Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №320/4592/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 року Київ Справа №320/4592/26

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Сас Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи.

Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з вимогами:

- Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо нездійснення перерахунку та невиплати грошового забезпечення військовослужбовцю ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) за період з 29.01.2020 року до 19.05.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, надбавок за вислугу років, надбавок за виконання особливо важливих завдань, щомісячних премій, матеріальних допомог для вирішення соціально-побутових питань, допомог для оздоровлення, відповідно до Постанови №704, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року.

- Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплатити грошове забезпечення військовослужбовцю ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) за період з 29.01.2020 року до 19.05.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, надбавок за вислугу років, надбавок за виконання особливо важливих завдань, щомісячних премій, матеріальних допомог для вирішення соціально побутових питань, допомог для оздоровлення, відповідно до Постанови №704, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року з урахуванням раніше виплачених сум.

- Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь військовослужбовця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати належних сум грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року до 19.05.2023 року.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.02.2026 відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Витребувано докази у справі від відповідача.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.09.2026 зобов`язано позивача ОСОБА_1 протягом п`яти днів з дня отримання копії цієї ухвали надати суду письмові пояснення щодо проходження нею військової служби в період з 19.07.2023 до дати звернення із позовною заявою, надавши докази (довідки, витяги з наказів, послужний список тощо).

На виконання ухвали надано довідку про проходження військової служби.

Аргументи учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач у період проходження нею військової служби неправильно визначав розмір грошового забезпечення, застосовуючи прожитковий мінімум станом на 01.01.2018 замість прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня відповідного календарного року.

У зв`язку з цим позивач просить здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, а також компенсації втрати частини доходів.

Відповідач проти позову заперечує та вказує, що позивач пропустила строк звернення до суду, оскільки 19.07.2023 була переведена до нового місця служби та отримала грошовий атестат із зазначенням усіх виплат на день виключення зі списків військової частини. Крім того, відповідач вважає, що грошове забезпечення позивачу було нараховано правильно із застосуванням прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01.01.2018, а тому правові підстави для його перерахунку відсутні.

У письмових поясненнях, поданих на виконання вимог ухвали суду, позивач зазначає, що з 22.09.2006 безперервно проходить військову службу у Збройних Силах України та станом на час подання пояснень із військової служби не звільнялася.

Наголошує, що 19.07.2023 її було лише переведено з військової частини НОМЕР_1 до іншого місця проходження військової служби, що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19.07.2023 №204. На підтвердження продовження військової служби позивачем надано відповідну довідку. Також зазначає, що під час переведення з нею не проводився повний розрахунок, передбачений у разі звільнення з військової служби.

Обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Позивачка є діючим військовослужбовцем, у період з 23.10.2018 по 19.07.2023 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

19.07.2023 позивача виключено зі списків особового складу військової частини у зв`язку з вибуттям до нового місця служби.

У спірні періоди позивачу нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018, а грошова допомога на оздоровлення за 2023 рік позивачу не виплачувалась.

Водночас, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік позивачу також не виплачувалась.

Норми права та мотиви їх застосування.

Законом України № 2011-XII від 20.12.1991 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII), визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (п. 1 ст. 9).

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення (п. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII).

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (п. 3 ст. 9 Закону № 2011-XII).

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (п. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII).

Пункт 1 розділу II Наказу № 260 від 07.06.2018 посадові оклади виплачуються у розмірах, визначених додатками 1, 2, 12 і 13 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 (зі змінами).

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, якою затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 103, якою внесено зміни до Постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 6 Постанови № 103).

Постанова № 103 набула чинності 24 лютого 2018 року.

На момент набрання чинності Постановою № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови № 103, відповідно передбачав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704 - у зв`язку з прийняттям Постанови № 103 - не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови № 103.

Кабінет Міністрів України постановою від 28 жовтня 2020 року № 1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 року № 1644 і від 30 серпня 2017 року № 704» виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 в новій редакції: « 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень.». В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови № 704.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.

Наведене свідчить, що з дати прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови № 103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови №704 в цьому контексті суттєвого значення вже немає, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови № 704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.

Своєю чергою, застосування згаданих нормативних актів вже було предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема, у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, у якій вказано з-поміж іншого, таке: «на думку колегії суддів зазначення у пункті 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ).

Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

При цьому колегія суддів зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX) та Закон України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі - Закон № 1082-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки, відповідно, не містять.

Тобто положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Так, частина третя статті 1-1 Закону № 2262-XII містить безумовне застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також ураховуючи на те, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (абз. 1 п. 6 розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018).

Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України (абз. 1 п. 7 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018).

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (абз. 3 п. 7 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018).

П. 6 окремого доручення Міністра оборони України № 2683/з від 01.02.2023 визначено, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується військовослужбовцям виключно за наявності таких підстав:

смерть військовослужбовця та/або його дружини (чоловіка), дітей, батьків;

поранення військовослужбовця, отриманого при виконанні завдань під час воєнного стану;

у разі наявності у військовослужбовця інвалідності, отриманої внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини;

порушення стану здоров`я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме:

онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та (або) хіміотерапія);

захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит В, С;

безперервне перебування на лікуванні, реабілітації або у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою, які пов`язані із захистом Батьківщини (більше 30 днів поспіль), внаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної систем, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів;

сім`ям військовослужбовців, які захоплені в полон (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) чи заручниками, а також інтернованим в нейтральних державах або визнані безвісно відсутніми.

Оцінка аргументів учасників справи та висновки суду

Застосовуючи вищезазначені норми права до спірних правовідносин суд вважає, що дії відповідача з обрахування та виплати в спірні періоди грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, не ґрунтуються на положеннях законодавства, що призвело до порушення прав позивача.

З урахуванням повноважень суду, передбачених статтею 245ь Кодексу адміністративного судочинства України, суд визнає відповідні дії відповідача протиправними та зобов`язує його перерахувати та виплати позивачу грошове забезпечення за період з 29.01.2020 року до 19.05.2023 року, у тому числі грошову допомогу для оздоровлення за 2020– 2022 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного року Законами України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” та “Про Державний бюджет України на 2023 рік”, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Щодо виплати матеріальної допомоги для оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, суд зазначає таке.

В частині вимог щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань суд зазначає наступне.

Позовні вимог в цій частині фактично стосуються незгоди з розміром матеріальної допомоги, проте встановлено, що така позивачу взагалі не нараховувалась.

Оскільки позивач не наводить обґрунтування щодо виплати такої допомоги з покликанням на конкретні підстави, викладені окремому дорученні Міністра оборони України № 2683/з від 01.02.2023, а інших даних матеріали справи не містять, то в цій частині позов до задоволення не підлягає.

Щодо вимог про перерахунок та виплату грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 2 розділу XXIII зазначеного Порядку грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.

Пунктом 6 розділу XXIII Порядку № 260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, грошова допомога для оздоровлення за 2023 рік позивачу військовою частиною НОМЕР_1 не нараховувалася та не виплачувалася.

Водночас позивачем не наведено обставин та не надано доказів, які б свідчили про виникнення у військової частини НОМЕР_1 обов`язку нарахувати та виплатити зазначену допомогу за 2023 рік, зокрема у зв`язку з вибуттям у щорічну основну відпустку або поданням відповідного рапорту.

При цьому суд враховує, що 19.07.2023 позивач була переведена до іншого місця проходження військової служби та продовжила військову службу у Збройних Силах України.

Отже, сам факт ненарахування та невиплати військовою частиною НОМЕР_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік не свідчить про протиправність дій відповідача щодо визначення її розміру, оскільки така допомога відповідачем не нараховувалася, а обставини, які б підтверджували виникнення обов`язку щодо її виплати саме у військової частини НОМЕР_1 , судом не встановлені.

За таких обставин позовні вимоги в частині перерахунку та виплати грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік задоволенню не підлягають.

Таким чином позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо вимоги компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення та інших виплат, що підлягають перерахунку, за період з 29.01.2020 року до 19.05.2023 року.

У пункті 4 Порядку № 1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ від 19.10.2000 (далі – Закон № 2050-ІІІ).

Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно із статтею 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 159 від 21.02.2001, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі – Порядок № 159).

Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

пенсії;

соціальні виплати;

стипендії;

заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно із пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 14.05.2020 у справі №816/379/16, від 30.09.2020 у справі №280/676/19, від 15.09.2020 у справі №240/11882/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20, від 05.07.2022 у справі №420/7633/20, від 29.03.2023 у справі №120/9475/21-а, від 12.09.2024 у справах №400/5837/23, №240/18489/23, від 10.10.2024 у справі №280/5397/19, від 18.12.2024 у справі №755/15005/23 та інших досліджував питання правової природи компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та умов її здійснення.

У вказаних постановах Верховний Суд зазначав, що основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.

Тобто компенсація за порушення строків виплати доходу виникає тоді, коли грошовий дохід особи з вини відповідача своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і повязані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари і послуги.

Дія норм Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів.

Виплата компенсації втрати частини доходів проводиться незалежно від порядку і підстав їх нарахування: самим підприємством добровільно чи на виконання судового рішення.

Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

У постанові від 29.05.2025 у справі №640/12053/21 Верховний Суд дійшов наведених вище висновків.

У постановах від 24.01.2025 у справі №380/1607/24 та від 04.09.2025 у справі №420/16557/24 Верховний Суд також вказав, що компенсація, передбачена Законом №2050-ІІІ та Порядком №159, виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу.

Верховний Суд у постанові від 15.10.2020 у справі №240/11882/19 зазначив, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину належних сум доходу така особа має право на компенсацію втрати доходів у звязку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання відповідача здійснити донарахування належних сум.

Наведене вище спростовує доводи відповідача про передчасність вимог позивача щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення та інших виплат, що підлягають перерахунку за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року.

У постановах від 14.05.2019 у справі № 804/2994/18, від 23.12.2020 у справі №640/7975/15-а, від 05.07.2022 у справі № 420/7633/20, від 20.02.2025 у справі № 2а-14139/12/2670, від 04.09.2025 у справі №420/16557/24 Верховний Суд вказав, що право особи на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати виникає з моменту фактичного порушення строку виплати доходу. Тобто така компенсація підлягає нарахуванню за весь період невиплати відповідного доходу.

Таким чином позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо строку звернення до суду, суд зазначає таке.

Спір у цій справі виник, зокрема, у зв`язку з невиплатою позивачу в повному обсязі грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас сам факт належності спору до правовідносин публічної служби не є достатнім для автоматичного застосування місячного строку, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України, якщо предметом спору є належність, розмір або своєчасність виплати грошового забезпечення як винагороди за службу.

У постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 Верховний Суд сформував висновок, за яким у справах, пов`язаних із недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, положення статті 233 КЗпП України щодо строку звернення до суду мають перевагу над частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду сформувала підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати. Верховний Суд виходив із принципу незворотності дії нормативно-правових актів у часі та зазначив, що у разі існування тривалих правовідносин, які виникли до 19 липня 2022 року та продовжувалися після набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, до правовідносин, що мали місце до 19 липня 2022 року, застосовуються положення статті 233 КЗпП України у попередній редакції, а до правовідносин після цієї дати - положення статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX.

Разом з тим наведений висновок Верховного Суду був сформований до ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025, яким змінено нормативну основу застосування частини першої статті 233 КЗпП України в частині строку звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Рішенням від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 Конституційний Суд України визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Вказане положення втратило чинність із дня ухвалення зазначеного Рішення.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат фактично обмежує гарантоване Конституцією України право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та ефективний судовий захист такого права. При цьому Конституційний Суд України звернув увагу на триваючий характер обов`язку роботодавця щодо виплати належної працівникові винагороди за працю.

Отже, з дня ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025 тримісячний строк, встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України, не застосовується до вимог працівника про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат.

Зазначений підхід отримав подальше застосування у практиці Верховного Суду, зокрема у постанові від 08 червня 2026 року у справі № 420/12766/25 та постанові від 13 серпня 2026 року у справі № 580/8736/24.

При цьому суд враховує, що відповідно до письмових пояснень, поданих на виконання вимог ухвали суду від 11.09.2026, позивач зазначає, що з 22.09.2006 безперервно проходить військову службу у Збройних Силах України та станом на час подання цих пояснень із військової служби не звільнялася.

Як вбачається з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.07.2023 № 204, позивача виключено зі списків особового складу зазначеної військової частини у зв`язку з вибуттям до нового місця проходження військової служби, а саме на посаду офіцера фінансово-економічного відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підтвердження продовження проходження військової служби позивачем до письмових пояснень долучено копію довідки про проходження військової служби.

Отже, судом встановлено, що 19.07.2023 позивач була переведена з військової частини НОМЕР_1 до іншого місця проходження військової служби в межах Збройних Сил України, а не звільнена з військової служби.

При цьому отримання позивачем грошового атестата у зв`язку з виключенням зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 саме по собі не свідчить про її звільнення з військової служби та проведення остаточного розрахунку при звільненні.

За таких обставин положення частини другої статті 233 КЗпП України, які встановлюють спеціальний строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, до спірних правовідносин не застосовуються.

Враховуючи наведене, предмет спірних правовідносин, обставини продовження позивачем проходження військової служби, а також Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 та зазначену практику Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позивачем строк звернення до суду з вимогами про перерахунок та виплату грошового забезпечення не пропущено.

Таким чином, доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду є необґрунтованими та відхиляються судом.

Отже, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 242-246, 255 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2020–2022 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020–2022 роки без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, грошову допомогу для оздоровлення за 2020-2022 роки та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум.

4. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, визначеного виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати належних сум.

5. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

6. Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення та набирає законної сили в порядку встановленому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).

Суддя Сас Є.В.