обґрунтовує заявлену митну вартість та повинен безумовно чи на вимогу митниці подаватися до митного контролю. Згідно з ч.5 ст. 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Аналогічна позиція щодо вимагання від імпортерів надання заявки на перевезення висловлена Верховним Судом у постанові від 16.11.2018 у справі №813/1012/17 зокрема вказано, що серед документів, перелічених у ч. 2 ст. 53 МК України, відсутня заявка на перевезення вантажу, оскільки така заявка не є первинним чи розрахунковим документом та, відповідно, не підтверджує факт надання транспортних послуг чи їх вартість», тому вимога про її надання є безпідставною».

Суд також звертає увагу, що до скарги на рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000355/2 від 11.03.2026 було долучено Заявку про надання транспортно-експедиторських послуг №1 від 04.03.2026 та банківський платіжний документ №3372 від 04.03.2026, який підтверджує факт оплати послуг перевезення. Однак під час розгляду скарги митний орган не врахував зазначені документи та в оскаржуваному рішенні повторно навів аналогічне зауваження, незважаючи на те, що відповідні пояснення та підтверджуючі документи вже були надані позивачем.

Відповідачем також зазначено, що митна декларації країни експорту від 20.12.2025 № 310120250514246702 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів, через відсутність в ній дати експорту, у зв`язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними.

Суд зазначає, що митна декларація країни відправлення в розумінні частини другої статті 53 МК України не є документом, який підтверджує митну вартість товарів, натомість відповідно до частини шостої статті 53 МК України її декларант може подати за власним бажанням. Також копію митної декларації країни відправлення декларант або уповноважена ним особа подає на письмову вимогу митного органу за наявності умов, визначених частиною третьою статті 53 МК України. Проте, в даному випадку митний орган не довів наявність умов, які зумовлюють необхідність подання декларантом додаткових документів.

Відповідач також вказує, що одним із основних документів, що підтверджують митну вартість товарів, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (пункти 4 частини другої статті 53 Кодексу). Згідно з нормами Закону України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції», Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 № 2, для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216 (далі - Положення № 216). У якості банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, декларантом додатково надано копії платіжних інструкцій в іноземній валюті або банківських металах від 21.10.2025 №1503 , від 23.02.2026 №1565, які не можуть бути взяті до уваги, оскільки: не містять обов`язкових реквізитів, визначених Положенням № 216, зокрема підпису(ів) (власноручного(их)/електронного(их)) відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатись рахунком.

Відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про платіжні послуги», платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції.

Суд зазначає, що банківські платіжні документи, подані до митного оформлення, містять всі необхідні реквізити, для можливості ідентифікації даних платіжних інструкцій, що стосуються оцінюваних товарів передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України 28.07.2008 № 216, зокрема: надавач платіжних послуг платника, найменування платника, адреса, код, та номер рахунку, з якого здійснюється переказ, сума та валюта, найменування отримувача, адреса, код, та номер рахунку, надавач платіжних послуг отримувача, Банк-кореспондент, призначення платежу, дата виконання платежу.

З огляду на викладене, суд вважає, що подані банківські платіжні документи відповідають всім вимогам щодо змісту платіжної інструкції, передбаченим чинним законодавством, та є належними доказами фактичного здійснення позивачем оплати вартості товару на користь контрагента за умовами відповідного договору купівлі-продажу.

Відповідачем також вказано, що в CMR №4692 від 05.03.2026 у гр. 22 ,гр .23 відсутній штамп та/або підпис відправника. У сукупності перелічені фактори вказують на наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах та відсутність всіх відомостей щодо обставин купівлі-продажу товару. Отже, відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог положень частини 21 статті 58 Митного кодексу

Суд зауважує, що товарно-транспортна накладна (CMR) у розумінні приписів ч. 2 cт. 53 МК України не є документом, інформація з якого впливає на визначення митної вартості товарів. Таким чином інформація, зазначена у ній не впливає на підтвердження числових значень складових митної вартості товарів. Оскільки недоліків щодо кількісних та якісних характеристик товару, вказаного у вантажній накладній, митним органом не виявлено, як наслідок не може бути підставою для коригування митної вартості.

Відповідно до ст.4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, складанням вантажної накладної підтверджується договір перевезення.

Таким чином, умови міжнародного перевезення товарів не стосуються й безпосередньо не впливають на ціну товару. У зв`язку з чим, самі по собі недоліки щодо оформлення вантажних накладних ЦМР, не є такими, що можуть бути підставою для сумніву щодо правильності визначення митної вартості товарів.

Наведене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №380/1221/20.

При розгляді цієї справи суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.12.2021 у справі № 200/6508/20-а, згідно з якою основним методом визначення митної вартості товарів є метод - за ціною договору. Обов`язок доведення митної ціни товару лежить на позивачу. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи. Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Необхідність витребування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, шо декларант правильно визначив митну вартість.

Встановлення митним органом різниці в ціні свідчить про наявність підстав для більш детального аналізу умов зовнішньоекономічної операції, за якою до митного оформлення пред`явлено товари. Виявлена різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю тотожних товарів згідно з інформаційними ресурсами мережі Інтернет, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників інформаційних ресурсів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не вказав ні конкретних обставини, які викликали відповідні сумніви (а сумніви не були обґрунтованими, в розумінні хоча б одної із трьох підстав, визначених законодавством), ні причин неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, ні документів, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.11.2021 у справі № 815/3976/16, в якій зазначено, що органи доходів і зборів мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність в органу доходів і зборів обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Водночас витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Натомість контролюючий орган не навів переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, не обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав по застосуванню резервного методу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа № 21-591а15) та в подальшому відображена в інших постановах з цього питання вже Верховним Судом в складі Касаційного адміністративного суду, зокрема у справах №821/1617/17 від 14.08.2018, №815/6827/17 від 29.01.2019, №804/2256/16 від 12.11.2021, №1.380.2019.002016 від 04.11.2021, № 480/3558/19 від 17.11.2021.

Суд встановив, що відповідач витребував у позивача документи, визначені частиною 3 статті 53 МК України, проте не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів в недостовірності наданої інформації. Натомість відповідач прийняв оскаржувані рішення у зв`язку із неподанням декларантом всіх витребуваних у нього документів.

За позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №816/1199/15-а у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, рішення про коригування заявленої митної вартості, окрім обов`язкових відомостей визначених частиною другою статті 55 Митного кодексу України, має також містити порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод. При цьому, сама лише інформація з бази даних ЄАІС ДФС про вантажну митну декларацію, яка була взята митним органом за основу при коригуванні митної вартості товару, не може бути достатнім доказом ціни, за якою відповідну партію товару, за такою декларацією, дійсно було імпортовано до України. При здійсненні контролю за коригуванням митної вартості товару, проведеним органом доходів і зборів за другорядним методом (за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; за резервним методом), суд повинен вимагати від відповідача доведення того, що товар за певною митною вартістю дійсно був увезений до України, що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) було оскаржене до суду та скасоване судом.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.

При здійсненні контролю за коригуванням митної вартості товару, проведеним органом доходів і зборів за другорядним методом (за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; за резервним методом), суд повинен вимагати від відповідача доведення того, що товар за певною митною вартістю дійсно був увезений до України, що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) було оскаржене до суду та скасоване судом.

Зокрема, відповідна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 16.01.2025 у справі №160/939/24.

Щодо обов`язковості чіткого визначення вказаної вище інформації, як обов`язкових реквізитів будь-якого рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 14.08.2018 по справі №821/1617/17. Зокрема, Верховний Суд зазначив, що також письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування. Отже, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Аналогічна правова позиція викладена і у постановах Верховного Суду від 21.12.2018 по справі №815/1670/17, від 10.06.2020 по справі №1.380.2019.004752, від 19.09.2022 у справі №1.380.2019.004890 та від 15.02.2024 по справі №640/29559/20.

Як вбачається з оскаржуваних рішень, у них зазначено лише номер та дату митної декларації, яка стала джерелом інформації для коригування митної вартості. Такий підхід для формування оскаржуваних рішень про коригування митної вартості прямо суперечать цитованим вище положенням законодавства, що є самостійною підставою для їх скасування.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно завищено митну вартість задекларованого позивачем товару, оскільки надані позивачем документи на підтвердження заявленої ним митної вартості задекларованого товару за ціною контракту, є належними, стосуються укладеного контракту, дають можливість ідентифікувати задекларований товар, визначити його характеристики та властивості, і на підставі цих документів, які не містять неточностей та розбіжностей, можливо визначити митну вартість задекларованого товару за ціною контракту.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що рішення відповідача про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000787/3 від 14.05.2026 є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Контролюючий орган не навів переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, не обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав по застосуванню другорядного методу. Наявність у митного органу обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначеної декларантом митної вартості товару у цій справі відповідачем не доведена.

Суд наголошує, що принцип прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України є орієнтиром при реалізації повноважень владного суб`єкта, який вимагає від останнього діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, з дотриманням встановленої законом процедури. Критерій прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Згідно із ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці.

Представник позивача також просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн. На підтвердження витрат на правничу допомогу позивач подав до суду Договір про надання правової допомоги від 01.02.2022 №1-01/02/22, Додаткову угоду №1-93 до Договору №1-01/02/22 від 18.06.2026, детальний опис робіт, виконаних адвокатом, ордер про надання правової допомоги серії ВС №1023335.

При вирішенні питання про розподіл витрат на правничу допомогу суд керується таким.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України).

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2021 року у справі № 160/7922/20 та додаткових постановах від 5 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 та від 18 серпня 2021 року у справі № 300/3178/20.

Частиною 7 статті 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У справі, що розглядається, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн, яка надається позивачу адвокатським об`єднанням «ШОКАЛО ТА ПАРТНЕРИ», зокрема, адвокатом Шокалом В.С. відповідно до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 01.02.2022 №1-01/02/22 та на підставі ордера про надання правової допомоги серії ВС №1023335.

Відповідно до пункту 1.1 Договору, сторони домовились, що Адвокатське об`єднання зобов`язується надавати Клієнту правову допомогу, а Клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання, у випадку, якщо така оплата прямо передбачена цим Договором.

У пункті 2 Додаткової угоди №1-93 від 18.06.2026 до Договору №1-01/02/22 про надання правової допомоги від 01 лютого 2022 зазначено, що відповідно до пункту 4.2. Договору Сторони узгодили, що розмір гонорару за надання правової допомоги з питань, які зазначені у Додатковій угоді визначено у фіксованому розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень, як оплата за збір доказів, аналіз судової практики, підготовку позовної заяви, відповіді на відзив та участі у судових засіданнях в суді першої інстанції.

Відповідно до п. 5 Додаткової угоди №1-93 від 18.06.2026 до Договору №1-01/02/22 про надання правової допомоги від 01 лютого 2022 гонорар визначений сторонами сплачується клієнтом протягом п`яти банківських днів з дня набрання судовим рішенням законної сили.

Факт надання послуг з професійної правничої допомоги підтверджується детальним описом робіт у справі №380/12908/26, який було долучено позивач до відповіді на відзив.

З огляду на вищезазначене, суд вважає, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт отримання позивачем послуг з правової допомоги від Адвокатського об`єднання «ШОКАЛО ТА ПАРТНЕРИ» в особі адвоката Шокало В.С. за участь у розгляді даної справи, оскільки подані докази дозволяють встановити склад та зміст послуг з правової допомоги відповідно до вимог статті 134 КАС України.

Стосовно співмірності та розумності витрат на правову допомогу за участь у даній справі суд зазначає таке.

Стосовно співмірності та розумності витрат на правову допомогу за участь у даній справі суд зазначає таке.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Відповідно до положень частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною дев`ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

Зокрема, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18, від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, від 08.02.2022 у справі №160/6762/21.

Заявляючи клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

З іншої сторони, відповідач заперечує щодо стягнення витрат на правову допомогу, вважає вимогу про стягнення витрат на правову допомогу не доведеною, не співмірною із складністю справи, заявляє клопотання про її зменшення.

Суд, у свою чергу, зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Суд проаналізував акт приймання-передачі наданих послуг щодо витрат на правничу допомогу за договором про надання правової допомоги, та визначену в них вартість послуг на правничу допомогу в розмірі 20 000 грн.

Оцінюючи характер наданої правової допомоги суд зазначає, що акт приймання-передачі наданих послуг не містить обґрунтувань затраченого часу у кількості 2 (дві) години на опрацювання наданих документів, у кількості 7 (сім) годин на збір доказів та підготовку позовної заяви до суду.

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Оцінюючи характер наданої правової допомоги суд також враховує, що правові висновки висловлено Верховним Судом в аналогічних справах. З огляду на це, пошук та аналіз судової практики по суті зводиться до дублювання висновків Верховного Суду про релевантні норми права, аналіз та спосіб їх застосування.

Суд зазначає, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте, цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат.

Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.

Також у постанові від 23.06.2022 у справі № 607/4341/20 Верховний Суд зазначив, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Вказані висновки Верховного Суду у відповідності до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд враховує під час вирішення такого питання.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу є значно завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Стосовно вирішення питання про компенсацію витрат на правничу допомогу Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), заява № 34884/97).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У пункті 269 рішення у цій справі ЄСПЛ зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), заява № 31107/96, пункт 55).

ЄСПЛ у цій справі також дійшов висновку, що відмова національних судів у відшкодуванні заявникам судових витрат, понесених в ході адміністративного провадження, в якому вони оскаржували накладення державною інспекцією з праці штрафів і за результатами якого вони домоглися скасування цих рішень як необґрунтованих, становило порушення їхнього права на доступ до суду, і тому порушення пункту 1 статті 6 Конвенції незалежно від сум цих витрат (пункт 74). Водночас витрати не мають бути понесені безвідповідально чи без належного обґрунтування (див. рішення у справах «Stankiewicz v. Poland», заява № 46917/99, пункт 75).

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

З наведеного, суд доходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача витрати на правову допомогу на суму 5000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 262, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-

в и р і ш и в:

адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СІКЕР» (місцезнаходження: 81332, Львівська обл., Мостиський р-н, с. Гостинцеве, вул. Львівська, 2/101; ЄДРПОУ: 40557114) до Львівської митниці (місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1, код ЄДРПОУ 43971343) про визнання протиправним та скасування рішенния задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів від 14.05.2026 №UA209000/2026/000787/3.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СІКЕР» (місцезнаходження: 81332, Львівська обл., Мостиський р-н, с. Гостинцеве, вул. Львівська, 2/101; ЄДРПОУ: 40557114) за рахунок бюджетних асигнувань з Львівської митниці (місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1; ЄДРПОУ: 43971343) судовий збір на суму 5865 (п`ять тисяч вісімсот шістдесят п`ять) грн 12 коп.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СІКЕР» (місцезнаходження: 81332, Львівська обл., Мостиський р-н, с. Гостинцеве, вул. Львівська, 2/101; ЄДРПОУ: 40557114) за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1; ЄДРПОУ: 43971343) витрати на професійну правничу допомогу на суму 5000 (п`ять тисяч) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п.15.5 п.15 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Чаплик І.Д.