Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №300/5449/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2026 р. справа № 300/5449/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Касянчук Сергій Вікторович, діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , за змістом якого просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у внесенні змін до відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів стосовно ОСОБА_1 , шляхом виключення його з військового обліку;

- зобов`язати відповідача внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов`язаних у зв`язку з досягненням ним граничного віку перебування в запасі відповідно до законодавства, чинного станом на 12.06.2009.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 12.06.2009 він досяг 40-річного віку, який відповідно до чинної на той час редакції статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» був граничним віком перебування в запасі для військовозобов`язаних рядового складу другого розряду, а тому підлягав виключенню з військового обліку. Зазначає, що відповідач протиправно відмовив у внесенні відповідних змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, застосувавши законодавство, чинне на момент розгляду заяви у 2026 році, замість норм, які діяли на момент виникнення підстав для виключення з військового обліку. Вважає, що така відмова порушує принцип незворотності дії законів у часі та його право на виключення з військового обліку.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.21).

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 05.08.2026, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечив. Зокрема, вказав на те, що позивач перебуває на військовому обліку з 01.12.1989 та з військового обліку не виключався. Вказує, що станом на момент розгляду заяви позивача від 18.06.2026 граничний вік перебування в запасі для військовозобов`язаних рядового складу становив 60 років, якого позивач не досяг, внаслідок чого, правові підстави для його виключення з військового обліку відсутні. Посилаючись на постанови Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 820/3113/17 та від 09.04.2026 у справі № 280/6524/24, наголошує, що підвищення граничного віку перебування в запасі поширюється на осіб, які не досягли встановленого законом віку, та не порушує принципу незворотності дії законів у часі. Вважає відмову у внесенні змін до Реєстру правомірною, у зв`язку із чим просить відмовити в задоволенні позову (а.с.24-28).

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, встановив наступне.

Судом встановлено, що в інтересах ОСОБА_1 його представник звернувся до відповідача зі адвокатським запитом від 27.05.2026 щодо надання інформації про перебування позивача на військовому обліку, зокрема про підстави взяття на облік, його військове звання та наявність рішень про зняття або виключення з військового обліку (а.с.13).

Листом від 08.06.2026 № 12/2435 відповідач повідомив представника позивача, що громадянин ОСОБА_1 має звання солдат запасу та перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , на військовий облік взятий 01.12.1989, як особа, що прибула після проходження військової служби (23.11 1989звільнений в запас на підставі наказу МО СРСР № 341 від 27.03.1989) (а.с.14).

18.06.2026 позивач подав заяву до відповідача про внесення змін до Єдиного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідно до якої просив внести відомості про виключення з військового обліку у зв`язку із досягнення граничного віку перебування в запасі та переведення у відставку на підставі статей 32 та пункту 4 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у реакції, чинній станом на 12.06.2009 (а.с.15).

Листом від 06.07.2026 № 1/2959 відповідач повідомив позивача, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та становить – 60 років. Враховуючи те, що на момент розгляду заяви вік ОСОБА_1 становить 57 років, внаслідок чого підстав для задоволення заяви немає (а.с.17).

Не погоджуючись із наданою відповіддю, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232-XII).

Згідно з частиною дев`ятою статті 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються, зокрема, на військовозобов`язаних осіб, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Частиною першою статті 27 Закону № 2232-XII встановлено, що в запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і які не досягли граничного віку перебування в запасі.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 2232-XII запас військовозобов`язаних поділяється на два розряди, що встановлюються залежно від віку військовозобов`язаних.

За приписами частини другої статті 28 Закону № 2232-XII військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: перший розряд до 35 років; другий розряд до 60 років.

Частиною четвертою статті 28 Закону № 2232-XII визначено, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.

Згідно зі статтею 32 Закону № 2232-XII військовозобов`язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також визнані військово-лікарськими комісіями непридатними для військової служби, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.

Пунктом 4 частини шостої статті 37 Закону № 2232-XII передбачено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які досягли граничного віку перебування в запасі.

У громадянина, якого виключено з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі, військово-обліковий документ не вилучається, а до такого документа вносяться дані про виключення з військового обліку.

Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі – Порядок № 1487).

Відповідно до пункту 35 Порядку № 1487 військовозобов`язані та резервісти, які досягли граничного віку перебування в запасі, виключаються з військового обліку засобами Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів у день досягнення ними граничного віку.

Правові та організаційні засади створення і функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначає Закон України від 16.03.2017 № 1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (далі – Закон № 1951-VIII).

За змістом статті 1 Закону № 1951-VIII Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів є інформаційно-комунікаційною системою, призначеною для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створеною для забезпечення військового обліку громадян України.

Відповідно до частини восьмої статті 5 Закону № 1951-VIII органами ведення Реєстру є, зокрема, Міністерство оборони України, районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Пунктом 2 частини першої статті 9 Закону № 1951-VIII передбачено право призовника, військовозобов`язаного та резервіста звертатися в порядку, встановленому держателем Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення або невключення до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.

За приписами частини першої статті 14 Закону № 1951-VIII ведення Реєстру включає внесення запису про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на військовий облік або у разі відновлення на військовому обліку, внесення змін до персональних та службових даних, а також знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення.

Наведені положення надають особі право вимагати перевірки та виправлення недостовірних відомостей Реєстру, однак не передбачають безумовного обов`язку органу ведення Реєстру внести запропоновану заявником інформацію без установлення передбачених законом підстав та без підтвердження її достовірності.

Суд ураховує, що в редакції статті 28 Закону № 2232-XII, чинній на момент досягнення позивачем 40-річного віку, граничний вік перебування в запасі військовозобов`язаних рядового складу другого розряду становив 40 років.

Водночас, матеріали справи не містять рішення відповідного військового комісаріату, архівної довідки, облікової картки або іншого документа, який підтверджував би, що у 2009 році уповноваженим органом було оформлено виключення ОСОБА_1 з військового обліку та переведення його у відставку.

У військовому квитку серії НОМЕР_1 відсутній запис або відмітка про виключення позивача з військового обліку за віком. Водночас, законодавство передбачало документальне оформлення такого виключення та внесення відповідної відмітки до військово-облікового документа (а.с.9-12).

Отже, саме лише досягнення позивачем 40-річного віку без документального підтвердження вчинення уповноваженим органом відповідних облікових дій не доводить факту оформленого виключення позивача з військового обліку у 2009 році.

Разом із тим, Законами України від 27.03.2014 № 1169-VII та від 22.07.2014 № 1604-VII до статті 28 Закону № 2232-XII внесено зміни щодо граничного віку перебування військовозобов`язаних у запасі. Унаслідок цих змін граничний вік перебування в запасі для осіб рядового, сержантського і старшинського складу другого розряду встановлено до 60 років.

Спірні правовідносини у цій справі виникли не у 2009 році, а у червні 2026 року, коли позивач звернувся з вимогою внести до Реєстру відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку та отримав відповідь від 06.07.2026 № 1/2959.

Внаслідок чого, наявність у позивача права на виключення з військового обліку та обов`язку відповідного органу внести такі відомості до Реєстру підлягає оцінці за законодавством, чинним на час виникнення спірних правовідносин.

Судом встановлено, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , а отже, на момент звернення у червня 2026 року досяг 57-річного віку та не досяг установленого статтею 28 Закону № 2232-XII граничного віку перебування в запасі 60 років.

Відтак, передбачена пунктом 4 частини шостої статті 37 Закону № 2232-XII та пунктом 35 Порядку № 1487 підстава для виключення позивача з військового обліку за віком станом на час виникнення спірних правовідносин була відсутня.

Щодо незворотність дії Закону № 1604-VII у часі, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Зазначений конституційний принцип означає, що до події або факту застосовується нормативно-правовий акт, під час дії якого така подія настала або мала місце. Водночас застосування чинного закону до правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, не є наданням цьому закону зворотної дії в часі.

Правовідносини щодо внесення у 2026 році відомостей до Реєстру про актуальний військово-обліковий статус позивача виникли після набрання чинності змінами до статті 28 Закону № 2232-XII. Відтак, застосування до цих правовідносин установленого чинним законом граничного віку 60 років не змінює правових наслідків подій 2009 року, а визначає актуальний статус позивача на час звернення до органу ведення Реєстру.

Аналогічний підхід викладений Верховним Судом у постанові від 09.04.2026 у справі №280/6524/24.

У зазначеній справі судами було встановлено, що особу раніше виключили з військового обліку у зв`язку з досягненням установленого на той час граничного віку перебування в запасі, що підтверджувалося відповідними штампами у військовому квитку та паспорті.

Верховний Суд дійшов висновку, що зміни до статті 28 Закону № 2232-XII, якими граничний вік перебування в запасі збільшено до 60 років, мають загальний характер та поширюються на осіб, які не досягли такого віку, незалежно від їх попереднього облікового статусу.

Верховний Суд зазначив, що у зв`язку зі збільшенням граничного віку перебування в запасі такі особи вважаються поновленими у запасі та підлягають військовому обліку. Визначальним є не лише факт попереднього виключення з військового обліку, а й законодавство, чинне на час виникнення спірних правовідносин.

Також Верховний Суд указав, що за таких обставин відсутня зворотна дія закону в часі, оскільки нове правове регулювання застосовується до актуального статусу особи у правовідносинах, які виникли після внесення відповідних змін до Закону № 2232-XII, а не до правовідносин, які існували до набрання такими змінами чинності.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обставини справи № 280/6524/24 є релевантними до спірних правовідносин. При цьому, у справі, яка розглядається, військовий квиток позивача не містить відмітки про попереднє виключення з військового обліку.

Отже, навіть за умови належного оформлення виключення особи з військового обліку у 2009 році збільшення граничного віку перебування в запасі до 60 років поширюється на особу, яка на момент набрання чинності відповідними змінами та на час виникнення спірних правовідносин цього віку не досягла.

У зв`язку із цим доводи позивача про остаточність його виключення з військового обліку, неможливість повторного взяття на такий облік без добровільної заяви та непоширення на нього Закону № 1604-VII не узгоджуються з наведеним правовим регулюванням і висновком Верховного Суду.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 не досяг чинного граничного віку перебування в запасі, внаслідок чого, відповідач не має матеріально-правових підстав для внесення до Реєстру відомостей про його виключення з військового обліку за віком.

Оскільки протиправності дій відповідача судом не встановлено, а запитувана позивачем інформація не відповідає його актуальному правовому статусу, підстави для покладення на відповідача обов`язку внести її до Реєстру відсутні.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (параграф 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень довів правомірності своїх дій.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного

За наведеного вище, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про залишення позовних вимог без задоволення.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України, з огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, підстав для їх розподілу немає.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

Відповідач:

ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 ).

Суддя /підпис/ Панікар І.В.