Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №320/1795/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 року м. Київ справа №320/1795/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

доГоловного управління ДПС у м. Києві

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

07 листопада 2024 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м.Києві (відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23 вересня 2024 року за №10638824023;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23 вересня 2024 року за №10638924023;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23 вересня 2024 року №10639024023.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.01.2025 відкрито провадження у справі №320/1795/25. Суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засіданні у справі, витребувано від відповідача завірені належним чином копії: доказів направлення та отримання позивачем спірних податкових повідомлень-рішень; матеріалів проведеної перевірки позивача (документи на підтвердження існування фактичних підстав призначення перевірки, накази, направлення, акт проведеної перевірки з додатками); обґрунтований та вмотивований розрахунок спірних податкових повідомлень-рішень; засвідчені належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України усі письмові докази, які слугували підставою для прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень.

Підготовче судове засіданні у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, призначене на 26 лютого 2025 року о 11 годині 30 хвилині, відкладено у зв`язку з перебування головуючого судді Жукової Євгенії Олексіївни на лікарняному.

У судовому засіданні 26 березня 2025 року ухвалою, постановленою судом без оформлення окремого документа, закрито підготовче провадження, суд перейшов до судового розгляду справи по суті, про що зазначено у протоколі судового засідання.

У судовому засіданні сторонами у справі заявлені клопотання про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Після надання пояснень учасниками справи у відкритому судовому засіданні та дослідження матеріалів справи, вирішено здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Обґрунтовуючи протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, позивач вважає, що в нього відсутній обов`язок по сплаті податку на доходи фізичних осіб та військового збору за 2022 рік, в зв`язку з тим, що він не є резидентом України.

За посиланнями позивача, ОСОБА_1 не має місця проживання в Україні чи постійного місця проживання в Україні. Житловою нерухомістю не володіє. Квартира за адресою: АДРЕСА_1 , за якою останній був зареєстрований на момент подачі декларації, ніколи не належала позивачу на праві власності та з січня 2022 року передана в безкоштовне користування внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Реєстрація позивача за даною адресою у 2022 році не може бути підтвердженням місця проживання платника податків. На даний час, ОСОБА_1 за даною адресою, вже не зареєстрований. Окрім того, позивач неодноразово повідомляв про своє проживання в Німеччині за адресою: АДРЕСА_2 , договір оренди квартири в Німеччині є безстроковим, що дозволяє проживати в цій квартирі до кінця життя. Це підтверджує, що дана квартира є постійним місцем проживання ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 не зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності в Україні. Місцем його постійного проживання є Німеччина. Центр життєвих інтересів знаходиться виключно в Німеччині. Родина (дружина та двоє неповнолітніх дітей) проживає в Німеччині, діти ходять до німецької школи. ОСОБА_1 офіційно працевлаштований в Німеччині та отримує заробітну плату в Німеччині. В Україну повертатися не збирається, оскільки центру життєвих інтересів там не має.

Як вказує позивач, 27.04.2023 ОСОБА_1 подав податкову декларацію, вказавши, що є податковим резидентом України, але це зроблено тому, що останній помилково вважав, що податковим резидентом є будь-який громадянин України, незалежно від центру життєвих інтересів та місця постійного проживання. Проте, 04 серпня 2023 останнім отримано податкову консультацію з німецьким податковим консультантом Richard Augustin, який проінформував, що ОСОБА_1 є податковим резидентом Німеччини за 2022 рік. Відповідно до Угоди між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно від 03.07.1995 з тих доходів, які мав ОСОБА_1 в 2022 році, обов`язок сплати податків в Україні виникає щодо доходів, які мають походження з України. Зокрема, вказане підтверджується положеннями п. 5 ст. 13 Угоди: Доходи від відчужування будь-якого майна, іншого ніж те, про яке йдеться у пунктах з 1 по 4, оподатковуються тільки в Договірній Державі, резидентом якої є особа, що відчужує майно.

Наявність у власності земельної ділянки не є підставою для визнання особи резидентом України, згідно з вимогами чинного законодавства України та міжнародних норм.

ТОВ "НОВА ЕРА - ЕНЕРГЕТИЧНА ГРУПА" та ТОВ "КІДУНІВЕР", не є основним місцем роботи ОСОБА_1 ТОВ "КІДУНІВЕР" було продано на початку 2023 року, але останній залишається директором. У ТОВ "НОВА ЕРА - ЕНЕРГЕТИЧНА ГРУПА" є представник, ОСОБА_3 , який згідно з витягом має повноваження здійснювати дії від імені юридичної особи, включаючи підписання договорів та подання документів для державної реєстрації.

Позивач наголошує, що ОСОБА_1 є директором та засновником компанії Fuel Wood Spatar GmbH (Німеччина), де його заробітна плата значно вища, ніж у ТОВ "КІДУНІВЕР" та ТОВ "НОВА ЕРА - ЕНЕРГЕТИЧНА ГРУПА". Саме робота в Fuel Wood Spatar GmbH є основним місцем роботи у 2022 році ОСОБА_1 .

Звертає увагу, що документи, які підтверджують статус нерезидента у ОСОБА_1 , надавалися відповідачу неодноразово задовго до початку перевірки, починаючи з уточнюючої декларації, поданої 28.08.2023.

Поряд з цим, на думку позивача, податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими, з їх змісту неможливо встановити в чому полягає те чи інше порушення вчинене платником податків.

06 лютого 2025 року через систему «Електронний суд» представником головного управління ДПС у м. Києві подано відзив на позов (зареєстровано 07.02.026).

Відповідач в поданому відзиві проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав правомірності спірних податкових повідомлень-рішень, прийнятих у межах наданих контролюючому органу повноважень, у зв`язку з виявленими під час перевірки порушеннями вимог законодавства з боку позивача.

За висновками контролюючого органу, фізична особа ОСОБА_1 вважається резидентом України в 2022 році та є платником податків в Україні, з огляду на наступне.

1) За даними відомостей з Реєстру територіальної громади м. Києва (відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Печерської РДА) місце проживання та реєстрації фізичної особи – платника податків ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 .

Відповідно до відомостей з Центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб Державної податкової служби України податкова адреса платника податків: АДРЕСА_1 .

Відповідно документів, наданих до ГУ ДПС у м.Києві адвокатом Кравчук Ю.В., яка діє в інтересах фізичної особи платника податків ОСОБА_1 листом від 11.10.2023 №б/ н (від 17.10.2023 вх. №103082/6), зокрема договору оренди житлового приміщення в Німеччині, початок орендних відносин за яким – 01.08.2022р., фізична особа ОСОБА_1 в 2022р. користувався в Німеччині орендованим житлом, що свідчить про відсутність постійного місця проживання в Німеччині. Пунктом 2 статті 4 Угоди між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно від 03.07.1995, що є чинним міжнародним договором України та має вищу юридичну силу ніж ПКУ, визначено, що особа вважається резидентом тієї Держави, де вона має постійне житло; якщо вона має постійне житло в обох Державах, вона вважається резидентом тієї Держави, де вона має більш тісні особисті й економічні зв`язки (центр життєвих інтересів). Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім`ї або її реєстрації як суб`єкта підприємницької діяльності.

Фізична особа ОСОБА_1 з 27.03.2012р. та протягом звітного 2022 року мав місце проживання та реєстрації в Україні ( АДРЕСА_1 ) та був (є) громадянином України.

2) Фізична особа ОСОБА_1 в період з 01.01.2022 по 31.12.2022 працював на ТОВ «НОВА ЕРА-ЕНЕРГЕТИЧНА ГРУПА» (ЄДРПОУ 39278701), де був (є) керівником та засновником та отримував протягом січня - грудня 2022 року заробітну плату.

Також, фізична особа ОСОБА_1 в період з 01.01.2022 по 31.12.2022 мав основне місце роботи в ТОВ «КІДУНІВЕР» (ЄДРПОУ 40305434) та протягом січня - грудня 2022 року отримував заробітну плату.

3) Відповідно наявної податкової інформації, фізична особа ОСОБА_1 має нерухомість, зареєстровану в Україні (земельну ділянку площею 0,4184 га, яка перебуває у власності ОСОБА_1 з 21.05.2021р. та гараж № НОМЕР_1 ,№ НОМЕР_2 (машиномісця в підземній стоянці) за адресою: АДРЕСА_1 ).

17 лютого 2025 року через систему «Електронний суд» представником позивача подана відповідь на відзив (зареєстровано 18.02.2025).

За твердженнями позивача, відповідач у своєму відзиві, жодним чином не спростував твердження позивача про необґрунтованість податкових повідомлень-рішень, їх невідповідність пункту 4 Розділу 2 Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 № 1204 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 31 грудня 2020 року № 846) та загальним вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії як актів правозастосування.

Відповідно до договорів дарування машиномісця від 22.12.2017 укладених між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_4 (обдарований), позивач передав безоплатно у власність, а обдарований прийняв у дарунок нерухоме майно, яким є гараж (машиномісце) в підземній автостоянці №15 та АДРЕСА_3 . Про те, що вказані машиномісця вибули з володіння позивача у 2017 році вказують і долучені до позовної заяви витяги з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

У власності ОСОБА_1 дійсно є земельна ділянка, яка не оброблялась і не оброблюється. Ця земельна ділянка не є і не може вважатися місцем проживання фізичної особи, а тому не має жодного відношення для визначення статусу резидента/нерезидента на підставі Угоди між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно від 03.07.1995.

Житлової нерухомості у власності позивач ніколи не мав.

Відповідно до Підтвердження виданого податковим консультантом 11.09.2024 - "На підставі Конвенції про уникнення подвійного оподаткування (КУПО) між Німеччиною та ОСОБА_5 розглядається як резидент Федеративної Республіки Німеччина. Це означає, що з метою оподаткування, його дохід оподатковуватиметься виключно відповідно до КУПО. Відповідно до свідоцтва країною резидентства є Німеччина. Тому, оскільки свідоцтво підтверджує його резидентство Німеччини, то до будь-якого відповідного доходу з іноземних джерел застосовуватимуться умови, викладені в КУПО, з пріоритетними правами Німеччини на оподаткування податку, про який йде мова.

Податкова декларація ОСОБА_6 за 2022-й рік, що включає його міжнародний дохід, була подана до німецьких податкових органів 17.11.2023 року. 12.07.2024 року німецькі податкові органи запитали додаткове роз`яснення з приводу його податкової декларації за 2022-й рік. Після завершення податковим органом своєї перевірки, він надасть свою податкову оцінку, і, з цього моменту, податки підлягатимуть сплаті."

Позивач з 27.03.2012 по 28.08.2024 був зареєстрований за вищевказаною

Також, факт реєстрації місця проживання не може бути ні доказом фактичного користування (проживання) особи в даному житловому приміщенні, ні підставою для застосування до особи будь-яких негативних наслідків. Натомість в матеріалах справи міститься договір оренди житлового приміщення, який підтверджує факт постійного проживання Позивача в Німеччині. Відповідно до даного договору, який починає свою дію з 01.08.22 і діє безстроково, позивач проживає у квартирі АДРЕСА_4 .

Позивач звертає увагу, що центр життєвих інтересів позивача знаходиться в Німеччині. Зокрема, там знаходяться його діти та дружина, що підтверджується відповідними допустимими доказами. Зокрема, довідками зі школи та рахунками за оплату навчання на ім`я ОСОБА_1 .

Позивач працюючи керівником підприємства, а також маючи частку корпоративних прав у такому підприємстві не може вважатися суб`єктом підприємницької діяльності, оскільки не зареєстрований на території України ні фізичною особою-підприємцем ні самозайнятою особою. Таким чином, зважаючи на вищевикладене, ОСОБА_1 не є резидентом України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

На підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, ст. 79, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України зі змінами та доповненнями та відповідно до наказу про проведення позапланової невиїзної перевірки від 10.06.2024 №3967-п, головним державним інспектором відділу позапланових перевірок оподаткування фізичних осіб управління податкового аудиту фізичних осіб Головного Управління ДПС у м. Києві, ОСОБА_7 , проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків до бюджету з отриманого інвестиційного прибутку від проведення операцій з інвестиційними активами платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, результати якої оформлені актом від 29.07.2024 № 92457/Ж-5/26-15-24-02-03/2998806374 (акт перевірки).

За висновками акта перевірки, документальною позаплановою невиїзною перевіркою встановлено порушення платником податків - фізичною особою ОСОБА_1 :

вимог п.п. «а» п.176.1 п. 176, п.44.1, п.44.3 ст. 44 Кодексу, не надано до перевірки Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу;

п.п. 168.2.1 п. 168.2, п.п. 168.1.3 п.168.1 ст. 168 Кодексу з урахуванням вимог п. 164.2.9 п.164.2 ст. 164, п.п.170.2.6 п. 170.2 ст. 170 Кодексу, не включено до загального річного оподатковуваного доходу інвестиційний прибуток у сумі 39 556 855,83грн грн та не сплачено до бюджету податок на доходи фізичних осіб за 2022 рік в сумі 7 120 234,05 грн. з отриманого доходу;

п.п. 1.2, п.п. 1.3 п. 161 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних Положень Кодексу, не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету військовий збір у сумі 593 352,84 гривень.

На підставі акта перевірки від 29.07.2024 № 92457/Ж-5/26-15-24-02-03/2998806374 Головним управлінням ДПС у м. Києві прийняті податкові повідомлення-рішення:

- від 23.09.2024 № 10638924023, відповідно до якого до позивача застосовано штраф у розмірі 1 020,00 грн;

- від 23.09.2024 № 10639024023, відповідно до якого збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір на загальну суму 527 697,89 грн, з яких 422 158,31 грн нараховано за податковим зобов`язанням та 105 539,58 грн – штрафні санкції;

- від 23.09.2024 № 10638824023, відповідно до якого збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на загальну суму 6 332 374,59 грн, з яких 5 065 899,67 грн – податкове зобов`язання та 1 266 474,92 грн – штрафні санкції.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та таким, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтями 61, 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Виключно законами України встановлюються, зокрема, податки і збори (п. 1. ч. 2 ст. 92 Конституції України).

Відповідно до ст. ст. 6, 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, а також кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до п.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 2 КАС України зазначає, що основними завданнями (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ч.3 ст.2 КАС України, є принцип верховенства права, який відповідно до ст.6 КАС України, полягає в наступному: суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст. ст.8, 9 КАС України усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом, а розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом частин 4 ст. 9 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд прийшов до висновку, що поданих сторонами доказів достатньо для встановлення обставин справи та для ухвалення судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (ПК України).

Відповідно до п.п.15.1 ст.15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно з п.п.16.1.3., п.п.16.1.4., п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Пунктом 36.1 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені Кодексом, законами з питань митної справи.

Відповідно до п.36.3 статті 36 Податкового кодексу України, податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків передбачених законом.

Згідно підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 ПК України, платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

За приписами пункту 163.1 статті 163 ПК України, об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Пунктом 164.1 статті 164 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом. Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця. Загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються інші доходи, крім зазначених у статті 165 цього Кодексу.

Згідно пункту 164.3 статті 164 ПК України, при визначенні бази оподаткування враховуються всі доходи платника податку, отримані ним як у грошовій, так і не грошовій формах.

Порядок нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету визначений статтею168 ПК України.

За приписами підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168 ПК України платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов`язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.

Питання оподаткування інвестиційного прибутку врегульовано пунктом 170.2 статті 170 ПК України.

Відповідно до підпункту 170.2.1 пункту 170.2 статті 170 Податкового кодексу України облік загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат. Для цілей оподаткування інвестиційного прибутку звітним періодом вважається календарний рік за результатами якого платник податку зобов`язаний подати річну податкову декларацію, в якій має відобразити загальний фінансовий результат (інвестиційний прибуток або інвестиційний збиток), отриманий протягом такого звітного року.

За правилами, визначеними підпунктом 170.2.2 пункту 170.2 статті 170 Податкового кодексу України, інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу з урахуванням норм підпунктів 170.2.4-170.2.6 цього пункту (крім операцій з деривативами).

До продажу інвестиційного активу прирівнюються також операції з: обміну інвестиційного активу на інший інвестиційний актив; зворотного викупу або погашення інвестиційного активу його емітентом, який належав платнику податку; повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного капіталу емітента корпоративних прав, у разі виходу такого платника податку з числа засновників (учасників) такого емітента чи ліквідації такого емітента.

Придбанням інвестиційного активу вважаються також операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного капіталу юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права.

Підпункт 170.2.6 пункту 170.2 статті 170 Податкового кодексу України встановлює, що до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року.

Загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами визначається як сума інвестиційних прибутків, отриманих платником податку протягом звітного (податкового) року, зменшена на суму інвестиційних збитків, понесених платником податку протягом такого року.

Якщо загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами має від`ємне значення, його сума переноситься у зменшення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами наступних років до його повного погашення.

Доходи, визначені статтею 163 ПК України, є об`єктом оподаткування військовим збором, ставка якого становить 1,5 % від об`єкта оподаткування (пункт 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення ПК України).

За змістом норм п. 176.1 ст. 176 ПК України платники податку зобов`язані, зокрема:

а) вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов`язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку. Форми такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику;

б) отримувати та зберігати протягом строку давності, встановленого цим Кодексом, документи первинного обліку, в тому числі на підставі яких визначаються витрати при розрахунку інвестиційного прибутку та формується податкова знижка платника податку;

в) подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов`язковим. На вимогу контролюючого органу та в межах його повноважень, визначених законодавством, платники податку зобов`язані пред`являти документи і відомості, пов`язані з виникненням доходу або права на отримання податкової знижки, обчисленням і сплатою податку, та підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, зазначених у податковій декларації з цього податку.

Судом встановлено, фізичною особою платником податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 27.04.2023 подано до ДПІ у Печерському районі ГУ ДПС у м. Києві звітну податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2022 рік з Додатком Ф1 «Розрахунок податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходів, отриманих від операцій з інвестиційними активами», яка зареєстрована за №9310776593.

Зазначена декларація подана фізичною особою ОСОБА_1 із зазначенням резидентського статусу «резидент».

В Додатку Ф1 звітної податкової декларації про майновий стан і доходи за 2022 рік, поданої 27.04.2023, фізичною особою ОСОБА_1 задекларовано інвестиційний дохід від проведення операцій з інвестиційними активами (продаж іноземних акцій) у сумі 39 556 855,83 грн, інвестиційні витрати на їх придбання у сумі 34 815 607,02 грн та самостійно платником податків визначено фінансовий результат (інвестиційний прибуток) в сумі 4 741 248,81 грн. Із задекларованого інвестиційного прибутку (4 741 248,81 грн) фізичною особою ОСОБА_1 самостійно визначено податкові зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб на суму 1 008 731,81 грн та військового збору на суму 91 183,31 грн.

28 серпня 2023 року платником податків ОСОБА_1 подано до ДПІ у Печерському районі ГУ ДПС у м. Києві уточнюючу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2022 рік, яка зареєстрована вх. №9312988231. Уточнююча декларація подана фізичною особою ОСОБА_1 із зазначенням резидентського статусу «нерезидент».

В поданій уточнюючій податковій декларації за 2022 рік фізичною особою ОСОБА_1 не задекларовано інвестиційні доходи (прибуток) та зменшено податкові зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб на суму 1008 731,81 грн та військового збору на суму 91 183,31 грн.

Фізичній особі - платнику податків ОСОБА_1 направлено листи ГУ ДПС у м. Києві:

- від 27.07.2023 №27704/1/26-15-24-01-02-12 про надання пояснень та документальних підтверджень задекларованих відомостей в поданій звітній податковій декларації за 2022р.;

- від 29.09.2023 №32221/1/26-15-24-01-02-12 про надання пояснень та документальних підтверджень задекларованих відомостей в поданій уточнюючій податковій декларації за 2022р., а також пояснень щодо визначення резидентського статусу «нерезидент» в поданій уточнюючій декларації за 2022р.;

- від 04.10.2023 №32570/1/26-15-24-02-03-09 про надання пояснень та документальних підтверджень щодо зменшення податкових зобов`язань по податку на доходи фізичних осіб та військового збору в уточнюючій податковій декларації за 2022р., а також щодо визначення резидентського статусу «нерезидент» в уточнюючій податковій декларації за 2022р.

На лист ГУ ДПС у м.Києві від 27.07.2023 №27704/1/26-15-24-01-02-12, лист ГУ ДПС у м. Києві від 29.09.2023 №32221/1/26-15-24-01-02-12 платником податків ОСОБА_1 відповідь не ненадано.

На лист ГУ ДПС у м. Києві від 04.10.2023 №32570/1/26-15-24-02-03-09 фізичною особою ОСОБА_1 (уповноваженим представником адвокатом Кравчук Ю.В.) направлена відповідь листом від 11.10.2023 №б/н (від 17.10.2023 вх. №103082/6) та надано документи.

За твердженнями позивача, які покладені в обґрунтування позовних вимог про визнання оскаржуваних податкових повідомлень-рішень протиправними, ОСОБА_1 є податковим резидентом Німеччини та, згідно з норм чинного законодавства та двосторонньої угоди між Україною та Німеччиною, зобов`язаний сплачувати податки в Німеччині.

Отже, ключовим питанням у справі, що розглядається, є, чи вважається позивач податковим резидентом України чи є він податковим резидентом іншої іноземної юрисдикції, а саме: Федеративної Республіки Німеччина.

У розумінні підпункту «в» підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 ПК України, фізична особа - резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв`язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від`їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім`ї або її реєстрації як суб`єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо всупереч закону фізична особа - громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого цим Кодексом або нормами міжнародних угод України.

Якщо фізична особа є особою без громадянства і на неї не поширюються положення абзаців першого - четвертого цього підпункту, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

У разі якщо у розділі IV цього Кодексу використовується термін "резидент" у відповідних відмінках, під цим терміном розуміється "фізична особа - резидент".

Для цілей цього підпункту не вважається достатньою умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи набуття особою статусу електронного резидента (е-резидента).

В силу підпункту 14.1.122 пункту 14.1 статті 14 ПК України, нерезиденти це фізичні особи, які не є резидентами України.

Якщо відповідно до вимог укладеного Україною міжнародного договору, що містить положення про обмін інформацією для податкових цілей, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або укладеного на його підставі міжвідомчого договору та цього Кодексу фінансовий агент зобов`язаний перевіряти та встановлювати, резидентом якої держави є власник або контролююча особа власника рахунку, положення цього підпункту застосовуються в частині, що не суперечить правилам міжнародного договору.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 №1906-IV чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Суд звертає увагу, що з метою визначення статусу резидента слід враховувати комплекс обставин, зокрема вирішення колізій при тлумаченні понять «резидент» та «нерезидент» врегульовується двосторонніми угодами (конвенціями) про уникнення подвійного оподаткування, в яких уточнюється, яким чином країни, що домовляються, будуть визначати, резидентом якої із них є та чи інша фізична або юридична особа.

Відповідно до положень статті 4 Угоди між Україною та Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно (ратифікована Законом України від 22.11.1995 №449/95-ВР), при застосуванні цієї Угоди термін «резидент однієї Договірної Держави» означає будь-яку особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місцезнаходження керівного органу або іншого аналогічного критерію. Цей термін разом з тим не включає будь-яку особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі, тільки якщо ця особа одержує доходи з джерел у цій Державі або стосовно майна, що в ній знаходиться. У випадку, коли відповідно до положень пункту 1 фізична особа є резидентом обох Договірних Держав, її становище визначається відповідно до таких правил:

a) вона вважається резидентом тієї Держави, де вона має постійне житло; якщо вона має постійне житло в обох Державах, вона вважається резидентом тієї Держави, де вона має більш тісні особисті й економічні зв`язки (центр життєвих інтересів);

b) якщо Держава, в якій вона має центр життєвих інтересів, не може бути визначена або коли вона не має постійного житла в жодній з Держав, вона вважається резидентом тієї Держави, де вона звичайно проживає;

c) якщо вона звичайно проживає в обох Державах або коли вона звичайно не проживає в жодній з них, вона вважається резидентом тієї Держави, національною особою якої вона є;

d) якщо вона є національною особою обох Держав або коли вона не є громадянином жодної з них, компетентні органи Договірних Держав вирішують це питання за взаємною згодою.

З аналізу вищевказаних положень Угоди та ПК України вбачається чіткий перелік критеріїв з метою визначення належності податкового резидентства, кожен із яких потрібно застосовувати в низхідному порядку із застосуванням правила «якщо ні, то наступний».

При цьому, за правилами пункту 3.2 статті 3 ПК України, якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Так, за посиланнями контролюючого органу, підставою для визнання позивача податковим резидентом України, крім іншого, є те, що за даними відомостей з Реєстру територіальної громади м. Києва (відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Печерської РДА) місце проживання та реєстрації фізичної особи – платника податків ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 . Відповідно до відомостей з Центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб Державної податкової служби України податкова адреса платника податків: АДРЕСА_1 .

Надаючи оцінку таким доводам відповідача суд акцентує, що поняття «постійне місце проживання» та «місце реєстрація» не є тотожними.

Враховуючи положення статті 33 Конституції України (кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом) суд вважає, що факт реєстрації позивача за певною адресою, беззаперечно не підтверджує фактичне проживання.

За змістом частин першої, другої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Фізична особа може мати кілька місць проживання (частина шоста статті 29 Цивільного кодексу України).

З урахуванням викладеного, під місцем проживання розуміється конкретний об`єкт житлової нерухомості, в якому фізична особа проживає постійно або тимчасово.

Суд вказує, що такі саме висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 380/7750/20, від 03 жовтня 2023 року у справі № 420/2121/22; від 19 березня 2024 уроку у справі № 160/23621/21.

Відповідно до правового висновку, який постановив ЄСПЛ у справі "Прокопович проти російської федерації" від 18 листопада 2004 р (§§ 35-39), концепція "житла", в якому постійно проживає особа, за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке особа займає на законних підставах або встановленому в законному порядку. "Житло" - це автономна концепція, яка не залежить від класифікації в національному праві. Те, чи є місце конкретного проживання "житлом", яке б тягло захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання. Аналогічні висновки містяться у рішенні у справі "Баклі проти Сполученого Королівства" (Buckley v. United Kingdom) від 25 вересня 1996 р., Reports 1996 IV, §§ 52-54; Доповіді Європейської Комісії у справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11 січня 1995р., §63; Рішенні у справі "Джіллоу проти Сполученого Королівства" (Gillow v. United Kingdom) від 24 листопада 1986 р., Series А, N109, §46; Рішенні Європейської Комісії у справі "Віггінс проти Сполученого Королівства" (Wiggins v. United Kingdom) від 8 лютого 1978р., DR 13, р.40.

Щодо посилань відповідача на те, що відповідно наявної податкової інформації, фізична особа ОСОБА_1 має нерухомість, зареєстровану в Україні (земельну ділянку площею 0,4184 га, яка перебуває у власності ОСОБА_1 з 21.05.2021р. та гараж № НОМЕР_1 ,№ НОМЕР_2 (машиномісця в підземній стоянці) за адресою: АДРЕСА_1 ), з огляду на матеріали справи, відповідно до договорів дарування машиномісця від 22.12.2017, укладених між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_4 (обдарований), позивач передав безоплатно у власність, а обдарований прийняв у дарунок нерухоме майно, яким є гараж (машиномісце) в підземній автостоянці №15 та АДРЕСА_3 .

Про те, що вказані машиномісця вибули з володіння позивача у 2017 році вказують і долучені до позовної заяви витяги з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Також, позивачем не заперечується, що у власності ОСОБА_1 дійсно є земельна ділянка, проте, на переконання суду, наявність земельної ділянки не може вважатися місцем проживання фізичної особи, а тому не є підставою для визначення статусу резидента/нерезидента на підставі Угоди між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно від 03.07.1995.

Щодо посилань відповідача на те, що ОСОБА_1 в період з 01.01.2022 по 31.12.2022 працював на ТОВ «НОВА ЕРАЕНЕРГЕТИЧНА ГРУПА» (ЄДРПОУ 39278701), де був (є) керівником та засновником та отримував протягом січня - грудня 2022 року заробітну плату та в період з 01.01.2022 по 31.12.2022 мав основне місце роботи в ТОВ «КІДУНІВЕР» (ЄДРПОУ 40305434) та протягом січня – грудня 2022 року отримував заробітну плату, суд зазначає, що позивач працюючи керівником підприємства, а також маючи частку корпоративних прав у такому підприємстві не може вважатися суб`єктом підприємницької діяльності, оскільки не зареєстрований на території України ні фізичною особою-підприємцем, ні самозайнятою особою.

Надаючи правову оцінку вказаним вище посиланням відповідача, суд зазначає, що жоден із нормативно-правових актів, зокрема, Податковий кодекс України та Угода між Україною та Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно, означені контролюючим органом обставини, не визначає як ключові підстави для визнання особи податковим резидентом.

Натомість, як положення підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, так і стаття 4 Угоди між Україною та Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно, містять норми, згідно з якими за наявності у фізичної особи постійного житла в обох державах податкове резидентство конкретної особи має визначатися за правилами визначення центру життєвих інтересів, місця проживання, де особа має більш тісні особисті і економічні зв`язки.

У межах спірних правовідносин, відповідачем не спростовано, що з 2022 року та станом на дату виникнення спірних правовідносин, як і станом на дату звернення до суду, позивач проживає на території Федеративної Республіки Німеччина.

Так, в матеріалах справи міститься договір оренди житлового приміщення, який підтверджує факт постійного проживання позивача в Німеччині. Відповідно до даного договору, який починає свою дію з 01.08.2022 і діє безстроково, позивач проживає у квартирі АДРЕСА_4 .

На підтвердження того, що центр життєвих інтересів позивача знаходиться в Німеччині, позивач зазначає, що у Німеччині також знаходяться його діти та дружина, що підтверджується, зокрема, довідками зі школи та рахунками за оплату навчання на ім`я ОСОБА_1 .

Зокрема, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_9 , 02.07.2008 року нали зараховані до Мюнхенської міжнародної школи з 27.04.2022.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 офіційно працевлаштований в Німеччині та отримує заробітну плату в Німеччині.

В акті перевірки відповідач посилається на надану позивачем до перевірки копія довідку - підтвердження статусу резидента від податкових органів Німеччини, видана 07.08.2023, проте, за висновком ГУ ДПС у м. Києві вказана довідка свідчить про те, що окремі доходи фізичної особи ОСОБА_1 за 2022 рік звільняються від оподаткування в Німеччині, а саме: зарплата, дивіденди, відсотки, бізнес дохід, проценти, інвестиційний прибуток/доходи.

У той же час, позивачем надано отримав лист від податкової інспекції міста Штарнберг, щодо роз`яснення та підтвердження суми сплачених позивачем податків у Федеративній Республіці Німеччина за 2022 рік.

Зокрема, на сторінці 9 роз`яснення зазначено, що «До переїзду на постійне місце проживання до Німеччини були визнані, враховані та включені до розрахунку наступні доходи з урахуванням прогресії: заробітна плата дружини 33 758, заробітна плата чоловіка 1 898 і 1 608, інвестиційний прибуток 310 892, відсотки 6 040,41, дивіденди 14 456,67 євро. Зарплата чоловіка в Німеччині оподатковувалася в розмірі 1 927 євро, а зарплата дружини - 36 392 євро».

Наведене вище у сукупності свідчить про те, що ОСОБА_1 є податковим резидентом Німеччини за 2022 рік.

Відповідно до п. 5 ст. 13 Угоди між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно від 03.07.1995, доходи від відчужування будь-якого майна, іншого ніж те, про яке йдеться у пунктах з 1 по 4, оподатковуються тільки в Договірній Державі, резидентом якої є особа, що відчужує майно.

Відповідно до п. 1 ст. 21 Угоди, види доходів резидента Договірної Держави, незалежно від джерела їх виникнення, які не охоплюються попередніми статтями цієї Угоди, підлягають оподаткуванню тільки в цій Державі.

Таким чином, доходи, в тому числі і інвестиційний дохід, які отримує ОСОБА_1 , підлягають оподаткуванню в тій країні, де він є резидентом, тобто в Німеччині.

Відповідно, нарахування податковими органами України, сум військового збору та податку з доходу фізичних осіб, є порушенням чинних міжнародних договорів підписаних Україною, Податкового кодексу України та призводить до подвійного оподаткування.

Зважаючи на те, що висновки ГУ ДПС у м. Києві про заниження позивачем суми податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, відтак, і обов`язок щодо сплати військового збору був визначений відповідачем безпідставно, а отже податкові повідомлення-рішення від 23.09.2024 № 10638824023 та № 10639024023 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 23.09.2024 № 10638924023 про застосування штрафу у розмірі 1 020,00 грн, суд враховує таке.

За змістом норм п. 176.1 ст. 176 ПК України платники податку зобов`язані, зокрема:

а) вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов`язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку. Форми такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику;

б) отримувати та зберігати протягом строку давності, встановленого цим Кодексом, документи первинного обліку, в тому числі на підставі яких визначаються витрати при розрахунку інвестиційного прибутку та формується податкова знижка платника податку;

в) подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов`язковим. На вимогу контролюючого органу та в межах його повноважень, визначених законодавством, платники податку зобов`язані пред`являти документи і відомості, пов`язані з виникненням доходу або права на отримання податкової знижки, обчисленням і сплатою податку, та підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, зазначених у податковій декларації з цього податку.

При цьому, відповідно до п. 177.10 ст. 177 ПК України обов`язок щодо ведення книги обліку доходів і витрат встановлений цим Кодексом лише для фізичних осіб - підприємців.

Наказом Міністерства фінансів України № 591 від 23.06.2017 затверджено форму Книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу та Порядку ведення обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу (далі Порядок № 591).

За висновками акта перевірки, позивачем не надано до перевірки Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, чим порушено п.п. «а» п.176.1 ст.176, п.44.1, п.44.3 ст.44 Кодексу.

Відповідачем не заперечується, що подання позивачем податкових декларацій з було здійснено ним не на виконання обов`язку визначеного Податковим кодексом України у зв`язку із наявністю підстав для обов`язкового подання податкових декларацій, а у зв`язку із реалізацією позивачем його добровільного права на подання такої декларації, внаслідок яких у позивача не виник інвестиційний прибуток/прибуток, який необхідно задекларувати.

Також позивач у перевіряємий період перебував на податковому обліку в органі ДПС як фізична особа, а не особа зі статусом підприємця.

Таким чином, висновки акта перевірки про порушення позивачем вимог п. 44.1, п. 44.3 ст. 44, пп. «а» п. 176.1 ст. 176 ПК України у зв`язку із неподанням ним до перевірки книги обліку доходів і витрат не відповідають дійсним обставинам справи, а тому є безпідставними. Наведене у свою чергу свідчить про протиправність прийнятого ГУ ДПС у м. Києві податкового повідомлення-рішення від 23.09.2024 № 10638924023 та необхідність скасування такого у судовому порядку.

У даній справі суд, діючи в межах позовних вимог, з огляду на завдання суду та унормовані частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України принципи адміністративного судочинства, зокрема, принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, суд враховує необхідність встановлення правової природи правовідносин сторін на підставі належно доведених сторонами обставин, в результаті чого визначається норма права, що підлягає застосуванню. Такі повноваження суду носять імперативний характер, що означає обов`язок суду надати правову кваліфікацію відносинам та визначити релевантну норму.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАС України).

Відповідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).

Згідно ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Ураховуючи викладене вище, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в розмірі 12 112,00 грн, отже, в силу приписів статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачений судовий збір підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 23.09.2024 № 10638824023, № 10639024023, № 10638924023.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 12 112,00 грн (дванадцять тисяч сто дванадцять гривень 00коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.