Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №320/34839/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 року м. Київ справа №320/34839/25

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши у м. Києві за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ФОП ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій, -

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ФОП ОСОБА_1 з позовом, у якому просить:

-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 29.01.2025 №3005/10-36-24-05/2276116595;

-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 29.01.2025 №3006/10-36-24-05/2276116595;

-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 29.01.2025 №3007/10-36-24-05/2276116595;

-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 29.01.2025 №3008/10-36-24-05/2276116595;

-визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 29.01.2025 №Ф-3009/10-36-24-05/2276116595;

-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 29.01.2025 №3010/10-36-24-05/2276116595 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акта документальної планової виїзної перевірки від 06.12.2024 №57759/10-36-24-05/2276116595, на підставі яких прийнято оскаржувані рішення, не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам податкового законодавства.

Позивач вказує, що контролюючим органом безпідставно збільшено чистий оподатковуваний дохід фізичної особи-підприємця за 2021-2023 роки на суму 2 356 108,77 грн шляхом неврахування при визначенні загального результату від`ємних показників за окремими видами господарської діяльності, зазначеними у Додатках Ф2 до декларацій про майновий стан і доходи.

На думку позивача, положення ст. 177 ПК України передбачають визначення єдиного чистого оподатковуваного доходу фізичної особи-підприємця як різниці між загальним оподатковуваним доходом та документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої особи, і не передбачають визначення окремого об`єкта оподаткування за кожним кодом виду економічної діяльності.

Позивач також посилається на те, що здійснювані ним види економічної діяльності є взаємопов`язаними та становлять єдиний виробничо-технологічний процес, а розподіл доходів і витрат між окремими рядками Додатка Ф2 не змінює характеру відповідних витрат як витрат його господарської діяльності.

Щодо податку на додану вартість позивач зазначає, що контролюючим органом не встановлено конкретних господарських операцій, за якими позивачем не було визначено податкові зобов`язання з ПДВ, а суми донарахувань фактично визначено шляхом арифметичного порівняння показників декларацій про майновий стан і доходи із показниками податкової звітності з ПДВ.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

На думку відповідача, позивачем неправильно визначено чистий оподатковуваний дохід за результатами підприємницької діяльності, що спричинило заниження податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску, а також допущено порушення при визначенні податкових зобов`язань з податку на додану вартість.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.07.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні.

На підставі ст. ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 у період з 01.01.2021 по 31.03.2021 перебував на спрощеній системі оподаткування (III група); з 01.04.2021 по 31.08.2022 - на загальній системі оподаткування; з 01.09.2022 по 31.10.2022 - на спрощеній системі оподаткування (III група); з 01.11.2022 по 31.12.2023 - на загальній системі оподаткування.

ГУ ДПС у Київській області проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства та правильності нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску за період діяльності з 01.01.2018 по 31.12.2023.

За результатами перевірки складено акт від 06.12.2024 №57759/10-36-24-05/ НОМЕР_1 .

Перевіркою встановлено:

заниження чистого оподатковуваного доходу за 2021-2023 роки на загальну суму 2 356 108,77 грн, у тому числі за 2021 рік на 1 687 858,59 грн, за 2022 рік на 388 634,45 грн, за 2023 рік на 279 615,73 грн;

заниження податку на доходи фізичних осіб на 424 099,58 грн;

заниження військового збору на 35 341,63 грн;

заниження єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на 178 128,57 грн;

заниження податку на додану вартість на загальну суму 347 034,00 грн, у тому числі за 2021 рік на 250 533,00 грн, за 2022 рік на 53 180,00 грн та за 2023 рік на 43 321,00 грн;

несвоєчасне подання податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2022 року.

Позивач, не погоджуючись з актом перевірки, подав заперечення.

За результатами розгляду заперечень контролюючим органом акт перевірки залишено без змін.

На підставі акту перевірки Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області 29.01.2025 прийнято:

податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 29.01.2025 №3005/10-36-24-05/2276116595, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції з податку на додану вартість у сумі 680,00 грн;

податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 29.01.2025 №3006/10-36-24-05/2276116595, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 424 099,58 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 12 028,50 грн;

податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 29.01.2025 №3007/10-36-24-05/2276116595, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 347 034,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 34 703,40 грн;

податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 29.01.2025 №3008/10-36-24-05/2276116595, яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на 35 341,63 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 1 002,37 грн;

вимогу Головного управління Державної податкової служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 29.01.2025 №Ф-3009/10-36-24-05/2276116595, якою визначено недоїмку зі сплати єдиного внеску у сумі 178 128,57 грн;

рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 29.01.2025 №3010/10-36-24-05/2276116595 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у сумі 69 860,88 грн.

Не погоджуючись з оскаржуваним рішеннями, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо та податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 29.01.2025 №3006/10-36-24-05/2276116595 та висновку контролюючого органу про заниження ФОП ОСОБА_1 чистого оподатковуваного доходу на суму 2 356 108,77 грн суд зазначає таке.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, визначено розділом IV та, зокрема, ст. 177 ПК України.

Відповідно до пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 177.1 статті 177 ПК України доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Пунктом 177.2 статті 177 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручкою у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Відповідно до пункту 177.4 статті 177 ПК України до витрат фізичної особи-підприємця належать документально підтверджені витрати, безпосередньо пов`язані з отриманням доходів від провадження господарської діяльності.

Підпунктом «а» пункту 176.1 статті 176 ПК України передбачено обов`язок платника податку вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, а форми такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно з пунктом 177.10 статті 177 ПК України фізичні особи-підприємці зобов`язані вести облік доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

До 16.07.2021 форма Книги обліку доходів і витрат, яку вели фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування та Порядок її ведення визначалися наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 №481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення».

Наказ Міністерства фінансів України від 13.05.2021 №261 «Про затвердження типової форми, за якою здійснюється облік доходів і витрат фізичними особами-підприємцями і фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення» набрав чинності 16.07.2021, даним наказом затверджено нову Типову форму обліку доходів і витрат та визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 №481.

Отже, протягом 2021 року нормативно встановлена форма податкового обліку доходів і витрат фізичних осіб-підприємців була змінена, однак ані форма Книги, що діяла до 16.07.2021, ані нова Типова форма не передбачали визначення самостійного чистого оподатковуваного доходу окремо за кожним видом економічної діяльності (КВЕД).

Пунктом 1 розділу І Порядку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.05.2021 №261, передбачено, що на підставі первинних документів за підсумками робочого дня, протягом якого отримано дохід або понесено витрати, здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати.

Відповідно до підпункту 7 пункту 1 розділу ІІ цього Порядку у графі 11 типової форми зазначається сума чистого оподатковуваного доходу, яка розраховується як різниця між загальною сумою отриманого доходу, яка підлягає декларуванню, та сумою документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю.

Пунктом 4 розділу ІІ Порядку встановлено, що дані обліку доходів і витрат заповнюються з наростаючим підсумком та використовуються для заповнення річної податкової декларації про майновий стан і доходи.

Суд звертає увагу, що типова форма обліку доходів і витрат, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.05.2021 №261, не передбачає ведення окремого обліку доходів та витрат за кодами КВЕД. Облік здійснюється щодо доходів і документально підтверджених витрат фізичної особи-підприємця в межах її господарської діяльності, а його підсумкові показники використовуються для заповнення річної декларації.

Отже, системне тлумачення пункту 164.1 статті 164, підпункту «а» пункту 176.1 статті 176, пунктів 177.2 та 177.10 статті 177 ПК України у взаємозв`язку з Порядком, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 13.05.2021 №261, свідчить, що для фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування визначається загальний річний чистий оподатковуваний дохід, а первинний облік доходів і витрат не формується як сукупність окремих податкових результатів за кожним видом економічної діяльності.

Судом досліджено Книгу обліку доходів і витрат за 2021 рік за період з 01.04.2021 по 15.07.2021, яка ведена за формою, що діяла відповідно до наказу Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 №481 (а.с. 51-55, т. 2).

Починаючи з 16.07.2021 позивач здійснював облік за новою Типовою формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13.05.2021 №261, що підтверджується типовою формою обліку за період з 16.07.2021 по 31.12.2021 (а.с. 56-59, т. 2). За цією ж Типовою формою позивач здійснював облік доходів і витрат у 2022 році (а.с. 60-63, т. 2) та у 2023 році (а.с. 64-65, т. 2).

Зі змісту вказаних документів слідує, що позивач фактично змінив форму ведення обліку саме з 16.07.2021 відповідно до зміни нормативного регулювання: до цієї дати облік здійснювався за Книгою, затвердженою наказом №481, а після цієї дати - за Типовою формою, затвердженою наказом №261. В обох формах облік здійснювався хронологічно за датами господарських операцій із відображенням сум отриманого доходу та документально підтверджених витрат у відповідних графах. Жодна із зазначених форм не передбачає визначення окремого чистого оподатковуваного доходу за кожним кодом КВЕД та не містить механізму формування самостійного податкового результату за кожним видом економічної діяльності.

Судом встановлено, що позивачем подано декларації про майновий стан і доходи та Додатки Ф2 за відповідні звітні періоди 2021-2023 років.

Як слідує з акта перевірки, контролюючим органом досліджувалася правильність визначення позивачем витрат, пов`язаних із господарською діяльністю, при цьому відповідно до наведених у акті перевірки розрахунків сума документально підтверджених витрат за даними позивача повністю співпала із сумою таких витрат за даними контролюючого органу.

За 2021 рік документально підтверджені витрати становили 11 357 441,91 грн як за даними позивача, так і за даними перевірки.

За 2022 рік документально підтверджені витрати становили 2 674 119,81 грн як за даними позивача, так і за даними перевірки.

За 2023 рік документально підтверджені витрати становили 1 417 399,27 грн як за даними позивача, так і за даними перевірки.

Загальна сума документально підтверджених витрат, врахованих контролюючим органом при перевірці показників, що оподатковувались за правилами загальної системи у 2021-2023 роках, становила 15 448 960,99 грн.

Отже, контролюючим органом не встановлено завищення позивачем загальної суми документально підтверджених витрат.

Акт перевірки не містить висновків про відсутність первинних документів, нереальність понесених витрат, їх фактичне непонесення позивачем або непов`язаність загальної суми таких витрат з його господарською діяльністю.

Більше того, на останній сторінці акта перевірки зафіксовано, що під час перевірки позивачем надавались первинні документи, які використовувались посадовими особами контролюючого органу при проведенні перевірки (а.с. 49, т. 1).

Таким чином, документальне підтвердження загального розміру витрат позивача не є спірною фактичною обставиною у цій справі.

Натомість, розбіжність між сторонами виникла внаслідок застосування контролюючим органом способу визначення чистого оподатковуваного доходу у розрізі окремих видів економічної діяльності.

Як вбачається з Додатків Ф2 за відповідні звітні періоди 2021-2023 років, позивач відображав дохід і витрати у розрізі здійснюваних видів економічної діяльності (а.с. 84-85, 102-103, 120-121, т. 1).

За окремими видами діяльності арифметична різниця між доходом та віднесеними до відповідного рядка витратами була від`ємною.

Контролюючий орган при визначенні загального чистого оподатковуваного доходу фактично не врахував такі від`ємні показники та підсумував лише позитивні результати за окремими видами діяльності.

Так, за 2021 рік при здійсненні такого перерахунку не було враховано, зокрема, від`ємні показники за видами діяльності, відображеними за КВЕД 16.10, 49.41 та 16.23.

У результаті зазначеного підходу контролюючий орган збільшив чистий оподатковуваний дохід за 2021 рік на 1 687 858,59 грн, за 2022 рік на 388 634,45 грн, за 2023 рік на 279 615,73 грн, всього на 2 356 108,77 грн.

Суд не погоджується з таким твердженням контролюючого органу з огляду на таке.

Пункт 177.2 статті 177 ПК України визначає об`єктом оподаткування чистий оподатковуваний дохід фізичної особи-підприємця як різницю між загальним оподатковуваним доходом та документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Зміст наведеної норми не передбачає існування окремого об`єкта оподаткування за кожним видом економічної діяльності фізичної особи-підприємця.

Так само стаття 177 ПК України не передбачає правила, за яким документально підтверджена та пов`язана з господарською діяльністю витрата перестає враховуватися при визначенні загального річного чистого оподатковуваного доходу лише тому, що при відображенні доходів та витрат у Додатку Ф2 за конкретним видом діяльності арифметичний результат такого рядка має від`ємне значення.

Код виду економічної діяльності характеризує напрям господарської діяльності платника, однак сам по собі не створює окремого іншого платника податку таабо окремого об`єкта оподаткування.

Суд також враховує характер господарської діяльності позивача.

З матеріалів справи та пояснень позивача вбачається, що здійснювані ним види економічної діяльності не були ізольованими один від одного.

Лісозаготівля забезпечувала сировиною лісопильне виробництво; продукція лісопильного виробництва використовувалася при виготовленні дерев`яних будівельних конструкцій та здійсненні будівельних робіт, а вантажні перевезення забезпечували переміщення сировини, матеріалів та готової продукції.

Такий характер господарської діяльності узгоджується із показниками Додатків Ф2 та наявними у справі реєстрами господарських операцій і видаткових документів (а.с. 125-169, т. 1).

Відповідачем не встановлено, що відповідні витрати були понесені поза межами господарської діяльності позивача.

При цьому форма податкової декларації та порядок її заповнення є способом декларування встановленого Податковим кодексом України об`єкта оподаткування та не можуть змінювати зміст пункту 177.2 статті 177 ПК України шляхом створення додаткового, не передбаченого Кодексом правила щодо неврахування частини документально підтверджених витрат.

Факт документального підтвердження загальної суми витрат проаналізовано та встановлено відповідачем за результатами перевірки, що прямо випливає з акта від 06.12.2024 №57759/10-36-24-05/2276116595.

Відтак, предметом доказування у цій частині спору є не повторне встановлення факту понесення кожної окремої витрати, а правомірність способу, яким контролюючий орган використав уже перевірені та визнані ним показники витрат при визначенні чистого оподатковуваного доходу.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що висновок відповідача про заниження ФОП ОСОБА_1 чистого оподатковуваного доходу на суму 2 356 108,77 грн є необґрунтованим.

Оскільки визначення додаткового грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб здійснено саме внаслідок збільшення відповідачем чистого оподатковуваного доходу позивача на суму 2 356 108,77 грн, відсутні правові підстави і для відповідного донарахування податку.

Штрафна санкція є похідною від визначеного основного грошового зобов`язання та за відсутності правомірно визначеного основного зобов`язання також не може вважатися правомірною.

Отже, податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 29.01.2025 №3006/10-36-24-05/ НОМЕР_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 29.01.2025 №3008/10-36-24-05/ НОМЕР_1 суд зазначає таке.

Об`єктом оподаткування військовим збором доходу фізичної особи-підприємця є чистий оподатковуваний дохід, визначений відповідно до статті 177 ПК України.

Як встановлено судом, збільшення грошового зобов`язання з військового збору здійснено контролюючим органом саме внаслідок збільшення чистого оподатковуваного доходу позивача за відповідні періоди 2021-2023 років на суму 2 356 108,77 грн.

Правомірність такого збільшення чистого оподатковуваного доходу судом спростована.

Враховуючи спростування судом правомірності збільшення відповідачем суми оподатковуваного доходу позивача, неправомірним є також донарахування військового збору та похідної штрафної санкції.

Отже, податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 29.01.2025 №3008/10-36-24-05/ НОМЕР_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги Головного управління Державної податкової служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 29.01.2025 №Ф-3009/10-36-24-05/2276116595 та рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 29.01.2025 №3010/10-36-24-05/2276116595 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, суд зазначає таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до положень статті 7 зазначеного Закону для фізичних осіб-підприємців на загальній системі оподаткування єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, з урахуванням передбачених законом мінімальної та максимальної величини бази нарахування.

Як слідує з акта перевірки та розрахунку визначених сум (а.с. 11-49, 61, т. 1), донарахування єдиного внеску у сумі 178 128,57 грн є похідним від висновку контролюючого органу щодо заниження чистого оподатковуваного доходу позивача.

Оскільки судом встановлено неправомірність збільшення чистого оподатковуваного доходу, правові підстави для донарахування на цю суму єдиного внеску відсутні.

Відповідно відсутні і правові підстави для застосування штрафної санкції, яка є наслідком донарахування такого єдиного внеску.

Таким чином, вимога Головного управління Державної податкової служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 29.01.2025 №Ф-3009/10-36-24-05/2276116595 є протиправною та підлягає скасуванню.

Рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 29.01.2025 №3010/10-36-24-05/2276116595 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску також є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 29.01.2025 №3007/10-36-24-05/2276116595 суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів обліку та інших документів, передбачених законодавством.

Пунктом 185.1 статті 185 ПК України визначено операції, що є об`єктом оподаткування податком на додану вартість.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України дата виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів або послуг визначається за подією, яка відбулася раніше: зарахування коштів від покупця або відвантаження товарів, а для послуг - оформлення документа, що засвідчує факт їх постачання.

Таким чином, визначення платнику додаткового податкового зобов`язання з ПДВ передбачає встановлення конкретної господарської операції, яка є об`єктом оподаткування, її бази оподаткування, дати виникнення податкового зобов`язання та відповідного звітного періоду.

Як слідує з акта перевірки, відповідачем зроблено висновок про заниження позивачем податку на додану вартість на суму 347 034,00 грн, у тому числі за 2021 рік на 250 533,00 грн, за 2022 рік на 53 180,00 грн та за 2023 рік на 43 321,00 грн (а.с. 48, т. 1).

Механізм формування зазначених донарахувань викладено, зокрема, на сторінках 26-29 акта перевірки, що відповідають а.с. 35-38, т. 1.

Так, щодо 2021 року в акті перевірки зазначено, що відповідно до декларації про майновий стан і доходи сума одержаного доходу становила 11 438 973,46 грн без ПДВ, тоді як розмір здійснених операцій, відображених у ПДВ-звітності, становив 10 186 662 грн. Далі в акті зазначено: «Розбіжність між сумою одержаного доходу ... та розміром здійснених операцій ... становить 250 462 грн без ПДВ» (а.с. 35-36, т. 1).

Суд звертає увагу, що арифметична різниця між 11 438 973,46 грн та 10 186 662 грн становить 1 252 311,46 грн, а сума 250 462 грн фактично відповідає приблизно 20 відсоткам цієї різниці. Водночас у таблиці на стор. 29 акта за грудень 2021 року відображено збільшення бази оподаткування на 1 252 311 грн та відповідне збільшення ПДВ на 250 462 грн (а.с. 38, т. 1). Отже, текстова та таблична частини акта у цій частині не узгоджуються між собою щодо того, який саме показник є базою оподаткування, а який - сумою податку.

Крім того, судом установлено, що частина вихідних показників, наведених у таблицях акта як дані податкової звітності позивача, не відповідає показникам фактично поданих ним декларацій з ПДВ.

Зокрема, за травень 2021 року в акті перевірки як дані платника зазначено обсяг операцій 1 269 848 грн та суму ПДВ 253 970 грн (а.с. 37, т. 1). Водночас із податкової декларації позивача за травень 2021 року вбачається, що у рядку 1.1 задекларовано 2 359 540 грн та 471 908 грн відповідно (а.с. 146, т. 1). При цьому показники 1 269 848 грн та 253 970 грн уже наведені відповідачем у цій же таблиці акта за січень 2021 року.

Аналогічну невідповідність судом встановлено щодо листопада 2021 року. В акті як дані платника зазначено 895 110 грн та 179 022 грн (а.с. 38, т. 1), тоді як податкова декларація за листопад 2021 року містить показники 1 005 767 грн та 201 153 грн відповідно (а.с. 153, т. 1). При цьому показники 895 110 грн та 179 022 грн наведені в акті також за липень 2021 року.

Невідповідність вихідних даних встановлена і щодо грудня 2022 року. У акті перевірки як дані платника зазначено 155 559 грн та 31 112 грн (а.с. 38, т. 1), тоді як фактична податкова декларація позивача за грудень 2022 року містить 141 648 грн та 28 330 грн відповідно (а.с. 171, т. 1).

Зазначена помилка має безпосередній вплив на загальну суму визначеного зобов`язання за 2022 рік: різниця між сумою ПДВ, помилково зазначеною в акті як дані платника за грудень 2022 року, та фактично задекларованою сумою становить 2 782 грн. При цьому у таблиці акта річне коригування визначено у сумі 50 398 грн ПДВ, а загальний висновок про заниження ПДВ за 2022 рік становить 53 180 грн (а.с. 38, 48, т. 1), тобто відмінність становить саме 2 782 грн.

Судом також встановлено внутрішню неузгодженість показників за квітень 2023 року. У графі «Дані платника» акта зазначено 17 717 грн бази та 3 543 грн ПДВ, що відповідає декларації позивача (а.с. 187, т. 1). Водночас у графі «Дані перевірки» обсяг операцій відображено зі знаком «–» у сумі 17 717 грн, тоді як суму ПДВ 3 543 грн залишено позитивною (а.с. 38, т. 1). Обґрунтування такого арифметичного коригування акт перевірки не містить.

Щодо грудня 2023 року в акті перевірки як дані платника зазначено 0 грн бази оподаткування та 0 грн ПДВ, тоді як у графі «Дані перевірки» відповідач визначив 216 604 грн бази та 43 321 грн ПДВ (а.с. 38, т. 1).

При цьому у текстовій частині акта відповідач зазначає, що за декларацією про майновий стан і доходи дохід за 2023 рік становив 645 295 грн, а обсяг операцій за ПДВ-звітністю - 428 691 грн, у зв`язку з чим різницю у сумі 216 604 грн використано як додаткову базу оподаткування, а 43 321 грн - як суму ПДВ (а.с. 36, 38, т. 1).

Наведене свідчить, що принаймні істотна частина спірних донарахувань сформована шляхом зіставлення річного доходу, відображеного у декларації про майновий стан і доходи, з обсягами операцій, відображеними у податковій звітності з ПДВ, із віднесенням отриманої різниці до окремого звітного періоду.

При цьому показники декларації про майновий стан і доходи та податкової декларації з ПДВ формуються за різними правилами. Для визначення доходу фізичної особи-підприємця та для визначення дати виникнення податкового зобов`язання з ПДВ застосовуються різні правові критерії.

Сама по собі арифметична різниця між відповідними показниками двох видів податкової звітності не підтверджує факту здійснення незадекларованої операції з постачання товарів чи послуг та не дозволяє встановити дату виникнення податкового зобов`язання.

Судом досліджено наявну у матеріалах справи податкову звітність позивача з ПДВ та інші облікові документи. Водночас зі змісту акта перевірки неможливо встановити конкретні господарські операції, за якими позивач, на думку контролюючого органу, не визначив податкове зобов`язання з ПДВ.

В акті не наведено конкретних контрагентів, первинних документів, дат отримання коштів чи дат відвантаження товарівнадання послуг, які б дозволяли ідентифікувати передбачену пунктом 187.1 статті 187 ПК України першу подію та віднести відповідне податкове зобов`язання до конкретного звітного періоду.

Суд звертає увагу, що працівникам контролюючого органу під час проведення документальної перевірки були надані первинні документи позивача, що підтверджено самим актом перевірки (а.с. 49, т. 1). Отже, контролюючий орган мав можливість дослідити конкретні господарські операції та, у разі встановлення порушення, зазначити в акті операцію, первинний документ, контрагента, базу оподаткування та звітний період, у якому виникло заниження податкового зобов`язання.

Натомість, акт перевірки не містить такої ідентифікації, а наведені вище розбіжності між його вихідними показниками та фактичними даними податкових декларацій додатково ставлять під сумнів правильність розрахунку, покладеного в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Вимоги до оформлення результатів документальних перевірок передбачають, що встановлені факти порушень повинні бути викладені чітко, об`єктивно і в повній мірі з посиланням на відповідні первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку та інші документи, які підтверджують виявлене порушення.

Відповідач під час судового розгляду також не надав доказів, з яких можливо було б встановити конкретні незадекларовані позивачем операції, їх податковий період та механізм формування суми додаткового податкового зобов`язання.

Отже, в акті перевірки відповідачем не лише не наведено конкретних господарських операцій, первинних документів та дат виникнення податкових зобов`язань, які підтверджували б встановлене заниження ПДВ, але й використано вихідні показники, що за окремими звітними періодами не відповідають даним фактично поданої позивачем податкової звітності.

Виявлені невідповідності у вихідних даних та внутрішні арифметичні неузгодженості акта мали безпосередній вплив на окремі складові розрахунку, зокрема за 2022 рік, та не дозволяють визнати розрахунок грошового зобов`язання належно обґрунтованим і документально підтвердженим.

Виходячи з викладеного, твердження відповідача про заниження ФОП ОСОБА_1 податкових зобов`язань з ПДВ на загальну суму 347 034,00 грн належними та достатніми доказами не підтверджено.

Отже, податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 29.01.2025 №3007/10-36-24-05/2276116595 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 29.01.2025 №3005/10-36-24-05/2276116595 суд зазначає таке.

Як слідує з акта перевірки, контролюючим органом встановлено несвоєчасне подання позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2022 року.

Водночас матеріали справи свідчать, що вказаний факт уже був предметом податкового контролю та застосування до позивача фінансової відповідальності.

Так, у матеріалах справи містяться документи попередньої перевірки та податкове повідомлення-рішення від 25.01.2023 №1643/2414, яким до ФОП ОСОБА_1 уже було застосовано штрафну санкцію у зв`язку з несвоєчасним поданням декларації з податку на додану вартість за серпень 2022 року (а.с. 51-54, т. 1).

Зокрема, податковим повідомленням-рішенням від 25.01.2023 №1643/2414 за зазначене порушення було застосовано штраф у сумі 340,00 грн.

У свою чергу, підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 29.01.2025 №3005/10-36-24-05/2276116595 контролюючий орган знову визначив несвоєчасне подання тієї самої декларації з ПДВ за серпень 2022 року (а.с. 55, т. 1).

Отже, у цій частині має місце сукупність двох істотних обставин.

По-перше, одне й те саме порушення - несвоєчасне подання податкової декларації з ПДВ за серпень 2022 року вже було встановлено контролюючим органом раніше та стало підставою для застосування до позивача фінансової відповідальності.

По-друге, в межах перевірки 2024 року відповідач не встановив іншого, нового факту несвоєчасного подання відповідної декларації, який би утворював самостійний склад податкового правопорушення.

Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Застосування до платника податків повторної штрафної санкції за той самий встановлений факт порушення не узгоджується із зазначеним конституційним принципом.

Окремо суд звертає увагу і на розмір повторно застосованої санкції.

Як убачається з розрахунків контролюючого органу та матеріалів справи, первинно за відповідне порушення до позивача застосовано штраф у розмірі 340,00 грн, тоді як податковим повідомленням-рішенням Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 29.01.2025 №3005/10-36-24-05/2276116595 застосовано штрафні санкції у сумі 680,00 грн.

При цьому збільшення розміру фінансової санкції не усуває тієї обставини, що фактичною підставою її застосування залишається те саме порушення, за яке позивача вже було притягнуто до фінансової відповідальності.

Відповідачем не доведено існування самостійного нового факту порушення, який міг би бути правовою підставою для повторного застосування санкції.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 29.01.2025 №3005/10-36-24-05/2276116595 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач як суб`єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували наведені позивачем доводи та підтвердили правомірність прийнятих ним рішень, не надав.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин адміністративної справи, підтверджених доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд також враховує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак не може розумітися як вимога надавати детальну відповідь на кожний довод сторін.

На переконання суду, питання, які мають визначальне значення для правильного вирішення даної справи, досліджені судом та їм надано належну правову оцінку.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судовий збір, сплачений позивачем, відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, підлягає відшкодуванню йому за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 11 028, 79 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 29.01.2025 №3005/10-36-24-05/2276116595.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 29.01.2025 №3006/10-36-24-05/2276116595.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 29.01.2025 №3007/10-36-24-05/2276116595.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 29.01.2025 №3008/10-36-24-05/2276116595.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 29.01.2025 №Ф-3009/10-36-24-05/2276116595.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 29.01.2025 №3010/10-36-24-05/2276116595 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Стягнути на користь ФОП ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області судовий збір у розмірі 11 028 (одинадцять тисяч двадцять вісім) грн 79 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лапій С.М.