Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №340/1141/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/1141/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Притули К.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_2 ) в повній мірі заробітної плати починаючи з листопада 2025 по лютий 2026 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_2 ) всі належні йому виплати починаючи з листопада 2025 по лютий 2026 року;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 про виведення ОСОБА_1 в розпорядження командира (поза штат) військової частини НОМЕР_1 .

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначає, що з липня 2025 року безперервно перебував на стаціонарному лікуванні, у відпустці за станом здоров`я та проходив військово-лікарські комісії, при цьому встановлені захворювання пов`язані з проходженням військової служби. На його думку, ці обставини не припиняли його право на грошове забезпечення, а тому невиплата належних сум з листопада 2025 року є протиправною. Також позивач заперечує правомірність фактичного припинення виплат у зв`язку зі змінами штату та вважає, що відсутність належного оформлення його службового статусу не може покладатися на нього негативними наслідками.

Ухвалою від 05.03.2026 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

У відзиві відповідач заперечив проти задоволення позову. Визнав безперервне перебування позивача на лікуванні та у відпустці за станом здоров`я з 07.07.2025 до 15.01.2026, проте зазначив, що у зв`язку з переходом частини на новий штат та призначенням позивача на посаду до іншої військової частини грошове забезпечення за попередньою посадою зберігалося не більше двох місяців. Послався на пункт 3 розділу XXVII Порядку, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260. Повідомив, що наказ про зарахування позивача у розпорядження не видавався, а 15.01.2026 його виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 . Щодо додаткової винагороди зазначив, що встановлені позивачу захворювання не підтверджують отримання поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини.

У відповіді на відзив позивач наголосив, що відповідач визнав безперервність лікування, а неналежне оформлення службового становища не може спричиняти позбавлення грошового забезпечення. Уточнив, що посилання на лютий 2026 року пов`язане з виплатою в цьому місяці забезпечення за січень, а переведення до іншої частини не припиняє обов`язку погасити заборгованість.

У запереченнях відповідач підтримав свою позицію та зазначив, що призначення позивача на іншу посаду виключало, на його думку, необхідність зарахування у розпорядження. При цьому визнав можливість виплати після переведення сум, право на які виникло до виключення позивача зі списків особового складу.

Дослідивши наявні матеріали та оцінивши докази в їх сукупності, суд установив такі обставини.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 21.12.2022 до 15.01.2026. До вибуття на лікування обіймав посаду фельдшера (а.с.15-19).

Як зазначено відповідачем, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 07.07.2025 №204 оформлено вибуття позивача на стаціонарне лікування з 07.07.2025. Наказом від 06.08.2025 №236 йому надано відпустку за станом здоров`я на 30 діб з 07.08.2025 до 05.09.2025.

Надані медичні документи підтверджують стаціонарне лікування позивача у періоди з 07.07.2025 до 11.07.2025, з 11.07.2025 до 23.07.2025 та з 24.07.2025 до 07.08.2025 у зв`язку із захворюванням кисті й проведеним оперативним втручанням (а.с.22-24)

Довідкою ВЛК від 06.08.2025 №2025-0806-1211-5590-3 установлено потребу у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою на 30 календарних днів. Захворювання визнано пов`язаним із проходженням військової служби (а.с.25).

Довідкою гарнізонної ВЛК Військової частини НОМЕР_3 від 13.09.2025 №2025-0913-0928 установлено потребу позивача в лікуванні у КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня Кіровоградської обласної ради» на строк не менше 21 календарного дня. Захворювання визнано пов`язаним із проходженням військової служби (а.с.27).

Згідно з випискою з медичної карти стаціонарного хворого №7786/25 позивач перебував у зазначеному закладі з 16.09.2025 до 03.12.2025. Після виписки йому рекомендовано огляд гарнізонною ВЛК Військової частини НОМЕР_3 для визначення ступеня придатності до військової служби (а.с.27зв-28).

За довідкою ВЛК від 15.12.2025 №2025-1215-1302-4130-3 позивач потребував лікування у КНП «Кіровоградська обласна лікарня Кіровоградської обласної ради» на строк не менше 14 календарних днів. Випискою №18495 підтверджено стаціонарне перебування у цьому закладі з 18.12.2025 до 24.12.2025. У рекомендаціях зазначено подальше проходження гарнізонної ВЛК (а.с.29).

За результатами огляду 13.01.2026 ВЛК видала довідку №2026-0113-1110-0263-7, якою позивача визнано придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, військових навчальних закладах, навчальних центрах, закладах, медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення та охорони. У довідці визначено захворювання, пов`язані із проходженням військової служби, а також окреме захворювання, не пов`язане із проходженням військової служби. Висновку про поранення, пов`язане із захистом Батьківщини, ця довідка не містить (а.с.31).

Відповідач у відзиві прямо зазначив: «старший сержант ОСОБА_1 з 07.07.2025 по 15.01.2026 перебував безперервно на лікуванні та відпустці за станом здоров`я». Також пояснив, що позивач неодноразово скеровувався на стаціонарне лікування та проходження ВЛК, у зв`язку із чим повернувся до частини 15.01.2026.

З пояснень відповідача вбачається, що 29.08.2025 Військова частина НОМЕР_1 перейшла на новий штат. Наказом командира Військової частини НОМЕР_4 від 31.08.2025 №165-РС позивача призначено на посаду начальника обслуги пожежної обслуги батальйону матеріального забезпечення Військової частини НОМЕР_5 . Фактичне вибуття до нового місця служби було відкладено у зв`язку з лікуванням та відпусткою за станом здоров`я.

За визнаними сторонами обставинами, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 15.01.2026 №18 позивача виключено зі списків особового складу цієї частини та направлено до Військової частини НОМЕР_5 .

Позивач зазначає, що за листопад 2025 року отримав 1519,62 грн, а подальші належні виплати не отримав у повному обсязі. Відповідач припинення виплати повного грошового забезпечення з листопада 2025 року не заперечує та обґрунтовує його спливом двох місяців після зміни штату.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України.

Стаття 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII гарантує військовослужбовцям грошове забезпечення, до складу якого належать посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення. Розміри встановлює Кабінет Міністрів України, а порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України визначає Міністерство оборони України.

Пункт 11 статті 10-1 Закону №2011-XII у редакції, чинній у спірний період, передбачає збереження грошового та матеріального забезпечення під час лікувальної відпустки на підставі висновку ВЛК. Загальна тривалість безперервного лікування в закладах охорони здоров`я та відповідних відпусток не може перевищувати 12 місяців поспіль. Питання потреби у тривалому лікуванні підлягає вирішенню ВЛК не пізніше чотирьох місяців від початку лікування. Висновок ВЛК є підставою продовжити лікування зі збереженням забезпечення на визначений у ньому строк.

Механізм виплати врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі — Порядок №260).

Пункт 9 розділу I Порядку №260 передбачає виплату забезпечення за останніми займаними посадами під час звільнення від службових обов`язків через хворобу, лікування та лікувальної відпустки, як правило, не більше чотирьох місяців, крім законодавчо передбачених триваліших строків. Після чотирьох місяців виплата здійснюється на підставі висновку ВЛК і рішення командира про продовження лікування.

Пункти 14, 15 розділу I цього Порядку передбачають виплату недоотриманого забезпечення за весь період існування права на нього та оформлення призупинення і поновлення виплат наказом командира. До підстав невиплати належить лікування понад установлені законодавством строки.

За пунктом 3 розділу XXVII Порядку №260 забезпечення військовослужбовцям, не допущеним до виконання обов`язків у зв`язку зі зміною штату, зберігається за останньою штатною посадою не більше двох місяців. Пункт 2 цього розділу окремо передбачає збереження виплат до повернення особам, які на час зміни штату перебувають у відрядженні або на навчанні.

За частиною першою статті 78 КАС України визнані учасниками обставини не потребують доказування, якщо немає обґрунтованих сумнівів у їх достовірності або добровільності визнання. Визнання може міститися у заявах по суті справи.

Частини перша, друга статті 77 КАС України покладають на сторони обов`язок доведення обставин своїх вимог і заперечень, а на відповідача — суб`єкта владних повноважень — обов`язок доведення правомірності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та подання всіх наявних у нього документів і матеріалів, які можуть бути доказами.

Суд ураховує, що відповідач визнав не лише окремі госпіталізації, а безперервне перебування позивача на лікуванні та у відпустці за станом здоров`я протягом усього періоду з 07.07.2025 до 15.01.2026. Це визнання узгоджується з послідовністю постанов ВЛК, виписок та відміток у відпускному квитку.

Отже, відсутність позивача в частині протягом зазначеного періоду була зумовлена станом здоров`я, лікуванням, лікувальною відпусткою та проходженням ВЛК. Відповідач не посилається на самовільне залишення частини, неприбуття без поважних причин або ухилення від виконання обов`язків. Навпаки, саме лікуванням він пояснює неможливість своєчасного направлення позивача до нового місця служби.

За цих обставин оцінка права позивача на забезпечення лише за правилами про організаційно-штатні зміни є неповною. Пункт 3 розділу XXVII Порядку №260 не скасовує гарантій, передбачених пунктом 9 розділу I цього Порядку та пунктом 11 статті 10-1 Закону №2011-XII для військовослужбовців, які потребують лікування.

Відсутність у пункті 2 розділу XXVII окремої згадки про лікування не означає відсутності відповідної гарантії в інших положеннях Порядку. Запропоноване відповідачем тлумачення фактично позбавляє пункт 9 розділу I самостійного застосування до військовослужбовця, який захворів до зміни штату та продовжив лікування після неї, що не відповідає системному змісту наведених норм.

Призначення позивача до іншої військової частини також не доводить припинення його права на забезпечення за час лікування. До 15.01.2026 позивач залишався у списках Військової частини НОМЕР_1 , а фактичне вибуття до нового місця служби було відкладено з причин, які сам відповідач визнав поважними.

Суд окремо оцінює умови виплати після чотирьох місяців лікування. Саме лише неперевищення дванадцятимісячного строку не створює безумовного права на забезпечення. Водночас наявні у справі документи не обмежуються виписками про фактичне перебування в лікарні: потребу позивача в лікуванні визначали постанови ВЛК від 13.09.2025 та від 15.12.2025.

Вереснева постанова визначила мінімальний орієнтовний строк лікування — не менше 21 календарного дня. Тому сплив 21 дня не можна ототожнювати з висновком про завершення лікування або відновлення можливості виконувати службові обов`язки. Фактично призначене ВЛК стаціонарне лікування тривало до 03.12.2025, після чого позивач був скерований на подальший огляд. У грудні ВЛК знову встановила потребу в лікуванні, а після наступної госпіталізації було рекомендовано продовжити проходження комісії. Остаточний висновок про придатність ухвалено 13.01.2026, після чого позивач повернувся до частини.

Відповідач не обґрунтував припинення виплат завершенням призначеного ВЛК лікування, відмовою у його продовженні чи порушенням позивачем порядку проходження лікування. Не навів конкретного періоду, протягом якого позивач, за його твердженням, перебував поза частиною без належної медичної підстави. Натомість визнав увесь період безперервним лікуванням та відпусткою за станом здоров`я і пов`язав невиплату з іншою обставиною — зміною штату.

За сукупністю наведеного суд вважає підтвердженим продовження лікування позивача за медичними показаннями, визначеними ВЛК. Відсутність у наданих матеріалах окремого наказу командира про продовження лікування, за його обізнаності та визнання відповідних обставин, не є достатньою підставою для виправдання застосованого припинення виплат унаслідок зміни штату.

Таким чином, відповідач не довів правомірності невиплати позивачу повного грошового забезпечення з 01.11.2025 до 15.01.2026 включно. Належним способом захисту є визнання відповідної бездіяльності протиправною та зобов`язання нарахувати й виплатити забезпечення за останньою займаною перед вибуттям на лікування посадою з урахуванням належних щомісячних основних і додаткових складових та фактично виплачених сум.

Щодо додаткової винагороди за постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 суд зазначає таке.

Пункт 1-2 цієї постанови передбачає виплату збільшеної до 100000 грн винагороди, зокрема, за стаціонарне лікування у зв`язку з пораненням, контузією, травмою або каліцтвом, пов`язаними із захистом Батьківщини. Для лікувальної відпустки додатковою умовою є тяжкість поранення за висновком відповідної комісії.

За наявними постановами ВЛК позивачу встановлено захворювання, пов`язані із проходженням військової служби. Таке визначення причинного зв`язку не є тотожним установленню поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини. Документів, які підтверджували б саме передбачену постановою №168 підставу для збільшеної винагороди за спірний період, наявні матеріали не містять.

Статус учасника бойових дій та проходження військової служби самі по собі не доводять виникнення права на кожний вид додаткової винагороди за будь-який наступний період. Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 27.11.2024 у справі №380/20587/23 не усуває необхідності встановити передбачені законом обставини саме в цій справі.

Пункт 1-1 постанови №168 також пов`язує виплату 20100 грн із сукупністю спеціальних умов, зокрема пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, відповідним висновком ВЛК та перебуванням у розпорядженні. Довідка від 13.01.2026 про придатність до служби у визначених частинах і підрозділах не підтверджує наявності цієї сукупності умов. Такий підхід до розмежування передбачених постановою №168 підстав відповідає висновкам Верховного Суду в постанові від 30.06.2026 у справі №240/6281/25.

Не підтверджено і виконання позивачем у спірний період завдань, з якими пункт 1-1 постанови №168 пов`язує виплату винагороди в розмірі 30000 грн. Посилання на її виплату всім військовослужбовцям без урахування редакції постанови, чинної у спірний період, є помилковим.

Отже, збереження звичайного грошового забезпечення за час лікування не означає автоматичного виникнення права на зазначені спеціальні виплати. У цій частині вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо скасування наказу про зарахування у розпорядження суд установив, що відповідач заперечує його видання, а позивач не зазначив реквізитів такого акта та послався на усне повідомлення. Наявні матеріали не дозволяють установити існування оспорюваного наказу Військової частини НОМЕР_1 .

Запис «в розпорядженні» у довідці ВЛК від 13.01.2026 не є кадровим рішенням командира та сам по собі не доводить видання конкретного індивідуального акта. Обов`язок відповідача доводити правомірність своїх рішень не дозволяє суду припускати існування рішення, яке не встановлено. Тому у скасуванні такого наказу належить відмовити. Водночас відсутність наказу про зарахування у розпорядження не спростовує встановленого судом права на грошове забезпечення за час лікування.

За пунктами 7, 8 розділу I Порядку №260 виплата за попереднім місцем служби охоплює день виключення включно, а щомісячне забезпечення виплачується наступного місяця. Визначаючи період поновлення права, суд ураховує пояснення позивача щодо виплати в лютому забезпечення за січень. Обов`язок відповідача погасити недоплату за час перебування позивача у його списках не припиняється з переведенням до іншої частини. Однак період нарахування за цим рішенням обмежується 15.01.2026 включно. Посилання на лютий як на місяць фактичної виплати не є підставою продовжувати період нарахування за рахунок Військової частини НОМЕР_1 .

Суд не визначає конкретної суми заборгованості, оскільки її обчислення з урахуванням установлених складових забезпечення, неповного місяця служби та вже проведених виплат має здійснити відповідач. Зобов`язання нарахувати та виплатити недоотримане забезпечення за визначений період є достатнім способом поновлення порушеного права.

Оцінивши докази відповідно до статті 90 КАС України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Позивач звільнений від сплати судового збору; документально підтверджених інших судових витрат, які підлягали б розподілу, не встановлено. Підстав для їх стягнення за статтею 139 КАС України немає.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241– 246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) — задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення в повному обсязі за останньою займаною перед вибуттям на лікування посадою за період з 01 листопада 2025 року до 15 січня 2026 року включно, без урахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за останньою займаною перед вибуттям на лікування посадою за період з 01 листопада 2025 року до 15 січня 2026 року включно, у складі посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших належних щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, зокрема премії, відповідно до пункту 9 розділу I Порядку, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, без урахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, з урахуванням фактично виплачених за цей період сум.

У задоволенні решти позовних вимог — відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду К.М. ПРИТУЛА