Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №240/3693/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року м. Житомир справа № 240/3693/26

категорія 106020200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, у якому просить:

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду у належний спосіб рапорту про звільнення ОСОБА_1 ;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення від 12.01.2026 разом з додатками відповідно до вимог Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та прийняти рішення по суті;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», через такі сімейні обставини або інші поважні причини: у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи, та прийняти відповідне рішення.

У обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач 12.01.2026 звернувся з рапортом до відповідача, у якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Даний рапорт обґрунтовано тим, що він є єдиною особою, яка може здійснювати догляд за його матір`ю, яка є інвалідом другої групи та потребує стороннього догляду. До рапорту позивач долучив усі докази, що підтверджують факт існування обставин, що дають йому право на звільнення з військової служби, проте відсутні відомості про розгляд цього рапорту відповідачем. Позивач вважає таку відмову протиправною та просить задовольнити його позовні вимоги.

Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.

Відповідач правом подання відзиву не скористався, а відтак у відповідності до вимог ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у письмовому провадженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив таке.

ОСОБА_1 є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 .

26.06.2025 позивачем до в/ч НОМЕР_1 направлено засобами поштового зв`язку рапорт в якому просить звільнити його з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснювати догляд за матір`ю, яка є особою з ІІ групою інвалідності та потребує постійного стороннього догляду.

14.07.2025 позивача повідомлено, що його рапорт не задоволено у зв`язку з тим, що до нього не долучено акт обстеження сімейного стану із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд.

19.08.2025 ОСОБА_1 звертався до Житомирського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання повторно розглянути його рапорт про звільнення від 26.06.2025 разом з додатками відповідно до вимог Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, прийняти рішення по суті та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», через такі сімейні обставини або інші поважні причини: у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи, та прийняти відповідне рішення.

Рішенням суду від 05 листопада 2025 року у справі за № 240/20495/25 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Як зазначено в рішенні суду, «відповідач листом від 14 липня 2025 року №1/6758 відмовив позивачу у звільненні з військової служби через те, що позивач не надав доказів відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею. Зокрема позивачем не поданий акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Доказів подання зазначеного акта разом із рапортом про звільнення позивач суду не надав».

У подальшому ОСОБА_1 отримав акт обстеження сімейного стану військовослужбовця, копія якого наявна в матеріалах судової справи, та звернувся до військової частини 12.01.2026 з рапортом і відповідним пакетом підтверджуючих документів про звільнення з військової служби на підставі пп. "г" п. 1 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", так як мати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААБ №866744 є особою другої групи інвалідності з 28.01.2020 та відповідно до висновку про наявність порушення функцій організму від 07.05.2025 №75 та виписки від 07.05.2025 №41 потребує постійного стороннього догляду, а він є єдиною особою, яка може здійснювати такий догляд.

Проте станом на день розгляду справи відомості про розгляд рапорту від 12.01.2026 відсутні, що спонукало позивача звернутися до суду з позовом.

Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов`язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов`язок» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону №2232-XII.

Відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

У редакції, чинній на момент подання позивачем рапорту, пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII передбачено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема: наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок звільнення врегульований пунктами 233-243 Положення «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008.

Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Правовий аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорт та документи, які підтверджують підстави звільнення. За наявності передбачених законом підстав, звільнення з військової служби можливе на будь-якому етапі проходження військової служби.

Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.

Відповідно до пункту 14.10 Розділу XIV «Особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов`язку в запасі в особливий період» Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Командири військових частин зобов`язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.

Відповідно до пункту 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.

Згідно з правовими нормами пункту 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

З наведеного слідує, що за наслідками розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби або надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту. Розглянутим, на переконання суду, вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення чи відповідь доведена до військовослужбовця належним чином. Відповідь на рапорт має містити рішення з посиланням на акти законодавства та роз`ясненням порядку оскарження.

Судом встановлено, що позивач 12.01.2026 звернувся з рапортом, в якому просив про звільнення з військової служби через сімейні обставини відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" разом із документами, що підтверджують такі підстави звільнення.

Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту, визначений Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженим Наказ Міністерства оборони України 06 серпня 2024 року № 531, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 серпня 2024 р. за № 1214/42559 (далі - Порядок № 531).

У пункті 2 розділу ІІІ зазначеного Порядку № 531 щодо особливостей подання і розгляду рапортів у паперовій формі зазначено, що командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити такі відомості: найменування посади, військове звання, ім`я та прізвище командира, який погоджує рапорт, або ж рішення щодо непогодження рапорту із зазначенням правової підстави та обґрунтування, дата прийняття рішення та підпис.

Пунктом 3 розділу ІІІ Порядку № 531 передбачено, що непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Пунктами 4, 5 розділу ІІІ Порядку № 531 встановлено, якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Пункт 6 розділу ІІІ Порядку № 531 встановлює, що усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства.

Відповідно до п. 8 розділу ІІІ Порядку № 531 початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.

Як вже було встановлено судом, 10.05.2023 звернувся з рапортом, в якому просив про звільнення з військової служби через сімейні обставини відповідно до пп. "г" п. 1 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" разом із документами, що підтверджують такі підстави звільнення.

Проте, жодного рішення (наказу про звільнення або обґрунтованого рішення про відмову у задоволенні рапорту) за результатами розгляду рапорту прийнято не було.

Докази іншого матеріали справи не містять. Тобто відповідачем рапорт позивача розглянутий не був.

Отже, не розглянувши рапорт позивача про звільнення від 12.01.2026, відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що визначені чинним законодавством, чим допустив протиправну бездіяльність.

Водночас суд враховує, що прийняття рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби належить до повноважень відповідного командира (начальника) військової частини та потребує попередньої оцінки наведеної у рапорті підстави звільнення і доданих документів, перевірки відсутності інших членів сім`ї, які зобов`язані здійснювати догляд, та інших обставин. Вирішуючи спір, адміністративний суд не може підміняти суб`єкта владних повноважень та брати на себе виконання покладених на нього функцій, ухвалюючи замість нього рішення по суті заявленої підстави звільнення, оскільки це становило б втручання у дискреційні повноваження командира військової частини.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про зобов`язання відповідача звільнити позивача з військової служби є передчасною, а належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах є зобов`язання відповідача розглянути по суті рапорт позивача про звільнення з військової служби та прийняти за результатами його розгляду рішення відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні. Саме такий спосіб захисту забезпечить ефективне поновлення порушеного права позивача на розгляд його рапорту та не призведе до втручання суду у дискреційні повноваження відповідача.

Аналогічний підхід щодо обрання ефективного способу захисту застосовано у судовій практиці у подібних правовідносинах, відповідно до якої у разі встановлення протиправної бездіяльності щодо нерозгляду рапорту про звільнення суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень розглянути рапорт по суті, відмовляючи у вимозі про звільнення військовослужбовця, оскільки наказ про звільнення може бути ухвалений лише після належного розгляду рапорту уповноваженим командиром.

Відтак, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Встановлено, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в розмірі 2664,40 грн.

Отже, у зв`язку із частковим задоволенням позову на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в сумі 1331,20 грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду у належний спосіб рапорту про звільнення ОСОБА_1 .

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення від 12.01.2026 та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині цього рішення

У задоволенні решти вимог позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.В. Чернова

14.10.26