Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №260/5676/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

07 жовтня 2026 рокум. Ужгород№ 260/5676/26

15:33год

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Скраль Т.В.

при секретарі Колушкіна Ю.В.,

за участю сторін:

позивач: ОСОБА_1 - не з`явилася,

представник позивача: адвокат Біловар Богдан Юрійович,

відповідач: Закарпатська митниця - представник Басараб Андреа Сергіївна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), в особі уповноваженого представника Біловара Богдана Юрійовича (89601, Закарпатська обл., м. Мукачево, вул. Духновича, буд. 91А, РНОКПП НОМЕР_2 ) до Закарпатської митниці (88006, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Собранецька, 20, код ЄДРПОУ 43985560) про визнання протиправними та скасування податкових - повідомлень рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до статті 243 частини 3 КАС України 07 жовтня 2026 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі складено 12 жовтня 2026 року.

07 серпня 2026 року ОСОБА_2 , через уповноваженого представника Біловара Богдана Юрійовича звернулася з позовом до Закарпатської митниці, якою просить: 1) визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.03.2026 р. №UA305000202684 Закарпатської митниці; 2) визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.03.2026 р. №UA305000202685 Закарпатської митниці.

12 серпня 2026 року ухвалою суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

1. Позиції сторін.

Позовні вимоги мотивовані тим, що сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару. Таким чином, наявність сертифікату з перевезення товару EUR.1 є обов`язковою та визначальною умовою для застосування преференційного режиму вільної торгівлі до ввезеного позивачем товару. Враховуючи вказане, поданий сертифікат про походження товару EUR.1 від 22.06.2023 №D0442182, є документом, який підтверджує країну походження товару. На підставі вказаного сертифікату митний орган визначив країну походження товару, що у свою чергу вплинуло на нарахування відповідних митних платежів під час митного оформлення товарів. Обов`язок вжити всі належні заходи для перевірки статусу походження товарів, забезпечити правильне заповнення бланків сертифікату з перевезення товару EUR.1 покладено на митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1. Разом з цим, сертифікат про походження товару EUR.1 від 22.06.2023 №D0442182- виданий митним органом країни експорту, відповідно до процедури, яка підтверджує його походження. Звертають увагу на те, що на жодній стадії подачі та оформлення сертифікат не було визнано недійсними або відкликаними. Аналізуючи вищевказані норми права Позивачем дотримано всю процедуру перевірки статусу походження товарів, подано всі необхідні докази для застосування преференційного режиму вільної торгівлі до ввезеного товару. В свою чергу, жодних порушень при здійсненні зазначених дій Відповідачем виявлено не було, що підтверджується відсутністю надсилання до Позивача запитів із необхідністю надання уточнюючих документів або додаткових доказів. Таким чином, Позивачем подано до Закарпатської митниці під час митного оформлення, достовірні відомості про визначення митної вартості товару, до яких з боку митного органу не було жодних зауважень. Також дотримано умови режиму вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом та правомірно застосовано тарифну преференцію за імпортованим товаром з країни Європейського Союзу, що підтверджується сертифікатом про походження EUR.1, на підставі якого митний орган України здійснив митне оформлення товару. Відповіддю №7.7-1/15-03/8.19/6101 від 23.06.2026 встановлено, що Закарпатська митниця не володіє оригіналами листів Держмитслужби від 06.09.2024 №15/15-03-01/7/4731 «Про результати перевірки доказів походження» та Уповноваженого органу Угорщини від 28.08.2024 №1702342616, які є єдиним доказом, на основі якого було прийнято рішення про неможливість підтвердження преференційне походження товару, зазначеного у сертифікаті EUR.1 від 22.06.2023 №D0442182. Враховуючи вказане, у Відповідача відсутні докази, які б підтвердили заявлені правопорушення вчинені Позивачем. З урахуванням наведених норм чинного законодавства України вказуємо, що нараховані податкові зобов`язання та штрафні санкції з ввізного мита на транспортні засоби та шини до них у розмірі 50929,33 грн та податкові зобов`язання та штрафні санкцій з податку на додану вартість з ввезених на територію України товарів фізичними особами у розмірі 10185,87 грн є абсолютно незаконними.

24 серпня 2026 року представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просять у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування зазначають, що позивачем ввозились товари з поданням, в якості підстави для застосування преференційної ставки ввізного мита, сертифікатів з перевезення (походження) товарів форми EUR.1 за вказаною митною декларацією (МД) від 26.06.2023 №23UA305160021110U5 з поданням до митного оформлення сертифіката з перевезення (походження) товару форми EUR.1 від 22.06.2023 №D0442182, із застосуванням преференційної ставки ввізного мита (2,7 %). Експортер/продавець товару – угорська фірма «Hungarian Ma-Car-On Kft» (8900, Zalaegerszeg, Irinyi Janos utca 1/A, Hungary). З урахуванням отриманої інформації від уповноважених митних органів Угорщини, перевіркою встановлено безпідставне застосування позивачем пільги передбаченою Угодою, та відповідно відсутність підстав для преференційного оподаткування ввезених товарів при здійсненні їх митного оформлення в Україні за зниженим (тарифна преференція) рівнем ставок ввізного мита за преференцією « 410». Зазначене не підтвердження преференційного походження товарів в контексті Угоди, стало підставою для визначення податкового зобов`язання на загальну суму 61115,20 грн, у тому числі: 50929,33 грн ввізного мита; 10185,87 грн податку на додану вартість.

24 серпня 2026 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначає, що з поданих відповідачем перекладів, абсолютно не вказано інформацію щодо перекладача, у зв`язку з чим неможливо встановити особу перекладача та його рівень володіння зазначеними мовами, знання яких необхідне для письмового перекладу на українську мову. Разом з цим, лише засвідчено правильність перекладу тексту начальником відділу іноперекладів Закарпатської торгово-промислової палати, без будь-якого документального підтвердження рівня знань та права на офіційне здійснення перекладів. Також вказують, що дане засвідчення правильності перекладу було виконане – 11.08.2026 р., а самі податкові повідомлення-рішення від 13.03.2026 р., у зв`язку з чим правильність висновків Відповідача неможливо підтвердити, адже переклад документів був виконаний пізніше, ніж прийняті податкові повідомлення-рішення. Таким чином, Відповідачем під час перевірки було використано інформацію, викладену у зазначених листах, які не можуть бути належними та допустимими доказами порушення позивачем вимог митного законодавства, у зв`язку з чим контролюючий орган при проведенні перевірки та при прийнятті оскаржуваних рішень діяв з порушенням чинних норм законодавства України.

Під час розгляду справи по суті уповноважений представник позивача позов підтримав повністю, просив суд його задовольнити з мотивів, що у ньому наведені.

Представник відповідача в судовому засіданні, проти задоволення позову заперечила та просила суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

2. Обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що 28 серпня 2024 року Національна Податкова та Митна адміністрація повідомила листом Державну митну службу України, що статус походження товарів, зазначених у сертифікатах перевезення EUR.1 № D 0389580, D 0389581, D 0417360, D 0417392, D 0402142, D 0402143, D 0426773, D 0426847, D 0438156, D 0443887, D 0442182, D 0443393, D 0436370, D 0437983, D0477356, D 0477407, D 0477408, не може бути перевірений апостеріори, оскільки експортер не надав необхідні підтверджуючі документи. Товари, на які поширюються ці документи, не можуть вважатися товарами походження у розумінні відповідних положень щодо товарів походження, (а.с. 69).

06 вересня 2024 року Державна митна служба листом № 15/15-03/7/4731 надіслала Закарпатській митниці для вжиття заходів лист митної служби України від 28 серпня 2024 року, яким не підтверджено преференційне походження товарів, (а.с. 68).

16 січня 2026 року наказом Закарпатської митниці № 34 «Про проведення документальної невиїзної перевірки дотримання ОСОБА_1 вимог законодавства України з питань митної справи» наказано провести документальну невиїзну перевірку дотримання громадянкою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) вимог законодавства України з питань митної справи в частині обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування, застосування знижених ставок ввізного мита, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів за митною декларацією типу ІМ 40 ДЕ від 26.06.2023 № 23UA305160021110U5, тривалістю 7 робочих днів з 30 січня 2026 року у приміщенні Закарпатської митниці за адресою: м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. 220, каб. 8, (а.с. 64).

17 лютого 2026 року за результатами перевірки складено акт № 0032/26/7.7-19/3296804348, (а.с. 70-78).

Документальною невиїзною перевіркою встановлено порушення ОСОБА_1 :

1. пункту 1 статті 15 Доповнення І до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, ратифікованої Законом України від 08 листопада 2017 року № 2187-VIII, частини першої статті 257 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті ввізного мита за митною декларацією типу ІМ 40 ДЕ від 26.06.2023 № 23UA305160021110U5, на загальну суму 50 929,33 гривень;

2. пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість за митною декларацією типу ІМ 40 ДЕ від 26.06.2023 № 23UA30516002111005, на загальну суму 10 185,87 гривень.

13 березня 2026 року, на підставі акту від 17 лютого 2026 року № 0032/26/7.7-19/3296804348, Закарпатською митницею Держмитслужби прийнято податкові повідомлення рішення:

- № UA305000202685, яким збільшили ОСОБА_1 суму грошового зобов`язання за платежем 14070100 у розмірі 10 185,87 грн та накладено штрафні санкції у розмірі 1 018,59 грн, (а.с. 84-85);

- № UA305000202684, яким збільшила ОСОБА_1 суму грошового зобов`язання за платежем 15010500 у розмірі 50 929,33 грн, (а.с. 82-83).

Не погодившись із податковими повідомленнями - рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з пунктом 190.1 статті 190 Податкового кодексу України базою оподаткування податком на додану вартість для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.

Отже, сума податку на додану вартість залежить від розміру мита, що підлягає сплаті та включається до ціни товару.

Частиною 1 статті 270 Митного кодексу України (далі - МК України) передбачено, що правила оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, митом, крім особливих видів мита, встановлюються цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 276 МК України визначає, що платниками мита є: 1) особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом; 2) особа, на адресу якої надходять товари, що переміщуються (пересилаються) у міжнародних поштових або експрес-відправленнях, несупроводжуваному багажі, вантажних відправленнях; 3) особа, на яку покладається обов`язок дотримання вимог митних режимів, які передбачають звільнення від оподаткування митом, у разі порушення таких вимог; 4) особа, яка використовує товари, митне оформлення яких було здійснено з умовним звільненням від оподаткування, не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям такого звільнення згідно з цим Кодексом, іншими законами України, а також будь-які інші особи, які безпідставно використовують звільнення від оподаткування митом (податкову пільгу); 5) особа, яка реалізує або передає у володіння, користування чи розпорядження товари, що були випущені у вільний обіг на митній території України із звільненням від оподаткування митними платежами, до закінчення строку, визначеного законом; 6) особа, яка реалізує товари, транспортні засоби відповідно до статті 243 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 277 МК України об`єктами оподаткування митом є: 1) товари, митна вартість яких перевищує еквівалент 150 євро, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі митної території України підприємствами; 2) товари, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню митними платежами відповідно до розділу XII цього Кодексу, а також розділів V та VI Податкового кодексу України; 3) товари, транспортні засоби, що реалізуються відповідно до статті 243 цього Кодексу.

Отже, аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що платники податків, визначені статтею 272 МК України, при ввезені відповідного товару (який є об`єктом оподаткування відповідно до частини першої статі 277 Кодексу) на митну територію України зобов`язані сплачувати ввізне мито.

Частиною першою статті 280 МК України передбачено, що в Україні застосовуються такі види ставок мита: 1) адвалорна - у відсотках до встановленої статтею 279 цього Кодексу бази оподаткування; 2) специфічна - у грошовому розмірі на одиницю бази оподаткування, встановлену статтею 279 цього Кодексу; 3) комбінована, що складається з адвалорної та специфічної ставок мита.

Відповідно до частин 3-4 статті 280 МК України ставки мита, крім сезонного та особливих видів мита, встановлюються виключно законами України з питань оподаткування. Ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України.

Згідно з частиною п`ятою статті 280 МК України ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом.

До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Статтею 344-1 МК України, визначено, що пост-митний контроль здійснюється шляхом проведення: доперевірочного аналізу митних декларацій, митне оформлення яких завершено; документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

Згідно з частинами 1-3 статті 36 МК України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі.

Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.

Під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару.

Відповідно до частини шостої статті 36 МК України особливості визначення країни походження товару, що ввозиться з територій спеціальних (вільних) економічних зон, розташованих на території України, встановлюються законом.

Статтею 41 МК України передбачено, що документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару або засвідчена декларація про походження товару, або декларація про походження товару, або сертифікат про регіональне найменування товару. Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом цієї країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару. У разі втрати сертифіката приймається його офіційно завірений дублікат. Засвідчена декларація про походження товару - це декларація про походження товару, засвідчена державною організацією або компетентним органом, наділеним відповідними повноваженнями. Декларація про походження товару - це письмова заява про країну походження товару, зроблена у зв`язку з вивезенням товару виробником, продавцем, експортером (постачальником) або іншою компетентною особою на комерційному рахунку чи будь-якому іншому документі, що стосується товару. Сертифікат про регіональне найменування товару - це документ, який підтверджує, що товари відповідають визначенню, характерному для відповідного регіону країни, виданий компетентним органом відповідно до законодавства країни вивезення товару. У разі якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або митним органом встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені в документах, декларант має право надати митному органу для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості. Додатковими відомостями про країну походження товару є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках-експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару.

Стаття 42 МК України визначає порядок підтвердження країни походження товару.

Згідно з статтею 42 МК України у разі переміщення товару через митний кордон України країна походження товару обов`язково заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення в митній декларації назви країни походження товару та відомостей про сертифікат про походження товару:

1) на товари, до яких залежно від їх країни походження застосовуються кількісні обмеження (квоти) або заходи, вжиті органами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в межах повноважень, визначених законами України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту», «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну», «Про зовнішньоекономічну діяльність»;

2) якщо митним органом встановлено, що товар походить з країни, товари якої заборонені до переміщення через митний кордон України згідно із законодавством України;

3) якщо для цілей визначення країни походження товару це передбачено законами України та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Документи, які підтверджують країну походження товару, не вимагаються в разі, якщо:

1) товари, що переміщуються через митний кордон України, не підлягають письмовому декларуванню відповідно до цього Кодексу;

2) товари ввозяться громадянами;

3) товари ввозяться на митну територію України в режимі тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування;

4) товари переміщуються митною територією України в режимі транзиту;

5) це передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

6) через митний кордон України переміщуються зразки флори, фауни, ґрунтів, каміння тощо для наукових досліджень, відібрані на об`єктах України, розташованих у полярних регіонах або на островах у нейтральних водах Світового океану, що становлять науковий інтерес для України.

Відповідно до частини другої статті 43 МК України у разі виникнення сумнівів щодо дійсності документів про походження товару та/або правильності відомостей, що в них містяться, зокрема щодо відомостей про країну походження товару, митний орган може перевірити факт видачі сертифіката та/або його зміст на веб-сайті компетентного органу (організації), що видав сертифікат, або звернутися у паперовій або електронній формі до такого компетентного органу (організації) із запитом про проведення перевірки автентичності документа про походження товару та відповідності походження товару правилам походження, встановленим цим Кодексом.

Законом України «Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною ( далі- Угода про асоціацію), з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони» від 16 вересня 2014 року № 1678 VII ратифіковано Угоду про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони.

Відповідно до пункту 1 статті 29 Угоди про асоціацію кожна Сторона зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до графіків, встановлених у додатку I-A до цієї Угоди. На виконання цієї Угоди, листом Державної митної служби України «Про графiки зниження ввiзних та вивiзних (експортних) мит» № 15-03/1245 від 26.12.2022 року передбачено ставки ввiзного мита вiдповiдно до Угоди мiж Україною та ЄС на 2023 рік, зокрема, для товарів з кодом УКТ ЗЕД 8703 60 90 10 у розмірі « 2,7» відсотків

Відповідно до статті 2 розділу ІІ “Визначення концепції «походження товарів» Протоколу І до Угоди про асоціацію, з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу : (a) товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу; (b) товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Частиною першою статті 16 розділу V «Підтвердження походження» Протоколу 1 до Угоди про асоціацію, встановлено, що товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: (a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, декларація, що надалі іменуватиметься «декларацією інвойс», надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.

Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлена статтею 17 розділу V «Підтвердження походження» Протоколу 1 до Угоди про асоціацію.

Згідно з положеннями цієї статті сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником. Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку III. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.

Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.

Таким чином, наявність сертифікату з перевезення товару EUR.1 є обов`язковою та визначальною умовою для застосування преференційного режиму вільної торгівлі до ввезеного позивачем товару.

Статтею 33 Протоколу 1 до Угоди про асоціацію регулюються питання щодо перевірки підтверджень походження. Так, пунктом 1 цієї статті встановлено, що подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.

З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку (пункт 2 статті 33 Протоколу 1 до Угоди про асоціацію).

Перевірка має бути здійснена митними органами країни експорту. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними (пункт 3 статті 33 Протоколу 1 до Угоди про асоціацію).

Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути повідомлені про її результати якомога раніше. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та, чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України й відповідають іншим вимогам цього Протоколу (пункт 5 статті 33 Протоколу 1 до Угоди про асоціацію).

Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції (пункт 6 статті 33 Протоколу 1 до Угоди про асоціацію).

Згідно з пунктом 54.4 статті 54 Податкового кодексу України у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з наявністю відповіді компетентного органу, що видав документ, або компетентної організації країни, зазначеної як країна походження товару, щодо проведення перевірки документів про походження товару.

Відповідно до матеріалів справи позивач на підставі митної декларації типу ІМ 40 ДЕ від 26 червня 2023 року 23UA305160021110U5 ввіз на митну територію України: « 1.Легковий автомобіль, марка: VOLKSWAGEN, модель: ARTEON, ідентифікаційний номер кузова: НОМЕР_3 , тип двигуна: дизель, номер двигуна: НОМЕР_4 , робочий об`єм циліндрів двигуна: 1968 см3, потужність двигуна: 110 кВт, такий, що був у використанні, календарний рік виготовлення: 2018, модельний рік виготовлення: 2018, колісна формула: 2х4, тип кузова: хетчбек, категорія: М1, колір: чорний».

Країна походження: «EU», за кодом УКТ ЗЕД 87033290, із застосуванням ставок ввізного мита (2,7%), (а.с. 66).

Для підтвердження преференційного походження товару до митного оформлення надано сертифікат з перевезення товарів EUR.1 № D 0442182, виданий митними органами Угорщини, (а.с. 67).

Для проведення перевірки сертифікатів з перевезення товару EUR.1, виданих уповноваженим органом Угорщини, Закарпатська митниця звернулась до Державної митної служби, з метою перевірки статусу походження товарів, оформлених із застосуванням тарифних преференцій.

Так, 28 серпня 2024 року Національна Податкова та Митна адміністрація повідомила листом Державну митну службу України, що статус походження товарів, зазначених у сертифікатах перевезення EUR.1 № D 0389580, D 0389581, D 0417360, D 0417392, D 0402142, D 0402143, D 0426773, D 0426847, D 0438156, D 0443887, D 0442182, D 0443393, D 0436370, D 0437983, D0477356, D 0477407, D 0477408, не може бути перевірений апостеріори, оскільки експортер не надав необхідні підтверджуючі документи. Товари, на які поширюються ці документи, не можуть вважатися товарами походження у розумінні відповідних положень щодо товарів походження, (а.с. 69).

06 вересня 2024 року Державна митна служба листом № 15/15-03/7/4731 надіслала Закарпатській митниці для вжиття заходів лист митної служби України від 28 серпня 2024 року, яким не підтверджено преференційне походження товарів, (а.с. 68).

Отже, уповноваженим органом Угорщини повідомлено Державну митну службу України, що статус походження товарів, зазначених у сертифікаті переміщення EUR.1 № D 0442182, не може бути підтверджено постфактум, оскільки необхідні підтверджуючі документи не були надані експортером. Товари, на які поширюється цей документ, не можуть вважатися товарами за походженням, у розумінні відповідних положень щодо статусу походження товарів. Крім того, звертають увагу, що надана інформація має використовуватися виключно з метою перевірки походження відповідно до Регіональної конвенції Пан-Євро-Середземноморських преференційних правил.

Відповідно до частини 1 статті 351 МК України предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.

Пунктом 2 частини 2 цієї норми передбачено, що документальна невиїзна перевірка проводиться у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про не підтвердження дотримання критеріїв походження або автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України

Отже, приписами статті 33 Протоколу І Угоди та вимогами статті 345, 351 МК України, визначено законодавче право суб`єкта владних повноважень адміністративного розсуду при вчиненні дій чи прийнятті рішення. В даному випадку суд виходить із суті самого права, де держава через контролюючий (митний) орган переслідує законні цілі державної політики, в тому числі щодо сприяння торгівлі, безпеці і запобіганню шахрайству, а також збалансованому підходу до них.

Крім того, стаття 32 Протоколу 1 визначає, що метою забезпечення правильного застосування цього Протоколу Європейський Союз і Україна повинні допомагати один одному через компетентні митні адміністрації у перевірці достовірності сертифікатів з перевезення товару EUR.1 або декларацій інвойс та правильності інформації, що міститься в цих документів.

З огляду на викладене, суд погоджується з доводами відповідача про те, що оскільки експортером не підтверджено преференційне походження товару, вказаного у сертифікаті відповідно до Угоди, то відповідно товар не може вважатися таким, що походить з Європейського Союзу та не підлягає митному оформленню із застосуванням преференційної ставки ввізного мита.

У даному випадку формальна наявність сертифікату походження товару, за видачу якого несе відповідальність експортер, не є достатньою підставою для висновку про вчинення позивачем всіх залежних від нього дій для отримання спірних преференцій. Діючи добросовісно та застосовуючи пільгові тарифи, позивач мав безсумнівно переконатися, що поставлений ним товар дійсно є товаром відповідного походження згідно з положеннями вищезазначеної Угоди, а не покладатися лише на відповідальність експортера за видачу відповідного сертифікату.

У спірних правовідносинах обов`язок з декларування, визначення і сплати мита та податку має саме позивач, а тому саме він, а не продавець товару, несе відповідальність за повноту виконання цього обов`язку.

Отже, оскільки відомості про опис товару, країну походження, код преференції та відомості про нарахування митних платежів заповнюються у митній декларації декларантом самостійно, то з моменту прийняття митної декларації до митного оформлення саме декларант несе юридичну відповідальність за недостовірність таких відомостей.

Враховуючи вищезазначене, так як позивачем самостійно у митній декларації зазначено код пільги « 410» (звільнення від сплати митних платежів при ввезенні товарів на митну територію України), водночас, сертифікатом з перевезення товару EUR.1 № D 0442182, країна походження товару не підтверджена, як наслідок, суд вважає, що позивач не має права на застосування преференційного режиму і повинен при митному оформленні сплатити митні платежі у повному обсязі.

Щодо твердження представника позивача, що кримінальних проваджень не існує ні в Україні ні в Угорщині, сертифікат не скасований, а відповідно є чинним, то на такі доводи суд вважає необхідним вказати, що спірні правовідносини виникли у зав`язку із наявністю відповіді компетентного органу, зазначеної як країни походження товару, що провів перевірку документів походження товару та за наслідками постмитного контролю не підтверджено походження товару.

При цьому, доводи представника позивача, що компанія-виробник увезеного транспортного засобу знаходиться на території Європейського Союзу, вказане свідчить, що він був вироблений на території Європейського Союзу - є недостатніми, оскільки, товари мають бути не лише вироблені на території Європейського Союзу, а й вироблені з матеріалів, що вироблені у Європейському Союзі. Саме тому, компанія-експортер, зазначивши декларативно в інвойсі про походження товарів з території Європейського Союзу повинна у подальшому в ході перевірки документально підтвердити походження вказаних товарів, в тому числі й обставини, що матеріали, використані при виготовленні товару, також здебільшого походять з Європейського Союзу. У спірних правовідносинах компанія-експортер не змогла підтвердити походження товару. Саме з цієї причини у вищевказаному листі відповіді уповноваженого органу країни-експортера зазначено, що інвойс є, але не пройшов перевірку, бо експортер не надав підтверджуючі документи, що не може застосовуватися для отримання товарами преференційного режиму.

Експортер, який подає заяву про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу (пункт 3 статті 17 Протоколу І до Угоди).

Крім того, в постанові Верховного Суду від 11.02.2026 у справі №380/25552/24 зазначено, що якщо експортер не надав достатніх доказів походження, то цього може бути достатньо для відмови у преференції.

Отже, Закарпатською митницею правомірно прийнято спірні податкові повідомлення-рішення про донарахування ОСОБА_1 грошових зобов`язань зі сплати ввізного мита і податку на додану вартість.

Суд також зазначає, що решта доводів позовної заяви не мають визначального впливу на правильне вирішення судом позовних вимог у спірних правовідносинах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно з частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду викладене, наявні правові підстави для відмови у задоволенні позовних вимог з мотивів, що зазначені у рішенні суду.

Згідно приписів статті 139 КАС України у випадку прийняття рішення про відмову у задоволенні позовних вимог питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 9, 14, 90, 139, 242-246, 255 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Закарпатської митниці про визнання протиправними та скасування податкових - повідомлень рішень - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяТ.В.Скраль