Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №640/14803/21 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 року м. Київ справа №640/14803/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку письмового позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора, Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення №l кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів від 14.04.2021 про неуспішне проходження старшим прокурором відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 атестації за результатами проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності;

- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора №501ц від 06.05.2021 про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого прокурора відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 11.05.2021;

- поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури з 12.05.2021;

- поновити ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді старшого прокурора відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України з 12.05.2021;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 12.05.2021 до моменту фактичного поновлення на роботі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року прийнято адміністративну справу до провадження та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 здійснено перехід із спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Позивач вважає своє звільнення незаконним, з огляду на мотиви, наведені у такому рішенні, які, на його думку, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Офісом Генерального прокурора надано відзив на позовну заяву, в якому він просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки оскаржувані рішення прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством.

Заслухавши у судовому засіданні 12.02.2026 позиції присутніх представників учасників справи (позивача та відповідача), дослідивши наявні у справі докази, судом, за згодою учасників справи, вирішено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.10.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.04.2020, у справі № 826/19649/14 позов ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 01.12.2014 № 2729-ц про його звільнення з посади.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України з 02.12.2014.

ОСОБА_1 28.05.2020 на виконання пункту 10 Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 (далі - Порядок № 221) Генеральному прокурору подано заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.

Так, позивачем зазначено: «з умовами та процедурами проведення атестації, визначеними у Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженому наказом Генерального прокурора (далі - Порядок)», ознайомлений (ознайомлена) та погоджуюсь.

Зокрема, підтверджую, що я усвідомлюю та погоджуюся, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону, мене буде звільнено з посади прокурора».

З огляду на це, останнім надано персональну згоду на те, що у разі прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації, його буде звільнено з підстав, передбачених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ (далі - Закон № 113-ІХ).

Таким чином, у своїй заяві ОСОБА_1 відобразив точне вираження волі відносно процедури атестації та переведення в Офіс Генерального прокурора. Тобто позивач розумів наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації та можливе звільнення з підстав, передбачених Законом № 113-ІХ.

Згідно з п. 13 розділу II Закону №113-ІХ атестація прокурорів включає такі етапи:

1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;

2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження

атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.

Пунктом 6 розділу І Порядку № 221 визначено, що атестація включає такі етапи:

1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;

3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Пунктом 13 розділу II Закону № 113-ІХ передбачено таку обов`язкову складову процедури атестації, як проведення співбесіди з метою виявлення відповідності кандидата вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Судом встановлено, що позивач успішно пройшов перші два етапи атестації - іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.

У зв`язку із цим ОСОБА_1 було допущено до наступного етапу атестації - проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Абзацом 2 пункту 1 розділу IV Порядку № 221 кадрова комісія формує графік проведення співбесід з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Графік проведення співбесід оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не пізніше ніж за 5 календарних днів до проведення співбесіди.

У графіку зазначаються: прізвище, ім`я, по батькові прокурора, номер службового посвідчення, інформація про дату, час та місце проведення співбесіди. Прокурор вважається повідомленим про дату, час та місце проведення співбесіди з моменту оприлюднення графіка проведення співбесід на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора).

При цьому, метою атестації прокурорів, зокрема третього етапу, є виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, встановлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Відповідно до п. 2 розділу IV Порядку № 221 до початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками.

Пунктом 8 розділу IV Порядку № 221 встановлено, що співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного законодавства.

Відповідно до пунктів 12,13,14, 15,16 розділу IV Порядку № 221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.

Співбесіда складається з певних етапів, серед яких є послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання. Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності.

Виходячи із змісту пп. 3 п. 15 «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, п. 9 розд. IV Порядку № 221 критеріями дотримання прокурорами правил професійної етики та доброчесності, зокрема є - відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про прокуратуру» діяльність прокуратури ґрунтується, зокрема, на засадах неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки.

Згідно з вимогами ст. 19 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний неухильно додержуватися Присяги прокурора, правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

Як визначено статтею 16 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженого Всеукраїнською конференцією прокурорів 27.04.2017 (надалі також - Кодекс), при виконанні службових обов`язків прокурор має дотримуватися загальноприйнятих етичних норм поведінки, бути взірцем доброчесності, вихованості і культури.

Відповідно до ст. 18 Кодексу працівнику прокуратури слід не допускати дій і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний громадський резонанс.

Відповідно до пунктів 1, 3 Керівних принципів, що стосуються державних обвинувачів, які прийнято восьмим Конгресом Організації об`єднаних націй з попередження злочинності та поводження з правопорушниками (Гавана, Куба, 27 серпня - 7 вересня 1990 року), особи, відібрані для здійснення судового переслідування, повинні мати високі моральні якості та здібності, а також відповідну підготовку та кваліфікацію. Особи, які здійснюють судове переслідування, будучи найважливішими представниками системи здійснення кримінального правосуддя, завжди зберігають честь та гідність своєї професії.

При цьому, згідно з п. 10 розділу IV Порядку № 221 фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності.

Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).

Водночас, в абз. 2 п. 11 розділу IV Порядку № 221 передбачено, що перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).

Крім того, п. 11 розділу IV Порядку № 221 передбачено, що дослідження вищевказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду, здійснюється членами комісії.

Як вже зазначалось, ОСОБА_1 успішно пройшов два етапи атестації. Надалі у визначений кадровою комісією Офісу Генерального прокурора час та місце позивачем прийнято участь у співбесіді (третій етап атестації).

Зокрема, 29.03.2021 кадровою комісією досліджено та обговорено матеріали атестації ОСОБА_1 і виконане практичне завдання, а також отримано від нього пояснення по суті заданих членами комісії питань.

За результатами проведеної 29.03.2021 співбесіди кадровою комісією ухвалено рішення про продовження ОСОБА_1 співбесіди на інший час з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, з`ясування додаткової інформації щодо джерел походження коштів на придбання ним автомобіля і квартири його матір`ю.

Однак позивач не надав кадровій комісії достатній доказів на підтвердження відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Як наслідок, на підставі досліджених матеріалів співбесіди, яка відбулася 14.04.2021, кадрова комісія Офісу Генерального прокурора встановила обставини, які свідчать про невідповідність позивача вимогам професійної етики та доброчесності.

Кадровою комісією Офісу Генерального прокурора відповідно до пунктів 13, 17 розділу II Закону № 113-ІХ, пункту 16 розділу IV Порядку № 221, прийнято рішення від 14.04.2021 № 1 про наявність обґрунтованих сумнівів щодо відповідності старшого прокурора відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. У рішенні кадрової комісії зазначено таке:

«На підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у кадрової комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної етики та доброчесності в частині пояснень про:

1) Обставини набуття та джерела походження коштів для придбання квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 перебував у шлюбі з дружиною ОСОБА_2 з 28.09.2002 по 18.07.2017.

Відповідно до матеріалів атестації його колишня теща ОСОБА_3 01.07.2009 на підставі договору купівлі-продажу придбала квартиру площею 71,89 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Комісія вважає, що ОСОБА_1 він з сім`єю певний час спільно проживали у цій квартирі. Вона була і досі є його місцем реєстрації, що підтверджується поясненнями ОСОБА_1 та його декларацією за 2020 рік. Після розірвання шлюбу у 2017 році він не змінив місце реєстрації. А отже він зберігає право користування цим майном, як і обоє ’язок пояснити джерела його походження.

До 2017 року, там ж була зареєстрована його колишня дружина, що підтверджується її деклараціями за 2015 та 2016роки.

ОСОБА_1 пояснив, що теща у квартирі не проживає і після їх переїзду до Києва вона ніяк не використовується. Він також не зміг пояснити якою була мета придбання квартири саме тещою, якщо вона нею не користується. Це свідчить, що це майно має більший зв`язок з сім ’єю прокурора ніж з її формальним власником.

У липні 2009 року теща видала довіреність на ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Відповідно до пояснень ОСОБА_1 ця довіреність була потрібна для оформлення права власності на квартиру. Це свідчить про причетність ОСОБА_1 безпосередньо до процедури придбання квартири та його поінформованість про обставини і процедуру її придбання.

Теща є близькою особою прокурора і він користувався цією квартирою, а тому є підстави для дослідження питання про достатність доходів для її придбання.

У щорічній декларації ОСОБА_4 за 2015 рік вказано, що її вартість на момент придбання складала 366 744 грн. Така ж вартість вказана у декларації ОСОБА_1 у його щорічній декларації за 2020 рік.

У матеріалах атестації наявна інформація про оподатковані доходи ОСОБА_5 , які за період з 1999 по 2009 рік склали 224 грн. У тестя ( ОСОБА_6 ) оподатковувані доходи за цей період складали 300 грн. Очевидно, що цього не достатньо для придбання вказаної квартири. На співбесіді прокурор підтвердив, що квартира придбавалась за рахунок коштів тещі, однак не зміг повідомити про їх джерела. Також він не повідомив, що зможе надати таку інформацію, якщо йому буде надано час для цього і не просив зробити перерву для подачі документів.

На момент придбання цієї квартири, ОСОБА_1 працював у прокуратурі Запорізької області, а дружина - суддею Приморського районного суду Запорізької області. Загальний дохід ОСОБА_1 за період з 1999 по 2009 роки склав 295 967 грн., а у його дружини - 200 422 грн., а всього 496 389 грн (без відрахування податків та інших обов`язкових платежів).

З огляду на наведені факти у Комісії є обгрунтований сумнів, що вказана квартира дійсно придбавалась тещою для власних потреб та за її доходи, яких було явно недостатньо для її придбання. Зрештою доходів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , (якщо відняти податки та мінімальні витрати на звичайну життєдіяльність) також не достатньо для придбання цієї квартири.

Таким чином слід констатувати невідповідність витрат близьких осіб прокурора (тещі) на купівлю вказаної квартири задекларованим доходам при наявності фактів, що свідчать про придбання цієї квартири у інтересах прокурора та членів його сім ’ї.

Обставини набуття та джерела походження коштів для набуття будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

2) Обставини набуття та джерела походження коштів для набуття будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до матеріалів атестації теща прокурора є власником 1/2 будинку площею 177 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та земельної ділянки під ним кадастровий № 2324810100:07:001:0759, площею 0,05 га.

Право власності на будинок зареєстровано на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15.04.2013. Спершу теща була власником усього будинку та двох земельних ділянок під ним. Потім половину будинку та одна земельна ділянка під ним були подаровані ОСОБА_7 .

Відповідно до пояснень прокурора цей будинок було збудовано за рахунок тещі і він не має стосунку до нього. З даних сервісу ОСОБА_8 випливає, що у 2012 році на цьому місці ще не було будівлі, а у 2013 будинок вже було збудовано. Це свідчить, що будівництво досить швидко закінчили, що потребувало значних витрат. Разом з тим, відповідно до матеріалів атестації, оподатковувані доходи тещі за період з 1999 по 2013 рік склали всього 224 грн. Доходи тестя за цей ж період - 3 248 грн. При цьому теща у 2009 році придбала вказану вище квартиру за 366 744 грн. З огляду на це у них не було офіційно підтверджених доходів для того, щоб покрити витрати для будівництва цього будинку протягом 1 року.

Є сумнівним і твердження прокурора, що він не має стосунку до цього будинку. Якщо теща проживала у м. Оріхів і не має зв`язків з м. Приморськ, то ОСОБА_1 у 2010-2011 роках був прокурором Приморського району, а його дружина у 2007-2010 роках була суддею Приморського районного суду Запорізької області.

Окрім того, ОСОБА_3 07.05.2014 видала довіреність ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з правом підготувати усі документи та продати цього будинку. Через два тижні - 20.05.2014 вона видала їм довіреність, але вже на дарування будинку та землі під ним. Наступного дня - 21.05.2014 частку було подаровано ОСОБА_7 . Це породжує обґрунтований сумнів, що відбулось дарування будинку, а не прихована купівля-продаж. Прокурор заперечив, що причетний до укладення договору дарування, а отже договір підписувала його колишня дружина. Сумнівно, що він не знав про цю операцію та її деталі.

Таким чином є підстави стверджувати про невідповідність витрат близьких осіб прокурора (тещі) на побудову вказаного будинку задекларованим доходам.

3) Вартість та обставини придбання квартири за адресою АДРЕСА_3 .

Ця квартира площею 32,4 кв.м. належить на праві власності його матері ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу від 06.07.2017. Відповідно до умов договору купівлі-продажу вона була придбана за 204 282 грн.

Як пояснив ОСОБА_1 оформленням договору купівлі-продажу займався він на підставі довіреності, яку йому 23.06.2017 видала його мати. На уточнюючі питання він стверджував, що квартиру придбано виключно на кошти матері та за суму, яка вказана у договорі 204 282 грн.

У Комісії виник обґрунтований сумнів у достовірності наданої прокурором інформації щодо вартості квартири та джерел її придбання.

Квартира знаходиться у новобудові класу комфорт ЖК «Британський квартал». Відповідно до спеціалізованого сайту https://lun.ua/ забудовник здійснював продаж квартир у цьому будинку за ціною від 24 000 грн. квадратний метр (https://bit.ly/3tt8sKN). Мінімальна ціна у інших будинках 16 900 грн. квадратний метр. Тобто мінімальна вартість вказаної квартири від забудовника складала від 547 560 грн. до 777 600 грн. Такі ж висновки можна зробити з даних про середні ціни на нерухомість у м. Києві у липні 2017 року (https://misto.lun.ua/price? date=03-2018 ).

Однак мати прокурора придбавала що квартиру 06.07.2017 на вторинному ринку, через 2 роки після введення будинку у експлуатацію. Як випливає з договору, продавець квартири ОСОБА_10 також придбала її на підставі договору купівлі-продажу від 22.07.2016, тобто за цінами на вторинному ринку. Відповідно до аналітичного матеріалу про ціни на вторинному ринку житла у Києві у липні 2017 року, середня ціна на квадратний метр у однокімнатній квартирі у Голосіївському районі м. Києва складала 28 413 грн. (https://1002ealty.ua/uk/analytics/46748). Тобто вказана квартира в середньому мала коштувати 920 581 грн. або 35 326 доларів США за курсом станом на дату купівлі квартири. На цей момент схожі квартири з ремонтом коштують від 1,7 млн. грн. (див. оголошення https://bit.ly/3uQrV8u, https://bit.ly/2OVKWHa, https://bit. ly/32lEBrG).

На співбесіді ОСОБА_1 не зміг пояснити, чому ціна купівлі квартири є у 3-5 раз менше ринкової, а тому у Комісії є обґрунтований сумнів, що прокурор надав достовірну інформацію щодо ціни, за яку була придбана ця квартира.

ОСОБА_1 надав документи, які свідчать про отримання 30.12.2010 його мамою 11 875 доларів США від ОСОБА_11 . Ці кошти вона отримала як компенсація вартості половини будинку, загальною площею 47,1 кв.м., що знаходився у селі Водяне, Кам Енсько-Дніпровського району, Запорізької області. Таким чином з пояснень прокурора випливає, що вартість половини цього будинку у 2010 році (23,5 кв.м.) виявилась більшою ніж вартість квартири у новобудові комфорт класу у м. Києві у 2017 році. Окрім того, наведені документи свідчать, що кошти отримані мамою прокурора без належного оформлення, оскільки фактично відбувся продаж частини нерухомого майна без укладення відповідного нотаріального договору. Також Комісія звертає увагу, що на першій співбесіді, коли у членів комісії виникали питання, щодо джерел походження коштів для купівлі цієї квартири прокурор не згадував про це джерело.

При цьому у Комісії виникають сумніви щодо того, що ці кошти не були витрачені до купівлі квартири. Оскільки відповідно до даних реєстру транспортних засобів 14.05.2011 за мамою прокурора було зареєстровано автомобіль VOLKSWAGENLT 35 D, 2004 р.в. Навіть у 2021 році такі автомобілі коштують від 7000 доларів США.

У 2012 році мати придбала автомобіль SKODA FABIA, 2012 р.в. Відповідно до пояснень прокурора, наданих під час співбесіди, користувався автомобілем він та його ексдружина і його вартість на момент придбання становила близько 130 000 грн. або 16 250 доларів США за курсом на момент придбання автомобіля.

Також у матеріалах атестації наявна інформація про те, що 25.02.2016 ОСОБА_12 видала довіреність на право розпорядження автомобілем MERCEDES-BENZ 412О-ПЕ, 1996р.в, який вона придбала 19.03.2015. У 2021 році середньоринкова ціна такого автобуса складає близько 7 000 доларів США.

А отже усі збереження матері, отримані за будинок при відсутності інших доходів мали бути використані для купівлі вказаних автомобілей.

Однак навіть якщо прийняти пояснення прокурора щодо наявності у його матері повних збережень від продажу у 1997-2007роках помідорів у розмірі 30 000 доларів США та компенсації за проданий будинок у розмірі 11 875 доларів США, то зважаючи на придбання у 2011 році автомобіля VOLKSWAGEN LT 35 D середньою вартістю 7 000 доларів США, у 2012 році автомобіля SKODA FABIA за 16 250 доларів США та автобуса MERCEDES-BENZ 412D-TIE середньою вартістю 7 000 доларів США на момент купівлі квартири за середньоринковою ціною 35 326 доларів США у неї не було достатньо для цього коштів (30000+11825-16250-7000-7000=115 75).

Викликають сумніви і пояснення прокурора щодо мети придбання цієї квартири. Він стверджував, що його мати придбала її для свого онука, племінника прокурора ОСОБА_13 . Однак як випливає з пояснень прокурора та наданих ним документів, ОСОБА_13 1997 р.н. з 2015 року навчався та був зареєстрований у м. Києві у гуртожитку. При цьому у цій квартирі він був зареєстрований лише 16.11.2020, але ніколи у ній не проживав. Після закінчення у 2020 році вищого навчального закладу у м. Києві він повернувся у м. Запоріжжя і зараз проживає там. Жодних перешкод для оформлення квартири одразу на ОСОБА_13 не було.

Звертаємо увагу, що оформлення квартири відбувалось саме ОСОБА_1 на підставі довіреності та подальше її облаштування проводилось лише ним.

Прокурор пояснив, що квартира була придбана повністю без ремонту і саме він ніс усі витрати на ремонт та облаштування квартири за рахунок власних коштів. Витрати на ремонт склали 100 доларів США за кв.м. за роботу майстрів. Матеріали, меблі та інше оплачувались окремо.

Мати 23.10.2020 видала ОСОБА_1 нову довіреність щодо цієї квартири. Прокурор пояснив, що це було потрібно для реєстрації у квартирі, місця проживання ОСОБА_13 , однак ця довіреність передбачає усі права власника, включно з правом розпорядження.

З огляду на все вищенаведене, пояснення ОСОБА_1 про фактичну належність цієї квартири ОСОБА_13 та її купівлю виключно за рахунок коштів матері прокурора є непереконливими та не спростовують висновки Комісії щодо реальної вартості квартири та достатності задекларованих коштів для її придбання.

4) Вартість автомобіля VOLKSWAGEN PASSAT, 2008 р.в.

Відповідно до декларації колишньої дружини прокурора за 2016 рік та пояснень прокурора 13.01.2015 він набув у власність автомобіль VOLKSWAGEN PASSAT, 2008р.в. за 30 000 грн. Така ціна викликає сумнів, оскільки середньоринкова ціна на такі автомобілі починається від 200 000 грн.

ОСОБА_1 15.12.2017 продав цей автомобіль за 284 085 грн.

5) Доходи за 2019 рік

Відповідно до даних матеріалів атестації та пояснень ОСОБА_1 у 2019 році він не мав жодних доходів.

Однак це твердження викликає сумнів. Зокрема з реєстру судових рішень відомо, що протягом 2019року ОСОБА_1 був захисником чи представником сторін у низці судових справ:

- т.зв. «справа Курченка» кримінальне провадження № 42017000000002977 стосовно особи, яка підозрюється у входженні у злочинну організацію ОСОБА_14 та привласненні майна у особливо великих - ч. 1 cm. 255, ч. 4 cm. 28 ч. 5 cm. 191 КК України (справи № 757/35807/19-к, 757/40725/19-к, 757/20461/20-к, 757/41898/19-к, які розглядались у Печерському районному суді м. Києва та № 757/35807/19-к, яка розглядалась у Київському апеляційному суді);

- справа № 757/34709/19-к яка розглядалась у Печерському районному суді м. Києва;

- справа № 752/20072/19, яка розглядалась Голос`їївським районним судом м. Києва;

- справа № 754/1423 7/19, яка розглядалась Деснянським районним судом м. Києва;

- справа № 752/20298/19, яка розглядалась Голосїївським районним судом м. Києва;

- справа № 640/4441/19 у Касаційному адміністративному суді за позовом ОСОБА_15 до ЦВК.

У Комісії виникає обґрунтований сумнів, що в усіх цих справах адвокат Іванін В. В. надавав правову допомогу без будь-якої оплати і що він повідомив на співбесіді достовірну інформацію щодо цього.

Оцінюючи відповідність прокурора критерію доброчесності Комісія виходить з того, що предметом такої перевірки є, зокрема відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, а також відповідність поведінки прокурора вимогам професійної етики.

Комісія звертає увагу, що сумніви щодо відповідності майна, задекларованим доходам стосуються періоду, коли ОСОБА_1 займав посади у прокуратурі, так і коли був звільнений з неї. Однак навіть коли він не працював у прокуратурі, то перебував у процесі оскарження рішення про своє звільнення і усвідомлював, що може бути поновлений на посаді та отримати відповідні виплати з бюджету. За таких умов він не міг не усвідомлювати, що усі його дії у цей період можуть оцінюватись на відповідність критеріям доброчесності. Зрештою, обов`язком кожного громадянина є добросовісно користуватись своїми правами та виконувати свої обов`язки. Тому Комісія не бачить підстав застосовувати різний підхід до оцінки відповідності витрат доходам в залежності чи перебував ОСОБА_1 у той час на посаді у прокуратурі.

Відповідно до ст. 16 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів при виконанні службових обов`язків прокурор має дотримуватися загальноприйнятих етичних норм поведінки, бути взірцем доброчесності, вихованості і культури. На переконання Комісії пояснення прокурора щодо вартості квартири та відсутності будь-яких доходів у 2019 році не відповідають дійсності. Надання недостовірної інформації при атестації не може вважатись взірцем доброчесності, а отже є порушенням професійної етики.

Також, на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності у зв`язку з неповним та частково неправильним виконанням практичного завдання, а саме:

Перше запитання в умові задачі було про те, чи відповідає вирок суду вимогам законодавства.

У своїй відповіді прокурор не зазначив прямо про відповідність вироку суду вимогам законодавства. Водночас констатував, що: «суд призначив покарання у вигляді 3 років, що є в межах санкції цієї статті» та «призначення покарання з випробуванням відповідає ст. 75 КК України».

При цьому така відповідь помилкова, оскільки вирок суду не відповідає вимогам законодавства одразу з кількох підстав:

За умовами задачі судом розглянуто кримінальне провадження щодо обвинувачення громадянина ОСОБА_16 за ч. 2 ст. 286 КК у порушенні правил безпеки руху, що призвело до спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.

У вироці, кваліфікуючи дії обвинуваченого за ч. 2 ст. 286 КК України, суд вказав, що громадянин ОСОБА_16 порушив правила безпеки руху та експлуатації транспорту, що призвело до спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.

Таким чином суд, у порушення вимог ст. 337 КПК України, вийшов за межі пред`явленого обвинувачення, визнавши Р. винним, окрім іншого, у порушенні експлуатації транспорту.

Також у задачі вказано, що призначаючи покарання у вигляді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки, суд застосував ст. 75 КК та звільнив громадянина ОСОБА_16 від відбування як основного, так і додаткового покарання з випробуванням.

Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України, суд, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Таким чином суд неправильно застосував кримінальний закон, оскільки звільнення від відбування додаткового покарання з випробуванням ст. 75 КК України не передбачене.

Друге питання в умові задачі було про те, чи належним чином прокурором сформульована підстава оскарження вироку суду.

За умовами задачі прокурор просив: «змінити вирок місцевого суду і ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченому покарання у вигляді реального позбавлення волі без застосування статті 75 КК України. Як на підставу своїх вимог прокурор послався на те, що суд не врахував спричинення злочином шкоди не тільки потерпілому, а й інтересам суспільства, завдану яким шкоду неможливо усунути».

У своїй відповіді ОСОБА_1 вказав, що підстава сформульована прокурором неналежним чином. Але у поясненні відповіді обмежився цитуванням переліку підстав для скасування або зміни судового рішення, визначених у ч. 1 ст. 409 КПК України, не зазначивши, яка саме підстава (підстави) повинна була зазначатися прокурором та чому.

Третє питання стосувалося того, чи коректно сформульовані вимоги прокурора в апеляційній скарзі щодо зміни вироку.

Як зазначалося вище, за умовами задачі прокурор просив «змінити вирок місцевого суду і ухвалити новий вирок».

Вказані вимоги вочевидь сформульовані некоректно, тому що відповідно до ст. 408 КПК України зміна вироку судом апеляційної інстанції можлива тільки якщо вона не погіршує становища обвинуваченого.

При наданні відповіді ОСОБА_1 вказав, що вимоги сформульовано не правильно та зазначив, що не можна одночасно змінити вирок і ухвалити новий вирок, а також переписав текст ч. 1 ст. 407 КПК України.

Вказана відповідь неповна та не обґрунтована оскільки, за умовами задачі, прокурор в апеляційній скарзі становить питання про погіршення становища обвинуваченого, а тому він повинен був ставити питання про скасування вироку та ухвалення нового вироку (відповідно до ст.ст. 407, 409 КПК України).

У зв`язку з цим, старший прокурор відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 , неуспішно пройшов атестацію».

Щодо відповідності вимогам позивача професійній компетентності кадрова комісія Офісу Генерального прокурора встановила неповне та частково неповне виконання практичного завдання. Прокурор не відповів прямо на ключове запитання (про відповідність вироку вимогам закону), у зв`язку з цим у кадрової комісії виникли обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності.

Оцінюючи відповідність прокурора критерію доброчесності, а також узгодженість поведінки позивача прокурорської етики, кадрова комісія Офісу Генерального прокурора вказує: «Відповідно до ст. 16 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів при виконанні службових обов`язків прокурор, має дотримуватись загальноприйнятих етичних норм поведінки, бути взірцем доброчесності, вихованості і культури. На переконання Комісії пояснення прокурора щодо вартості квартири та відсутності будь-яких доходів у 2019 році не відповідають дійсності. Надання недостовірної інформації при атестації не може вважатись взірцем доброчесності, а отже є порушенням етики»

Відтак, кадрова комісія Офісу Генерального прокурора вважає, що наявні дані свідчать про невідповідність способу життя, витрат та набуття майна прокурора та його близьких осіб офіційним доходам, про недостовірність пояснень, а також про ознаки порушення професійної етики та недостатній рівень професійної компетентності. Це, на переконання кадрової комісії, унеможливлює позитивну оцінку доброчесності та професійної придатності ОСОБА_1 .

Необхідно зазначити, що обсяг мотивів, які повинна навести у рішенні кадрова комісія жодними чинними нормативно-правовими актами не визначено.

При цьому, суд зазначає, що рішення кадрової комісії стосовно позивача містить мотиви його прийняття, висновки зроблені комісією за результатами дослідження матеріалів атестації, наданих позивачем пояснень.

Позаяк, оскаржуване рішення кадрової комісії відповідає позиції Верховного Суду, яку викладено, зокрема, в постанові від 23.12.2021 (справа № 120/112/20-а), згідно з якою рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути достатньою мірою (зрозумілою сторонньому спостерігачу) обґрунтованим, тобто у ньому, серед іншого, зазначаються не лише загальні причини чи/та обставини його прийняття, але й мотиви з посиланням на відповідні докази, які б створювали підстави для негативних висновків. Також таке рішення повинно відповідати критеріям ясності, чіткості, доступності та зрозумілості.

Також необхідно врахувати, що форма прийняття рішення кадровою комісією - відкрите голосування після обговорення отриманої інформації, визначена мета її діяльності - виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетенції, професійної етики та доброчесності.

Відповідно до п. 12 Порядку роботи кадрових комісій рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати «за» чи «проти» рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії. Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Положеннями п. 17 розділу II Закону № 113-ІХ та п. 8 розділу І Порядку № 221 визначено, що за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень:

1) рішення про успішне проходження прокурором атестації;

2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Оцінка професійної компетентності прокурора, професійної етики та доброчесності прокурора (п. 12 «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ) - це суб`єктивне відображення інформації про прокурора, отриманої в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті КДКП, національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади, через яку може виникнути обґрунтований сумнів щодо доброчесності першого.

Кадрові комісії встановлюють відповідність прокурорів критеріям того, щоб визначити хто з них гідний продовжувати роботу у реформованих органах прокуратури. Незважаючи на те, що наслідком рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації є звільнення такого прокурора з посади, але разом з тим вказане рішення кадрової комісії не може бути підставою для притягнення прокурора до відповідальності, хоча навіть існуюча процедура розгляду дисциплінарних скарг передбачає невідповідність критеріям як підставу для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності, зокрема, у формі звільнення (за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків, порушення встановленого законом порядку подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури тощо).

Тому завданням кадрової комісії є не доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його рівня компетентності, відповідність вимогам професійної етики і доброчесності прокурора.

Вказані обґрунтовані сумніви можуть виникати у тих випадках, коли наявні підстави вважати, що дії (бездіяльність) прокурора свідчать про його невідповідність критеріям навіть за відсутності з приводу таких дій (бездіяльності) офіційного рішення уповноважених посадових осіб чи органів державної влади (або у випадку прийняття рішення на користь прокурора, якщо є сумніви щодо об`єктивності такого рішення).

У разі наявності у членів кадрових комісій обґрунтованих сумнівів щодо невідповідності прокурора критеріям, йому надається можливість довести протилежне до прийняття остаточного рішення за результатами атестації. На відміну від кримінального провадження, у процесі оцінки прокурора під час атестації не існує презумпції невинуватості. Кадрова комісія не зобов`язана доводити невідповідність прокурора за межами обґрунтованого сумніву. Якщо було встановлено обґрунтований сумнів і прокурор не зміг переконливо спростувати його, даних чинників може бути достатньо для того, щоб кадрова комісія визнала прокурора таким, що неуспішно пройшов атестацію з огляду на серйозність наявності певного одного фактору або з огляду на наявність сукупності факторів.

Визначення відповідності або невідповідності прокурора критеріям має відбуватися на основі сумарної оцінки всієї інформації, яка свідчить про порушення вимог професійної компетентності, професійної етики і доброчесності (за винятком грубих порушень, наявність яких саме по собі є достатньою для твердження про невідповідність прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики чи доброчесності).

При цьому, як зазначалось вище, кадрові комісії приймають рішення колегіально після закритого обговорення, процес якого згідно вимог законодавства не повинен фіксуватися ні в протоколі засідання, ні в рішенні кадрової комісії.

Тому забезпечити повну і всебічну перевірку з боку суду факту врахування членами кадрових комісій абсолютно усіх обставин, які стосуються прийняття ними рішення, неможливо, так само, як неможливо забезпечити таку перевірку щодо будь-якого колегіального органу, члени якого проводять обговорення та приймають рішення таємно.

Окрім цього, як зазначалося, рішення кадрових комісій про неуспішне проходження прокурором атестації на стадії співбесіди приймалися в межах проведення атестації прокурорів, як одноразової події надзвичайного характеру, що зумовлена необхідністю підвищити ефективність діяльності органів прокуратури шляхом проведення оцінки усіх прокурів на відповідність критеріям професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Атестація прокурорів є окремою, тимчасовою процедурою ad hoc, яка обумовлена низьким рівнем довіри суспільства до прокуратури та передбачена винятково Законом № 113-ІХ. Регулювання діяльності кадрових комісії, в тому числі, вимоги щодо їх рішень про неуспішне проходження атестації на стадії співбесіди встановлені тим самим законодавством, яке регулює процес проведення атестації в цілому.

Для цілей проведення атестації, відповідного стандарту обґрунтованості та того рівня аргументації, яка наведена в рішеннях кадрових комісій про неуспішне проходження прокурорами атестації за результатами співбесіди, цілком достатньо для того, щоб дійти до висновку, що прокурор не відповідає одному чи кільком критеріям, які встановлені у пп. 2 п. 13 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ (професійна компетентність, професійна етика, доброчесність).

Кадрова комісія не зобов`язана нормами Закону юридично довести чи встановити у деталях невідповідність прокурора конкретному критерію, а уповноважена лише вказати на чіткий перелік обставин, які стали підставою для прийняття кадровою комісією колегіального рішення, що підтверджує наявність у членів комісії обґрунтованих сумнівів щодо відповідності прокурора одному чи кільком із вказаних критеріїв, що у даному випадку було дотримано.

За таких умов, оскаржуване рішення відповідає вимогам, встановленим Порядком № 221, зокрема, типовій формі, містить посилання на нормативно-правові акти, що підтверджують повноваження комісії та підстави його прийняття. Також в рішенні наявне його обґрунтування.

Отже безпідставними є доводи позову, що рішення кадрової комісії є необґрунтованим та безпідставним.

Слід зазначити, що саме до повноважень кадрових комісій входить дослідження матеріалів, обговорення результатів атестації прокурора та прийняття рішень про успішне чи неуспішне її проходження, що в свою чергу є дискреційними повноваженнями кадрових комісій.

Відповідно до ст. 3 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, правову основу регулювання відносин у сфері професійної етики та поведінки прокурорів становлять Конституція України, Закони України «Про прокуратуру», «Про захист суспільної моралі», «Про запобігання корупції», «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та інше законодавство, що стосується діяльності органів прокуратури, накази Генерального прокурора тощо, а тому знання вимог антикорупційного законодавства, з питань етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфліктів інтересів, інших встановлених Законом України «Про запобігання корупції» вимог, обмежень та заборон має свідчити про достатню професійну компетентність відповідного прокурора.

Відповідно до п. 39 Бордоської декларації «Судді та прокурори в демократичному суспільстві» прокурорами мають бути особи з високими моральними якостями; через характер повноважень, на виконання яких вони свідомо погодились, прокурори є постійно відкриті для публічної критики; будучи головними суб`єктами здійснення правосуддя, вони мають повсякчасно підтримувати честь і гідність своєї професії.

У Європейських керівних принципах з етики і поведінки для прокурорів («Будапештські керівні принципи»), прийнятих на 6-й конференції Генеральних прокурорів Європи у Будапешті 31.05.2005, відзначено, що прокурори відіграють ключову роль у системі кримінальної юстиції, і повинні твердо дотримуватися професійних стандартів та підтримувати честь і гідність своєї професії; відповідати найвищим стандартам чесності і піклування, прокурори не повинні компрометувати своїми вчинками в приватному житті такі позитивні якості співробітників органів прокуратури, як чесність, справедливість і неупередженість.

Аналогічні положення викладені у Стандартах професійної відповідальності та викладення основних прав і обов`язків прокурорів, прийнятих Міжнародною асоціацією прокурорів 21.04.1999.

Співбесіда є третім та останнім етапом атестації, метою проведення якої є виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, за підсумками якої приймається рішення про успішне або неуспішне проходження прокурорами атестації. За комісією зберігається право на надання відповідної оцінки прокурорам за результатами цього етапу атестації.

Таким чином, кадрові комісії наділені сукупністю прав та обов`язків, що надають можливість на власний розсуд визначитися з оцінкою прокурорів.

Саме кадрові комісії за приписами Закону № 113-ІХ, Порядку надають оцінку матеріалам атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.

Такі повноваження належить до виключної компетенції кадрових комісій.

У зв`язку із чим комісія вправі надавати оцінку дотриманню прокурорами цих вимог. В іншому випадку нівелюється сама мета як проведення співбесіди, так і атестації в цілому.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 державам-членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень як дискреційне повноваження слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, у межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Відтак, повноваження кадрових комісій щодо прийняття відповідних рішень у межах компетенції є дискреційним.

З огляду на дискреційний характер повноважень кадрових комісій щодо встановлення відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності та прийняття у зв`язку із цим відповідного рішення, вбачається, що суд не наділений повноваженнями здійснювати оцінку щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, та, відповідно, встановлювати відповідність прокурора цим вимогам.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у справі № 826/26007/15 щодо визнання протиправними та скасування рішення від 19.11.2015 Київської конкурсної комісії Генеральної прокуратури України з проведення відкритого конкурсу кандидатів на адміністративні посади у місцевих прокуратурах за результатами співбесіди з кандидатами на зайняття адміністративних посад у Броварській прокуратурі Київської області та наказу Генерального прокурора України від 09.12.2015 № 789к про призначення керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїх рішеннях неодноразово висловлювала правову позицію з приводу меж судового розсуду при наданні юридичної оцінки діям та рішенням ВККС під час вирішення цим органом питання відповідності судді (кандидата на посаду судді) визначеним у законі критеріям у ході кваліфікаційного оцінювання (зокрема, постанови від 27.03.2018 у справі № 800/409/17, від 25.04.2018 у справі № 800/328/17, від 12.06.2018 у справі № 800/248/17, від 26.06.2018 у справі № 800/264/17, від 18.09.2018 у справі № 800/354/17, від 28.01.2019 у справі №9901/725/18).

Так, Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що установлена легітимна мета дій ВККС щодо з`ясування відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами ВККС за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання.

Вмотивованість кожного критерію та його елементів з урахуванням внутрішнього переконання кожного члена Комісії і ВККС у цілому закон не передбачає, оскільки це є способом прийняття рішення, тобто способом реалізації владних управлінських функцій.

Як зазначено у рішеннях Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 9901/66/19, від 27.05.2020 у справі № 9901/88/19 в умовах, коли законодавець не визначив критеріїв оцінювання, а особливо коли йдеться про оцінку таких загальних категорій як «доброчесність» і «суспільна довіра», оцінювання завжди має суб`єктивний характер. За таких обставин вирішальним є особисте переконання кожного члена складу комісій, яке зрештою і визначає характер їх голосування.

Достатнім є наявність конкретної інформації, яка, з урахуванням наданих особою пояснень та аргументів (які не сприйняті як переконливі), не спростовує уяву (сприйняття) визначених законом осіб щодо її достатньої відповідності цим критеріям.

У своїй постанові від 26.11.2021 у справі № 640/1846/20 Верховний Суд зазначив про те, що суди не наділені повноваженнями здійснювати переоцінку щодо дотримання прокурорами правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, та, відповідно, встановлювати його відповідність цим вимогам, оскільки такі дискреційні повноваження мають виключно члени кадрової комісії. У той же час суд перевіряє дотримання стороною відповідної процедури та встановлених законодавством вимог при вчиненні оскаржуваних дій та прийнятті оскаржуваного рішення (п.88).

При цьому судом встановлено, що процедурних порушень при вчиненні оскаржуваних дій та прийнятті оскаржуваного рішення кадровою комісією вчинено не було.

З вказаного слідує, що суди не наділені повноваженнями здійснювати переоцінку щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, та, відповідно, встановлювати відповідність прокурора цим вимогам, оскільки такі дискреційні повноваження мають виключно члени кадрової комісії.

Отже, рішення кадрової комісії від 14.04.2021 № 1 про неуспішне проходження ОСОБА_1 , атестації прийняте правомірно.

Не ґрунтуються на нормах закону доводи позивача щодо перебирання на себе відповідачем повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції.

Так, dідповідно до ч. 1 ст. 50 Закону № 1700-VІІ НАЗК наділено повноваженнями перевіряти декларації лише з чітко визначеною метою: а) з`ясування достовірності задекларованих відомостей, б) точності оцінки задекларованих активів, в) перевірка на наявність конфлікту інтересів г) ознак незаконного збагачення». НАЗК не може вирішувати і не вирішує питання доброчесності декларанта, відповідності витрат та майна члена сім`ї декларанта його доходам, відповідності дій декларанта вимогам щодо професійної етики тощо. Тому висновок, про необхідність попереднього рішення НАЗК для оцінки доброчесності прокурора кадровою комісією, у т.ч. щодо майнових питань є безпідставним.

Слід зазначити, що мета перевірки НАЗК є відмінною від мети перевірки кадровою комісією в цій частині, як і різні методи проведення перевірки.

Закон передбачає два механізми контролю НАЗК за належним декларуванням: - повна перевірка декларацій (ст. 51-3 Закону «Про запобігання корупції»); - моніторинг способу життя суб`єктів декларування (ст. 51-4 Закону «Про запобігання корупції»). На даний час повна перевірка здійснюється відповідно до Порядку проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого наказом НАЗК від 05.02.2021 року № 158/35780 (далі - Порядок № 158/35780)

Складовими предмета повної перевірки є:

1) з`ясування достовірності задекларованих відомостей;

2) з`ясування точності оцінки задекларованих активів;

3) перевірка на наявність конфлікту інтересів;

4) перевірка на наявність ознак незаконного збагачення чи необґрунтованості активів.

Питання доброчесності суб`єктів декларування не є предметом жодної з перевірок, що проводить НАЗК.

Тобто, НАЗК самостійно без будь-якого звернення не проводить перевірку чи дійсно щиро, правдиво декларант подав відомості у декларації стосовно фактичного місця свого проживання, у разі проживання з ним інших осіб - щирості та правдивості декларування ним майна осіб, що з ним разом проживають, в тому числі тещі, тестя, сестри, брата.

У той час, як кадрові комісії опрацьовували засоби масової інформації, звернення (в тому числі анонімні) фізичних та юридичних осіб та здійснюючи перевірку кожного доводу, в тому числі спростування чи підтвердження доводів щодо доброчесності чи не доброчесності прокурора та перевіряли факти, які не входять до повноважень НАЗК.

Порядок № 158/35780 не передбачає проведення повної перевірки декларанта на запити прокуратури чи кадрових комісій з метою проведення атестації. Такі перевірки проводяться в загальному порядку черговості на підставі відповідного алгоритму, що враховує посаду суб`єкта декларування та оцінку корупційних ризиків.

Тобто, цей порядок фактично унеможливлює одночасну перевірку усіх учасників атестації для цілей атестації, оскільки це б суперечило алгоритму повної перевірки та принципу черговості в залежності від оцінки ризиків.

Окрім того, НАЗК не проводить перевірку декларацій, які подавали прокурори до запровадження електронних декларацій. Тоді як при атестації прокурорів надається оцінка інформації і з цих декларацій. Моніторинг способу життя суб`єктів декларування передбачає лише вибіркову перевірку та на підставі повідомлень фізичних чи юридичних осіб, а також із засобів масової інформації та інших відкритих джерел інформації, яка містить відомості про невідповідність рівня життя суб`єктів декларування задекларованим ними майну і доходам. Тобто це передбачає необхідність наявності інформації про таку невідповідність, яку вже НАЗК перевіряє. Тоді як робота кадрових комісій спрямована саме на самостійне виявлення фактів такої невідповідності.

Окрім цього, предмет перевірки при атестації є значно ширшим, ніж при повній перевірці декларацій НАЗК. Завданням Комісій не є встановлення невідповідності задекларованої інформації дійсності, а надання оцінки доброчесності прокурора у зв`язку із виявленням інформації, яка породжує обґрунтований сумнів у дотриманні прокурором відповідних правил. При цьому на відміну від НАЗК кадрова комісія має значну долю дискреції. Рішення приймається кадровою комісією колегіально за внутрішнім переконанням її членів, з дотриманням атестаційної процедури відповідно до вимог Конституції та законів України, а також Порядку № 221.

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави для висновку, що оцінка критеріїв професійної етики та доброчесності покладається саме на членів кадрової комісії і ґрунтується на засадах рівноправності та співпричетності до рішення.

Такий висновок базується на правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у Постанові від 20.05.2020 у справі № 9901/257/19. Також кадрова комісія не вирішувала питання належності заповнення позивачем декларацій, не встановлювала вину особи у вчиненні корупційних правопорушень, не вчиняла дій, віднесених до виключної компетенції інших органів, у тому числі НАЗК, з контролю та перевірки декларацій, а діяла суто у межах своїх повноважень - в площині оцінки відповідності прокурора критерію доброчесності під час атестації.

Таким чином, процедура перевірки доброчесності прокурорів кадровими комісіями у межах атестації та перевірка їх декларацій НАЗК в рамках повної перевірки є різними процесами, які прямо визначені різними законами, мають різний предмет та мету, різні інструменти її досягнення та різні результати.

Так, у постанові Верховного Суду від 14.07.2022 у справі № 640/1083/20 Верховним Судом викладено такий висновок:

« 75. Щодо доводів Офісу Генерального прокурора про помилковість позиції судів попередніх інстанцій в частині необхідності проведення в межах спірних правовідносин моніторингу способу життя позивача або ж повної перевірки його декларації виключно Національним агентством з питань запобігання корупції, як необхідної умови для реалізації кадровою комісію повноважень, наданих їй Законом № 113-ІХ та Порядком № 221, колегія суддів Верховного Суду виходить з такого.

76. Наявність у Національного агентства з питань запобігання корупції виключних повноважень на здійснення повної перевірки декларацій, яка полягає, зокрема, у з ’ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення суб`єкта декларування, не обмежує кадрові комісії у здійсненні ними перевірок відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності відповідно до положень Закону №113-ІХ.

77. Так, встановлений» порядок перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та передбачена Законом №113-ІХпроиедура атестації з проведенням співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності є двома різними, окремими, законодавчо врегульованими процедурами, які мають різні правові наслідки, не підміняють та не суперечать одна одній.

78. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 07.10.2021 у справі № 640/449/20, від 02.11.2021 у справі № 120/3794/20-а, від 09.11.2021 у справі № 640/476/20, від 18.11.2021 у справі № 640/1598/20, від 01.12.2021 у справі № 640/26041/19.

79. Враховуючи викладене, Верховний Суд зазначає про помилковість позиції судів попередніх інстанцій щодо необхідності проведення в межах спірних правовідносин моніторингу способу життя позивача або ж повної перевірки його декларації Національним агентством з запобігання корупції, як необхідної умови для реалізації кадровою комісію наданих їй Законом №113-ІХ та Порядком № 221 повноважень із виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності».

Закон № 113-ІХ не вимагає отримання від НАЗК висновку за результатами повної перевірки декларації прокурора для ухвалення кадровою комісією рішення про успішне або неуспішне проходження атестації.

Кадровою комісією Офісу Генерального прокурора не здійснювалися у визначеному Законом України «Про запобігання корупції» порядку контроль та перевірка декларації позивача, або моніторинг способу його життя під час проведення з ним співбесіди, вивчення матеріалів атестації і прийняття рішення за наслідками атестації позивача.

Тому кадровою комісією не приймалися передбачені Законом України «Про запобігання корупції» рішення та не формувалися висновки про порушення вимог антикорупційного законодавства.

Під час співбесіди кадрова комісія лише надавала оцінку професійної компетентності, професійної етики та доброчесності ОСОБА_1 , що є безпосереднім предметом атестації в силу вимог пп. 2 п. 12 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ.

Комісією за результатами проведеної з позивачем співбесіди було прийнято відповідне рішення про неуспішне проходження прокурором атестації, що також урегульовано як Законом № 113-ІХ, так і Порядком № 221.

Відтак рішення кадрової комісії стосовно позивача містить мотиви його прийняття, висновки, зроблені комісією за результатами дослідження матеріалів атестації, наданих позивачем пояснень.

Щодо доводів позивача про неправомірність формування кадрових комісій, суд зазначає таке.

Пунктом 11 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ передбачено, що атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

Положеннями пункту 22 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ визначено, що тимчасово, до 1 вересня 2021 року в Офісі Генерального прокурора, у кожній обласній прокуратурі утворюються відповідні кадрові комісії як органи для забезпечення проведення атестації прокурорів відповідно до цього розділу.

Відповідно до пункту 1 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17.10.2020 № 233 (далі - Порядок № 233) кадрові комісії здійснюють свої повноваження на підставі пункту 11, підпункту 7 пункту 22 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ та Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697).

Згідно з пунктом 3 Порядку № 233 для здійснення повноважень щодо забезпечення проведення атестації прокурорів та слідчих створюються комісії у складі шести осіб, з яких не менше трьох - особи делеговані міжнародними неурядовими організаціями, проектами міжнародної технічної допомоги, дипломатичними місіями. Членами комісії можуть бути особи, які є політично нейтральними, мають бездоганну ділову репутацію, високі професійні та моральні якості, суспільний авторитет, а також стаж роботи в галузі права.

Склад комісії затверджує Генеральний прокурор, який визначає її голову та секретаря (пункт 4 Порядку № 223, підпункт 8 пункту 22 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX).

З метою реалізації вищевказаних положень та забезпечення атестації прокурорів місцевих прокуратур, Офісом Генерального прокурора було скеровано листа до правоохоронного відділу Посольства Сполучених Штатів Америки в Україні з пропозицією здійснити координацію між Офісом Генерального прокурора та неурядовими організаціями, міжнародними партнерами в частині надіслання до Офісу Генерального прокурора для розгляду узагальненого списку претендентів, які мають належний професійний досвід у сфері кримінальної юстиції та високі морально-ділові якості, для включення до складу кадрових комісій.

У відповідь на вказаний лист директором правоохоронного відділу Посольства Сполучених Штатів Америки в Україні ОСОБА_17 до Офісу Генерального прокурора надано списки запропонованих кандидатів для включення до кадрових комісій.

Наказом Генерального прокурора від 16.06.2020 № 281 створено кадрову комісію Офісу Генерального прокурора у такому складі: Мамедов Гюндуз Айдинович - голова комісії, ОСОБА_18 - член комісії (секретар комісії), Єгоров Олександр Миклайович - член комісії та делеговані міжнародними неурядовими організаціями, проектами міжнародно-технічної допомоги та дипломатичними місіями: Малишев Борис - член комісії, Вигівська Людмила - член комісії, Маселко Роман - член комісії. У подальшому наказом Генерального прокурора від 13.08.2020 № 377 до вищезаначеного наказу внесено зміни, якими виключено із складу кадрової комісії Офісу Генерального прокурора Мамедова Г.А. та включено до її складу ОСОБА_19 , визначивши її головою комісії.

Враховуючи викладене, визначення складу комісій, вимог до осіб, що можуть бути її членами, а також порядку роботи комісій є дискреційними повноваженням Генерального прокурора.

Слід також зазначити, що відповідно до п. 9 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженим наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 № 233, прокурор у разі наявності конфлікту інтересів, або обставин, що можуть викликати сумнів у безсторонності члена кадрової комісії може заявити відвід такому члену комісії.

Однак, під час проведення атестації позивач жодному з членів кадрової комісії відвід не заявляв, хоча мав таку можливість, зважаючи на завчасне оприлюднення відомостей щодо складу кадрової комісії на вебсайті Офісу Генерального прокурора.

Відтак, доводи позивача щодо сумнівів правомірності формування складуть кадрової комісії, яка проводила з ним атестацію, є необґрунтованими.

Щодо доводів позивача з приводу безпідставності застосування в наказі про звільнення положення пп. 2 п. 19 розділу II Закону № 113-ІХ з огляду на положення ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», якою визначено виключний перелік підстав для звільнення прокурора з посади та органів прокуратури, суд зазначає таке.

Закони України «Про прокуратуру» та № 113-ІХ (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин), які претендували на застосування до спірних правовідносин, були прийняті в різний час.

Так, Закон України «Про прокуратуру», який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, прийнятий 14.10.2014 (набрав чинності 15.07.2015), а Закон № 113-ІХ, положення якого передбачають реалізацію першочергових заходів із реформи органів прокуратури, прийнятий 19.09.2019 (набрав чинності 25.09.2019, крім окремих його приписів, що не мають значення для цієї справи). Тобто, Закон № 113-ІХ який визначає способи і форми правового регулювання спірних правовідносин, набрав чинності у часі пізніше.

Оскільки Закон № 113-ІХ визначає першочергові заходи із реформи органів прокуратури, то він є спеціальним законом до спірних правовідносин. А тому, положення ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», яка визначає загальні підстави для звільнення, не є застосовним у розв`язанні спірних правовідносин щодо оскарження рішення атестаційної комісії, незгоди з результатами атестації та наказом про звільнення з посади прокурора за результатами такого рішення.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(ІІ)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Використовуючи згаданий принцип верховенства права (правовладдя), логічним є висновок, що до спірних правовідносин застосовним був п. 19 розділу II Закону № 113-ІХ, оскільки він передбачав процедуру атестації прокурорів і був спеціальним, прийнятий пізніше у часі, а отже, згідно з правилом конкуренції правових норм у часі мав перевагу над загальним Законом України «Про прокуратуру».

Разом із тим, до набрання чинності Законом № 113-ІХ у ч. 3 ст. 16 Закону України «Про прокуратуру» було вказано, що повноваження прокурора на посаді «можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом».

Після набрання чинності Законом № 113-ІХ займенник «цим» було вилучено з тексту норми, чим відбулося скасування заборони на передбачення підстав та порядку звільнення прокурорів в інших законах, окрім Закону України «Про прокуратуру». Отже, порядок звільнення прокурорів, який було передбачено в п. 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, відповідає положенням Закону України «Про прокуратуру».

Підпунктом 2 п. 19 розділу II Закону № 113-ІХ (в редакції чинній на момент спірних відносин) передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію

Зазначені норми Закону є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 21.09.2021 у справі № 200/503 8/20-а та в багатьох інших справах, Закон № 113-ІХ, який визначає способи і форми правового регулювання спірних правовідносин, набрав чинності у часі пізніше.

Оскільки Закон №113-ІХ визначає першочергові заходи із реформи органів прокуратури, то він є спеціальним законом до спірних правовідносин. А тому, п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», який визначає загальні підстави для звільнення, не є застосовним у розв`язанні спірних правовідносин щодо оскарження рішення атестаційної комісії, незгоди з результатами атестації та наказу про звільнення з посади прокурора за результатами такого рішення.

Отже, кадровою комісією Офісу Генерального прокурора, відповідно до вимог пунктів 13, 17 розділу II Закону № 113-ІХ, пункту 6 розділу І, пунктів 5, 6 розділу III Порядку № 221, прийнято рішення від 14.04.2021 № 1 про неуспішне проходження позивачем атестації.

Факт наявності чинного рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором є підставою звільнення такого прокурора на підставі пп. 2 п. 19 розділу II Закону № 113-ІХ.

Рішення кадрової комісії не є рекомендаційним для суб`єкта звільнення, а є беззаперечною та остаточною підставою для видання керівником обласної прокуратури, зокрема, наказу про звільнення прокурора згідно з положеннями Закону № 113-ІХ.

Конституцією України (ст. 24) гарантовано рівність конституційних прав і свобод громадян. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками.

Рівність перед законом означає рівну для всіх громадян обов`язковість конкретного закону з усіма відмінностями у правах або обов`язках, привілеях чи обмеженнях, які у цьому законі встановлені. Відповідні державні органи і посадові особи повинні керуватися конкретним законом, а всі індивіди, на яких поширюється дія цього закону, є рівними щодо застосування його до них. Будь-які винятки можуть встановлюватись тільки законом, якщо конституція це допускає. Такі винятки повинні мати публічно-правовий характер і слугувати публічним інтересам, виступати гарантіями здійснення цими особами суспільно корисних і важливих державних функцій, професійної діяльності в інтересах всіх членів суспільства.

Закон № 113-ІХ та Порядок № 221 визначають процедуру атестації прокурорів та слідчих, встановлюють рівні умови її проходження та наслідки неуспішного проходження, а саме звільнення з посади прокурора на підставі п. 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ.

Саме на виконання вимоги пп. 2 п. 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ Генеральним прокурором винесено наказ від 06.05.2021 № 501ц, яким ОСОБА_1 звільнено з 11.05.2021 з посади старшого прокурора відділу Генеральної прокуратури та органів прокуратури України.

Отже, підставу звільнення в наказі сформульовано у відповідності до п. 19 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ.

Слід зазначити, що рішенням Конституційного Суду від 18.12.2024 № 11-р(ІІ)/2024 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VІІ.

Водночас ч. 2 ст. 152 Конституції України встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Згідно зі ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 № 2136-УШ закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У Рішенні від 24.12.1997 № 8-зп у справі № 3/690-97 Конституційний Суд України зазначив, що ч. 2 ст. 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.

У Рішенні від 30.09.2010 № 20-рп/2010 у справі № 1-45/2010 за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 № 2222-1V (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, та не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення.

При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19 зазначено, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 826/7286/18, від 11.03.2021 у справі № 803/376/17, від 29.03.2023 у справі № 320/7674/20, від 04.04.2023 у справі № 640/23556/19, від 05.04.2023 у справі № 640/6784/21, від 13.04.2023 у справі № 600/1450/20-а, від 3 0.05.2023 у справі № 420/4196/20.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації або ліквідації.

На юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах положення цього Кодексу поширюються, якщо інше не встановлено законом (ст. 82 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 81 ЦК України порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом. Органи прокуратури відносяться до юридичних осіб публічного права.

Виключно законами України визначаються організація і діяльність прокуратури (п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України).

Статтею 4 Закону № 1697 зазначено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Як вже зазначалось, відповідно до п. 19 розділу II Закону № 113-ІХ звільнення прокурорів за п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VII здійснюється за умови настання однієї з підстав, передбачених пп. 1-4 п. 19 розділу II Закону № 113-ІХ.

Таким чином, чітко визначеною нормою закону юридичним фактом, що зумовлює звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», у даному випадку є не завершення процесу ліквідації чи реорганізації органу прокуратури чи завершення процедури скорочення чисельності прокурорів органу прокуратури, а виключно настання події - прийняття рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації.

У постановах від 29.09.2021 у справі № 640/24727/19, від 15.12.2021 у справі № 540/1407/20, від 26.01.2022 у справі № 240/17743/20, від 26.05.2022 № 640/22561/19, від 09.06.2023 № 640/23454/19, від 11.12.2024 № 420/4232/20 Верховний Суд, з-поміж іншого, зауважив, що системний аналіз положень абзацу першого п. 19 Закону № 113-ІХ дає підстави для висновку про те, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у пп. 1 - 4 п. 19 цього розділу, зокрема наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації; і Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Отже, враховуючи встановлену судом правомірність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації, а також наведені вище правові висновки, суд вказує про відсутність правових підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу про звільнення позивача, як похідної позовної вимоги.

З огляду на встановлення обставин правомірності оскаржуваних рішень суб`єктів владних повноважень, зокрема, щодо звільнення позивача з посади, суд зазначає про відсутність правових підстав для поновлення позивача на посаді, а також стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних рішень на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.