Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №380/14755/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 рокусправа № 380/14755/26

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 134550039935 від 07.07.2026 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту “з” ч. 1 ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. “з” ч. 1 ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, починаючи з 25.06.2026.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 та 24 червня 2026 року досягла 50-річного віку. Згідно із записами трудової книжки та відомостями довідки Львівського комунального підприємства “Львівелектротранс” від 24.06.2026 № 106, позивачка у період з 16 вересня 1994 року по 16 січня 2009 року, а також з 15 жовтня 2010 року по теперішній час безперервно працює на посаді водія трамвая міського пасажирського транспорту, маючи загальний стаж роботи на зазначених посадах понад 30 років.

30 червня 2026 року позивачка звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту “з” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 № 1788-XII (в редакції, що підлягає застосуванню на підставі Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020).

За принципом екстериторіальності розгляд заяви позивачки здійснювався Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області, яке рішенням від 07 липня 2026 року № 134550039935 відмовило у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з посиланням на пункт 8 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV у зв`язку з недосягненням 55-річного віку.

Позивачка вважає оскаржуване рішення відповідача протиправним, оскільки Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 положення закону щодо поетапного підвищення пенсійного віку водіям міського пасажирського транспорту визнано неконституційними, у зв`язку з чим відновлено дію норми, що гарантує жінкам право на призначення пенсії після досягнення 50-річного віку за наявності не менше 20 років загального стажу та не менше 10 років спеціального стажу роботи. Наголошує, що конкуренція між положеннями Закону № 1788-XII з урахуванням рішення КСУ та положеннями Закону № 1058-IV, відповідно до обов`язкових правових висновків Великої Палати Верховного Суду та практики Європейського суду з прав людини, становить колізію правових норм, яка підлягає безумовному вирішенню на користь особи шляхом застосування найбільш сприятливого закону (principle of favorable interpretation). Зважаючи на звернення із заявою протягом трьох місяців з дня настання 50 років, позивачка просить визнати протиправним і скасувати спірне рішення пенсійного органу та зобов`язати відповідача призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах з дня, наступного за днем досягнення відповідного віку - з 25 червня 2026 року.

Ухвалою від 20 липня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними матеріалами.

09 серпня 2026 року від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. Пенсійний орган стверджує, що спірні правовідносини регулюються виключно нормами Закону України № 1058-IV, пунктом 8 частини другої статті 114 якого (в редакції Закону від 03.10.2017 № 2148-VIII) встановлено пенсійний вік для жінок - 55 років, якого позивачка на дату звернення не досягла. Зазначає, що стаття 114 Закону № 1058-IV є чинною та неконституційною не визнавалася, а Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 стосується лише прав осіб, що виникли до набрання чинності Законом № 2148-VIII (до 11.10.2017). Окрім цього, відповідач вказує на неможливість задоволення позовної вимоги про зобов`язання призначити пенсію, кваліфікуючи такий спосіб захисту як неправомірне втручання суду в дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду України.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Всебічно, повно та об`єктивно дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, надавши оцінку аргументам учасників справи та встановивши фактичні обставини спору, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Залізничним РВ УМВС України у Львівській області, та карткою платника податків з реєстраційним номером НОМЕР_2 .

24 червня 2026 року позивачка досягла 50-річного віку.

Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу № 00059643123 від 09.07.2026 та свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 від 31.07.2013 дошлюбним прізвищем позивачки було “ ОСОБА_2 ”, яке при державній реєстрації шлюбу 30 липня 1996 року змінено на “ ОСОБА_3 ”.

Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_4 від 19.08.1994, заповненої на прізвище ОСОБА_4 , позивачка здійснювала трудову діяльність на таких посадах:

у період з 01.09.1993 по 21.04.1994 навчалася у ВПУ № 21 за спеціальністю водія трамвая (диплом серії НОМЕР_5 );

з 02.08.1994 прийнята учнем водія трамвая в Трамвайне депо № 1 МКП “Львівелектротранс” (наказ від 08.08.1994 № 99-к);

з 16.09.1994 переведена на посаду водія трамвая 3-го класу Трамвайного депо № 1 (наказ від 16.09.1994 № 129);

19.11.2002 позивачці присвоєно 2-й клас водія трамвая (наказ від 19.11.2002 № 255);

16.01.2009 звільнена за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України (наказ від 22.01.2009 № 04-к);

з 15.10.2010 прийнята на роботу водієм трамвая 2-го класу Трамвайного депо ЛКП “Львівелектротранс” (наказ від 18.10.2010 № 83-к);

16.03.2024 позивачці присвоєно 1-й клас водія трамвая (наказ від 15.03.2024 № 46), на якій вона продовжує працювати по теперішній час.

Факт постійної зайнятості позивачки на зазначених роботах повний робочий день підтверджується довідкою Львівського комунального підприємства “Львівелектротранс” від 24 червня 2026 року № 106 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (виданою за формою додатку 5 до Порядку № 637). Відповідно до змісту цієї довідки ОСОБА_1 виконувала перевезення пасажирів міським електротранспортом за професією водія міського пасажирського транспорту (трамвая) на роботах повний робочий день:

за період з 16.09.1994 по 16.01.2009 стаж становить 14 років 04 місяці 01 день;

за період з 15.10.2010 по 24.06.2026 стаж становить 15 років 08 місяців 10 днів.

Загальний підтверджений пільговий стаж роботи ОСОБА_1 на посаді водія міського пасажирського транспорту (електротранспорту) складає 30 років 00 місяців 11 днів. Довідка видана на підставі первинних документів підприємства: особової картки форми П-2, наказів про прийняття, переведення, звільнення та присвоєння кваліфікаційних класів, наказів про відпустки та відомостей про нарахування заробітної плати за періоди з вересня 1994 року по січень 2009 року та з жовтня 2010 року по червень 2026 року.

30 червня 2026 року, тобто у межах трьох місяців після досягнення 50 років, позивачка звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно з пунктом “з” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 № 1788-XII у редакції з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020. До заяви було надано оригінали та належно засвідчені копії паспорта, картки платника податків, трудової книжки серії НОМЕР_4 , витягу про шлюб, свідоцтва про розірвання шлюбу та уточнюючої довідки ЛКП “Львівелектротранс” від 24.06.2026 № 106.

Застосовуючи екстериторіальний принцип обробки звернень, структурним підрозділом, визначеним для розгляду заяви позивачки засобами програмного забезпечення, визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 07 липня 2026 року № 134550039935 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з посиланням на пункт 8 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV у зв`язку з недосягненням 55-річного віку.

У мотивувальній частині цього рішення відповідач самостійно встановив та розрахував:

вік позивачки на день звернення становить 50 років 0 місяців 06 днів;

загальний страховий стаж позивачки становить 28 років 00 місяців 27 днів;

спеціальний (пільговий) стаж роботи на посаді водія міського пасажирського транспорту становить 26 років 11 місяців 18 днів (навіть без урахування спірного періоду з 01.01.2006 по 31.12.2008 через відсутність інформації про сплату внесків у системі персоніфікованого обліку).

Єдиною правовою та фактичною підставою для відмови у реалізації пенсійних прав позивачки пенсійний орган визначив виключно недосягнення нею 55 років, вважаючи обов`язковими положення статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Вважаючи зазначене рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області протиправним та таким, що порушує гарантоване Конституцією України право на належне пенсійне забезпечення, позивачка звернулася до суду за судовим захистом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, всебічно дослідивши фактичні обставини справи та аргументи сторін, суд керується такими мотивами, принципами судочинства та нормами матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (частина перша статті 19 Основного Закону України).

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Конституційне право на соціальний захист є фундаментальним соціально-економічним правом людини, сутність якого полягає у забезпеченні гідного життєвого рівня для осіб, які перебувають у стані непрацездатності за віком чи станом здоров`я або виконували важкі чи шкідливі роботи в інтересах держави та суспільства.

Основним спеціальним законом, який визначав умови та порядок пенсійного забезпечення громадян, у тому числі на пільгових умовах, до запровадження системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, є Закон України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 № 1788-XII (далі — Закон № 1788-XII).

Згідно з пунктом “з” статті 13 Закону № 1788-XII (у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII) на пільгових умовах мали право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки — після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 № 213-VIII (набрав чинності 01 квітня 2015 року; далі - Закон № 213-VIII) до пункту “з” статті 13 Закону № 1788-XII було внесено зміни, якими підвищено пенсійний вік для жінок з 50 до 55 років, а необхідний загальний стаж роботи - з 20 до 25 років (при збереженні спеціального стажу роботи не менше 10 років).

Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, статтю 13, частину другу статті 14, пункти “б” – “г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 № 213-VIII.

Конституційний Суд України у пункті 2 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 постановив, що стаття 13 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, визнана неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Одночасно у пункті 3 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 Конституційний Суд України прямо встановив імперативне правило правозастосування, за яким застосуванню підлягає стаття 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Ухвалюючи Рішення № 1-р/2020, Конституційний Суд України дав системну оцінку сутності пільгового пенсійного забезпечення та констатував, що підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах для осіб, які вже набули чи продовжували набувати відповідний спеціальний стаж роботи за раніше чинними правилами, є неприпустимим відступом держави від досягнутого рівня соціальних прав.

Конституційний Суд України підкреслив, що у працівників, зайнятих на важких і шкідливих виробництвах чи складних видах робіт (до яких безпосередньо віднесено водіїв міського пасажирського транспорту), в силу тривалої праці в особливих умовах виникають законні сподівання та легітимні очікування (legitimate expectations) щодо виходу на пенсію за пільговим віковим цензом. Зміна умов призначення пенсій цим категоріям громадян у бік погіршення їх становища без встановлення справедливого перехідного періоду чи відповідного поліпшення умов праці порушує фундаментальний принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), складовими елементами якого є юридична визначеність, передбачуваність законодавчої політики та захист довіри особи до держави.

З матеріалів справи встановлено та визнано відповідачем у спірному рішенні, що ОСОБА_1 розпочала трудову діяльність на посаді водія трамвая міського пасажирського електротранспорту у вересні 1994 року, тобто задовго до 01 квітня 2015 року, працюючи у складних умовах міського пасажиропотоку, а отже, її трудовий і соціально-правовий статус повністю підпадає під сферу дії пункту “з” статті 13 Закону № 1788-XII у редакції, дію якої відновлено Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020.

Разом з тим, Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” від 03.10.2017 № 2148-VIII (набрав чинності 11.10.2017; далі - Закон № 2148-VIII) Закон України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) доповнено розділом XIV-1 “Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян”, зокрема статтею 114.

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Таким чином, у системі чинного законодавства України утворилася очевидна колізія між двома законами однакової юридичної сили, які одночасно регулюють один і той самий предмет — умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах водіям міського пасажирського транспорту. З одного боку, пункт “з” статті 13 Закону № 1788-XII (в редакції Рішення КСУ № 1-р/2020) встановлює віковий ценз для жінок у 50 років за наявності стажу 20 років (з них 10 років спеціального), а з іншого боку — пункт 8 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV (запроваджений Законом № 2148-VIII) встановлює пенсійний вік у 55 років та вимогу страхового стажу не менше 25 років.

Вирішуючи питання конкуренції вказаних правових норм, суд зазначає, що вказана проблема нормативного регулювання була предметом розгляду найвищою судовою інстанцією Великою Палатою Верховного Суду.

У справі № 360/3611/20 (постанова від 03 листопада 2021 року, провадження № 11-126заі21) Велика Палата Верховного Суду сформулювала обов`язкові до застосування правові висновки, зазначивши, що норми статті 13 Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 та норми статті 114 Закону № 1058-IV явно суперечать одна одній у частині віку набуття особою права на пільгову пенсію.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що наявність одночасно двох нормативних актів, які встановлюють різний віковий ценз для виходу на пільгову пенсію за однакових умов праці, грубо порушує вимогу “якості закону”, яка є невіддільною складовою принципу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суперечливе нормативне регулювання позбавляє законодавство ознак доступності, чіткості та передбачуваності й створює передумови для свавільного обмеження майнових прав громадян суб`єктами владних повноважень.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці, зокрема у рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України” (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50– 56), констатував: верховенство права вимагає, щоб закон був адекватно доступним та сформульованим із достатньою точністю. Якщо положення національного законодавства припускають неоднозначне, множинне або взаємосуперечливе тлумачення, органи державної влади зобов`язані застосовувати саме той підхід, який є найбільш сприятливим для приватної особи (principle of favorable interpretation / in dubio pro homine). Будь-який інший підхід є прямим порушенням вимоги законності втручання у право власності особи на соціальні виплати, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Застосовуючи наведені конвенційні та конституційні принципи, Велика Палата Верховного Суду у справі № 360/3611/20 постановила:

За наявності колізії між нормами Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 та нормами статті 114 Закону № 1058-IV у правовідносинах щодо віку виходу на пільгову пенсію осіб, які працювали на відповідних посадах до 01 квітня 2015 року, застосуванню підлягають норми Закону № 1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII як такі, що є більш сприятливими для громадянина.

Законодавчі зміни, внесені Законом № 2148-VIII до Закону № 1058-IV, які фактично відтворили неконституційні положення Закону № 213-VIII щодо підвищення пенсійного віку, не можуть позбавляти осіб права на пільгову пенсію за віком, відновленого Конституційним Судом України.

Особи, які працювали на посадах водіїв міського пасажирського транспорту до 01 квітня 2015 року, мають безумовне право на пенсію за віком на пільгових умовах за досягненням віку, визначеного пунктом “з” статті 13 Закону № 1788-XII (для жінок - 50 років), за наявності встановленого цим пунктом загального та спеціального стажу.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

З огляду на обов`язкові висновки Верховного Суду, до спірних правовідносин підлягають застосуванню виключно положення пункту “з” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції, чинній до набрання чинності Законом № 213-VIII.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 поширює свою дію лише на осіб, які досягли пенсійного віку до 11 жовтня 2017 року (до набрання чинності Законом № 2148-VIII). Конституційний Суд України у пункті 3 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 чітко визначив суб`єктний критерій застосування відновленої норми: це особи, які “працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах”, а не особи, які до певної дати досягли віку 50 років. Додавання пенсійним органом додаткових обмежувальних умов, які не містяться в рішенні КСУ та практиці Верховного Суду, є штучним і неправомірним обмеженням конституційного права особи на пенсійне забезпечення.

Надаючи оцінку наявності у ОСОБА_1 права на призначення пільгової пенсії станом на момент її звернення, суд виходить із таких встановлених матеріалами справи фактів:

Віковий ценз: позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 досягла віку 50 років, що відповідає віковому цензу пункту “з” статті 13 Закону № 1788-XII.

Загальний стаж роботи: норма пункту “з” статті 13 Закону № 1788-XII вимагає для жінок наявності не менше 20 років стажу. Як встановлено відповідачем у мотивувальній частині спірного рішення № 134550039935 від 07.07.2026, страховий стаж ОСОБА_1 складає 28 років 00 місяців 27 днів, що значно перевищує необхідний мінімум.

Спеціальний пільговий стаж: за змістом пункту “з” статті 13 Закону № 1788-XII стаж на посаді водія міського пасажирського транспорту має становити не менше 10 років. Згідно з довідкою ЛКП “Львівелектротранс” від 24.06.2026 № 106, стаж роботи позивачки водієм трамвая складає 30 років 00 місяців 11 днів. Більше того, сам відповідач у рішенні про відмову визнав наявність у позивачки підтвердженого пільгового стажу тривалістю 26 років 11 місяців 18 днів (навіть без урахування періоду 2006– 2008 років), що у понад два з половиною рази перевищує визначену законом 10-річну норму.

Характер роботи до 01.04.2015: позивачка працювала на посаді водія трамвая міського пасажирського електротранспорту з вересня 1994 року по січень 2009 року та з жовтня 2010 року по день виникнення права на пенсію, тобто безспірно набувала спеціальний стаж до 01 квітня 2015 року.

Таким чином, позивачка виконала всі нормативно передбачені умови для призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах згідно з пунктом “з” статті 13 Закону № 1788-XII.

За таких обставин рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 07 липня 2026 року № 134550039935 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з підстав недосягнення 55-річного віку суперечить вимогам чинного законодавства, порушує верховенство права та підлягає обов`язковому визнанню протиправним і скасуванню.

Оцінюючи аргументи відповідача щодо неможливості зобов`язання пенсійного органу призначити пенсію через нібито втручання суду в його дискреційні повноваження, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. Частиною четвертою статті 245 КАС України прямо передбачено: у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов`язків органів державної влади, за яких суб`єкт владних повноважень має можливість обирати на власний розсуд один з кількох альтернативних варіантів правомірних рішень, передбачених нормами законодавства (Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 від 11.03.1980).

Натомість у правовідносинах щодо призначення пенсії, де особа надала належні документи та дотрималася всіх встановлених законом критеріїв (досягнення визначеного віку, наявність загального та спеціального стажу), орган Пенсійного фонду України не наділений правом розсуду обирати: призначати пенсію чи відмовляти в її призначенні. За наявності юридичних фактів, з якими закон пов`язує виникнення права на пенсію, у пенсійного органу виникає безальтернативний юридичний обов`язок призначити таку виплату.

Європейський суд з прав людини у рішеннях у справах “Чахал проти Об`єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, пункт 145) та “Афанасьєв проти України” (заява № 38722/02, пункт 75) послідовно наголошував: засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути ефективним як на практиці, так і в законі, тобто повинен гарантувати поновлення порушеного права та унеможливлювати необхідність повторних звернень за захистом.

Судове рішення, яке обмежується лише скасуванням відмовного акта без захисту кінцевого матеріального права особи, не забезпечує реального відновлення правового становища комбатанта чи працівника.

Оскільки всі законні умови для виходу на пільгову пенсію ОСОБА_1 виконані, єдиним належним, повним та ефективним способом судового захисту є зобов`язання відповідача призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту “з” статті 13 Закону № 1788-XII у редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Судом установлено, що ОСОБА_1 досягла пенсійного віку (50 років) ІНФОРМАЦІЯ_2 , а із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах звернулася 30 червня 2026 року, тобто у межах визначеного частиною першою статті 45 Закону № 1058-IV трьохмісячного строку. Отже, пенсія позивачці підлягає призначенню саме з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку - з 25 червня 2026 року.

При цьому суд звертає увагу, що обов`язок щодо призначення пенсії покладається безпосередньо на Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, яке розглядало заяву позивачки за принципом екстериторіальності та прийняло оскаржуване протиправне рішення.

При застосуванні принципу екстериторіальності структурний підрозділ Пенсійного фонду України, визначений програмним комплексом для опрацювання звернення особи, перебирає на себе весь обсяг публічно-владних повноважень щодо вирішення питання призначення або відмови у призначенні пенсії, а тому саме цей орган є належним відповідачем, на якого покладається обов`язок щодо відновлення порушеного права особи шляхом вчинення відповідних зобов`язальних дій.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 є законними, обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами і підлягають повному задоволенню.

При повному задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі (частина перша статті 139 КАС України).

Позивачкою сплачено судовий збір за одну вимогу немайнового характеру в розмірі 1 331,20 грн, який підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257-263, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 134550039935 від 07 липня 2026 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005 м. Вінниця вул. Зодчих 22, ЄДРПОУ 13322403) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту “з” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, починаючи з 25 червня 2026 року.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005 м. Вінниця вул. Зодчих 22, ЄДРПОУ 13322403) судовий збір в сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 12 жовтня 2026 року.

Суддя О. І. Коморний