Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №320/3139/22 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 року Київ справа №320/3139/22

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Сас Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області

про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи.

Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з вимогами:

1. Визнати протиправними дій відповідача щодо порядку обчислення, нарахування та виплат пенсії відповідно до вимог чинного законодавства України;

2. Зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплати додаткову пенсію з 01.01.2014 по 02.08.2014 згідно ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, постійно проживає на території зони гарантованого добровільного відселення. Позивач звернулась до відповідача з заявою про нарахування та виплату підвищення до пенсії, встановленого ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII), враховуючи Рішення Конституційного Суду України №6-р/2018. Проте, відповідач відмовив у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії, встановленого ст. 39 № 796-XII.

Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 06.03.2026 справу прийняв до свого провадження та призначив до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У відзиві на позовну заяву, відповідач заперечує щодо позовних вимог, зазначаючи, що правове регулювання виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, неодноразово змінювалося. Починаючи з 2011 року, порядок та розміри окремих соціальних виплат визначалися Кабінетом Міністрів України з урахуванням фінансових можливостей держави, що підтверджується законами про Державний бюджет України на відповідні роки та прийнятими на їх виконання постановами Кабінету Міністрів України. Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 26.12.2011 №20-рп/2011 та від 25.01.2012 №3-рп/2012 визнав такими, що відповідають Конституції України, повноваження Кабінету Міністрів України щодо визначення механізму та розмірів окремих соціальних виплат, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Крім того, відповідач зазначає, що з 01.01.2015 стаття 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» втратила чинність, а в подальшому була викладена у новій редакції Законом України від 04.02.2016 №987-VIII. Зазначена редакція статті 39 є чинною та не була визнана неконституційною. Також відповідач посилається на положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», якою встановлено спеціальний порядок та умови нарахування доплати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення. При цьому, право на таку доплату пов`язується не лише з місцем проживання особи, а й з наявністю статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та підтвердженням відповідних обставин у порядку, визначеному законодавством, а тому правові підстави для здійснення позивачу перерахунку пенсії відсутні.

Обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за віком

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивач є непрацюючою особою та проживає в м. Буча Київської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Позивач звернулася до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати доплати до пенсії, відповідно до ст. 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Листом відповідача позивачу відмовлено у здійсненні відповідних нарахувань, з посиланням на відсутність правових підстав для їх проведення.

Не погоджуючись із зазначеною відмовою, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Норми права, які застосував суд та мотиви їх застосування.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 39 Закону №796-ХІІ, у редакції чинній до 01.01.2015, передбачено, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Частиною другою цієї ж статті визначено, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

Законом №76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015 внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

Однак, Законом №987-VIII, який набрав чинності з 01.01.2016 включено до Закону №796-ХІІ статтю 39 наступного змісту: громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України

Конституційний Суд України у своєму рішенні №6-р/2018 від 17.07.2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, встановлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених ст. 16 Конституції України, у тому числі, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Приписи ст. 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Тож, Закон №76-VIII в частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню ч. 2 ст. 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Отже, з моменту ухвалення 17.07.2018, відновлено право пенсіонерів на отримання підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення на підставі ст.39 Закону №796-ХІІ.

Судом відхилено твердження відповідача про те, що позивач має право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі ст. 39 Закону №796-ХІІ у розмірі, визначеному Постановою №1210 з огляду на наступне.

Всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно із ч. 3 ст.113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Тому у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Статтею 67 Закону №796-ХІІ встановлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Надання Законом №79-VІІІ Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону №796-ХІІ, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Вищевказана позиція суду узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду викладеним у Постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18.

Оцінка аргументів учасників справи та висновки суду.

Оцінюючи аргументи учасників справи, суд виходить із того, що предметом спору є наявність правових підстав для нарахування та виплати позивачу за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до ст. 39 Закону № 796-XII.

Як встановлено судом, у спірний період стаття 39 Закону № 796-XII діяла в редакції, яка передбачала підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, що проживають на територіях радіоактивного забруднення, у розмірах, установлених частиною першою цієї статті.

Отже, право позивача на відповідне підвищення пенсії підлягає оцінці з урахуванням законодавства, чинного саме в період, за який заявлено вимоги.

Правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18, стосуються, зокрема, відновлення дії статті 39 Закону № 796-XII з 17.07.2018 після визнання неконституційними відповідних положень Закону України № 76-VIII.

Проте, обставини цієї справи відрізняються за часовими межами спірних правовідносин, оскільки позивач просить здійснити виплату за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, коли стаття 39 Закону № 796-XII ще діяла в редакції, що передбачала відповідну соціальну гарантію.

За таких обставин, визначальним для вирішення спору є встановлення змісту законодавчого регулювання, чинного в зазначений період.

Суд критично оцінює доводи відповідача про відсутність підстав для нарахування спірної виплати з посиланням на положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», оскільки сам факт прийняття закону про Державний бюджет не є достатньою правовою підставою для невиконання встановлених спеціальним законом соціальних гарантій.

Суд також враховує, що відповідно до ст.67 Закону № 796-XII конкретні розміри передбачених цим Законом доплат, пенсій і компенсацій підлягають підвищенню Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Водночас повноваження Кабінету Міністрів України щодо реалізації відповідних законодавчих гарантій мають здійснюватися в межах закону та не можуть тлумачитися як право довільно скасовувати або звужувати права, прямо передбачені законом.

У цьому контексті суд бере до уваги правові позиції Конституційного Суду України, викладені в рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 та від 22.05.2008 № 10-рп/2008, відповідно до яких закон про Державний бюджет України не може змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій та гарантій, установлених іншими законами України, зупиняти їх дію або скасовувати їх. Конституційний Суд України наголосив, що в разі необхідності внесення змін до законодавчих актів, зупинення їх дії чи визнання їх нечинними такі питання мають вирішуватися шляхом прийняття окремих законів, а не через положення закону про Державний бюджет України.

Таким чином, зміна умов реалізації або розміру соціальної гарантії, передбаченої статтею 39 Закону № 796-XII, мала здійснюватися шляхом внесення відповідних змін безпосередньо до цього спеціального закону в установленому законом порядку.

Отже, з огляду на те, що в період з 01.01.2014 по 02.08.2014 стаття 39 Закону № 796-XII передбачала право непрацюючих пенсіонерів, які проживали на відповідних територіях радіоактивного забруднення, на підвищення до пенсії, питання про нарахування та виплату позивачу такого підвищення має вирішуватися відповідно до зазначеної норми в редакції, чинній у спірний період.

Таким чином, посилання відповідача на положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» не спростовує права позивача на відповідну виплату, оскільки положення цього Закону не можуть тлумачитися як самостійна підстава для незастосування соціальних гарантій, установлених законом № 796-XII.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність застосування статті 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, а відтак, позивач має право на нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В:

1. Позовні вимоги – задовольнити .

2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у проведенні нарахування та виплаті ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції, яка була чинна до 01 січня 2015 року, за період з 01.01.2014 по 02.08.2014.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі двох мінімальних заробітних плат, відповідно до Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік, з урахуванням раніше виплачених сум.

4. Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення та набирає законної сили в порядку встановленому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області: місцезнаходження: Київська обл., м. Фастів, вул. Андрія Саєнка, буд. 10; код ЄДРПОУ 22933548.

Суддя Сас Є.В.