Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №240/27074/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Житомир справа № 240/27074/26

категорія 112030700

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

установив:

У серпні 2026 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася у суд із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, В/ч НОМЕР_1 ), у якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення від 22 травня 2025 року №2084/4/9/1467 про відмову цивільній дружині никлого безвісті військовослужбовця ОСОБА_2 , у виплаті його грошового забезпечення їх включенням до складу грошового забезпечення посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер) та премії, а також додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям пі час воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168 та зобов`язання нарахувати та виплачувати грошове забезпечення військового ОСОБА_2 у зв`язку із його зникненням безвісті із включенням до складу грошового забезпечення посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер) та премії, а також додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям пі час воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168, розмір якої збільшується до 100000 гривень, з розрахунку на місяць пропорційно часу участі у діях і заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, на картковий рахунок ОСОБА_1 , цивільній дружині зниклого безвісті ОСОБА_2 .

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що як цивільна дружина зниклого безвісті військовослужбовця має прав на отримання його грошового забезпечення. Однак відповідач протиправно, на переконання позивача, відмовив у проведенні нарахування та виплати відповідних коштів.

Ухвалою суду від 10 серпня 2026 позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.

28 серпня 2026 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що чинне законодавство не ставить право на отримання зазначеного грошового забезпечення у залежність виключно від встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Навпаки, для цілей виплати грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця закон прямо визначає отримувача як дружину (чоловіка). Відповідач не заперечує встановленого судом факту спільного проживання позивача та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Однак саме по собі встановлення такого факту не означає автоматичного набуття позивачем статусу дружини військовослужбовця для цілей застосування частини 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884. Факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та факт перебування особи у зареєстрованому шлюбі є різними юридичними фактами. На момент зникнення ОСОБА_2 - 09 липня 2024 року - позивач не перебувала з ним у зареєстрованому шлюбі. Відповідно, Військова частина НОМЕР_1 не має правових підстав прирівнювати позивача до особи, яка є дружиною військовослужбовця у розумінні спеціального законодавства про виплату грошового забезпечення військовослужбовців, які зникли безвісти.

У період з 28 вересня по 12 жовтня 2026 року головуюча суддя перебувала у відпустці.

На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення осіб (у письмовому провадженні).

Суд установив, що позивач та ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) перебували у зареєстровані шлюбі, який було розірвано 29 травня 2012 року.

Рішенням Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 29 травня 2025 року за результатами розгляду справи №285/1331/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, позов задоволено. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу з листопада 2013 року по липень 2024 року.

З лютого 2022 року ОСОБА_2 був мобілізований до лав Збройних сил України та станом на липень 2024 року проходить військову службу у В/ч НОМЕР_1 .

13 липня 2024 року ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) направив сестрі ОСОБА_2 сповіщення сім`ї №104 про те, що він зник безвісті 09 липня 2024 року під час виконання службових обов`язків внаслідок скиду з дрона біля н.п. Новоолександрівка, Покровського району Донецької області.

Уважаючи, що має право на виплату грошового забезпечення зниклого безвісті військовослужбовця ОСОБА_2 як цивільна дружина, ОСОБА_1 звернулася з відповідною заявою.

Відповідач листом від 10 вересня 2025 року на звернення позивача та запит ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомив про відсутність підстав для виплати позивачу грошового забезпечення військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 , старшого солдата ОСОБА_2 , так як така виплата особі, з якою військовослужбовець проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу не передбачена.

04 жовтня 2025 року листом №2084/2400/4/9/1533 відповідач повторно відмовив позивачу у проведенні нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_2 .

Уважаючи таке рішення протиправним, ОСОБА_1 звернулася з відповідним позовом до суду.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25березня 2026 року у справі №240/26985/25 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення В/ч НОМЕР_1 про відмову у виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , який вважається зниклим безвісті за особливих обставин, яке оформлено у вигляді листа від 04 жовтня 2025 року, та зобов`язано В/ч НОМЕР_1 повторно розглянути звернення ОСОБА_1 про виплату грошового забезпечення військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , який вважається зниклим безвісті за особливих обставин, у повній відповідності до вимог Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884 та з урахуванням висновків суду.

Як зазначено у мотивувальній частині названого рішення, в ході дослідження судом оскаржуваного рішення про відмову у виплаті позивачу грошового забезпечення військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , який вважається зниклим безвісті за особливих обставин, яке оформлено у вигляді листа від 04 жовтня 2025 року, встановлено, що таке рішення не містить конкретної підстави, передбаченої пунктом 5 Постанови №884, для його прийняття.

Більш того, у вказаному рішенні - листі відповідача відсутні обґрунтування щодо врахування чи не врахування відповідачем рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 29 травня 2025 року, яким встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю, як чоловік та жінка, без реєстрації шлюбу з листопада 2013 року до липня 2024 року.

На виконання рішення суду відповідач листом від 22 травня 2025 року №2084/2400/4/1467 повідомив, що враховуючи те, що ОСОБА_2 не складав особистого розпорядження на випадок полону (зникнення безвісти) - відмовляє ОСОБА_1 , як особі,. З якою військовослужбовець проживав однією сім`єю, як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу, щодо отримання частки щомісячного грошового забезпечення зниклого безвісти на підставі абзаце 8 пункту 4 Порядку №884 - «подання заяви про виплату особами, не передбаченими в пункті 1 цього Порядку».

Суд зауважує, що згідно мітки часу на створеному документі, а також дати його реєстрації в Системі електронного документообігу «АСКОД», зазначений лист створений 25 травня 2026 року.

Уважаючи таке рішення протиправним, ОСОБА_1 звернулася з відповідним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Основним нормативно-правовим актом, що відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2011-ХІІ).

Статтею 2 названого Закону встановлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Пунктом 1 статті 9 Закону України №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У відповідності до пунктів 2 - 4 цієї норми до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до пункту 6 статті 9 Закону України №2011-XII (у редакції на момент зникнення безвісті цивільного чоловіка позивача) за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

У разі індексації грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів грошове забезпечення членам сімей військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, виплачується з урахуванням такої індексації - з дня прийняття рішення про проведення такої індексації.

Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

На виконання наведеної бланкетної норми Кабінет Міністрів України 30 листопада 2016 року прийняв постанову № 884, якою затвердив Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти (далі - Порядок № 884).

Відповідно до пункту 1 названого Порядку у редакції на час зникнення безвісти ОСОБА_2 (09 липня 2024 року), він визначає механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім`ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - військовослужбовці).

Пунктом 7 Порядку №884 у відповідній редакції закріплено, що виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.

Ключовим правовим питанням спору є право позивача на отримання грошового забезпечення безвісно зниклого військовослужбовця ОСОБА_2 , яка проживала з ним однією сім`єю без реєстрації шлюбу (факт встановлено в судовому порядку рішенням Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 29 травня 2025 у справі №285/1331/25).

З цього приводу, суд зазначає, що спосіб викладення пункту 6 статті 9 Закону України № 2011-XII та пункту 7 Порядку № 884 свідчить про чітке й однозначне визначення кола осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення безвісно зниклого військовослужбовця. Зі змісту цих норм убачається, що перелік осіб, яким може виплачуватись грошове забезпечення безвісно зниклого військовослужбовця, є персоніфікованим і вичерпним (дружина, а в разі її відсутності повнолітні діти, які проживають разом з нею (ним), або законні представники (опікуни, піклувальники) чи усиновлювачи неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особи, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батьки рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей). Наведені приписи законодавства не містять правил, згідно з якими до осіб, яким може виплачуватись грошове забезпечення безвісно зниклого військовослужбовця можна відносити осіб за іншими критеріями (ознаками) визначення поняття сім`ї, прикладом якого є спільне проживання і ведення господарства, спільний побут, набуття характерних взаємних прав та обов`язків.

Натомість ужиті в Законі України № 2011-XII та Порядку № 884 поняття «чоловік» та «дружина» позначають одного з подружжя, тобто особу, яка перебувала у зареєстрованому шлюбі із зниклим безвісті військовослужбовцем.

Разом з тим, на момент зникнення безвісти ОСОБА_3 (09 липня 2024 року) зареєстрованого шлюбу між ним та позивачем не існувало.

Суд ураховує, що рішенням Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 29 травня 2025 у справі №285/1331/25 встановлено факт проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , у період з листопад 2013 року по липень 2024 рок.

Водночас, відповідно до частини 2 статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Частиною 4 статті 3 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Поряд з цим за змістом частин 1 і 2 статті 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Статтею 27 Сімейного кодексу України визначено, що державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства. Державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

Згідно зі статтею 36 Сімейного кодексу України саме шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Системний аналіз наведених норм Сімейного кодексу України у сукупності з пунктом 6 статті 9 Закону України № 2011-XII та пунктом 7 Порядку № 884 свідчить про те, що законодавець не ототожнює поняття «сім`я» у розумінні статті 3 Сімейного кодексу України з поняттям «подружжя», яке використовується у пункті 6 статті 9 Закону України № 2011-XII та пункті 7 Порядку № 884 та охоплює лише осіб, між якими зареєстровано шлюб.

У розумінні пункту 6 статті 9 Закону України № 2011-XII та пункту 7 Порядку № 884 право на отримання грошового забезпечення безвісно зниклого військовослужбовця мають чоловік або дружина, які перебували в зареєстрованому шлюбі. Жінка або чоловік, які на час зникнення безвісти військовослужбовця проживали з ним однією сім`єю без реєстрації шлюбу не є подружжям, а тому не набувають права на отримання грошового забезпечення такого безвісно зниклого військовослужбовця.

У законодавстві про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей імперативно визначено, що право на отримання грошового забезпечення безвісно зниклого військовослужбовця, з-поміж інших категорій осіб, мають один з подружжя - чоловік чи дружина, до яких жінка чи чоловік, які разом проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, не належать.

Установлення в судовому порядку факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу і визнання за її учасниками статусу члена сім`ї не легітимізує правове становище неодруженої сімейної пари як подружньої, оскільки статус «подружжя» чоловік та жінка набувають тільки в разі реєстрації шлюбу в державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Аналогічні висновки щодо розмежування інституту неодруженої сімейної пари та подружжя неодноразово викладались у постановах Верховного Суду, зокрема, від 14 травня 2026 року у справі № 580/1977/25, які в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають врахуванню при вирішенні спірних правовідносин.

Ураховуючи викладене, оскільки за чинними на момент виникнення спірних правовідносин - зникнення безвісти ОСОБА_2 нормами пункту 6 статті 9 Закону України №2011-ХІІ та пункту 7 Порядку №884 позивач не підпадає під категорію осіб, які можуть отримувати грошове забезпечення військовослужбовця зниклого безвісті, суд дійшов висновку про правомірність прийнятого відповідачем рішення про відмову у проведенні нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення ОСОБА_2 .

Подібна правова позиція викладена у постановах Другого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2026 року у справі №520/25220/25, Сьмого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2026 року у справі 56011110/25 та Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2026 року у справі №280/11278/25.

При цьому суд не враховує позицію Сьомого апеляційного адміністративного суду, викладену постанові від 22 вересня 2026 року у справі №240/23798/25, оскільки судом не встановлено жодної правової норми, яка б містила уточнення статусу дружини «зареєстрованій у порядку, встановленому Сімейним кодексом України» і викладений судом апеляційної інстанції висновок протирічить позиції Верховного Суду щодо зазначеного питання.

Окрім того, суд зазначає, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку №11 (2008) щодо якості судових рішень на рівні рекомендацій, що мають характер норм «м`якого права», наголосила, що якість будь-якого судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Воно не лише полегшує розуміння сторонами суті рішення, а насамперед слугує гарантією проти свавілля. Обґрунтування судового рішення загалом засвідчує дотримання національним суддею принципів, проголошених Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ). При цьому навіть «проміжні» процесуальні рішення потребують належного викладу підстав їх прийняття, якщо вони стосуються індивідуальних свобод. Належне мотивування судового рішення - це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) свідчить, що право на мотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи.

По-перше, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім сторонам, що суд справді почув, а не проігнорував їхні позиції. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.

Суд звертає увагу, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23).

Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд уважає, що у задоволенні позову належить відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис

13.10.26