Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №340/4373/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/4373/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (далі – позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі– відповідач) про визнання протиправними дій (бездіяльності) та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом, у якому просить:

1) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 лютого 2023 року по 30 квітня 2023 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01 лютого 2023 року по 30 квітня 2023 року, з урахуванням усіх належних щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, індексації та інших виплат, які належали Позивачу відповідно до чинного законодавства, з урахуванням раніше фактично виплачених сум, якщо такі виплати будуть підтверджені належними доказами;

2) зобов`язати військову частину НОМЕР_2 одночасно з виплатою грошового забезпечення нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих із грошового забезпечення, відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

3) зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01 лютого 2023 року по 30 квітня 2023 року, відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", за весь час затримки - по день фактичної виплати заборгованості.

В обґрунтування вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та перебував на всіх видах забезпечення до 22.05.2023, однак за період з 01.02.2023 по 30.04.2023 грошове забезпечення йому не нараховувалося та не виплачувалося, що підтверджується карткою особового рахунку військовослужбовця за 2023 рік. Позивач стверджує, що відповідач не надав доказів існування законних підстав для ненарахування належних виплат, а відсутність відповідних нарахувань у фінансових документах не свідчить про правомірність такої поведінки. Посилаючись на статтю 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постанову Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 та Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, позивач вважає, що має право на отримання належного грошового забезпечення за весь спірний період. Також позивач зазначає, що про відсутність нарахувань йому стало достовірно відомо після отримання 16.02.2026 відповіді відповідача на адвокатський запит, у зв`язку із чим вважає строк звернення до суду дотриманим, зокрема з огляду на рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025. Крім того, позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити заборгованість із грошового забезпечення з урахуванням усіх належних складових, а також компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти доводів позивача щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, зазначивши, що до спірних правовідносин застосовується шестимісячний строк, установлений статтею 122 КАС України, а рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 стосується трудових правовідносин і не поширюється на спори щодо проходження військової служби. На думку відповідача, позивач мав можливість дізнатися про стан розрахунків під час виключення зі списків особового складу 22.05.2023, а його тривала бездіяльність щодо з`ясування причин відсутності виплат не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Щодо суті спору відповідач визнав відсутність нарахувань і виплат грошового забезпечення за період з 01.02.2023 по 30.04.2023, однак пояснив, що наказом командира військової частини від 19.05.2023 № 139 позивача було визнано таким, що самовільно залишив військову частину 01.02.2023, та знято з усіх видів забезпечення з цієї дати, а з 05.02.2023, після повернення до частини, повторно поставлено на всі види забезпечення. У зв`язку із цим відповідач вважає ненарахування грошового забезпечення за період з 01.02.2023 по 04.02.2023 правомірним, тоді як відсутність нарахувань за період з 05.02.2023 по 30.04.2023 пояснює несвоєчасним виданням зазначеного наказу та надходженням рапорту лише 19.05.2023. Водночас відповідач не заперечує обов`язку здійснити розрахунок і виплатити належне грошове забезпечення за період з 05.02.2023 по 30.04.2023 відповідно до пункту 14 розділу I Порядку № 260, зазначаючи, що вживає відповідних заходів. Крім того, відповідач вважає передчасними похідні вимоги позивача про виплату компенсації втрати частини доходів та компенсації сум податку з доходів фізичних осіб до визначення остаточного розміру заборгованості, а також заперечує проти стягнення на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу без належного документального підтвердження їх фактичного понесення, розміру та обґрунтованості (а.с. 41-43).

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на підставі наказу командира військової частини від 01.04.2022 № 91 (а.с. 48).

Наказом від 01.04.2023 № 91 позивача було призначено на посаду номера обслуги 8 розрахунку протитанкового ракетного комплексу "Стугна-П" (а.с. 49).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19.05.2023 № 139 позивача знято з усіх видів забезпечення з 01 лютого 2023 року у зв`язку із самовільним залишенням військової частини. Водночас цим наказом позивача поставлено на всі види забезпечення з 05 лютого 2023 року (а.с. 47).

Письмових доказів оскарження зазначеного наказу матеріали справи не містять.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 22.05.2023 № 142 позивача було виключено зі списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення з 22 травня 2023 року у зв`язку з переведенням до нового місця служби (а.с. 50).

Згідно з наданої відповідачем до суду картки особового рахунку військовослужбовця за 2023 рік вбачається відсутність нарахувань позивачу грошового забезпечення за період лютий - квітень 2023 року (а.с. 51. 51зв.).

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

За приписами абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзац другий частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

Наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018 затверджений Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі – Порядок № 260).

Згідно з пунктом 2 Розділу I Порядку № 260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

Згідно пункту 3 Розділу I Порядку № 260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Пунктом 7 розділу I Порядку № 260 визначено порядок виплати грошового забезпечення за неповний календарний місяць та передбачено, що військовослужбовцям, виключеним зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно.

Відповідно до пункту 8 цього розділу Порядку грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).

Згідно з пунктом 14 розділу I Порядку № 260 грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.

Відповідно до пункту 15 розділу I Порядку № 260 військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

За змістом частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом установлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та був зарахований до списків особового складу частини та на всі види забезпечення з 01 квітня 2022 року на підставі наказу від 01.04.2022 № 91 (а.с. 48).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19.05.2023 № 139 позивача визнано таким, що 01.02.2023 самовільно залишив військову частину, у зв`язку з чим його знято з усіх видів забезпечення з цієї дати. Цим же самим наказом установлено, що позивач повернувся до військової частини 05.02.2023, приступив до виконання службових обов`язків і з цієї дати був знову поставлений на всі види забезпечення (а.с. 47).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.04.2023 № 91 з 01.04.2023 позивача призначено на посаду номера обслуги 8 розрахунку ППРК "Стугна-П" із посадовим окладом 2730,00 грн (а.с. 49).

Надалі наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 22.05.2023 № 142 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку з вибуттям до нового місяця служби (а.с. 50).

Згідно з карткою особового рахунку військовослужбовця за 2023 рік (а.с. 51, 51зв.), позивачу нараховано грошове забезпечення за січень і травень 2023 року, тоді як нарахування за лютий - квітень 2023 року відсутні.

Отже факт ненарахування та невиплати грошового забезпечення за період з 01.02.2023 по 30.04.2023 сторонами не заперечується.

Оцінюючи правомірність ненарахування грошового забезпечення за період з 01.02.2023 по 04.02.2023, суд зазначає, що саме по собі перебування військовослужбовця у списках особового складу частини не є безумовною підставою для отримання грошового забезпечення за період, протягом якого існували встановлені законодавством обставини, що виключали право на такі виплати.

Наказом від 19.05.2023 №139 було зафіксовано факт самовільного залишення позивачем військової частини 01.02.2023 та його повернення 05.02.2023. Матеріали справи не містять доказів скасування цього наказу, визнання його протиправним або спростування встановлених ним обставин. За таких умов суд не встановив підстав для висновку про протиправність ненарахування позивачу грошового забезпечення за період з 01.02.2023 по 04.02.2023.

Щодо періоду з 05.02.2023 по 30.04.2023, то відсутність таких нарахувань відповідач пояснює тим, що відповідний наказ було видано лише 19.05.2023 після надходження рапорту, у зв`язку з чим до цього часу фінансово-економічна служба не мала документальної підстави для проведення такого розрахунку.

Наведені обставини пояснюють лише причини несвоєчасного оформлення документів, проте не є правовою підставою для позбавлення позивача грошового забезпечення за період, протягом якого він мав право на його отримання.

Системний аналіз пунктів 3 та 14 розділу I Порядку № 260 свідчить, що необхідність документального оформлення нарахувань не припиняє права військовослужбовця на належні виплати, а несвоєчасно нараховане або виплачене в меншому розмірі грошове забезпечення підлягає виплаті за весь період, протягом якого існувало відповідне право.

Відповідач не навів передбачених пунктом 15 розділу I Порядку № 260 підстав для невиплати грошового забезпечення за період з 05.02.2023 по 30.04.2023 та не надав доказів їх наявності. Водночас виданий наказ № 139 підтверджує поновлення позивача на всіх видах забезпечення з 05.02.2023.

Отже, ненарахування та невиплата позивачу грошового забезпечення за період з 05.02.2023 по 30.04.2023 у зв`язку з несвоєчасним оформленням внутрішніх документів є протиправними, оскільки організаційні недоліки в роботі військової частини не можуть бути підставою для обмеження права військовослужбовця на належне грошове забезпечення.

Посилання відповідача на відсутність свідомої бездіяльності не спростовує зазначеного висновку. Для вирішення цього спору визначальними є наявність у позивача права на відповідні виплати та виконання відповідачем обов`язку щодо їх нарахування і виплати. Встановлення умисного характеру поведінки посадових осіб не є необхідним для визнання бездіяльності протиправною, якщо доведено невиконання покладеного законом обов`язку за відсутності належних правових підстав.

Щодо обсягу належного грошового забезпечення суд зазначає, що відповідно до статті 9 Закону № 2011-XII та постанови Кабінету Міністрів України № 704 воно включає основні й додаткові види виплат, право на які та розмір яких визначаються з урахуванням законодавства, умов проходження військової служби й відповідних службових документів.

Відсутність остаточного розрахунку заборгованості не є підставою для відмови в судовому захисті. Визначення належних до виплати сум покладається на відповідача, який володіє необхідними первинними службовими та фінансовими документами. При цьому до розрахунку мають бути включені лише ті складові грошового забезпечення, право на які позивача підтверджується нормативно-правовими актами та відповідними документами за спірний період.

За таких обставин належним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 05.02.2023 по 30.04.2023 включно, у тому числі щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, які належали йому відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням раніше фактично виплачених за цей період сум.

Водночас вимога про зобов`язання відповідача одночасно здійснити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, є передчасною, оскільки обов`язок щодо виплати такої компенсації є похідним від фактичного нарахування та виплати відповідних сум грошового забезпечення, а тому на момент вирішення спору право позивача у цій частині не порушене. Питання про виплату зазначеної компенсації підлягає вирішенню відповідачем під час виконання судового рішення відповідно до вимог Порядку № 44.

Щодо вимоги про нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, суд зазначає наступне.

При нарахуванні компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати слід керуватися Законом України від 19.10.2000 № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат" (далі – Закон № 2050-III), Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів в зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 (далі - Порядок №159).

Статтею 1 Закону №2050-III передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону №2050-III під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством).

Згідно до вимог статті 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Статтею 6 Закону №2050-III передбачено, що компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Згідно до пункту 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення).

З врахуванням наведеного, основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону №2050-III та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Аналогічна правова позиція відображена в постановах Верховного Суду від 17 вересня 2020 року у справі № 300/544/19 та від 04 березня 2021 року у справі № 520/34/17.

Враховуючи, що на момент розгляду справи суми грошового забезпечення (у тому числі щомісячні основні та додаткові, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 05.02.2023 по 30.04.2023 включно не були нараховані та виплачені позивачу, відсутня фактична виплата основної суми доходу в розумінні Закону №2050-III, з якою пов`язується виникнення права на компенсацію втрати частини доходів.

Оскільки право на компенсацію втрати частини доходів виникає після фактичної виплати заборгованого доходу та визначення періоду затримки його виплати, а остаточний розмір належного позивачу грошового забезпечення може бути встановлений лише після проведення відповідачем перерахунку на виконання рішення суду, вимоги про нарахування та виплату такої компенсації також є передчасними та задоволенню не підлягають.

Щодо доводів про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною п`ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, положення частини п`ятої статті 122 КАС України встановлюють спеціальний строк звернення до суду саме у справах щодо прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби.

Водночас предметом цього спору є не питання прийняття позивача на військову службу, проходження ним військової служби чи його звільнення з військової служби, а правомірність ненарахування та невиплати йому грошового забезпечення.

При цьому положення статті 122 КАС України не містять спеціальної норми, яка б визначала строк звернення до адміністративного суду осіб, які перебувають або перебували на публічній службі, саме з вимогами про стягнення належного їм грошового забезпечення у зв`язку з порушенням законодавства про оплату праці.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 зазначила, що стаття 122 КАС України не містить спеціальної норми щодо строку звернення осіб, які перебувають або перебували на публічній службі, з вимогами про стягнення належної їм заробітної плати. За відсутності відповідного регулювання підлягають застосуванню положення статті 233 КЗпП України. Такий підхід узгоджується з висновком Конституційного Суду України, викладеним у Рішенні від 07.05.2002 № 8-рп/2002, відповідно до якого за відсутності у спеціальному законодавстві норм, що регулюють відповідні правовідносини щодо публічної служби, суд може застосовувати норми КЗпП України.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів адміністративного суду від 29.01.2025 у справі № 500/6880/23, від 28.08.2024 у справі № 580/9690/23, від 23.01.2025 у справі № 400/4829/24, від 20.11.2023 у справі № 160/5468/23, від 12.09.2024 у справі № 200/5637/23, та сформував правовий висновок щодо застосування строків звернення до суду у цій категорії справ.

Зокрема, Верховний Суд зазначив, що у разі тривалих правовідносин, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19.07.2022, та припинилися після набрання чинності новою редакцією цієї статті, то до правовідносин, що мали місце до 19.07.2022, застосовується попередня редакція статті 233 КЗпП України, а до правовідносин після 19.07.2022 – її редакція, чинна на відповідний період.

Частиною другою статті 233 КЗпП України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

При цьому частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат визнано неконституційною Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025.

Як установлено судом, позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 01.04.2022 та був виключений зі списків особового складу й усіх видів забезпечення цієї частини 22.05.2023 у зв`язку з переведенням до іншої військової частини. Згідно з відомостями військового квитка позивач звільнився з військової служби лише 16.05.2025.

Матеріали справи не містять доказів вручення позивачу письмового повідомлення про нараховані та виплачені при звільненні суми, що має визначальне значення для обчислення початку перебігу строку звернення до суду за правилами частини другої статті 233 КЗпП України. Оскільки виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв`язку з переведенням не означало припинення військової служби, дата 22.05.2023 сама по собі не є датою звільнення позивача.

За таких обставин доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з посиланням на дату його виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 є необґрунтованими та судом відхиляються.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Враховуючи, що позивач судових витрат по сплаті судового збору за подання позову не поніс та доказів понесення інших судових витрат суду не надав, а тому, відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі статті 139 КАС України.

Керуючись ст.ст.139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 05 лютого 2023 року по 30 квітня 2023 року включно.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 05 лютого 2023 року по 30 квітня 2023 року включно, у тому числі щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, які належали йому відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням раніше фактично виплачених за цей період сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду А.В. САГУН