Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №320/51168/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року м.Київ № 320/51168/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, в якому позивачка просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області 14.08.2025 року про відмову ОСОБА_1 в переведенні на пенсію по віку відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області прийняти рішення про переведення ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV на пенсію за віком згідно із Законом України «Про державну службу» 10.12.2015 № 889-VIII, починаючи з 06.08.2025року, з визначенням розміру пенсії згідно наданих довідок про складові заробітної плати від 06.08.2025 року №01-06/342, №01-03/341, та здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивачка вказує, що звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою щодо переходу на пенсію за віком відповідно до Закону №3723-ХІІ. Рішенням від 14 серпня 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відмовило позивачці у переході на пенсію за віком відповідно до Закону №3723-ХІІ, оскільки розмір пенсії зменшується, тому проводити перерахунок є недоцільним. Вважає спірне рішення протиправним, оскільки відповідно до пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VІІІ має право на призначення пенсії.

Відповідно до ухвали від 27 жовтня 2025 року судом відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідачами подано відзиви на позовну заяву, у якому заперечують проти задоволення позовних вимог, з огляду на наступне. Так, за наслідком розгляду наданого пакету документів та наявних матеріалів справи було встановлено, що Позивачці вже призначалась пенсія відповідно до положень Закону 889. Слід зазначити, що положеннями п. 13 роздiлy ХV «Прикінцеві положення» Закону 1058 передбачено, що у разі якщо особі призначено пенсію відповідно до законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про статус народного депутата України», «Про наукову і науково-технічну діяльність», її виплата продовжується до переведення за бажанням особи на пенсію на інших підставах або за бажанням особи поновлюється у розмірі, який було встановлено до переведення. До такого переведення розмір пенсій, призначених відповідно до зазначених законів, не переглядається. Пенсії, призначені відповідно до зазначених законів, індексуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, з урахуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Положеннями Закону 889 також не передбачено окремого порядку проведення перерахунку пенсій державним службовців. Таким чином, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 14.09.2017 вже зверталась за призначенням пенсії згідно Закону № 889, пенсія Позивачці поновлюється згідно довідок про складові заробітної плати державного службовця долучених до заяви від 14.09.2017 № 485. За наслідком розрахунку розміру пенсії Позивачки було встановлено, що при переведенні з пенсії за віком, призначеної згідно статті 26 Закону № 1058 на пенсію за віком згідно Закону 889 розмір пенсії зменшується. За таких обставин Головним управлінням було прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 в перерахунку пенсії згідно заяви від 06.08.2025 № 4039 у зв`язку з недоцільністю.

Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Володарським РВ ГУ МВС України в Київській області 17 грудня 1996 року.

Позивачка перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Київській області та з 14 вересня 2017 року отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» в розмірі, обчисленому відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням довідок про складові заробітної плати державного службовця долучених до заяви від 14.09.2017 року №485.

З 01 квітня 2020 року позивачку було переведено на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

06 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про перехід із пенсії за віком, призначеної відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» із врахуванням довідок про складові заробітної плати від 06.08.2025 №01-06/342 та №01-03/341, які містять відомості про заробітну плату державного службовця станом на 31.07.2025.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14 серпня 2025 року відмовило позивачці у переході на пенсію державного службовця по віку відповідно до частини 1 статті 37 Закону № 3723-ХІІ, оскільки розмір пенсії зменшується, тому перерахунок є недоцільним. Оскільки заявниця уже зверталася за призначенням пенсії згідно Закону України «Про державну службу», пенсія поновлюється згідно довідок про складові заробітної плати державного службовця долучених до заяви від 14.09.2017 року. З 01 травня 2016 року набрав чинності Закон № 889-VIII, яким не передбачене проведення перерахунку пенсії державним службовцям згідно додатково наданих довідок про заробітну плату. На дату звернення за перерахунком пенсії надана довідка про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 06 серпня 2025 року № 01-06/342 та №01-03/341. Проведення перерахунку або переходу з одного виду пенсії на інший із використанням зазначеної довідки, на думку органу Пенсійного фонду України, не має законних підстав.

Позивачка, вважаючи рішення відповідача щодо відмови у переведенні на пенсію державного службовця за віком протиправним і таким, що порушує її конституційне право на отримання пенсії за віком в належному розмірі, звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходив із такого.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім`ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об`єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01 травня 2016 року визначалися Законом № 3723-ХІІ, зокрема, статтею 37 цього Закону.

10 грудня 2015 року прийнято Закон № 889-VIII, який регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням. У зв`язку з набуттям з 01 травня 2016 року чинності зазначеним Законом, положення Закону № 3723-XII втратили чинність, в тому числі норми, якими було врегульоване пенсійне забезпечення державних службовців (крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону № 889-VIII).

Відповідно до статті 90 Закону № 889-VІІІ пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону №1058-IV.

Відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно із пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Таким чином право на пенсію державного службовця за змістом частини першої статті 37 Закону №3723-ХІІ мали особи, які:

а) досягли певного віку;

б) мають передбачений законодавством страховий стаж;

в) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

За наведеного правового регулювання, обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ і вимогами Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Тобто, за наявності у особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 15 грудня 2020 року у справі № 560/2398/19, від 18 березня 2021 року у справі № 500/5183/17, від 11 квітня 2023 року у справі № 1.380.2019.003855.

Порядок призначення таких пенсій затверджено постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» від 14 вересня 2016 року № 622, яка застосовується з 01 травня 2016 року (далі - Порядок № 622).

Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку, згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII мають право особи, які на день набрання чинності Законом № 889-VIII:

- мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України;

- займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01 травня 2016 року зберігається за особами, які відповідають умовам, визначеним пунктами 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII та статтею 37 Закону №3723-ХІІ.

Наведені положення спрямовані на збереження права особи на призначення пенсії державного службовця та визначають умови реалізації такого права.

Водночас ні Закон №889-VIII, ні стаття 37 Закону №3723-ХІІ не містять положень, які б передбачали можливість після призначення та отримання пенсії державного службовця, подальшого переходу на інший вид пенсійного забезпечення, а потім повторного призначення пенсії державного службовця із визначенням її розміру на підставі нових показників заробітної плати.

Суд ураховує Рішення Конституційного Суду України від 23 грудня 2022 року № 3-р/2022, яким визнано неконституційним унеможливлення перерахунку розмірів пенсій, призначених відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, водночас підтверджено збереження для осіб, визначених у пунктах 10, 12 розділу XI Закону № 889-VIII, права на пенсійне забезпечення за цією статтею. При цьому Конституційний Суд України відтермінував втрату чинності відповідним приписом Закону № 889-VIII до спливу трьох місяців з дня припинення чи скасування в Україні воєнного стану та зобов`язав Верховну Раду України внормувати такий перерахунок. Отже, зазначене Рішення не встановлює безпосереднього механізму визначення нового розміру раніше призначеної пенсії державного службовця на підставі нової довідки про заробітну плату. Аналогічний підхід висловлений Верховним Судом у постановах від 23 січня 2018 року у справі №745/458/16-а, від 13 лютого 2018 року у справі №697/2282/17.

Судом встановлено, що позивачка перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та з 14 вересня 2017 року їй було призначено пенсію за віком державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, яку вона отримувала до 01 квітня 2020 року. З 01 квітня 2020 року за її заявою позивачку знову переведено на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV.

Таким чином, право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ вже було реалізовано позивачкою, оскільки така пенсія була їй призначена та виплачувалася у період з 14 вересня 2017 року до 01 квітня 2020 року.

Звертаючись 06 серпня 2025 року до органу Пенсійного фонду України із заявою про переведення з пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV на пенсію за віком відповідно до Закону №3723-ХІІ та подавши довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 06 серпня 2025 року №01-06/342 та №01-03/341, позивачка фактично ініціювала питання про повернення до раніше призначеної їй пенсії державного службовця із визначенням її розміру на підставі нових показників заробітної плати після того, як право на такий вид пенсійного забезпечення вже було реалізовано.

Отже, з огляду на доводи відповідачів у відзивах на позовну заяву та самому рішенні про відмову у проведенні перерахунку пенсії, суд вважає, що для правильного вирішення цього спору визначальним є встановлення правової природи звернення позивачки від 06 серпня 2025 року. Предметом спору у цій справі є не первинне призначення пенсії державного службовця та не перерахунок уже призначеної пенсії державного службовця, а питання щодо наявності у позивачки права після переходу на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV повторно реалізувати право на пенсійне забезпечення за статтею 37 Закону № 3723-ХІІ шляхом повернення до раніше призначеної пенсії державного службовця із визначенням її розміру на підставі нової довідки про складові заробітної плати.

Суд зазначає, що сама лише обставина, що позивачка визначила своє звернення як заяву про переведення з пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV на пенсію державного службовця, не є визначальною для правильного вирішення спору. Для цілей правозастосування вирішальне значення має правова природа відповідного звернення.

Як установлено судом, позивачці з 14 вересня 2017 року була призначена пенсія за віком відповідно до Закону №3723-ХІІ, яку вона отримувала до 01 квітня 2020 року. У подальшому за її заявою її було переведено на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV.

За таких обставин звернення позивачки від 06 серпня 2025 року не може розглядатися як первинна реалізація права на пенсію державного службовця, оскільки таке право вже було реалізоване нею раніше шляхом призначення та отримання пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.

Зазначене підтверджується також і тим, що разом із заявою від 06 серпня 2025 року позивачка подала довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 06 серпня 2025 року №01-06/342 та №01-03/341, складену на підставі актуальних на час звернення показників заробітної плати.

Наведене свідчить про те, що звернення позивачки було спрямоване не на поновлення виплати раніше призначеної пенсії державного службовця у попередньо визначеному розмірі, а на визначення розміру такої пенсії з урахуванням нової довідки про складові заробітної плати та актуальних показників оплати праці державних службовців.

Відтак подана позивачкою заява за своєю правовою природою фактично спрямована на повернення до раніше вже призначеної пенсії за віком державного службовця із визначенням її розміру на підставі нової довідки про складові заробітної плати після того, як право на такий вид пенсійного забезпечення вже було реалізоване.

Сам факт призначення і виплати позивачці пенсії державного службовця у 2017- 2020 роках свідчить, що право на таку пенсію вже було реалізоване, а тому повторна перевірка стажу державної служби, як вказує у позові позивачка, не впливає на правову природу її звернення від 06 серпня 2025 року та не може змінити висновок щодо відсутності правових підстав для повторної реалізації права на пенсію державного службовця.

Суд вказує, що аналогічні правовідносини були предметом розгляду Верховного Суду у постанові від 18 жовтня 2018 року у справі №523/9208/17.

У зазначеній справі Верховний Суд дійшов висновку, що у випадку, коли особі вже була призначена пенсія відповідно до Закону №3723-ХІІ, а в подальшому її за заявою було переведено на інший вид пенсійного забезпечення, звернення такої особи із вимогою про поновлення виплати пенсії державного службовця фактично є зверненням за повторним призначенням пенсії відповідно до Закону №3723-ХІІ. Верховний Суд зазначив, що оскільки особі вже призначалася пенсія відповідно до Закону №3723-ХІІ, права на повторне призначення такої пенсії вона не має.

Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов і у постанові від 25 липня 2025 року у справі №140/5363/24 та від 16 червня 2026 року у справі 560/14905/24, у яких зазначив, що чинне законодавство України не передбачає можливості повторного призначення пенсії державного службовця особі, якій така пенсія вже була призначена раніше, а також не встановлює правового механізму її перерахунку у зв`язку зі зміною складових заробітної плати. Правовідносини у зазначеній справі є подібними до правовідносин у цій справі, оскільки в обох випадках особа, якій раніше вже виплачувалася пенсія за віком державного службовця, після переведення на пенсію за Законом № 1058-IV звернулася щодо повернення до пенсії державного службовця із застосуванням нової довідки про заробітну плату.

У цих справах Суд також зауважив, що ані Закон № 889-VIII, ані Закон № 1058-IV не містять положень, які б передбачали підстави або механізм для перерахунку пенсії державного службовця у зв`язку зі зміною (збільшенням) розміру заробітної плати діючих службовців. Аналогічним чином, жодних підстав для такого перерахунку не передбачає і стаття 37 Закону № 3723-ХІІ, яка регламентує порядок призначення пенсії за віком державним службовцям.

Наведені висновки Верховного Суду підлягають застосуванню і у справі, рішення у якій оскаржуються, оскільки згідно зі встановленими обставинами, позивачці вже була призначена пенсія відповідно до Закону №3723-ХІІ, після чого її було переведено на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, а подана 06 серпня 2025 року заява фактично спрямована на повторне призначення пенсії державного службовця з урахуванням нової довідки про складові заробітної плати.

Суд вказує, що Закон №889-VIII, стаття 37 Закону №3723-ХІІ та Порядок №622 не містять норм, які б надавали особі право після переведення на інший вид пенсійного забезпечення повторно звернутися за призначенням пенсії державного службовця на підставі тих самих законодавчих положень, за якими таке право вже було реалізовано.

Наведені положення Закону №889-VIII гарантують збереження права на призначення пенсії державного службовця тим особам, які відповідають установленим законом умовам, проте не створюють правових підстав для повторного призначення пенсії державного службовця після того, як таку пенсію вже було призначено та особа перейшла на вид пенсійного забезпечення, що врегульований іншим Законом.

Отже, збереження права на призначення пенсії державного службовця відповідно до пунктів 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII не може тлумачитися як надання особі права на повторне призначення пенсії державного службовця після того, як така пенсія вже була призначена та виплачувалася.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 03 червня 2026 року у справі №400/8750/24, у якій зазначив, що пункти 10, 12 розділу XI Закону №889-VIII гарантують збереження права на призначення пенсії державного службовця за визначених законом умов, однак не створюють правових підстав для повторного призначення такої пенсії після того, як вона вже була призначена та особа перейшла на інший вид пенсійного забезпечення.

Таким чином суд дійшов висновку, що спірне рішення відповідача є правомірним по суті, оскільки за встановлених у цій справі обставин позивачка не мала матеріально-правових підстав для повторного призначення пенсії державного службовця або визначення її розміру за новою довідкою про заробітну плату, а тому доводи позивачки є помилковими.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Згідно з частиною п`ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В даному випадку позивачка в силу норм Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору не звільнена та відомості щодо понесених відповідачем судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Шевченко А.В.