Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №280/8476/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 жовтня 2026 рокуСправа № 280/8476/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (46001, м. Тернопіль, Майдан Волі, 3, ЄДРПОУ 14035769), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

14 серпня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі – відповідач), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі- третя особа) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо незарахування до страхового стажу позивачки при призначені пенсії за віком періоду роботи: з 30 липня 1990 року по 15 серпня 1993 року; з 16 серпня 1993 року по 14 листопада 1993 року; з 15 листопада 1993 року по 17 липня 1995 року;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу позивачки для призначення пенсії за віком період роботи 30 липня 1990 року по 15 серпня 1993 року; з 16 серпня 1993 року по 14 листопада 1993 року; з 15 листопада 1993 року по 17 липня 1995 року, та здійснити у зв`язку із цим перерахунок пенсії, з дня її призначення.

Позовну заяву мотивовано тим, що позивачу 26.05.2026 призначено пенсію за віком. Однак, під час призначення пенсії до мого страхового стажу позивача ГУ ПФУ в Тернопільській області не зараховано період роботи: з 30.07.1990 по 15.08.1993, з 16.08.1993 по 14.11.1993 та з 15.11.1993 по 17.07.1995. Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивач звернулася з даним позовом до суду. Позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 19.08.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі, без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.

26 серпня 2026 року на адресу суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду в Тернопільській області на позовну заяву. Головне управління ПФУ в Тернопільській області не погоджується з позовними вимогами, вважає їх безпідставними. ОСОБА_1 звернулася повторно до органів Пенсійного фонду України із заявою щодо призначення пенсії за віком 26.05.2026. Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Тернопільській області. За результатами розгляду заяви ГУ ПФУ в Тернопільській області призначило пенсію за віком позивачу з 05.04.2026. Вік позивача на момент звернення до Пенсійного органу – 60 років 01 місяць 22 дні. Страховий стаж – 34 роки 07 місяців 29 днів. До страхового стажу позивача зараховано:- період роботи з 01.04.1991 по 31.03.1994 на підставі свідоцтва про народження дитини відповідно до пункту 11 Порядку №637 визначено, що час догляду непрацюючої матері до досягнення дитиною 3–х річного віку встановлюється на підставі, зокрема свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини – свідоцтва про смерть). Відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

01 вересня 2026 року на адресу суду надійшли пояснення третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Третя особа заперечує в повному обсязі проти задоволення позовних вимог та звертає увагу суду на те, що ГУ ПФУ в Запорізькій області не вчиняло жодних протиправних дій чи бездіяльності стосовно не призначення позивачці пенсії або ж не зарахування до її страхового стажу тих чи інших періодів її роботи та ніяким чином не порушило її права на пенсійне забезпечення. Відповідно до п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України №1058, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, у разі за зверненням за перерахунком надаються зокрема документи про навчання. Період роботи з 01.04.1991 по 31.03.1994 на підставі свідоцтва про народження дитини відповідно до пункту 11 Порядку №637 визначено, що час догляду непрацюючої матері до досягнення дитиною 3–х річного віку встановлюється на підставі, зокрема свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини – свідоцтва про смерть). Щодо вимог про зобов`язання відповідача зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи третя особа вважає, що суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. ГУ ПФУ в Запорізькій області просить відмовити у задоволенні позову.

Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 1 ст. 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Заводським РВ УМВС України в Запорізькій області 11.03.1997.

26 травня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду в Тернопільській області ОСОБА_1 з 05.04.2026 призначено пенсію за віком.

Відповідно до розрахунку Форма РС-право до страхового стажу ОСОБА_1 зараховано періоди: з 27.08.1983 по 29.08.1984, з 18.09.1984 по 25.08.1985, з 01.09.1985 по 30.06.1990 (навчання у вищих/середніх НЗ), 01.04.1991 по 31.03.1994 (догляд за дитиною до 3-х років), 29.01.1996 по 31.12.1997, з 01.01.1998 по 26.01.2002, з 25.02.2002 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.10.2007, з 01.11.2007 по 30.06.2008, з 01.07.2008 по 31.07.2008, з 01.08.2008 по 31.10.2009, з 01.11.2009 по 30.09.2011, з 01.10.2011 по 31.10.2011, з 01.11.2011 по 31.03.2013, з 01.04.2013 по 31.12.2016, з 01.01.2017 по 14.12.2018, з 27.12.2018 по 07.04.2019 (безробіття), з 08.04.2019 по 13.05.2019, з 16.05.2019 по 15.11.2019, з 02.12.2019 по 30.04.2026.

Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.

Вважаючи дії відповідача в частині не врахування під час обчислення стажу періодів роботи з 30.07.1990 по 15.08.1993, з 16.08.1993 по 14.11.1993 та з 15.11.1993 по 17.07.1995 протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд, оцінивши повідомлені учасниками справи обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі – Закон №1058-IV, тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі – Закон № 1788-XII, тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі – Порядок № 637, тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (далі – Порядок № 22-1, тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-ІV, пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до статті 11 Закону №1058-IV, загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають в т.ч.: громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об`єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру; фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно до статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

У відповідності до ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону № 1788-ХІІ, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Досліджуючи матеріали справи, судом встановлено, що трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 від 01.09.1983 щодо спірного періоду містить наступні записи:

…№ 7 від 30.07.1990 – зарахована на посаду провізора – технолога в рецептурно-виробничій відділ Центральної міської аптеки № 240 м. Євпаторії;

№ 8 від 16.08.1993 – звільнена в порядку переведення в аптеку «Віта» ;

№ 9 від 16.08.1993 – прийнята на посаду провізора – технолога аптеки «Віта» м. Євпаторія в порядку переведення з ЦМА № 240;

№ 10 від 15.11.1993 – звільнена за ст. 36 п. 5 КЗпП України в порядку переведення в аптеку «Тівітас»;

№ 11 від 15.11.1993 - прийнята на посаду провізора – технолога аптеки «Тівітас» м. Євпаторія в порядку переведення з аптеки «Віта»;

№ 12 від 13.09.1994 - звільнена за ст. 36 п. 5 КЗпП України в порядку переведення в аптеку 240;

№ 13 від 13.09.1994 - зарахована на посаду провізора – технолога Центральної міської аптеки № 240 м. Євпаторії в порядку переведення з аптеки «Тівітас»;

№ 14 від 17.07.1995 - звільнена за сімейними обставинами у зв`язку зі зміною місця проживання…

Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018, справа № 275/615/17.

Окрім того, суд наголошує на тому, що відповідачем в супереч положенням ст. 77 КАС України не виконано обов`язку та не доведено підстав для незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 30.07.1990 по 15.08.1993, з 16.08.1993 по 14.11.1993 та з 15.11.1993 по 17.07.1995 та правомірності своїх дій в цій частині.

Рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Однак, як встановлено в ході судового розгляду справи відповідачем зазначених вище принципів при прийнятті оскаржуваного рішення, дотримано не було, та обрано найбільш несприятливий для позивача спосіб вирішення ситуації – відмовлено у зарахуванні стажу.

Європейський суд з прав людини у справі «Рисовський проти України» (пункти 70-71) зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, пункт 120; «Онер`їлдіз проти Туреччини», заява № 48939/99, пункт 128; «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», заява № 21151/04, пункт 72; «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05, пункт 51). У цій же справі також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58).

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74)

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», пункт 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії», заява № 32457/05, пункт 40, від 13.12.2007, та у справі «Трґо проти Хорватії», заява № 35298/04, пункт 67, від 11.06.2009).

З огляду на наявність в трудовій книжці позивача необхідних відомостей про періоди трудової діяльності позивача, на переконання суду відповідач не мав підставі для не зарахування відповідних періодів до страхового стажу позивача.

Оцінюючи викладені обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку про невідповідність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в частині незарахування до страхового стажу позивачки при призначені пенсії за віком періодів роботи: з 30.07.1990 по 15.08.1993, з 16.08.1993 по 14.11.1993 та з 15.11.1993 по 17.07.1995, а отже такі дії є протиправними.

Щодо обраного позивачем способу захисту прав суд встановив наступне.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Разом з цим, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 КАС України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Такий спосіб захисту, як зобов`язання прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку Форма РС-право до страхового стажу ОСОБА_1 зараховано періоди: з 27.08.1983 по 29.08.1984, з 18.09.1984 по 25.08.1985, з 01.09.1985 по 30.06.1990 (навчання у вищих/середніх НЗ), 01.04.1991 по 31.03.1994 (догляд за дитиною до 3-х років), 29.01.1996 по 31.12.1997, з 01.01.1998 по 26.01.2002, з 25.02.2002 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.10.2007, з 01.11.2007 по 30.06.2008, з 01.07.2008 по 31.07.2008, з 01.08.2008 по 31.10.2009, з 01.11.2009 по 30.09.2011, з 01.10.2011 по 31.10.2011, з 01.11.2011 по 31.03.2013, з 01.04.2013 по 31.12.2016, з 01.01.2017 по 14.12.2018, з 27.12.2018 по 07.04.2019 (безробіття), з 08.04.2019 по 13.05.2019, з 16.05.2019 по 15.11.2019, з 02.12.2019 по 30.04.2026.

Відтак, оскільки період з 01.04.1991 по 31.03.1994 вже врахований відповідачем до страхового стажу позивача на підставі свідоцтва про народження ОСОБА_2 від 27.03.1998 серії НОМЕР_4 , а діючим законодавством не передбачено подвійне зарахування одного і того ж періоду роботи суд не вбачає підстав для зарахування періоду з 01.04.1991 по 31.03.1994 до страхового стажу ОСОБА_1 .

Як наслідок, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача буде зобов`язання відповідача Головного управління Пенсійного фонду в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 для призначення пенсії за віком періодів роботи з 30.07.1990 по 01.04.1991 та з 31.03.1994 по 17.07.1995.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача провести перерахунок пенсії з дня її призначення суд вважає за необхідне відмовити у її задоволенні

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закон № 1058-ІV виплата пенсії здійснюється органом Пенсійного фонду за місцем проживання пенсіонера, а отже відповідач не наділений повноваженнями щодо перерахування та виплати позивачу пенсії.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В свою чергу, відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене і обсяг задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єктів владних повноважень, якими прийнято протиправні рішення - Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області 1 331,20 грн.

Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (46001, м. Тернопіль, Майдан Волі, 3, ЄДРПОУ 14035769), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо незарахування до страхового стажу позивачки ОСОБА_1 при призначені пенсії за віком періоду роботи: з 30.07.1990 по 15.08.1993, з 16.08.1993 по 14.11.1993 та з 15.11.1993 по 17.07.1995.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 для призначення пенсії за віком періодів роботи з 30.07.1990 по 01.04.1991 та з 31.03.1994 по 17.07.1995.

В задоволенні решти вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 1 331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 14 жовтня 2026 року.

Суддя О.О. Артоуз