Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №240/20361/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Житомир справа № 240/20361/25

категорія 106020200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Липи В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

I. Рух справи та позиції учасників

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить:

1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у продовженні військової служби ОСОБА_1 та включення до списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 ;

2) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 продовжити військову службу ОСОБА_1 та зарахувати його до списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 , яка перебуває у структурі та підпорядкуванні Військової частини НОМЕР_1 ;

3) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 раніше призупинене грошове забезпечення за весь час призупинення виплат, з 02.05.2023 по день фактичного відновлення;

4) стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 500,00 грн.

Позов мотивовано тим, що позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_2 . 21.05.2022 під час виконання бойового завдання отримав поранення й проходив тривале лікування. Надалі йому стало відомо про призупинення військової служби через порушення кримінального провадження за фактом самовільного залишення частини. Постановою старшого слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, від 23.12.2024 кримінальне провадження № 62023170020000828 від 02.05.2023 за ч. 4 ст. 408 Кримінального кодексу України закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України за відсутністю в діянні складу правопорушення. Позивач уважає, що на підставі частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та пункту 144-6 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України відповідач зобов`язаний був продовжити йому військову службу, поновити у списках особового складу та виплатити призупинене грошове забезпечення за весь час його невиплати. Відмова відповідача у листі від 08.07.2025 № 1663/4034, на думку позивача, є протиправною бездіяльністю.

Ухвалою судді від 15.09.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за правилами статей 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Цією ж ухвалою витребувано докази у відповідача. Ухвалою від 07.01.2026 витребування доказів здійснено повторно, а ухвалою від 26.01.2026 відповідачу продовжено процесуальний строк для подання відзиву та доказів до 01.02.2026.

02.02.2026 Військова частина НОМЕР_1 через підсистему «Електронний суд» подала відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач зазначає, що після проходження військово-лікарської комісії у в/ч НОМЕР_3 (довідка від 01.09.2022 № 2915 «Придатний до військової служби») позивач до місця служби не прибув. За наслідками службового розслідування наказом командира в/ч НОМЕР_2 від 30.12.2022 № 224 позивача оголошено таким, що самовільно залишив частину, а з 30.12.2022 зупинено виплату грошового забезпечення. 02.05.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості № 62023170020000828. Наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по особовому складу) від 23.10.2023 № 168-РС військову службу позивачу призупинено з 02.05.2023 відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Наказом командира в/ч НОМЕР_2 від 27.10.2023 № 316 позивача виключено зі списків особового складу військової частини. Спільною директивою Міністерства оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 22.05.2025 № Д-321/65/дск військову частину НОМЕР_2 ліквідовано (розформовано) 31.07.2025, що унеможливлює зарахування позивача до її списків.

У додатковому відзиві від 02.02.2026 відповідач заперечив проти стягнення витрат на правничу допомогу, вказавши на їхню неспівмірність, відсутність акта наданих послуг та завищений характер заявленої суми.

03.03.2026 відповідач подав клопотання про долучення доказів, у якому надав суду ухвалу слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова від 26.02.2026 у справі № 643/2836/26 (з урахуванням ухвали того ж суду від 02.03.2026 про виправлення описки). Цією ухвалою постанову слідчого Другого СВ ТУ ДБР у м. Полтаві від 23.12.2024 про закриття кримінального провадження № 62023170020000828 скасовано як незаконну. На цій підставі відповідач наголошує, що обставини, якими позивач обґрунтовував вимоги, відпали, досудове розслідування триває, а підстави для продовження військової служби відсутні.

II. Обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» призваний до лав Збройних Сил України ІНФОРМАЦІЯ_1 17.03.2022 та наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 23.03.2022 № 11 зарахований до списків особового складу частини.

01.06.2022 згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_2 № 2 позивача зараховано до списків особового складу в/ч НОМЕР_2 та призначено на посаду стрільця-помічника гранатометника (надалі наказом від 25.10.2022 № 111-РС призначено стрільцем-снайпером).

21.05.2022 під час виконання бойового завдання позивач отримав вогнепальне осколкове поранення грудної клітки в ділянці спини, був евакуйований та проходив курс лікування. 27.07.2022 направлений на медичний огляд військово-лікарською комісією. Згідно з довідкою ВЛК військової частини НОМЕР_3 від 01.09.2022 № 2915 позивача визнано придатним до військової служби.

Після завершення проходження ВЛК 01.09.2022 позивач до місця розташування Військової частини НОМЕР_2 не з`явився та про причини неприбуття командування не повідомив. 15.12.2022 позивач звернувся до КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради для обстеження.

За фактом нез`явлення позивача командуванням в/ч НОМЕР_2 призначено службове розслідування (наказ № 309 від 30.12.2022). За результатами розслідування складено акт та видано наказ командира в/ч НОМЕР_2 від 04.02.2023 № 10. Наказом командира в/ч НОМЕР_2 від 30.12.2022 № 224 позивача оголошено таким, що самовільно залишив військову частину, знято з усіх видів забезпечення та зупинено виплату грошового забезпечення з 30.12.2022.

02.05.2023 на підставі повідомлення командування до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості № 62023170020000828 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 408 КК України.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 23.10.2023 № 168-РС відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та пункту 144-3 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України старшому солдату ОСОБА_1 призупинено військову службу з 02.05.2023.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 27.10.2023 № 316 ОСОБА_1 увільнено від займаної посади, призупинено виплату грошового забезпечення, виключено зі списків особового складу військової частини як такого, що не входить до чисельності Збройних Сил України, а облікові документи направлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Постановою слідчого Другого СВ ТУ ДБР у м. Полтаві Дениса Шингарьова від 23.12.2024 кримінальне провадження № 62023170020000828 закрито за відсутністю складу кримінального правопорушення у зв`язку з наданням позивачем довідки ВЛК військової частини НОМЕР_4 від 10.06.2024 № 1825 про непридатність до військової служби за статтею 17-а Розкладу хвороб.

24.12.2024 позивач звернувся до військової частини із заявою про продовження військової служби та поновлення виплат. Листом від 08.07.2025 № 1663/4034 Військова частина НОМЕР_1 відмовила в задоволенні його звернення.

Спільною директивою Міністерства оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 22.05.2025 № Д-321/65/дск військову частину НОМЕР_2 розформовано (ліквідовано) з 31.07.2025, правонаступником визначено Військову частину НОМЕР_1 .

Ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова від 26.02.2026 у справі № 643/2836/26 (з урахуванням ухвали від 02.03.2026 про виправлення описки), постанову слідчого Другого СВ ТУ ДБР у м. Полтаві від 23.12.2024 про закриття кримінального провадження № 62023170020000828 скасовано, а матеріали повернуто для продовження досудового розслідування.

III. Джерела права, судова практика та мотиви суду

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі — Закон № 2232-XII).

Частиною другою статті 24 Закону № 2232-XII встановлено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відомостей до ЄРДР.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України.

Абзацом п`ятим частини другої статті 24 Закону № 2232-XII визначено, що для військовослужбовців, стосовно яких судом ухвалено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримані продовольче, речове та інші види забезпечення (абзац шостий частини другої статті 24 Закону № 2232-XII).

Аналогічні приписи закріплено в пунктах 144-1 - 144-6 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008). Зокрема, пункт 144-6 передбачає, що продовження військової служби здійснюється командирами наказами по особовому складу лише стосовно військовослужбовців, щодо яких винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 КПК України.

Згідно з пунктом 15 глави I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення та поновлюється з дня повернення за наказом командира.

За правилами частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2026 року у справі № 280/8663/23 сформовано правовий висновок, згідно з яким за військовослужбовцями, які самовільно залишили військові частини та військову службу яким призупинено, зберігається правовий статус на період здійснення кримінальних проваджень до набрання вироками законної сили або закриття провадження. Лише у випадку постановлення виправдувального вироку або закриття кримінального провадження за пунктами 1, 2, 3 частини першої статті 284 КПК України військова служба продовжується, а за весь час необґрунтованого призупинення виплачується недоотримане забезпечення. Якщо ж кримінальне провадження не завершене процесуальним рішенням із реабілітуючих підстав, підстави для продовження військової служби та поновлення виплат відсутні.

У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 квітня 2026 року у справі № 240/26580/23 Суд роз`яснив, що зупинення виплати грошового забезпечення за час відсутності на службі без поважних причин понад одну добу та в разі самовільного залишення частини безпосередньо випливає з вимог Порядку № 260 і статті 24 Закону № 2232-XII та є правомірним заходом військового командування в умовах воєнного стану.

Крім того, правомірність призупинення військової служби з моменту внесення відомостей до ЄРДР та зупинення всіх видів забезпечення підтверджено у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 травня 2026 року у справі № 160/19666/23 та від 30 червня 2026 року у справі № 160/28560/24.

Оцінюючи матеріали справи, суд констатує, що єдиною правовою та фактичною підставою заявлених ОСОБА_1 вимог про продовження військової служби, поновлення у списках особового складу та виплату грошового забезпечення була постанова слідчого Другого слідчого відділу ТУ ДБР у м. Полтаві від 23.12.2024 про закриття кримінального провадження № 62023170020000828 за пунктом 2 частини першої статті 284 КПК України.

Водночас судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова від 26.02.2026 у справі № 643/2836/26 зазначену постанову слідчого про закриття кримінального провадження скасовано. Отже, постанова слідчого від 23.12.2024 втратила юридичну силу та не породжує жодних правових наслідків.

На момент вирішення справи судом досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62023170020000828 триває. Виправдувального вироку суду чи постанови про закриття кримінального провадження, які набрали законної сили, стосовно позивача немає. За таких обставин імперативні вимоги абзацу п`ятого частини другої статті 24 Закону № 2232-XII та пункту 144-6 Положення № 1153/2008 щодо наявності юридичного факту закритого кримінального провадження не виконані.

Відтак у військового командування не виникло обов`язку продовжувати військову службу позивачу, зараховувати його до списків особового складу та нараховувати раніше призупинене грошове забезпечення. Відмова Військової частини НОМЕР_1 у задоволенні заяви позивача від 24.12.2024 є правомірною, обґрунтованою та ухваленою відповідно до закону.

Суд також ураховує, що Військову частину НОМЕР_2 , до списків якої позивач вимагає його зарахувати, з 31.07.2025 розформовано (ліквідовано) згідно зі спільною директивою Міністерства оборони України та Головнокомандувача ЗСУ від 22.05.2025 № Д-321/65/дск, що унеможливлює поновлення особи в її списках.

Надаючи оцінку посиланням сторін на постанови Верховного Суду, суд зазначає наступне.

Позивач у позовній заяві послався на постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19, згідно з якою при фіксованому розмірі гонорару адвоката детальний опис виконаних робіт не вимагається. Суд визнає зазначену правову позицію актуальною та такою, що не долалася Верховним Судом. Проте у зв`язку з відмовою в позові по суті спору понесені позивачем судові витрати за правилами статті 139 КАС України компенсації не підлягають, через що вказаний висновок не впливає на кінцевий результат справи.

Відповідач у запереченнях послався на постанови Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 810/2760/17, від 24 грудня 2019 року у справі № 926/1795/18, Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17 та від 13 лютого 2019 року у справі № 911/739/15 щодо необхідності перевірки критеріїв реальності й розумності адвокатських витрат та широкого розсуду суду при їх зменшенні. Суд погоджується з обов`язковістю застосування вказаних критеріїв. Разом із тим, з огляду на повну відмову в задоволенні позовних вимог, питання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу самостійного правового значення у цій справі не має.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Великої Палати Європейського суду з прав людини у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopeckэ v. Slovakia, заява № 44912/98, пункти 35, 48–52) наголошено, що сподівання на визнання права власності не може вважатися «майном» у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції за відсутності виконання чітко визначених національним законодавством обов`язкових умов або за наявності спору щодо існування таких умов. Оскільки умови для поновлення на службі та отримання виплат, передбачені статтею 24 Закону № 2232-XII, позивачем не виконані через скасування рішення про закриття кримінального провадження, у позивача не виникло захищеного Конвенцією легітимного очікування.

Аналогічний висновок сформовано у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та 71378/10, пункти 31, 51–53), згідно з яким особа має законне сподівання на отримання виплат лише за наявності чіткого законодавчого зобов`язання держави та настання всіх передбачених законом юридичних фактів.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Відповідач надав належні, допустимі та достатні докази правомірності своїх дій та відсутності протиправної бездіяльності.

Оцінивши зібрані у справі докази в їхній сукупності, суд доходить висновку про повну необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

IV. Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 500,00 грн покладенню на відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73–77, 90, 139, 242–246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_6 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Липа

13.10.26