Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №340/4402/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/4402/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (далі – позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за період з 09.04.2024 по 25.06.2026 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю виключення зі списків особового складу частини, відповідно до постанови Кабінету Міністрів У країни "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 року №100;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на свою користь середній заробіток за період з 09.04.2024 по 09.10.2024 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю виключення зі списків особового складу частини, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 року №100 у розмірі 339 099,12 грн.

В обґрунтування вимог зазначив, що з 24.02.2022 до 08.04.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та був виключений зі списків особового складу військової частини на підставі наказу командира від 08.04.2024 № 99. На думку позивача, відповідач у день виключення зі списків особового складу не провів із ним повного розрахунку за всіма видами забезпечення, чим порушив вимоги п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Зазначив, що рішенням суду у справі № 340/1441/25 військову частину НОМЕР_1 зобов`язано здійснити перерахунок грошового забезпечення та інших належних йому виплат за період з 24.02.2022 до 19.05.2023 включно з урахуванням відповідних прожиткових мінімумів та тарифних коефіцієнтів. На виконання зазначеного рішення відповідач 25.06.2026 виплатив йому 118 957,60 грн, у зв`язку із чим позивач вважає, що остаточний розрахунок проведено із затримкою. Позивач стверджує, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до положень статті 117 КЗпП України, оскільки спеціальне законодавство України, яке регулює проходження військової служби, не визначає порядку відшкодування за несвоєчасне проведення остаточного розрахунку. На його думку, у спірних правовідносинах підлягають застосуванню норми трудового законодавства з урахуванням правових висновків Конституційного Суду України та Верховного Суду щодо можливості застосування трудового законодавства до правовідносин, не врегульованих спеціальними нормами. Позивач також посилався на статті 3, 8, 19, 43 Конституції України, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, вважаючи, що несвоєчасна виплата належних йому коштів порушує його майнові права. Враховуючи обмеження, передбачене частиною першою статті 117 КЗпП України, позивач просить стягнути середній заробіток за період з 09.04.2024 до 09.10.2024. Відповідно до наведеного ним розрахунку, здійсненого із застосуванням Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, розмір такого відшкодування становить 339 099,12 грн. Позивач також зазначає, що строк звернення до суду не пропущений, оскільки остаточний розрахунок проведено 25.06.2026 року, а цього ж дня йому було повідомлено про відмову у виплаті відповідного відшкодування.

Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що позивач на момент виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 не був звільнений з військової служби, а був переведений до військової частини НОМЕР_2 для подальшого проходження військової служби у Збройних Силах України. На думку відповідача, саме по собі виключення військовослужбовця зі списків особового складу однієї військової частини не свідчить про закінчення військової служби, якщо таке виключення зумовлене переведенням до іншої військової частини. Відповідач вважає, що за таких обставин відсутні правові підстави для застосування статті 117 КЗпП України, оскільки передбачена цією нормою відповідальність пов`язана із затримкою остаточного розрахунку саме при звільненні працівника. На підтвердження своєї позиції відповідач посилається на постанови Верховного Суду від 26.06.2025 у справі № 400/8927/23 та від 03.02.2026 у справі № 400/5149/24, у яких, за його твердженням, сформульовано висновки про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку у випадках продовження військової служби в іншій військовій частині. Крім того, відповідач зазначає, що відповідно до редакції статті 117 КЗпП України, чинної з 19.07.2022, період виплати середнього заробітку за затримку розрахунку обмежений шістьма місяцями. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 13.01.2025 у справі № 380/864/24 та інші судові рішення, відповідач наголошує на необхідності застосування відповідної редакції законодавства при визначенні періоду та розміру відшкодування. Відповідач заперечує також і проти визнання його бездіяльності протиправною, посилаючись на правові висновки Верховного Суду щодо необхідності встановлення конкретного обов`язку суб`єкта владних повноважень учинити відповідні дії, об`єктивної можливості їх учинення та обставин, які зумовили невчинення таких дій. З огляду на викладене відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню (а.с. 29-32).

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 з 24.02.2022 по 08.04.2024 та згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08.04.2024 №99 з 08 квітня 2024 року був виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку з вибуттям до нового місця служби (військової частини НОМЕР_2 ) (а.с. 14).

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.11.2025 у справі № 340/1441/25, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21.05.2026, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок з 24.02.2022 по 19.05.2023 включно належні, з урахуванням проведених раніше виплат, суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, інших одноразових додаткових видів грошового забезпечення, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

25.06.2026 на рахунок позивача на виконання рішення суду у справі № 340/1441/25 перераховано грошові кошти (грошове забезпечення) у розмірі 118 957,60 грн (а.с. 22).

Вважаючи, що належний розрахунок при звільненні відповідач провів несвоєчасно, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України визначає, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини дев`ятої статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовцями є особи, які проходять військову службу.

За змістом частини першої статті 2 цього ж Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною третьою статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок звільнення з військової служби визначено розділом XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі – Положення).

Відповідно до пункту 242 зазначеного Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання, а особи, звільнені з військової служби у розвідувальному органі Міністерства оборони України, - до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи відповідного підрозділу розвідувального органу Міністерства оборони України. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк з дня їх виключення зі списків особового складу прибути до відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки / відповідного підрозділу розвідувального органу Міністерства оборони України для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Судом встановлено, що позивач у період з 24.02.2022 по 08.04.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.04.2024 №99 його з 08 квітня 2024 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку з вибуттям до нового місця служби (військової частини НОМЕР_2 ) (а.с. 14).

Також судом встановлено, що перераховане на виконання судового рішення у справі № 340/1441/25 грошове забезпечення за період з 24.02.2022 по 19.05.2023 включно у розмірі 118 957,60 грн виплачено позивачу 25.06.2026 (а.с. 22).

Звертаючись до суду, позивач вважає, що несвоєчасна виплата зазначених коштів є підставою для застосування положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Надаючи оцінку зазначеним доводам, суд виходить із такого.

Частиною першою статті 47 КЗпП України вказано, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, наведені норми пов`язують обов`язок роботодавця провести повний розрахунок та відповідальність за невиплату належних працівникові сум саме з фактом його звільнення.

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах зазначав про те, що спеціальним законодавством не врегульовано питання відповідальності за затримку проведення розрахунку при звільненні військовослужбовців, а тому до таких правовідносин підлягають застосуванню вимоги статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. Разом із тим необхідною умовою застосування зазначених норм є наявність факту звільнення особи та невиплати всіх належних їй сум саме при звільненні.

Так, у постанові від 29.05.2026 у справі № 280/758/24 Верховний Суд дійшов правового висновку, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у зв`язку з подальшим проходженням військової служби в іншій військовій частині саме по собі не є підтвердженням завершення проходження військової служби, оскільки після такого виключення виплата грошового забезпечення здійснюється за новим місцем служби. За таких обставин відсутній юридичний факт звільнення, з яким статті 116, 117 Кодексу законів про працю України пов`язують виникнення обов`язку провести остаточний розрахунок та відповідальність за його несвоєчасне проведення.

Як встановлено судом, 08.04.2024 позивача не було звільнено з військової служби, а лише виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв`язку з подальшим проходженням військової служби у військовій частині НОМЕР_2 . Таким чином, проходження військової служби позивачем не припинилося, а продовжилося в іншій військовій частині.

Відтак, доводи позивача про те, що невиплата йому грошового забезпечення під час виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 є самостійною підставою для застосування положень статей 116, 117 КЗпП України, є необґрунтованими.

За таких обставин суд дійшов висновку, що спірні правовідносини виникли не у зв`язку зі звільненням позивача з військової служби, а у зв`язку з його переведенням до іншої військової частини, у зв`язку з чим відсутні передбачені статтею 117 КЗпП України підстави для покладення на відповідача відповідальності у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку.

З огляду на викладене позовні вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду А.В. САГУН