Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №380/13745/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 рокусправа № 380/13745/26

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо обчислення, нарахування та виплати посадового окладу та окладу за військовим званням сержанта ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 01 липня 2026 року із застосуванням базової розрахункової величини у розмірі 1762,00 гривні замість належного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (але в будь-якому випадку не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ № 704, а також щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за весь вказаний період служби;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити помісячний перерахунок та доплату щомісячного грошового забезпечення (включаючи посадовий оклад, оклад за військовим званням, а також всі залежні від них щомісячні додаткові види грошового забезпечення, надбавки за вислугу років та особливості проходження служби, премії, щорічну грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, а також додаткові винагороди за Постановою КМУ № 168) ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 01 липня 2026 року, виходячи з розрахункової бази окладів - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, але в будь-якому випадку не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, а саме: за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 р. - виходячи з розрахункової бази окладів, яка становить прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2020 р. (2102,00 грн) ;за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 р. - виходячи з розрахункової бази окладів, яка становить прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2021 р. (2270,00 грн), за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 р. - виходячи з розрахункової бази окладів, яка становить прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 р. (2481,00 грн), за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 р. - виходячи з розрахункової бази окладів, яка становить прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2023 р. (2684,00 грн), за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 р. - виходячи з розрахункової бази окладів, яка становить прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2024 р. (3028,00 грн), за період з 01.01.2025 по 31.12.2025 р. - виходячи з розрахункової бази окладів, яка становить прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2025 р. (3028,00 грн), за період з 01.01.2026 по 01.07.2026 р. - виходячи з розрахункової бази окладів, яка становить прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2026 р. (3328,00 грн), з урахуванням раніше фактично виплачених сум, та провести виплату утвореної заборгованості Позивачу з одночасним обов`язковим нарахуванням та виплатою щомісячної грошової компенсації суми податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) відповідно до вимог пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України та Порядку КМУ № 44 від 15.01.2004 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України на основі заново обчислених (збільшених) розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням донарахувати та виплатити ОСОБА_1 всі щомісячні додаткові види грошового забезпечення, розмір яких обчислюється у відсотках від базових окладів за період з 29 січня 2020 року по 01 липня 2026 року (включаючи надбавку за вислугу років у розмірі 30%, щомісячну надбавку за особливості проходження служби в розмірі 50%, щомісячну премію в розмірі 530%), з урахуванням раніше виплачених за вказаний період сум грошового забезпечення, з одночасним нарахуванням та виплатою грошової компенсації сум податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України та Порядку КМУ № 44 від 15.01.2004 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 03 серпня 2018 року по теперішній час безперервно проходить військову службу за контрактом у лавах Національної гвардії України у складі Військової частини НОМЕР_1 на посаді командира 2-го відділення 3-го стрілецького взводу стрілецької роти (резервної) у військовому званні “сержант”. Позивач є ветераном війни - учасником бойових дій та під час проходження служби безпосередньо залучався до виконання бойових завдань на лінії зіткнення в районах ведення воєнних (бойових) дій, що підтверджується відповідними довідками та матеріалами особової справи.

Позивач вказує, що фінансово-економічний орган відповідача протягом усього спірного періоду (з 29 січня 2020 року по 01 липня 2026 року) здійснював обчислення його посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням застарілої, штучно обмеженої та заниженої розрахункової величини - 1762,00 грн замість належного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати).

Таке протиправне заниження базових окладів спричинило системне заниження всіх похідних щомісячних і щорічних виплат, зокрема надбавки за вислугу років (30%), надбавки за особливості проходження служби (50%), щомісячної премії (530%), щорічної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а також додаткових винагород, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168.

Ухвалою від 06 липня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до приписів статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому Військова частина НОМЕР_1 заперечує проти задоволення позову в повному обсязі. Відповідач посилається на законність обчислення окладів виходячи з фіксованої величини 1762,00 грн на підставі постанови КМУ № 481 від 12 травня 2023 року. Також відповідач зазначає, що особові картки грошового забезпечення позивача за ранні періоди відсутні у військовій частині, оскільки були передані на архівне зберігання до Центрального архівного відділу Національної гвардії України в м. Київ. Окрім цього, у відзиві наголошується, що індексація не входить до розрахункової бази окремих виплат і начислялася відповідно до вимог Порядку № 1078. З огляду на зазначене, відповідач просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Суд всебічно, повно та об`єктивно з`ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінив надані докази за своїм внутрішнім переконанням у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 з 03 серпня 2018 року по теперішній час безперервно проходить військову службу за контрактом у лавах Національної гвардії України у складі Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

На підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 03 серпня 2018 року № 173 (по стройовій частині) ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини, призначено на посаду командира 2-го відділення 3-го стрілецького взводу стрілецької роти (резервної) та взято на всі види забезпечення. На момент розгляду справи в суді позивач є діючим військовослужбовцем установи, проходячи службу у військовому званні “сержант”.

Судом встановлено з наявних у матеріалах справи письмових доказів (зокрема офіційного листування між сторонами та наданих відповідачем особових карток грошового забезпечення за окремі періоди), що фінансово-економічний орган Військової частини НОМЕР_1 протягом усього спірного періоду (з 29 січня 2020 року по 01 липня 2026 року) здійснював обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача шляхом множення встановлених тарифних коефіцієнтів на фіксовану розрахункову величину - 1762,00 грн. Сам факт застосування вказаної фіксованої величини відповідач у своєму відзиві на позовну заяву не заперечує, а навпаки, обґрунтовує його правомірність посиланням на приписи постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481, водночас зазначаючи про передачу частини первинних документів (особових карток за ранні періоди) на зберігання до Центрального архівного відділу Національної гвардії України в м. Київ.

З метою досудового врегулювання спору 05 червня 2026 року сержант ОСОБА_1 звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про проведення перерахунку. Листом від 25 червня 2026 року № 50/14/2-146 відповідач відмовив у задоволенні вимог, підтвердивши використання розрахункової величини 1762,00 грн згідно з постановою КМУ № 481, а також пославшись на відсутність частини карток через їх архівну передачу та дотримання правил нарахування індексації.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII (Закон №2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ визначено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Спірним у цій справі є питання щодо правомірності дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачу з 29 січня 2020 року по 01 липня 2026 року грошового забезпечення військовослужбовця, яке розраховане із розміру посадових окладів військовослужбовців, із застосуванням сталої розрахункової величини 1762 грн, запровадженої Постановою №481, а не із розміру «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року», як це було передбачено пунктом 4 Постанови №704 до внесених змін.

Верховний Суд у постановах від 24 червня 2025 року у справі № 420/5584/24, від 26 червня 2025 року у справі № 480/7154/24, від 30 червня 2025 року у справах № 280/8083/24, № 280/8605/24 та № 460/3942/24, від 04 липня 2025 року у справі № 120/8298/24 сформував висновок про застосування у спірний період пункту 4 Постанови №704 у редакції Постанови №481. Наведений висновок є релевантним до обставин цієї справи і суд не вбачає підстав для відступу від цього висновку.

30 серпня 2017 року Кабміном прийнято Постанову №704, яка передбачала з 1 березня 2018 року збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.

Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови №704, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 (у первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21 лютого 2018 року Кабмін прийняв Постанову №103.

Пунктом 6 Постанови №103 внесені зміни до Постанови №704, внаслідок яких пункт 4 цієї Постанови викладено у новій редакції, а саме:

«Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.

Отже, з 1 січня 2018 року пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу застосовується така розрахункова величина, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року, визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704.

Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30 липня 2018 року), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Верховний Суд, зокрема, але не виключно, в постановах від 15 червня 2023 року у справі № 380/13603/21, від 30 квітня 2025 року у справі № 620/9741/24, виснував, що оскільки зміни, внесені Постановою №103, зокрема, до пункту 4 Постанови №704, визнані у судовому порядку нечинними, то з 29 січня 2020 року діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року».

У цих та інших постановах Верховний Суд, засновуючись на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили, виснував, що положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року» не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про Державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

12 травня 2023 року Кабмін прийняв Постанову №481, пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, та викладено абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Пунктом 3 Постанови №481 установлено, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.

Отже, з дня набрання чинності Постановою №481 – 20 травня 2023 року – Кабміном замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запроваджено сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі №320/29450/24 визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови №704. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі №320/29450/24 залишено без змін.

Водночас постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі №320/29450/24 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року скасовано та у задоволенні позову відмовлено.

Отже Постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, якою внесено зміни до пункту 4 Постанови №704 та встановлено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи зі сталої величини 1762 грн, на дату розгляду цієї справи є чинною, а її правомірність підтверджена постановою Верховного Суду від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 643/17966/14-ц та від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 сформульовано висновки, що якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

Відтак з 20.05.2023 року є чинними положення Постанови № 704 з урахуванням змін, внесених Постановою № 481, відповідно до яких замість розрахункової величини прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями застосовується стала розрахункова величина у розмірі 1762,00 грн.

Отже нарахування позивачу грошового забезпечення з 20.05.2023 року здійснювалося відповідачем з розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями, виходячи з розміру 1762,00 грн. правомірно, в зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині (з 20.05.2023 року по 01.06.2026 року) задоволенню не підлягають.

Постановою №481 змінено умови регулювання спірних відносин та визначено, що обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб здійснюється виходячи з розміру 1762 грн, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабміну щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави.

Конституційний Суд зазначив, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабміну, виданих у межах його компетенції.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 та від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади.

З дня набрання чинності Постанови № 481 (20 травня 2023 року) у відповідних суб`єктів владних повноважень відсутні підстави для нарахування та виплати військовослужбовцям грошового забезпечення, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до Постанови №704.

Такий висновок зроблений Верховним Судом у Постанові від 21 серпня 2025 у справі 520/22317/23.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог позивача про перерахунок грошового забезпечення за період з 20 травня 2023 року по 01 липня 2026 року.

Протягом спірного періоду проходження військової служби позивачем у Військовій частині НОМЕР_1 статтями законів України про Державний бюджет на відповідні роки було встановлено наступні розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного року, які підлягали застосуванню як розрахункова база:

- за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 року - виходячи з розрахункової бази 2102,00 гривні;

- за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 року - виходячи з розрахункової бази 2270,00 гривень;

- за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 року - виходячи з розрахункової бази 2481,00 гривня;

- за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 року - виходячи з розрахункової бази 2684,00 гривні;

Протиправне заниження відповідачем бази нарахування окладів спричинило системну недоплату не лише основних складових грошового забезпечення, а й призвело до всіх похідних виплат.

Оскільки посадовий оклад та оклад за військовим званням є тими елементами, від яких безпосередньо залежить розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, у заниженому розмірі позивачу виплачувалися надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, щомісячна премія, щорічна грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, а також додаткові винагороди, передбачені на період дії воєнного стану Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 (включаючи виплати пропорційно дням виконання бойових завдань на передовій у розмірах до 30 000 гривень та 100 000 гривень).

При цьому суд урахувує пункт 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII, яким передбачено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та інших виплат.

Відтак, позовні вимоги в частині не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року задоволенню не підлягають.

Не підлягають задоволенню також і позовні вимоги про застосування конкретних відсотків надбавок та премій, оскільки у справі відсутні докази які конкретні розміри і у яких роках позивачеві встановлювалися.

Оцінюючи позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату донарахованих сум індексації та грошового забезпечення з одночасним нарахуванням і виплатою грошової компенсації сум податку на доходи фізичних осіб (ПДФО), суд виходить із такого.

Згідно з нормами розділу IV Податкового кодексу України, грошове забезпечення, грошові винагороди та інші виплати, одержані військовослужбовцями у зв`язку з виконанням обов`язків проходження служби, є об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18% та військовим збором за ставкою 1,5%.

Водночас, з метою забезпечення посиленого соціального та матеріального захисту військовослужбовців, зважаючи на особливий характер їхньої діяльності щодо захисту Вітчизни, забезпечення суверенітету і територіальної цілісності України, законодавцем запроваджено безальтернативний спеціальний правовий механізм, який гарантує збереження реального (“на руки”) розміру виплачуваних захисникам доходів шляхом повного відшкодування державою утриманих сум податку.

Відповідно до імперативного припису пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу у зв`язку з виконанням обов`язків служби, підлягають повній компенсації в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм та порядок виплати такої компенсації чітко визначено Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі — Порядок № 44). За приписами пунктів 2, 3 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється військовими частинами та установами, які утримують податок з грошового забезпечення, одночасно з виплатою такого грошового забезпечення.

Суд наголошує, що суми заборгованості з грошового забезпечення та індексації, які підлягають донарахуванню та виплаті позивачу на виконання даного судового рішення, за своєю правовою природою є складовими частинами грошового забезпечення військовослужбовця, які були протиправно недоплачені з вини відповідача. Відтак, на ці донараховані суми у повному обсязі розповсюджується дія приписів пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України та Порядку № 44.

Необхідність виплати компенсації ПДФО і військового збору одночасно з виплатою донарахованих за рішенням суду сум є обов`язковим елементом відновлення майнових прав позивача. У разі задоволення позовних вимог без зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити таку компенсацію, фінансово-економічний орган військової частини під час фактичного виконання судового рішення утримає із присудженої суми 19,5% загального обсягу податків і зборів (18% ПДФО та 1,5% військового збору). У результаті позивач отримає лише 80,5% від належної йому за законом суми, що призведе до повторного, неправомірного звуження обсягу його соціальних гарантій, нівелювання мети судового захисту та порушення принципу справедливого судочинства.

Дотримання процедури, визначеної Порядком № 44, є прямим, безальтернативним юридичним обов`язком Військової частини НОМЕР_1 як податкового агента та розпорядника бюджетних коштів, а не її дискреційним повноваженням. Будь-які посилання відповідача на неможливість чи відсутність окремих бюджетних асигнувань на компенсацію ПДФО є юридично нікчемними, оскільки держава, створюючи публічно-правовий обов`язок щодо виплати компенсації, зобов`язана забезпечити її фінансове наповнення.

За таких обставин, з метою забезпечення повного, реального та ефективного захисту майнових прав сержанта ОСОБА_1 як учасника бойових дій і недопущення дискримінації, суд вважає за необхідне зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату донарахованих сум грошового забезпечення та індексації з одночасним нарахуванням і виплатою грошової компенсації сум податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України та Порядку № 44.

Відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням суду є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, на виконання яких, згідно з вимогами частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, водночас законодавець встановив спеціальне правило для публічно-правових спорів: в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається виключно на відповідача.

Надаючи правову оцінку поданим матеріалам, суд констатує, що Військова частина НОМЕР_1 як суб`єкт владних повноважень не виконала покладеного на неї процесуального обов`язку щодо доказування правомірності своєї бездіяльності та відмови у перерахунку за період з 29.01.2020 по 19.05.2023. Надані відповідачем у відзиві заперечення ґрунтуються на викривленому тлумаченні норм права, суперечать приписам закону та усталеній судовій практиці. Натомість позивач за допомогою належних, достатніх та допустимих доказів частково довів обґрунтованість своїх позовних вимог.

За приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи належність та ефективність обраного позивачем способу захисту порушених прав у розумінні приписів статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд виходить із того, що ефективний засіб правового захисту повинен забезпечувати реальне поновлення особи у її правах. Ухвалення судового рішення про визнання протиправною бездіяльності відповідача із зобов`язанням здійснити перерахунок і виплату заборгованості грошового забезпечення із застосуванням належного прожиткового мінімуму, донарахуванням усіх похідних виплат, індексації та компенсацією ПДФО за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 є єдиним належним способом відновлення порушеного майнового стану позивача

Системно проаналізувавши приписи чинного законодавства України та оцінивши наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що позивач при зверненні до суду з цим позовом судовий збір не сплачував, оскільки повністю звільнений від його сплати на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір” як позивач у спорах щодо стягнення заробітної плати та поновлення порушених прав на соціальний захист.

Будь-яких інших документально підтверджених судових витрат (зокрема витрат на професійну правничу допомогу) сторонами не заявлялося.

Відтак судові витрати розподілу та стягненню не підлягають. Інших судових витрат не заявлялося.

Керуючись статтями 2, 6-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в :

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо обчислення, нарахування та виплати посадового окладу та окладу за військовим званням сержанта ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року із застосуванням базової розрахункової величини у розмірі 1762,00 гривні замість належного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити помісячний перерахунок та доплату щомісячного грошового забезпечення (включаючи посадовий оклад, оклад за військовим званням, а також всі залежні від них щомісячні додаткові види грошового забезпечення, надбавки за вислугу років та особливості проходження служби, премії, щорічну грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, а також додаткові винагороди за Постановою КМУ № 168) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року включно, виходячи з розрахункової бази окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, а саме: за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 р. - виходячи з розрахункової бази окладів, яка становить прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2020 р. (2102,00 грн) ;за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 р. - виходячи з розрахункової бази окладів, яка становить прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2021 р. (2270,00 грн), за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 р. - виходячи з розрахункової бази окладів, яка становить прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 р. (2481,00 грн), за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 р. включно виходячи з розрахункової бази окладів, яка становить прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2023 р. (2684,00 грн), з урахуванням раніше фактично виплачених сум, та провести виплату заборгованості Позивачу з одночасним обов`язковим нарахуванням та виплатою щомісячної грошової компенсації суми податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) відповідно до вимог пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України та Порядку КМУ № 44 від 15.01.2004 року.

4. У задоволенні інших вимог відмовити.

5. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 12 жовтня 2026 року.

Суддя О.І. Коморний