Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №240/20435/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Житомир справа № 240/20435/26

категорія 108020200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши в електронній формі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Драйвкар» до Житомирської митниці Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування рішення,

установив:

У травні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Драйвкар» (далі – позивач, ТОВ «Драйвкар») звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Житомирської митниці Державної митної служби України (далі – відповідач, Житомирська митниця) про коригування митної вартості від 09 грудня 2025 року № UA101020/2025/000174/1.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що рішення відповідача про коригування митної вартості є незаконним та необґрунтованим, прийнятим без достатніх правових підстав та без урахування поданих позивачем документів на підтвердження митної вартості товару. Позивач стверджує, що особа, яка підписала контракт і специфікацію, діяла відповідно до законодавства і мала достатні повноваження, а фактичне виконання угоди підтверджує її правомірність. Заявлена позивачем митна вартість є реальною, підтвердженою належними доказами та не спростована відповідачем. Відтак, на думку позивача, у Житомирська митниця Державної митної служби України не було достатніх правових підстав для коригування митної вартості товару.

Ухвалою суду від 19 червня 2026 року позов прийнято до провадження та призначено до розгляду в електронній формі у порядку спрощеного позовного провадження, відповідачу встановлено строк для подання відзиву протягом 15 днів з дня отримання ухвали.

03 липня 2026 року Житомирська митниця Державної митної служби України подала відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що оскаржуване рішення прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки в результаті контролю правильності визначення митної вартості товару встановлено, що документи, подані позивачем під час митного оформлення, містять розбіжності та не містять усіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар. Зокрема, декларантом до митного оформлення надано контракт № OS-5 від 01 березня 2025 року та специфікація №380 від 24 листопада 2025 року, в яких відсутні відомості про уповноважену особу (представника) продавця та відомості про підписанта Контракту. Посилаючись на абзац 13 статті 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», пункт 2 статті 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», частину 3 пункту 31 Закону України «Про міжнародне приватне право», частину 2 статті 207 Цивільного кодексу України, статтю 53 Митного кодексу України, статтю 54 Митного кодексу України, відповідач уважає, що позовна заява не спростовує доводів, викладених у рішенні про коригування митної вартості.

У період з 06 по 26 липня 2026 року головуюча суддя перебувала у відпустці, з 29 по 31 липня 2026 року, з 13 по 15 серпня 2026 року – у відрядженні, 17 вересня 2026 року та з 28 вересня 2026 року по 12 жовтня 2026 року – у відпустці.

На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Суд установив, що 09 грудня 2025 року на митному пості «Житомир-центральний» з метою імпорту товару «Легковий автомобіль, марка – KIA, модель – VENGA, 2017», що ввозився на адресу ТОВ «Драйвкар», подано митну декларацію № UA/0045838217.

Відповідно до картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA101020/2025/001249 до зазначеної митної декларації позивач долучив, зокрема, такі документи: Інвойс № 3028 від 24 листопада 2025 року; контракт № OS-5 від 01 березня 2025 року; Свідоцтво про реєстрацію ТЗ: AM6861XP (дата не вказана).

За результатами перевірки зазначених документів митним органом установлено, що заявлена митна вартість товарів є нижчою за вартість ввезення на митну територію України схожих товарів. Документи, подані для митного оформлення, містять розбіжності, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, а саме:

документи, що подані для митного оформлення містять розбіжності не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті;

відсутні відомості про уповноважену особу (представника) продавця;

відсутні відомості про підписанта Контракту (представника).

З метою підтвердження заявленого рівня митної вартості імпортованого товару відповідно до частини 3 статті 53 Митного кодексу України запропоновано декларанту надати додаткові документи, а саме: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця; 3) висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією; 4) копію митної декларації країни відправлення.

За результатами вивчення поданих декларантом документів, відповідачем 09 грудня 2025 року прийнято рішення про коригування митної вартості товару №UA101020/2025/000174/1.

Не погоджуючись із коригуванням митної вартості товару вищевказаним рішенням, ТОВ «Драйвкар» звернулося з цим позовом до суду.

Відповідно до положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Частиною 1 статті 246 Митного кодексу України у редакції, на час виникнення спірних правовідносин (далі – МК України) встановлено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Відповідно до частини 1 статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування – з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Положеннями частини 1 статті 257 МК України встановлено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.

У частині 6 цієї правової норми зазначено, що умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом, Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, – центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Відповідно до пункту 34№ частини 1 статті 4 МК України митні органи – центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, митниці та митні пости.

Згідно статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що Фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до частин 1, 2 статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 52 МК України встановлено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Згідно частини 4 статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини 10 цієї статті.

У частині 5 цієї правової норми надається визначення терміну ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, – це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Відповідно до частини 2 статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Стаття 53 МК України визначає перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.

Згідно частини 2 названої правової норми документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах 5 і 6 статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок – фактура (інвойс), або рахунок – проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, – банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності – інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, – страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно частини 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Відповідно до частини 3 цієї правової норми у разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

У пункті 1 частини 4 статті 54 МК України встановлено обов`язок митного органу здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Разом з тим, згідно частини 3 статті 53 МК України, якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо піни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено тощо.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 13 липня 2021 року у справі № 200/6521/20-а, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Суд зазначає, що Житомирською митницею Державної митної служби України в якості підстави для надання позивачем додаткових документів у повідомленні зазначено, що документи, що подані для митного оформлення містять розбіжності, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті; відсутні відомості про уповноважену особу (представника) продавця.

Надаючи правову оцінку наведеним висновкам відповідача, суд зауважує на таке.

Суд не приймає до уваги посилання митного органу на положення частини 2 статті 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року №959-ХІІ на обґрунтування правомірності та законності його позиції. Положення названої правової норми, у редакції на момент виникнення спірних правовідносин, визначають загальні умови, дотримання яких обумовлює можливість укладення зовнішньоекономічного договору (контракту). При цьому такі не передбачають обов`язку зазначення особи, уповноваженої на підписання такого договору (контракту), в його тексті.

Окрім того, зазначене застереження не стосується спірних правовідносин, оскільки в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надані, докази на підтвердження того, що контракт № OS-5 від 01 березня 2025 року та специфікація №380 від 24 листопада 2025 року підписані суб`єктом зовнішньоекономічної діяльності України від імені іноземного суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності.

Подібна правова позиція викладена у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року у справі №240/4629/24, від 26 серпня 2025 року у справі №240/4971/25 та від 24 серпня 2026 року у справі №240/19564/24.

Надаючи правову оцінку твердженню відповідача про те, що надана декларантом платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах №179 від 25 листопада 2025 року не підтверджує факт оплати позивачем вартості імпортованого товару, суд зауважує на таке.

Відповідно до частини 2 статті 40 Закону України «Про платіжні послуги» від 30 червня 2021 року №1591-ІХ з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин, платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції.

Відповідно до пункту 20 розділу ІІ Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України 28 липня 2008 року №216, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2008 року за №910/15601 ініціатор має право відкликати платіжну інструкцію в іноземній валюті або банківських металах до списання коштів з рахунку платника або до настання дати валютування платіжної інструкції (до настання моменту безвідкличності платіжної інструкції).

Згідно частини 2 статті 45 Закону України «Про платіжні послуги» після списання коштів з рахунку платника або настання дати валютування платіжної інструкції для ініціатора настає момент безвідкличності платіжної інструкції.

Як убачається з наданої позивачем платіжної інструкції №179 від 25 листопада 2025 року така містить відмітку банку про її виконання. Отже момент безвідкличності такої інструкції настав 25 листопада 2025 року. Доказів протилежного відповідач суду не надав.

Щодо посилання відповідача на розбіжності в документах стосовно власника транспортного засобу, суд зазначає, такі розбіжності пов`язані з тим, що особа продавця, зазначена в контракті та рахунку-фактурі, не збігається з особою, вказаною власником транспортного засобу у свідоцтві про його реєстрацію. Разом із тим, відповідно до частини 1 статті 267 МК України та згідно з міжнародною практикою застосування Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року, продавець товару не зобов`язаний бути власником товару у формально-правовому (реєстраційному) сенсі; визначальними для митної оцінки є наявність контрактних відносин між сторонами, фактичне постачання товару та погодження покупцем ціни, що підлягає сплаті. Оскільки фактичне виконання контракту № OS-5 від 01 березня 2025 року, а саме поставка та прийняття товару, позивачем підтверджено, а відповідачем не спростовано, що розбіжність між особою продавця та особою, зазначеною власником у реєстраційних документах транспортного засобу, сама собою не ставить під сумнів числове значення заявленої митної вартості товару та не може бути самостійною підставою для коригування митної вартості за резервним методом.

Надаючи правову оцінку іншим мотивам спірного рішення, суд зауважує, що митний орган уважає, що позивачем не надано додаткові документи, передбачені частиною 3 статті 53 Митного кодексу України, а саме: договір (угоду, контракт) із третіми особами; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця; висновок про вартісні характеристики товару.

Однак, під час розгляду справи суд установив, що заявлена позивачем митна вартість підтверджена поданими митному органу документами. Переконливих доводів про те, що надані декларантом документи на підтвердження такої вартості мали недоліки або містили суперечливу інформацію, відповідач суду не надав.

За таких обставин, суд уважає, що позивачем подано до митниці належний та достатній пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару, а відповідачем не підтверджено належними доводами та доказами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, правильність визначення митної вартості позивачем за резервним методом відповідачем не спростована, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена.

Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку про безпідставність прийняття митним органом рішення про коригування митної вартості товарів №UA101020/2025/000174/1 від 09 грудня 2025 року.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оцінивши надані сторонами у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приймаючи до уваги викладене вище, суд прийшов до висновку, що доводи позивача, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.

З огляду на наведене, суд уважає за необхідне задовольнити позов у повному обсязі.

Розглядаючи питання про розподіл судових витрат, суд уважає за необхідне зазначити таке.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства.

Частиною 1 цієї правової норми закріплено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, якщо сторона заявила про це до закінчення судових дебатів. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Станом на день постановлення рішення по суті спору на підтвердження розміру витрат, понесених позивачем у зв`язку з розглядом справи, суду надано платіжне доручення про сплату судового збору в розмірі 3328,00 грн. Будь-яких інших доказів щодо розміру витрат на правничу допомогу позивачем не надано.

За таких обставин суд приходить до висновку про стягнення судових витрат у вигляді судового збору в розмірі 3328,00 грн.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Драйвкар» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Житомирської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товару №UA101020/2025/000174/1 від 09 грудня 2025 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Житомирської митниці Державної митної служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Драйвкар» 3328 (три тисячі триста двадцять вісім) гривень 00 копійок судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис

13.10.26