Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №280/8157/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 жовтня 2026 рокуСправа № 280/8157/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області (69002, м. Запоріжжя, вул. Глісерна, 14 (69063, м. Запоріжжя, вул. Домаха, 8, ЄДРПОУ 39816845) про скасування постанови про накладення адміністративно-господарського штрафу,

ВСТАНОВИВ:

06 серпня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі – позивач) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області (далі – відповідач) про скасування постанови про накладення адміністративно-господарського штрафу, в якій позивач просить суд:

визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Укртрансбезпеки № ОПШ 021582 від 21.07.2026 про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу в розмірі 17 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до Акту огляду, підписаного інспектором, перевезення здійснювалося автомобілем ГАЗ 3302, державний номер НОМЕР_2 , повна маса якого становить менше 3.5 тонн. Вимога щодо наявності тахографа та контрольної книжки до автомобілів масою до 3.5 тонн чинним законодавством не висувається. Окрім того, Позивач є фізичною особа-підприємець, не має найманих працівників і під час зупинки особисто керував належним йому транспортним засобом. Згідно з усталеною судовою практикою Верховного Суду, норми Положення № 340 спрямовані на контроль роботодавцем робочого часу саме найманого персоналу. ФОП, який самостійно здійснює перевезення, не зобов`язаний виписувати ІККВ «самій собі». Під час складання Акту інспектор був про це попереджений, проте проігнорував доводи позивача та умисно не вніс зазначені відомості до Акту огляду. В Акті огляду чітко зафіксовано, що у водія була в наявності повністю заповнена товарно-транспортна накладна (ТТН). Позивачем було в повному обсязі дотримано вимоги статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт». Відсутність паперового документа внутрішнього обліку часу (ІККВ) на авто до 3.5 т не може трактуватися як «відсутність документів, передбачених статтею 48». Під час розгляду позивач надав детальні усні пояснення заступнику начальника управління Олегу Мустафаєву щодо відсутності обов`язку мати ІККВ на авто масою до 3.5 т та статусу самозайнятого ФОП. Натомість ОСОБА_2 висловив упереджену позицію, зазначивши, що за дане порушення «попередження не передбачено» та безальтернативно має бути накладено штраф, чим порушив засади об`єктивного розгляду справи. Крім того, Позивач письмово залишив посадовій особі свою актуальну електронну адресу та усно наголосив, що через бойові дії тимчасово не проживає за адресою офіційної прописки в Запорізькому районі, попросивши надіслати копію Постанови на e-mail. Всупереч цьому, Відповідач проігнорував заяву позивача та направив Постанову на поштову адресу прописки, де ведуться/велися бойові дії, чим штучно створив перешкоди для своєчасного отримання документа та реалізації права на захист. На підставі викладеного, позивач не згоден із постановою, вважає її такою, що підлягає скасуванню у зв`язку із чим звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 11.08.2026 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 18.08.2026 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження).

26 серпня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву. Представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог та звертає увагу суду не те, що під час перевірки водій не надав посадовій особі Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях індивідуальну контрольну книжку водія або графік змінності водіїв. У зв`язку з виявленням вищезазначеного порушення, державним інспектором було складено акт № ОАР065176 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 03.06.2026, зі змістом якого водій був ознайомлений, в поясненнях зазначив: копію отримав, заперечень не надав, акт засвідчив своїм підписом. Під час розгляду справи було взято до уваги всі наявні матеріали перевірки та пояснення при розгляді ОСОБА_1 . За результатами розгляду акту винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 21.07.2026 № ОПШ 021582. Згідно Порядку № 1567, копію постанови направлено позивачу разом із супровідним листом №63974/29.2/24-26 від 23.07.2026. Вказану постанову було отримано позивачем 31.07.2026. Твердження позивача про нібито «штучне створення перешкод» через направлення постанови поштою, а не на електронну адресу, є безпідставними та не ґрунтуються на законі. Зважаючи на зазначене відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити. ТТН підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів якщо таке перевезення здійснюється на договірних умовах. Відтак, товарно-транспортна накладна, оформлена відповідно до положень чинного законодавства, є належним доказом для встановлення особи автомобільного перевізника. Відповідач просить задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Позивачем 26.08.2026 надано до відповідь на відзив відповідача. Позивач вважає наведені у відзиві заперечення повністю безпідставними, необґрунтованими та такими, що підлягають відхиленню. Зокрема, позивач вказує на недоліки оформлення Акту перевірки, умисне приховування відповідачем відеодоказів та безпідставність вимог ведення ІККВ для автомобілів масою до 3,5 тонн та статусу ФОП. Позивач наполягає на задоволенні позову.

Представник відповідача 07.09.2026 надав до суду заперечення (на відповідь на відзив) відповідно до змісту яких, оскільки позивач є суб`єктом господарювання, який у процесі здійснення господарської діяльності перевозив вантаж з метою отримання прибутку, тому норми Положення №340 розповсюджуються на спірні правовідносини. ТТН підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів якщо таке перевезення здійснюється на договірних умовах. Відомості з товарно-транспортної накладної свідчать про наявність відповідних господарський правовідносин, де в графі автомобільний перевізник зазначено ФОП ОСОБА_1 . Так, ані під час рейдової перевірки, ані під час розгляду справи про застосування адміністративно-господарського штрафу, а також під час розгляду справи адміністративним судом позивач не надав належних доказів, які б підтверджували виконання перевізником наказу Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 № 340 затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів. Щодо дефекту ідентифікації транспортного засобу в Акті перевірки відповідач наполягає на тому, що він жодним чином не заперечує факт правопорушення та не може бути єдиною та беззаперечною підставою для скасування спірної постанови, адже всі інші документи беззаперечно вказують, що автомобільний перевізник не забезпечив водія індивідуальною контрольною книжкою, або копією графіку змінності водія.

Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 1 ст. 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності 26.01.2026 (номер запису: 2010350000000960606).

Позивач здійснює наступні види економічної діяльності за КВЕД: 49.41 Вантажний автомобільний транспорт (основний), 49.42 Надання послуг перевезення речей (переїзду).

Місцезнаходження ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 .

На підставі направлення на рейдову перевірку Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях № ЕНР000721 від 01.06.2026, з 01.06.2026 по 07.06.2026 проводилась рейдова перевірка на адміністративній території Донецької, Луганської та Харківської областях та міста Харкова.

Під час проведення перевірки 03.06.2026 на ділянці дороги в Харківській області а/д М-03 Київ-Харків-Довжанський, 471 км зупинений транспортний засіб марки ГАЗ, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 .

Транспортний засіб марки ГАЗ, номерний знак НОМЕР_2 належить ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .

За результатами перевірки складений акт від 03.06.2026 № ОАР 065176 проведення рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, в якому зазначено про виявлення порушення: ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» пункту 6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 № 340, під час перевезень вантажу згідно ТТН № 0222 від 03.06.2026 транспортним засобом повною масою до 3,5 т – перевізник не забезпечив водія оформленою індивідуальною контрольною карткою водія.

Акт від 03.06.2026 № ОАР 065176 підписаний посадовою особою Відділу державного нагляду (контролю) Укртрансбезпеки та водієм.

Повідомленням № 55817/29.2/24-26 від 29.06.2026 відповідачем викликано ОСОБА_1 для розгляду справи про адміністративне правопорушення на 21.07.2026 о 10:00 год. Повідомлення № 55817/29.2/24-26 від 29.06.2026 направлено на адресу позивача зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (Запорізька обл., Запорізький р-н, село Щасливе, вул. Запорізька, будинок 13) засобами поштового зв`язку.

Відділом державного нагляду (контролю) у Запорізькій області 21.07.2026 винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № ОПШ 021582, якою накладено на автомобільного перевізника ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарський штраф у сумі 17 000 грн. за порушення вимог ст. 34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Постанова Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області про застосування адміністративно-господарського штрафу від 21.07.2026 № ОПШ 021582 направлена на адресу позивача зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засобами поштового зв`язку та вручена одержувачу 31.07.2026.

Вважаючи прийняту відповідачем постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом про її скасування.

Суд, оцінивши повідомлені сторонами справи обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Відповідно до абз. 4 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті.

Пунктами 1, пп. 2, 15, 27 п. 5 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 (далі - Положення), визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорт. Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному транспорті, здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування, вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.

Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу (п. 8 Положення).

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту в Україні визначено Законом України "Про автомобільний транспорт" №2344-III від 05.04.2001 (далі - Закон №2344-III, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України "Про транспорт", «Про дорожній рух", чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень (стаття 2 Закону №2344-III).

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 2344-ІІІ основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Відповідно до положень статті 6 Закону №2344-III загальне державне регулювання діяльності автомобільного транспорту здійснює Кабінет Міністрів України відповідно до своїх повноважень.

Реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті.

Державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частинами сімнадцятою-двадцятою статті 6 Закону №2344-III рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право: використовувати спеціалізовані автомобілі; використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку; супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів; використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред`являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства; здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.

Автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб`єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.

Постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.11.2006 затверджено Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) (далі - Порядок №1567, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який відповідно до пункту 1 Порядку №1567 визначає процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Згідно з пунктом 2 Порядку №1567 рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Рейдова перевірка (перевірка на дорозі) здійснюється на підставі щотижневого графіка (пункт 12 Порядку № 1567).

Відповідно до пунктів 14, 15, 21 Порядку №1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється, зокрема: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; виконання водієм вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

У разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Згідно з пунктами 25 - 27 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).

У разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

Як свідчать матеріали справи, за результатами розгляду справи про порушення на підставі акту перевірки та наданих водієм документів винесено постанову про застосування до позивача адміністративно-господарських штрафу від 21.07.2026 № ОПШ 021582 за порушення вимог ст. 34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Надаючи правову оцінку цій постанові, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 18 Закону № 2344-ІІІ з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням. Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю. Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 2344-ІІІ автомобільний перевізник повинен, зокрема: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства.

Тож відповідно до вказаних норм контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися автомобільним перевізником та такий контроль не залежить ані від протяжності маршрутів, ані від виду перевезення: внутрішнього чи міжнародного.

Статтею 48 Закону № 2344-III встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Зміст статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте вказано на необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.

Відповідний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 820/4624/17.

Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 340 від 07.06.2010 затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - Положення № 340, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ) (п.1.3. Положення № 340).

Пунктом 6.3 Положення № 340 встановлено, що водій, який керує ТЗ, на автобусних маршрутах протяжністю до 50 км включно, вантажними автомобілями з повною масою до 3,5 тонн включно, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв, або використовувати діючий та повірений тахограф.

Згідно з частиною 2 пункту 6.4 Положення №340 у разі тимчасової непрацездатності водія чи перебування його у відпустці, а також якщо водій не здійснював перевезення пасажирів чи/та вантажів, Перевізник може заповнювати бланк підтвердження діяльності.

Враховуючи вимоги статей 18, 34, 48 Закону №2344-ІІІ, а також пункту 6.3 Положення № 340, водій транспортного засобу з повною масою до 3,5 тонн включно, повинен вести індивідуальну контрольну книжку водія, що не було зроблено.

З огляду на викладене суд висновує, що відсутність оформленої індивідуальної контрольної книжки водія або бланка підтвердження діяльності водія (у разі не здійснення водієм перевезень або виконання ним іншої роботи), яка передбачена Положенням № 340, свідчить про те, що фіксування режиму праці та відпочинку водія Позивачем не здійснюється.

Суд зазначає, що позивач оспорює зафіксовані в акті від 03.06.2026 № ОАР 065176 проведення рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом порушення законодавства про автомобільний транспорт – перевізник не забезпечив водія оформленою індивідуальною контрольною карткою водія з підстав того, що він є самозайнятою особою та сам був водієм, а отже не потребує здійснення контролю за робочим часом.

Відповідно до пункту «а» частини першої статті 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікованої Україною у 2008 році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями. Частиною третьою статті 10 Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.

Приписи пункту «а» частини першої статті 10 вказаної Конвенції, на думку суду, є універсальними для будь-якого транспортного засобу, на якому використовується праця водія.

Таким чином, у разі, якщо ТЗ не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія.

Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 19.09.2024 у справі №200/7080/23, від 19.03.2020 у справі № 823/1199/17 та від 19.08.2019 у справі № 823/5035/15.

Верховний Суд у постанові від 10.07.2025 у справі № 620/5897/23 зазначив, що у ситуації, коли тахограф у транспортному засобі був відсутній, позивач мав право вести облік режиму праці та відпочинку водіїв за допомогою індивідуальної контрольної книжки. Ненадання під час перевірки такого документа свідчить про невиконання позивачем вимог, визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт». Згідно зі статтею 49 Закону України «Про автомобільний транспорт» водій зобов`язаний мати при собі й пред`являти під час перевірки документи, які підтверджують облік режиму праці та відпочинку.

Суд не стверджує про подібність правовідносин у справі № 620/5897/23 та у справі, що розглядається, а використовує указаний підхід щодо обов`язку водія мати при собі й пред`являти під час перевірки документи, які підтверджують облік режиму праці та відпочинку.

Верховний Суд у постанові у справі №340/5660/22 від 14.12.2023 надав правовий висновок, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Як зазначалося вище, водій повинен мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення, одним із яких є товарно-транспортна накладна у якій, відповідно до Правил № 363 зазначається, зокрема, відомості щодо перевізника та/або експедитора.

Верховний Суд у постанові від 18.03.2020 по справі № 826/2239/16 дійшов висновку, що за відсутності документів, зокрема, посвідчення водія, товарно - транспортної накладної та адаптації пристрою тахографа, без оформлення індивідуально - контрольної книги водія, на підставі яких виконуються вантажні перевезення до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи. Непред`явлення вказаних документів під час проведення перевірки свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Так, зокрема у постанові Верховного суду від 19.03.2020 у справі №823/1199/17, суд чітко зазначив, що контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю. Чинним законодавством відсутність контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв не передбачена.

Обов`язкова наявність діючих та повірених тахографів при здійсненні перевезення вантажів встановлена Положенням № 340, яке поширює свою дію на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами. Виключенням відповідно до пункту 1.4 цього Положення є перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються: фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв.

У постанові від 23.08.2023 у справі № 600/1407/22-а за схожих обставин справи Верховний Суд зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першої статті 60 Закону № 2344-III.

У статті 1 Закону №2344-III наведено визначення основних термінів, а саме: автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; автомобільний самозайнятий перевізник - це фізична особа суб`єкт господарювання, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів на таксі без застосування праці найманих водіїв; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями; документи на вантаж - документи, визначені відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про транспортно-експедиторську діяльність", «Про транзит вантажів", інших актів законодавства, в тому числі міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, які необхідні для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

У аспекті наведеного, суд зазначає, що приписи частини другої статті 33 Закону України "Про автомобільний транспорт" містять дві умови, за яких особа, яка здійснює перевезення, відповідає вимогам, що кваліфікують її, як автомобільного перевізника, який несе відповідальність, відповідно до приписів абзацу 3 частини першої статті 60 Закону №2344-III, а саме:

- особа повинна бути суб`єктом господарювання, який надає послугу з перевезення;

- перевезення вантажів транспортним засобом здійснюється на договірних умовах;

- використання транспортного засобу на законних підставах.

Інших умов щодо визначення особи, як автомобільного перевізника, законодавцем не встановлено.

Відповідно до матеріалів даної справи ФОП ОСОБА_1 (автомобільний перевізник) 03.06.2026 здійснював перевезення вантажу (1 т. скла натрієвого рідкого) ПрАТ «Запоріжсклофлюс» (вантажовідправник) до ТОВ Фірма «Фронт» (вантажоодержувач), що підтверджується ТТН від 03.06.2026 № 0222.

Відтак, судом не встановлено наявності обгрунтованих підстав вважати, що у позивача був відсутній обов`язок мати індивідуальну контрольну картку водія під час перевезення вантажу 03.06.2026.

Суд дійшов висновку, що непред`явлення водієм визначених законодавством документів під час проведення перевірки свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону № 2344-ІІІ.

Своєю чергою, абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ передбачено відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, у тому числі за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Аналогічний підхід щодо застосування наведених норм Інструкції № 385 та Положення № 340 викладено у постанові Верховного Суду від 31.10.2023 у справі № 440/17062/21, від 14.12.2023 у справі № 340/5660/22.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку прийняттям відповідачем оскаржуваної постанови про накладення на позивача адміністративно-господарського штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Щодо доводів позивача про наявність неточностей в акті перевірки, суд зазначає наступне.

Саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини, який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу.

Аналогічна правова позиція висловлювалась Верховним Судом у постановах від 24.04.2023 у справі 560/2210/19, 16.03.2023 у справі №400/4409/21, від 21.02.2023 у справі №369/7737/16-а, від 10.07.2019 у справі №804/639/18, від 27.09.2022 у справі №320/1510/20, від 16.12.2021 у справі № 640/11468/20, тощо.

При цьому, суд наголошує на необхідності дотримання встановленої законом процедури прийняття відповідного акту, проте, звертає увагу, що саме по собі порушення такої процедури може бути підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що таке порушення вплинуло або могло вплинути на правильність оскаржуваного рішення.

Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).

Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Суд наголошує, що, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Проаналізувавши вищевикладене, суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови через неточності в акті перевірки в частині номерного знаку автомобіля.

Аналогічних висновків дійшов суд і щодо зазначення в оскаржуваній постанови дати проведення рейдової перевірки «06.06.2026» замість «03.06.2026».

Пунктом 17 Порядку №1567 передбачено, що справа про порушення розглядається у присутності автомобільного перевізника або уповноваженої ним особи. Про час і місце розгляду справи про порушення автомобільному перевізнику або його уповноваженій особі повідомляється не пізніше ніж за сім календарних днів до дня розгляду особисто під підпис чи шляхом надсилання повідомлення засобами поштового зв`язку (рекомендованим листом з повідомленням про вручення) або на адресу електронної пошти (за наявності) з урахуванням вимог Закону України «Про адміністративну процедуру». У разі неявки автомобільного перевізника або його уповноваженої особи справа про порушення розглядається без їх участі.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022 № 2073-IX (далі – Закон № 2073-IX) особа має право бути заслуханою адміністративним органом, надавши пояснення та/або заперечення у визначеній законом формі до прийняття адміністративного акта, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи. Адміністративний орган зобов`язаний здійснювати інформування та консультування учасників адміністративного провадження з питань, що стосуються адміністративного провадження, а також щодо змісту їхніх прав та обов`язків. Особа має право у передбаченому законом порядку витребовувати та/або надавати документи, а також інші докази, що стосуються обставин адміністративної справи.

Згідно із ст. 28 Закону № 2073-IX учасники адміністративного провадження мають право:

1) отримувати від адміністративного органу роз`яснення щодо порядку здійснення адміністративного провадження, а також щодо змісту своїх прав та обов`язків у межах адміністративного провадження, визначених законом;

2) брати участь в адміністративному провадженні особисто або через своїх представників;

3) ознайомлюватися з матеріалами справи (крім відомостей, що відповідно до закону віднесені до інформації з обмеженим доступом), робити з них витяги, копії тощо, у тому числі з використанням технічних засобів, під час здійснення та після завершення адміністративного провадження, отримувати інформацію про процедурні дії та процедурні рішення, вчинені (прийняті) під час здійснення адміністративного провадження;

4) бути заслуханими адміністративним органом з питань, що є предметом адміністративного провадження, до прийняття адміністративного акта, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес такого учасника;

5) отримувати та надавати документи, інші докази, що стосуються обставин справи;

6) бути поінформованими про дату, час і місце слухання у справі (в разі його проведення).

Статтею 32 Закону № 2073-IX врегульовано питання щодо алгоритму повідомлення особи про адміністративне провадження. Так, учасник адміністративного провадження, особа, яка сприяє розгляду справи, залучаються адміністративним органом для надання пояснень і для участі у процедурних діях шляхом вручення (направлення) запрошення.

Запрошення учасника адміністративного провадження, особи, яка сприяє розгляду справи, здійснюється не пізніше ніж за сім календарних днів до дня відповідної процедурної дії. Цей строк може бути зменшено у разі, якщо обставини вимагають прийняття рішення у найменший строк, про що у запрошенні надається обґрунтоване пояснення. Запрошення вручається особисто під підпис, надсилається поштовим відправленням або іншими засобами зв`язку (телефоном, електронною поштою тощо) за наявними у справі контактними даними, про що в матеріалах справи робиться відповідний запис.

У запрошенні зазначаються:

1) найменування та адреса адміністративного органу;

2) назва справи, статус та мета, з якою запрошується учасник адміністративного провадження, особа, яка сприяє розгляду справи;

3) дата, час і місце, куди запрошується учасник адміністративного провадження, особа, яка сприяє розгляду справи;

4) контактний номер телефону та адреса електронної пошти адміністративного органу, прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності) посадової особи адміністративного органу, яка розглядає справу;

5) інші відомості (за потреби).

Відсутність запрошеного належним чином учасника адміністративного провадження, особи, яка сприяє розгляду справи, не перешкоджає вчиненню процедурних дій, якщо це не впливає на належний розгляд справи.

Адміністративний орган повідомляє учасника адміністративного провадження, особу, яка має право брати участь в адміністративному провадженні, про початок здійснення адміністративного провадження, а також у випадках, передбачених цим Законом, - про процедурні рішення і процедурні дії в такому провадженні. Повідомлення надсилається невідкладно з дотриманням вимог, встановлених цією статтею для запрошення.

Учасник адміністративного провадження, особа, яка сприяє розгляду справи, отримують повідомлення особисто, крім випадків, якщо вони сповістили адміністративний орган про відповідне уповноваження свого представника на отримання повідомлень. У такому разі повідомлення має бути адресовано представнику та вважається таким, що надіслано учаснику адміністративного провадження, особі, яка сприяє розгляду справи, особисто. За наявності обґрунтованих причин повідомлення може надсилатися в інший строк (граничний строк), встановлений законом.

Поштове відправлення надсилається поштою (рекомендованим листом з повідомленням про вручення), за бажанням учасника адміністративного провадження, особи, яка сприяє розгляду справи, - кур`єром за додаткову плату, на адресу місця проживання (перебування), місцезнаходження відповідної особи або на іншу адресу, яку особа вказала для офіційного листування з нею.

Якщо час отримання запрошення, надісланого поштою чи електронною поштою, не зафіксовано, воно вважається отриманим особою на п`ятий день з дня відправлення, крім випадків, якщо є інформація, що запрошення не надійшло або надійшло пізніше. Якщо особа заявляє про неотримання запрошення, надісланого поштою чи електронною поштою, або про отримання запрошення пізніше ніж на п`ятий день з дня відправлення, на адміністративний орган покладається обов`язок доказування факту і часу отримання запрошення особою.

Так, Верховний Суд у постанові від 26.10.2023 у справі №160/17116/22 визначив необхідність дослідження факту проінформованості або непроінформованості суб`єкта господарювання про час і місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, та необхідність з`ясовування судами, чи мав позивач можливість захистити належним чином свої права та надати докази на спростування висновків акта перевірки.

Верховний Суд зазначає, що вказані обставини мають суттєве значення для правильного вирішення цього спору і без їх з`ясування неможливо підтвердити чи спростувати правомірність оскаржуваної постанови.

У постановах Верховного Суду у справах №813/3415/18 від 12.06.2019 та №482/9/17 від 30.01.2020 висловлено правову позицію щодо повідомлення особи про розгляд справи про застосування адміністративного штрафу.

Так, касаційний суд вказав, особі, до якої застосовується адміністративна санкція, повинно бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав - на участь в розгляді справи про адміністративне правопорушення, висловлення заперечень, надання доказів, захист тощо.

Законодавство (ст.ст. 17, 28, 32 Закону № 2073-IX) покладає обов`язок щодо своєчасного повідомлення особи про час та місце розгляду справи на уповноважену посадову особу. Зміст цього обов`язку не вичерпується надсиланням відповідного повідомлення, оскільки саме лише надсилання, без підтвердження можливості його отримання, не свідчить про належну поінформованість особи щодо дати, часу та місця розгляду справи, а отже робить це право недієвим.

Для інформування особи про час та місце розгляду справи можуть використовуватися різні способи: рекомендований лист, телеграма, телефакс, телефонограма, особисте вручення повідомлення особі чи її представникам. Множинність способів повідомлення дозволяє уповноваженій посадовій особі обрати один або декілька способів, які забезпечують поінформованість особи.

Верховний Суд дійшов висновку про те, що обов`язок уповноваженої посадової особи письмово повідомляти особу, що якої застосовується адміністративне стягнення не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за п`ять днів до дати розгляду справи.

Відповідно до частин 1, 5 - 5 ст. 75 Закону № 2073-IX Спосіб доведення адміністративного акта до відома особи визначається адміністративним органом відповідно до цього Закону, якщо інший спосіб не передбачений законом.

Доведення адміністративного акта до відома особи здійснюється шляхом:

1) вручення акта або надсилання його поштою (рекомендованим листом з повідомленням про вручення);

2) надсилання на адресу електронної пошти чи передачі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку;

3) публічного оголошення, оприлюднення згідно з вимогами законодавства;

4) усного повідомлення у випадках, передбачених законом.

Інформація про час та спосіб доведення адміністративного акта до відома особи фіксується адміністративним органом у матеріалах справи.

Якщо час отримання адміністративного акта, надісланого поштою, електронною поштою або переданого з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку, не зафіксовано, такий адміністративний акт вважається доведеним до відома особи на п`ятий календарний день з дня його надсилання адміністративним органом, крім випадків, якщо адміністративний акт не надійшов до особи або надійшов пізніше. Якщо особа заявляє про неотримання адміністративного акта або про отримання його пізніше ніж на п`ятий календарний день з дня відправлення, обов`язок доказування факту і часу доведення адміністративного акта до відома особи покладається на адміністративний орган.

Недоведення адміністративним органом адміністративного акта до відома особи в установленому порядку є підставою для продовження строку оскарження такого акта.

З огляду на наведено на підставі наявних матеріалів справи судом не встановлено порушення суб`єктом владних повноважень процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Під час розгляду справи судом встановлено факт порушення позивачем під час здійснення перевезення 03.06.2026 законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом. Доказів на спростування таких висновків позивачем суду не надано. Водночас, судом не становлено наявності порушень збоку суб`єкта владних повноважень під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Суд зазначає, що дотримання перевізником законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом є його безумовним обов`язком, порушення якого має своїм невідворотним наслідком застосування до такого платника, передбаченої законодавством, відповідальності.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності, через що правові підстави для скасування спірної постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу у адміністративного суду відсутні.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

З огляду на вищевикладене та враховуючи відсутність у водія на момент перевірки індивідуальної контрольної книжки водія та копії графіка змінності водіїв, суд приходить до висновку про порушення автомобільним перевізником законодавства про автомобільний транспорт, що в свою чергу є підставою для притягнення його до відповідальності на підставі абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Під час розгляду справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі "Голдер проти Сполученого Королівства", згідно з якою саме "небезпідставність" доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.

Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжена обов`язком довести «небезпідставність» своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази, зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.

В силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024 у справі №400/1217/23: 1) обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі; 2) позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності; 3) обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.; 4) посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Отже з урахуванням вимог статті 77 КАС України, позивач знехтував своїм процесуальним обов`язком доведення обставин, на яких ґрунтуються його вимоги у випадку заперечення проти встановленого факту порушення, при цьому відповідачем обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення виконано.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.09.2024 у справі №280/6832/23.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судових витрат.

Керуючись статтями 6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246, 262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області (69002, м. Запоріжжя, вул. Глісерна, 14 (69063, м. Запоріжжя, вул. Домаха, 8, ЄДРПОУ 39816845) про скасування постанови про накладення адміністративно-господарського штрафу - відмовити в повному обсязі.

Розподіл судових витрат не проводиться.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 14 жовтня 2026 року.

Суддя О.О. Артоуз