Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №320/31156/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року м. Київ справа №320/31156/26

Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Вінницькій області,ДПС України про визнання протиправними та скасування рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ФОП ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі - відповідач-1), Державної податкової служби України(далі - відповідач-2) про визнання протиправними та скасування рішення ДПС України від 12.06.2026 № 15537/6/99-00-06-03-02-06 щодо результату розгляду скарги позивача та податкового повідомлення-рішення відповідача-1 від 20.03.2026 №0081550705 у розмірі 232 832,50 грн.

Ухвалою суду було відкрито провадження у справі, ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Від відповідачів надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивачем до суду подано відповідь на відзиви.

Відповідачем-2 до суду подано заперечення на відповідь на відзив.

Представником відповідача-1 до суду подано клопотання про залучення третьої особи до участі у розгляді справи без самостійних вимог на предмет спору - ГУ ДПС у м. Києві.

За приписами ч. 2 ст. 49 КАС України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача ... у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки.

Розглянувши подане клопотання, суд залишає його без задоволення з підстави його необґрунтованості, адже відповідачем-1 не вказано, яким саме чином рішення у даній справі може вплинути на права, свободи, інтереси або обов`язки ГУ ДПС у м. Києві.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Головним управлінням ДПС у м. Києві 17.02.2026 року проведено фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Фактична перевірка проведена на підставі наказу від 13.02.2026, виданого ГУ ДПС у м. Києві (04116, м.Київ, вул. Шолуденко, 33/19) № 925-п, посадовими особами контролюючого органу Робак М.В. та Каспійцева І.М., на підставі статей 20, 80 Податкового Кодексу України та тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні на підставі п. 69.27 підрозділу 10 розділу XX Податкового Кодексу України (із змінами) з питань дотримання вимог Податкового Кодексу України, Кодексу законів про працю України, Законів України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (із змінами), від 02 березня 2015 року №222-VIII «Про ліцензування видів господарської діяльності» (із змінами), від 18 червня 2024 року № 3817-1X «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (із змінами), Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148 (із змінами) та інших нормативно-правових актів, що підлягають перевірці.

Так, за результатами проведеної фактичної перевірки складено Акт від 17.02.2026 № 9882/Ж5/26/15/07/3329916650.

Відповідно до висновків акту фактичної перевірки, встановлено порушення вимог чинного законодавства, а саме:

- п.1, 2, 12 ст.3 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (із змінами та доповненнями);

- ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII (із змінами та доповненнями);

- ч. 4 ст. 24 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII (із змінами та доповненнями);

- Абз.1 та 2 Постанови КМУ від 17.06.2015 №413 “Про порядок повідомлення ДПС та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу/ укладення гіг-контракту”.

На підставі висновків перевірки Головним управлінням ДПС у Вінницькій області винесено податкове повідомлення-рішення від 20.03.2026 за № 0081550705, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності 233 832,5 грн. (Форма «С»).

В подальшому позивачем реалізовано право на адміністративне оскарження ППР шляхом подачі скарги до ДПС України. Внаслідок розгляду скарги було отримано Рішення від 12.06.2026 №15537/6/99-00-06-03-02-06.

Не погоджуючись зі з вказаними рішеннями відповідачів, позивач оскаржив їх в судовому порядку шляхом звернення до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з таких приписів законодавства.

Згідно із підпунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України передбачено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків/особи (пункт 80.1 статті 80).

Відповідно до п. 80.2 ст. 80 ПК України, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:

80.2.1. у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів;

80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;

80.2.3. письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування;

80.2.4. неподання суб`єктом господарювання в установлений законом строк обов`язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками;

80.2.5. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального;

80.2.6. у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3;

80.2.7. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

У п. 81.1 ст. 81 ПК України закріплено, зокрема, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

- службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що обов`язковими обставинами (передумовами) для проведення фактичної перевірки згідно підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України є отримання в установленому законодавством порядку від державних органів або органів місцевого самоврядування інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби.

Отже, зазначеним пунктом передбачено декілька підстав для призначення фактичної перевірки.

При цьому, передумовою проведення фактичної перевірки на підставі п.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України є отримання або наявність інформації про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби.

Платник податку зазначає, що повинні існувати конкретні фактичні обставини та передумови, які дозволяють податковому органу керуватись вказаною правовою нормою при призначенні (проведенні) такої перевірки, а підстави проведення перевірки, зазначені в документах на перевірку, повинні бути очевидними і зрозумілими не лише для контролюючого органу, але й для платника податків, що безпосередньо пов`язано з реалізацією останнім права на захист своїх інтересів.

Вказане узгоджується з правовою позицією висловленою у постанові Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі №803/1171/17.

Верховного Суду, у своїх постановах від 11 липня 2022 року у справі № 120/5728/20-а та від 21 грудня 2022 року у справі № 500/1331/21, звернув увагу на те, що формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу, однак, з обов`язковим дотриманням вимог норм абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо змісту наказу про проведення перевірки. У разі встановлення в одному підпункті статті декількох самостійних підстав для проведення перевірки кожна з них не обов`язково має бути сформульована тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте повинна бути чітко визначена та відповідати правовій нормі.

Виконання такої вимоги забезпечує розуміння суб`єктом господарювання причин, що зумовили проведення перевірки, а також кола питань, які можуть бути її предметом, залежно від підстави проведення. У такій ситуації в разі виникнення спору щодо наявності дійсних підстав для проведення перевірки або обґрунтованості припущень щодо вчинення суб`єктом господарювання порушень суд має можливість перевірити ці питання під час розгляду адміністративної справи.

Як встановлено судом, у даному випадку перевірка призначена на підставі пп.80.2.2 п.80.2 ст. 80 ПК України.

При цьому, наказ про призначення перевірки не містить посилання на підстави для проведення фактичної перевірки, визначені підпунктом 80.2.2 ст. 80 ПК України.

Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що обов`язковими обставинами (передумовами) для проведення фактичної перевірки згідно підпунктом 80.2.4 пункту 80.2 статті 80 ПК України є неподання суб`єктом господарювання в установлений законом строк обов`язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками.

Однак, матеріали справи не містять даних з приводу неподання позивачем вказаної звітності, що послугувало підставою для проведення перевірки.

Відповідно до змісту повідомлення про результати розгляду заперечень від 16.03.2026 року, представником податкового органу зазначено: фактична перевірка ФОП ОСОБА_1 проводилась на підставі п.п.80.2.4 п.80.2 ст.80 ПКУ, а саме подання суб`єктом господарювання звітності з нульовими показниками (Z-звіт від 16.01.2026 ФН GaXQ8h21_3o).

Однак, з матеріалів справи слідує, що 16.01.2026 позивачем здійснювались безготівкові операції, що підтверджується Z-звітом від 16.01.2026 № 7869, в якому відображені здійснені операції.

Тобто, підставою для призначення цієї перевірки став неіснуючий факт, адже направлений Z-звіт не є таким, що поданий із нульовими показниками.

Таким чином, вбачається, що в наказі на проведення фактичної перевірки відсутні чіткі підстави (мета) її проведення так і в наказі відсутня інформація про наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючи органи.

Отже, контролюючий орган, не довів до відома інформацію, яка стала підставою для призначення і проведення перевірки, а тому позбавив можливості знати та оцінити цю інформацію, для того, щоб скористатися своїм правом на допуск чи не допуск працівників контролюючого органу до перевірки. Крім того, наказ про призначення фактичної перевірки не містить посилання на фактичні підстави для проведення перевірки, що свідчить про його протиправний характер.

Тобто, суб`єктом владних повноважень, не надано письмових та належним чином оформлених доказів, які б підтвердили, що підставою для прийняття наказу слугувала інформація про порушення ФОП вимог законодавства. У спірному наказі відсутні будь-які посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім посилання на норми, що їх регулюють, у наказі не відображено в рамках яких заходів контролюючого органу встановлено невідповідність діяльності вимогам чинного законодавства, на підставі яких відомостей або документів (дата, номер, підпис уповноваженої особи) були встановлені факти сумнівності, сумнівність яких саме операцій (дата операції, характер та наслідки такої операції та інші докази вчинення таких операцій, показання свідків, працівників) встановлена податковим органом.

Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов у постанові від 05 липня 2023 року справа №460/2663/22.

Верховний Суд у постанові від 5 березня 2019 року по справі № 820/4893/18 зазначив, що інформація, яка надходить до податкових органів, може бути підставою для проведення фактичної перевірки згідно статті 80 ПК України, лише у тому випадку, якщо в такій йдеться посилання на конкретні порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи.

При цьому, у постанові від 18.12.2018 у справі № 820/4895/18 Верховний Суд в подібних правовідносинах вказав, що у наказі про призначення фактичної перевірки, має бути крім посилання на норми, що їх регулюють, посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, інформація, яка слугувала підставою.

У той же час, у постанові від 11 червня 2019 року у справі №1440/2045/18 (адміністративне провадження № К/9901/10812/19) Верховний Суд зауважив, що для зазначення підстави для проведення перевірки не достатньо вказати номер підпункту статті Податкового кодексу України, особливо, якщо вказаний підпункт містить декілька обґрунтувань для проведення перевірки.

Таким чином, у контролюючого органу були відсутні підстави для проводення фактичної перевірки на підставі п.п. 80.2.4 п. 80.2 ст. 80 ПК України.

Оскільки фактична перевірка платника податку призначена не з конкретних питань, за відсутності у податкового органу інформації про порушення податкового законодавства на час призначення перевірки, отже, це підтверджує відсутність у контролюючого органу законних підстав для призначення такої перевірки.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові по справі №640/21536/19 від 08 вересня 2020 року, 28 квітня 2023 року у справі № 640/21823/19.

Таким чином, ГУ ДПС у м. Києві не довело наявність підстав в розумінні підпунктів 80.2.2 та 80.2.4 пункту 80.2 статті 80 ПК України для проведення фактичної перевірки, а саме наявність інформації про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби.

Щодо порушення ведення в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів та документів.

Відповідно до положень пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Відповідно до п.12 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (із змінами та доповненнями) передбачено вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напів дорогоцінного каміння).

Відповідно до положень ст.2 Закону №265/95-ВР, Термін "технічно складні побутові товари, що підлягають гарантійному ремонту" для цілей цього Закону вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про захист прав споживачів". Перелік груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень п.25-1 ст.1 ЗУ “Про захист прав споживачів”, технічно складні побутові товари - непродовольчі товари широкого вжитку (прилади, машини, устаткування та інші), які складаються з вузлів, блоків, комплектуючих виробів, відповідають вимогам нормативних документів, мають технічні характеристики, супроводжуються експлуатаційними документами і на які встановлено гарантійний строк.

Виключний перелік груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій затверджено Постановою КМУ від 16.03.2017 року №231.

17.02.2026 року під час проведення фактичної перевірки представниками контролюючого органу було здійснено опис залишків товарів, які знаходяться в реалізації в магазині за адресою: м. Київ, вул. О. Мишуги, буд. 4. Відповідно до змісту цього опису вбачається, що представниками податкової зазначено переважно товари, які не є технічно-складними у розумінні наведених вище норм.

Тобто, перелічені товари, а саме: зарядний пристрій, павербанки (портативні зарядні пристрої, портативні батареї), адаптери, безпроводні зарядні установки, чохли, тримачі в машину – не зазначені у виключному переліку технічно складних побутових товарів, а отже не підпадають під визначену категорію товарів, по яким наявний обов`язок ведення обліку товарних запасів.

Статтею 20 Закону №265/95-ВР передбачено, що до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності визначені Законом України від 16.07.1999 №996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-XIV).

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону №996-XIV, бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.

Відповідно до приписів частин 1, 2 та 5 статті 8 Закону №996-XIV, бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Підприємство самостійно: визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства, обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.

Відповідно до статті 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Отже, документами, що є підставою для внесення записів до бухгалтерського обліку є накладні, витратні накладні, товарно-транспортні накладні, тощо.

У розділі V Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» передбачена відповідальність за порушення вимог лише цього Закону.

При цьому, варто звернути увагу на те, що вказані норми Закону допускають ведення обліку товарних запасів як на складах, так і за місцем їх реалізації та не містять чіткого та однозначного визначення місця знаходження (зберігання) первинних облікових документів на товар.

Аналізуючи наведені аналогічні положення, Верховний Суд у постанові від 30.04.2020 по справі №803/954/14 вказав, що законодавством не передбачено обов`язкового зберігання за місцем знаходження господарської одиниці суб`єкта господарювання оригіналів первинних документів на придбання товарно- матеріальних цінностей, які є підставою для бухгалтерського обліку, та зазначив, що сама по собі відсутність на момент перевірки контролюючим органом первинних документів за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не є підставою для застосування до платника фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Даний висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, що викладена в постанові від 20 січня 2015 року по справі № 21-275а14у, Верховного Суду в постанові по справі №810/2736/17 від 10 квітня 2020 року, а також, у постановах від 30.01.2018 по справі № 810/1148/17 та від 28.02.2018 у справі № 810/3247/16, від 07.08.2018 у справі № 825/10/17, від 05.04.2023 у справі №420/7844/20.

Щодо здійснення реалізації товару за договором комісії та відсутності обов`язку зберігати первинні документи комітента у місці продажу.

Однією з підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення- рішення контролюючий орган визначив ненадання під час фактичної перевірки документів, які, на його думку, підтверджують походження товару, що знаходився у місці здійснення господарської діяльності Позивача.

Такий висновок є помилковим, оскільки не враховує особливостей правового регулювання комісійної торгівлі та неправильно застосовує положення Закону України №265/95-ВР і Порядку ведення обліку товарних запасів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №496.

Відповідно до статті 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Отже, товар, прийнятий комісіонером для реалізації, не переходить у його власність, а залишається власністю комітента до моменту його реалізації покупцеві. Комісіонер лише здійснює продаж такого товару від свого імені в інтересах комітента.

Саме тому документальне оформлення комісійної торгівлі має спеціальний порядок, визначений Інструкцією про порядок оформлення суб`єктами господарювання операцій при здійсненні комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затвердженою наказом Міністерства зовнішніх економічних зв`язків і торгівлі України від 08.07.1997 №343, та Правилами комісійної торгівлі непродовольчими товарами.

При цьому ні Закон України №265/95-ВР, ні Порядок №496 не містять вимоги щодо обов`язкового знаходження у місці реалізації всіх первинних бухгалтерських документів комітента, на підставі яких останній набув право власності на товар.

Пунктом 12 статті 3 Закону України №265/95-ВР передбачено обов`язок суб`єкта господарювання надати на початок проведення перевірки документи, що підтверджують облік та походження товарних запасів. При цьому закон не конкретизує, що такими документами обов`язково мають бути саме первинні документи бухгалтерського обліку власника товару або що вони повинні постійно зберігатися безпосередньо у місці продажу.

Разом з тим, пунктом 11 розділу ІІ Порядку №496 встановлено, що під час проведення перевірки посадовим особам контролюючого органу надаються форма обліку товарних запасів та первинні документи, які підтверджують облік і походження товарів. У разі якщо оригінали таких документів відсутні у місці продажу, контролюючому органу можуть бути надані їх копії з подальшим пред`явленням оригіналів до завершення перевірки.

Таким чином, чинне законодавство прямо допускає відсутність оригіналів первинних документів у місці продажу та не покладає на суб`єкта господарювання обов`язку забезпечувати їх постійне зберігання саме за місцем реалізації товарів.

Більше того, у спірних правовідносинах позивач здійснював реалізацію товарів як комісіонер, а тому первинні документи щодо придбання товарів формувалися комітентом як власником майна та не є документами бухгалтерського обліку позивача.

Отже, сам по собі факт відсутності у місці продажу первинних документів комітента не свідчить про необлікованість товару, не підтверджує порушення вимог пункту 12 статті 3 Закону України №265/95-ВР та не може бути достатньою правовою підставою для застосування до Позивача фінансових санкцій, передбачених статтею 20 зазначеного Закону.

Контролюючий орган фактично ототожнив відсутність у місці проведення перевірки окремих первинних документів із відсутністю обліку товарів, хоча такі поняття не є тотожними та мають різне правове значення.

Жодних доказів того, що товар не був прийнятий на комісію, не був відображений у встановленому порядку або мав невстановлене походження, відповідачем не наведено.

Підсумовуючи вище викладене, вбачається, що висновки викладені в акті перевірки не відповідають дійсним обставинам справи не відповідають вимогам чинного законодавства, а як результат є протиправними, що свідчить про протиправність спірного податкового повідомлення – рішення від 20.03.2026 № 0081550705, а отже таке рішення підлягає скасуванню.

Щодо скасування рішення ДПСУ про результати розгляду скарги позивача.

Процедура оскарження платниками податків податкових повідомлень-рішень або інших рішень контролюючих органів під час адміністративного оскарження визначено Податковим кодексом України (далі – ПК України) та Порядком оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду контролюючими органами, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 21.10.2015 № 916, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.12.2015 за №1617/28062.

Контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку (підпункт 56.8 статті 56 ПК України).

Пунктом 56.9 статті 56 ПК України передбачено, що керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Згідно з положеннями пункту 55.1 статті 55 ПК України, податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов`язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Відповідно до положень статті 56 ПК України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня зі скаргою про перегляд цього рішення.

Рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику (тобто ДПС України), прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

Процедура адміністративного оскарження закінчується, зокрема, днем отримання платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері митної справи.

Водночас пунктом 56.19 статті 56 ПК України визначено, що у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Аналогічні по суті норми містить Порядок розгляду контролюючими органами скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу, затверджений наказом Міністерства фінансів України № 1124 від 09.12.2015 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 03.02.2016 року за № 178/28308, із змінами та доповненнями).

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Приписами пункту 8 частини 1 статті 3 КАС України передбачено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Згідно з частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб`єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак, обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

З огляду на викладене вище, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо:

- по-перше, такі рішення прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції;

- по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Разомз тим, рішення ДПСУ про результати розгляду скарги саме по собі не є юридично значеним для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку, а відтак, безпосередньо не порушує права та інтереси позивача.

Аналогічний висновок знаходить своє підтвердження в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.03.2019 № 810/869/16, від 27.04.2020 №К/9901/27904/19.

Відтак, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення ДПСУ задоволенню не підлягають.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України до судових витрат належить судовий збір.

Судовий збір підлягає розподіленню на підставі ч. 3 ст. 139 КАС України.

Судом встановлено, що під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 4533,10 грн.

Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору підлягають стягненню у розмірі 2266,55 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1.

Приймаючи до уваги те, що рішення, яким порушено права позивача прийнято ГУ ДПС у Вінницькій області відповідно судові витрати підлягають стягненню саме з ГУ ДПС у Вінницькій області на користь позивача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України у Вінницькій області, Державної податкової служби України (місцезнаходження: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 43005393) про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.++++++

2. Визнати протиправним та скасувати повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби України у Вінницькій області від 20.03.2026 № 0081550705.

3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути з до Головного управління Державної податкової служби України у Вінницькій області (місцезнаходження: 21028, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7; код ЄДРПОУ 44069150) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) понесені ним витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 266,55 грн. (дві тисячі двісті шістдесят шість гривень, п`ятдесят п`ять копійок).

5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Марич Є.В.