Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №340/6576/25 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/6576/25

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 )

до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802; адреса: вул. Соборна, 7-а, м. Кропивницький, 25006),

відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса: вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053)

про визнання протиправним рішення та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просить суд:

• визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 17.07.2025 № 262440029804 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

• зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу періоди роботи з 07.08.1984 по 29.04.1991, з 14.05.1991 по 01.04.1992, з 01.02.1993 по 18.03.1996 згідно із записами трудової книжки та призначити йому пенсію по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дня встановлення інвалідності, а саме з 04.06.2025, а також зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплачувати йому пенсію по інвалідності з 04.06.2025.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що, маючи, на його думку, достатній страховий стаж, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії по інвалідності. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 17.07.2025 № 262440029804 йому відмовлено в призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу. Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 09 жовтня 2025 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 16 грудня 2025 року відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Представник відповідача-1 подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що за результатами розгляду заяви позивачу відмовлено в призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу. На думку відповідача-1, він діяв у межах повноважень, визначених чинним законодавством, тому відсутні підстави вважати його рішення протиправним. Відповідач-1 просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивач є особою з інвалідністю I групи; інвалідність встановлено з 04.06.2025. 10.07.2025 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії по інвалідності.

За результатами розгляду заяви позивача та доданих до неї документів Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області прийняло рішення від 17.07.2025 № 262440029804 про відмову в призначенні пенсії.

Рішення мотивоване відсутністю однієї з обов`язкових умов для призначення пенсії, передбачених статтею 32 Закону № 1058-IV, а саме недостатністю страхового стажу.

При цьому до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 20.10.1981, оскільки, на думку відповідача-1, трудова книжка оформлена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме:

• з 07.08.1984 по 29.04.1991 – період роботи не засвідчений підписом керівника;

• з 14.05.1991 по 01.04.1992 – дата наказу про звільнення (13.05.1991) не відповідає даті звільнення;

• з 01.02.1993 по 18.03.1996 – період роботи не засвідчений підписом керівника.

Не погоджуючись з рішенням відповідача-1, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV).

Цей Закон розроблено відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; він визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності, за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи. Пенсія по інвалідності від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання призначається відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (стаття 30 Закону № 1058-IV).

Статтею 31 Закону № 1058-IV передбачено, що залежно від ступеня втрати працездатності визначено три групи інвалідності. Причина, група, час настання інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством. Органи Пенсійного фонду та застрахована особа мають право в установленому законом порядку оскаржити рішення органів медико-соціальної експертизи.

Відповідно до статті 34 Закону № 1058-IV пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності. Особам з інвалідністю, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, пенсії по інвалідності призначаються довічно. Повторний огляд цих осіб з інвалідністю провадиться тільки за їх заявою.

Однією з обов`язкових умов для призначення пенсії є підтвердження особою відповідного страхового стажу.

Страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі, не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24 Закону № 1058-IV).

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

За період до 1 січня 2004 року обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56– 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі – Закон № 1788-XII).

Відповідно до статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

За приписами статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок № 637).

Згідно з пунктами 1, 3 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Отже, Порядок № 637 поширюється на випадки відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Аналогічну позицію висловив Верховний Суд у постановах від 20.02.2018 у справі № 234/13910/17 та від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17.

Як вбачається зі спірного рішення, відповідач-1 не зарахував до страхового стажу позивача періоди трудової діяльності згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 20.10.1981 через недоліки її оформлення, а саме: періоди роботи з 07.08.1984 по 29.04.1991 та з 01.02.1993 по 18.03.1996 не засвідчені підписом керівника, а за період з 14.05.1991 по 01.04.1992 дата наказу про звільнення (13.05.1991) не відповідає даті звільнення.

Суд звертає увагу, що за загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, і не може впливати на її особисті права.

Отже, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежне ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист у частині призначення пенсії по інвалідності.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30 вересня 2021 року у справі № 300/860/17.

Водночас суд зазначає, що наявність сумнівів у відповідача може бути підставою для перевірки, у ході якої мають бути встановлені обставини, що перешкоджають зарахуванню періоду роботи позивача до стажу. Однак такі сумніви не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого стажу.

За таких обставин незарахування відповідачем-1 до страхового стажу позивача спірних періодів з мотивів, викладених у рішенні від 17.07.2025 № 262440029804, не можна вважати обґрунтованим, а саме рішення є протиправним.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити позивачу пенсію по інвалідності суд зазначає таке.

Дискреційні повноваження – це комплекс прав і обов`язків представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, уповноважених діяти від імені держави чи органу місцевого самоврядування, які мають можливість повністю або частково визначати зміст і вид управлінського рішення.

Тобто дискреційні повноваження – це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду під час вчинення дій і прийняття рішень.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за конкретних обставин.

Водночас адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи прийнято рішення суб`єкта владних повноважень у межах законної дискреції. При цьому відповідно до практики Європейського суду з прав людини суд не може своїм рішенням підміняти рішення суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки відповідач-1 не проводив розрахунку страхового стажу позивача з урахуванням періодів, які суд визнав такими, що підлягають зарахуванню, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання призначити позивачу пенсію.

Належним способом відновлення порушених прав позивача в цьому спорі є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Позовна вимога про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплачувати позивачу пенсію по інвалідності з 04.06.2025 є похідною від вимоги про призначення пенсії. Оскільки питання про призначення пенсії має бути вирішене відповідачем-1 під час повторного розгляду заяви позивача, ця вимога є передчасною і задоволенню не підлягає.

За приписами частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічну позицію щодо обов`язку доказування висловив Європейський суд з прав людини в пункті 36 рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року, заява № 37801/97, зазначивши, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З урахуванням заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Судові витрати зі сплати судового збору, які підлягали б розподілу на підставі статті 139 КАС України, у справі відсутні. Доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу суду не подано.

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 139, 143, 242– 246, 255, 260– 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802; адреса: вул. Соборна, 7-а, м. Кропивницький, 25006), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса: вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 17.07.2025 № 262440029804 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії по інвалідності.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.07.2025 року про призначення пенсії по інвалідності, зарахувавши до страхового стажу періоди його роботи з 07.08.1984 по 29.04.1991, з 14.05.1991 по 01.04.1992, з 01.02.1993 по 18.03.1996 згідно із записами трудової книжки, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів з дня його складення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.В. КРАВЧУК