Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №380/6903/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 рокусправа № 380/6903/26

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Морської Галини Михайлівни, розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 за участю третьої особи військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), за участю третьої особи військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо організації та проведення призову відповідно до Наказу від 14.09.2025 №1255 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період», щодо солдата ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо організації та проведення призову відповідно до Наказу від 14.09.2025 року №1255 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період», щодо солдата ОСОБА_1 в частині призову та направлення позивача для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини НОМЕР_2 ; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення з військової служби позивача та виключити позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Ухвалою від 14.04.2026 відкрите спрощене провадження без виклику сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним: «…14 вересня 2025 року на міжнародному автомобільному пункті пропуску прикордонного посту « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». у Самбірському районі Львівської області ( АДРЕСА_1 ), під час перетину кордону з Республікою Польща, до позивача застосовано процедури депортації, в зв`язку із відбуванням терміну покарання за злочин, скоєний на території Республіка Польща, та відбуванням строку покарання на території Республіка Польща. Після перетину кордону, на території прикордонного посту території України, працівниками поліції м.Самбір, фактично обмежено свободу пересування позивача ОСОБА_1 та здійснено його доставлення до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Разом з тим, позивач вказує на те, що 14.09.2025р. його було, примусово затримано та доставлено до приміщення до ІНФОРМАЦІЯ_4 для проходження ВЛК (без вручення жодних повісток) із застосуванням психологічного тиску та погроз, ігноруванням відомостей про його перебування за тяжкий злочин в місцях позбавлення волі на території Респібліка Польща, без перевірки таких відомостей та без можливості надання ним відповідних документів, що призвело до подальших незаконних дій з приводу проведення його мобілізації та відправлення для проходження військової служби до відповідної військової частини за оспорюваним наказом. Позивач з 2020 року, перебуваючи на території Республіка Польща, здійснив злочин, який за кримінальним законом Республіки Польща, кваліфікується як зґвалтування групою осіб та відноситься до тяжких злочинів…».

Стверджує, що на момент прийняття оспорюваного наказу про його мобілізацію №1255 позивач мав підстави для виключення його з військового обліку, що не було перевірено відповідачем всупереч його повноваженням, визначеним п. 15 Положення №154, а відтак, вважає, що відповідачем було порушено процедуру призову на військову службу під час мобілізації, встановлену чинним законодавством, тому оспорюваний наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 про його призов на військову службу позивач вважає незаконним, таким, що підлягає скасуванню.

Із вказаних підстав просить суд задовольнити позов.

Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_5 надіслав суду відзив, у якому заперечив проти задоволення позову, мотивуючи тим, що 14.09.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 видано наказ №1255 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період», яким відповідно до поіменного списку №8482 від 14.09.2025 призвано на військову службу під час мобілізації та направлено до військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_1 , 1997 року народження, РНОКПП НОМЕР_3 . Цього ж дня ОСОБА_1 оглянуто Симбірською районною позаштатною постійно діючою військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_6 , за результатами чого складено довідку №2025-0914-1254-3530-0 від 14.09.2025 з висновком «Придатний до військової служби».

Зазначає, що призиваючи позивача на військову службу під час мобілізації за наказом від 14.09.2025 №1255, ІНФОРМАЦІЯ_7 діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Звертає увагу про відсутність доказів засудження позивача та відбування ним покарання за межами України.

Із вказаних підстав просить суд відмовити у задоволенні позову.

Військова частина НОМЕР_1 надіслала суду пояснення, у яких зазначила: «…Позивач не проходить та ніколи не проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (не перебуває у списках частини, отже виключення зі списків частини юридично не можливе), а є (за наявною інформацію про осіб, що самовільно залишили військові частини, згідно довідки – доповіді командира В/ч НОМЕР_4 від 18.09.2025) військовослужбовцем військової частини НОМЕР_4 , яка не перебуває в підпорядкуванні військової частини НОМЕР_1 , тобто в розумінні приписів нормативно-правових актів, що регламентують діяльність Збройних Сил України, військовослужбовець ОСОБА_1 є підлеглим та підпорядковується командуванню військової частини НОМЕР_4 , яка в свою чергу є суб`єктом владних повноважень…».

Розглянувши наявні у справі документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , є громадянином України, паспорт НОМЕР_5 .

Позивач стверджує, що 14.09.2025 після перетину кордону на в`їзд до України на міжнародному автомобільному пункті пропуску прикордонного посту «Смільниця — Кросьценко». у Самбірському районі Львівської області (с. Смільниця), під час перетину кордону з Республікою Польща позивач працівниками поліції був затриманий та доставлений до приміщення до ІНФОРМАЦІЯ_4 для проходження ВЛК.

Цього ж дня ОСОБА_1 оглянуто Симбірською районною позаштатною постійно діючою військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_6 , за результатами чого складено довідку №2025-0914-1254-3530-0 від 14.09.2025 з висновком «Придатний до військової служби».

14.09.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 виданий наказ №1255 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період», яким відповідно до поіменного списку №8482 від 14.09.2025 солдат ОСОБА_1 , 1997 року народження, РНОКПП НОМЕР_3 призваний на військову службу під час мобілізації та направлений до військової частини НОМЕР_2 .

Не погодившись із мобілізацією, позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку позиціям сторін у цій справі, суд застосовує наступні правові норми.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частини. 1, 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який Указами Президента України неодноразово продовжувався та триває на момент розгляду цієї адміністративної справи.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу № 69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

За змістом пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з пунктом 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Згідно пункту 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Правове регулювання відносин між Державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII.

Статтею 1 Закону № 2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Частиною 1 статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частиною шостою статті 2 цього Закону № 2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону № 2232-XII).

Відповідно до статті 33 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» № 2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Загальне керівництво роботою, пов`язаною з організацією та веденням військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, контроль за станом цієї роботи в центральних та місцевих органах виконавчої влади, інших державних органах (крім Служби безпеки України та розвідувальних органів України), органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від підпорядкування і форми власності здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України. Функціонування системи військового обліку забезпечується органами (підрозділами) Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, розвідувальними органами України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, правоохоронними органами спеціального призначення, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.

Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Військовий облік військовозобов`язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний і спеціальний.

Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 № 1487, визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном.

Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період.

Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Завданнями військового обліку є: - утворення військового резерву людських ресурсів, накопичення військово-навчених людських ресурсів, необхідних для укомплектування Збройних Сил, інших військових формувань у мирний час та в особливий період; - проведення аналізу кількісного складу та якісного стану призовників, військовозобов`язаних та резервістів для їх ефективного використання в інтересах оборони та національної безпеки держави; - своєчасне оформлення військово-облікових документів призовників, військовозобов`язаних та резервістів; - організація своєчасного бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час; - забезпечення контролю за станом військового обліку в державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях; - забезпечення контролю за дотриманням призовниками, військовозобов`язаними та резервістами правил військового обліку; - забезпечення громадян України інформацією щодо виконання ними військового обов`язку.

З метою ведення військового обліку в державі створюється система військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - система військового обліку).

Системою військового обліку є сукупність узгоджених за завданнями державних органів, підприємств, установ та організацій, які ведуть військовий облік та забезпечують її функціонування із застосуванням засобів автоматизації процесів та використанням необхідних баз даних (реєстрів), визначених законодавством. Головною вимогою до системи військового обліку є забезпечення повноти та достовірності даних, що визначають кількісний склад та якісний стан призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з пунктом 79 Порядку № 1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема:

- організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці;

- здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством;

- виявляють призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку;

- організовують оповіщення та у разі потреби можуть здійснювати безпосередньо через військових посадових осіб, військовослужбовців, державних службовців, працівників, визначених рішенням керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів за місцем їх проживання (роботи, навчання тощо) шляхом вручення повісток під їх особистий підпис (додаток 11) та/або рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям;

- проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього;

- виконують архівно-довідкову роботу з питань військового обліку.

Спір у цій справі виник з приводу мобілізації позивача, який стверджує, що з 2020 року, перебуваючи на території Республіка Польща, здійснив злочин, який за кримінальним законом Республіки Польща, кваліфікується як зґвалтування групою осіб та відноситься до тяжких злочинів. Відтак позивач мав підстави для виключення його з військового обліку, що не було перевірено відповідачем всупереч його повноваженням, визначеним п. 15 Положення №154, а відтак, вважає, що відповідачем було порушено процедуру призову на військову службу під час мобілізації, встановлену чинним законодавством, тому оспорюваний наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 про його призов на військову службу позивач вважає незаконним, таким, що підлягає скасуванню.

Із приводу цього суд зауважує наступне.

За правилами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до ч. 1 ст 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Як встановлено ст. 73 – 76 КАС України докази, що подаються до суду мають бути належними, допустимими, достовірними і достатніми.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Разом із тим, стверджуючи про засудження і відбування покарання у Республіці Польща, позивач не надає суду жодних доказів на підтвердження вказаної обставини.

Також представниця позивача долучає до матеріалів справи листи Міністерства закордонних справ України від 24.10.2025, від 28.10.2025 та від 03.11.2025 відповідно до яких не виявлено фактів отримання повідомлень органів влади Республіки Польща щодо рішення суду про притягнення позивача до кримінальної відповідальності та/чи відбування ним покарання. Також Генеральне консульство України в Любліні листом від 28.10.2025 повідомило про відсутність повідомлень щодо затримання, утримання під вартою або звільнення позивача.

Таким чином, твердження позивача про перебування у місцях позбавлення волі за кордоном ґрунтуються виключно на його власних поясненнях і не підтверджені жодним належним та допустимим доказом. За відсутності документів про засудження та відбування покарання у відповідача не було підстав застосовувати до позивача порядок зняття з військового обліку або повторного взяття на облік, передбачений ст.37 Закону №2232-ХІІ.

Щодо твердження позивача про те, що він був зареєстрований за місцем проживання в Рівненській області та перебував на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_9 , не подавав заяв про взяття на облік до відповідача, у період з 2020 року по 2025 рік перебував за межами України, не був ознайомлений зі змістом наказу, суд зазначає наступне.

Із облікової картки позивача слідує, що він перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_10 та 13.09.2025 був взятий на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_11 на підставі абз 5 ч. 2 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Так за правилами абз 5 ч. 2 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України: … 2) на військовий облік військовозобов`язаних: … військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання.

Разом із тим відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

Відтак посилання позивача на те, що він перебував на військовому обліку в іншому територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (Рівненському), а тому ІНФОРМАЦІЯ_5 не мав повноважень здійснювати його призов, є безпідставним.

Отже, призов позивача саме ІНФОРМАЦІЯ_5 повністю узгоджується із наведеною нормою та не порушує його прав. Місце реєстрації позивача та облік у ІНФОРМАЦІЯ_9 не є обставинами, що позбавляють відповідача повноважень на проведення призову під час мобілізації.

Безпідставними є й доводи позивача про порушення процедури медичного огляду. 14.09.2025 позивача оглянуто військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка винесла постанову «Придатний до військової служби», що підтверджується довідкою ВЛК №2025-0914-1254-3530-0 від 14.09.2025 та карткою обстеження і медичного огляду. Позивач власноруч ознайомився з постановою ВЛК, про що свідчить відмітка про ознайомлення від 14.09.2025 із його підписом.

Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача до вищестоящої ВЛК – при ІНФОРМАЦІЯ_12 або до ВЛК регіону із оскарженням висновків ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_6 або довідки про придатність до військової служби від 14.09.2025. Відсутні також і звернення позивача із скаргами про стан здоров`я за місцем проходження служби.

Враховуючи встановлені судом обставини та наведені правові норми, беручи до уваги докази, надані сторонами на підтвердження обставин, на які вони посилаються, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

За приписами частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, разом із тим, якщо суб`єкт владних повноважень надасть докази правомірності свого рішення, то обов`язок спростувати такі докази покладається на позивача, що кореспондується із принципом змагальності сторін, закріпленому у ст. 2 КАС України.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

За правилами ст. 139 КАС України, у разі відмови у задоволенні позову, судовий збір позивачу не відшкодовується.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяМорська Галина Михайлівна