Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №160/15626/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 рокуСправа № 160/15626/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення вартості предметів однострою, строк носіння яких не закінчився,

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява від ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі – ВЧ НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення вартості предметів однострою, строк носіння яких не закінчився.

Ухвалою суду від 09.06.2026 роз`єднано позовні вимоги у справі №160/15413/26 за позовом в самостійні провадження.

В самостійне провадження №160/15626/26 виділено позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 утриману з нього вартість предметів речового майна, строк носіння яких не закінчився, в сумі 7545,84 грн.

На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві позивач зазначає, що він проходив військову службу по мобілізації у ВЧ НОМЕР_1 . 10.03.2026 на підставі витягу із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 , позивача звільнено у відставку за підпунктом «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово лікарської комісії про непридатність до військової служби), та з 10.03.2026 позивач вважається таким, що справи та посаду здав. При звільненні зі служби позивачем повернуто майно, строк носіння якого не закінчився, на загальну суму у розмірі 7545,84 грн, про що свідчить атестат військовослужбовця №22. На переконання позивача, відповідачем неправомірно утримано з позивача вартість виданих йому предметів речового майна, строк носіння яких не закінчився. Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 09.06.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін в порядку, визначеному статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою суду від 11.08.2026 зобов`язано сторін надати до суду протягом десяти календарних днів з дня отримання копії цієї ухвали належним чином засвідчені копії документів, які підтверджують факт та розмір утримання з позивача вартості предметів речового майна, строки носіння яких на момент звільнення не закінчилися, із зазначенням переліку таких предметів та розрахунку їх вартості.

20.08.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому ВЧ НОМЕР_1 проти задоволення позову заперечує, зазначаючи, що за інформацією фінансово-економічної служби та речової служби ВЧ НОМЕР_1 військовою частиною не здійснювалось утримання з позивача вартості предметів речового майна, строки носіння яких на момент звільнення не закінчилися, що підтверджується копією речового атестата №22 від 10.03.2026 та витягом із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) №69 від 10.03.2026. Відповідач зазначає, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки фактичне утримання зазначеної позивачем суми з грошового забезпечення позивача при звільненні не здійснювалося. ВЧ НОМЕР_1 під час звільнення ОСОБА_1 не проводилося стягнення з нього вартості предметів речового майна, строк носіння яких не закінчився. Відповідно, грошові кошти у розмірі 7 545,84 грн позивачем фактично не сплачувалися та з його грошового забезпечення не утримувалися. Таким чином, відсутній сам факт майнових (грошових) утримань з позивача вартості речового майна, а тому відсутні правові та фактичні підстави для їх стягнення на його користь. Саме по собі визначення вартості предметів речового майна у відповідних облікових документах не свідчить про фактичне утримання цієї суми з військовослужбовця та не створює підстав для її повернення. Позивачем не надано належних та допустимих доказів фактичного утримання з нього 7 545,84 грн, зокрема розрахунково-платіжних документів, відомостей про утримання із грошового забезпечення або інших документів, які б підтверджували реальне списання зазначеної суми.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у ВЧ НОМЕР_1 з 01.10.2023.

Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.03.2026 №69 ОСОБА_1 , звільнений наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 05.03.2026 №54-РС у відставку за підпунктом «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я – на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців), вважається таким, що з 0.03.2026 справи та посаду здав; з 10.03.2026 виключений зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення

Матеріали справи містять копію атестату військовослужбовця №22 на речове майно від 10.03.2026, в якому не визначена сума вартості предметів речового майна, строк носіння яких не закінчився, що підлягає утримано з позивача.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Інструкція про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту в мирний час та особливий період від 29.04.2016 №232 (далі – Інструкція) визначає завдання, організацію та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - військові частини), курсантів, військовозобов`язаних, призваних на навчальні та спеціальні збори, резервістів, військовослужбовців призваних по мобілізації, студентів цивільних навчальних закладів, які направляються на навчальні збори.

Основним завданням речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту в обмундируванні, взутті, натільній і теплій білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, спеціальному одязі, спеціальному одязі та спорядженні для виконання спеціальних завдань, предметах індивідуального захисту, тканинах, технічних засобах речової служби, технічних засобах виховання (пропаганди), матеріальними засобами речової служби II класу забезпечення, нагрудних та нарукавних знаках і знаках розрізнення, санітарно-господарському майні, спортивному інвентарі та лазне-пральному обслуговуванні, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань, як у мирний час, так і в особливий період (пункт 2 розділу І Інструкції).

Відповідно до пункту 9 розділу І Інструкції строк носіння або експлуатації предметів речового майна - час, установлений нормами забезпечення речовим майном військовослужбовців, протягом якого предмет повинен носитися або перебувати в експлуатації.

Строки носіння або експлуатації предметів речового майна для військовослужбовців установлюються нормами забезпечення речовим майном залежно від групи такого забезпечення (перша чи друга), до якої віднесено військову частину (пункт 10 розділу І Інструкції).

Відповідно до пункту 1 розділу V Інструкції основною метою речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період є створення умов, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань особливого періоду.

Згідно з пунктом 16 розділу V Інструкції зарахування військової частини на речове забезпечення здійснюється за атестатом на речове майно на підставі наказу командира з`єднання, до складу якого вона прибула. Якщо атестат на речове майно відсутній, то зарахування військової частини на забезпечення здійснюється за її донесеннями про наявність речового майна з подальшим наданням атестата.

Речове майно військовозобов`язаним, призваним на військову службу за мобілізацією та за черговим призовом, видається після їх прибуття до місця служби і зарахування до списків військової частини або після прибуття на пункт прийому особового складу. У разі підписання відмобілізованим контракту на продовження військової служби забезпечення речовим майном проводиться після закінчення строків носіння предметів військової форми одягу, виданих під час мобілізації, в установленому порядку для даної категорії військовослужбовців (пункт 26 розділу V Інструкції).

Відповідно до пункту 28 розділу V Інструкції військовослужбовці, призвані на військову службу за мобілізацією, забезпечуються речовим майном за нормами забезпечення на особливий період.

Згідно з пунктом 29 розділу V Інструкції у разі звільнення військовослужбовців з військової служби у запас або відставку в особливий період, у їх власність дозволяється залишати видані предмети речового майна особистого користування та інвентарне майно, вказані у відповідних примітках до Норм забезпечення. Інше інвентарне майно здається на речовий склад військової частини.

Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (далі – Порядок 78) визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Пунктом 3 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, зокрема, у разі звільнення з військової служби.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (пункт 4 Порядку №178).

Судом встановлено, що під час звільнення позивача військовою частиною НОМЕР_1 не здійснювалося утримання з нього вартості предметів речового майна, строки носіння яких на момент звільнення не закінчилися.

Суд враховує, що ані у речовому атестаті військовослужбовця № 22 від 10.03.2026, ані у витязі з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) №69 від 10.03.2026 про звільнення позивача не визначено суму грошових коштів, яка підлягає утриманню з позивача за предмети речового майна, строки носіння яких на момент звільнення не закінчилися.

Зазначені документи не містять відомостей про нарахування позивачу до сплати 7 545,84 грн, визначення цієї суми як такої, що підлягає утриманню, або про фактичне утримання її із грошового забезпечення позивача.

Отже, ані речовий атестат №22 від 10.03.2026, ані наказ про звільнення позивача не підтверджують наявності у нього грошового зобов`язання у розмірі 7 545,84 грн та не можуть свідчити про фактичне утримання зазначеної суми.

При цьому суд звертає увагу, що сам факт наявності у військовослужбовця предметів речового майна, строки носіння яких не закінчилися, не є доказом фактичного стягнення з нього їх вартості.

Для підтвердження такого утримання необхідні докази, які безпосередньо засвідчують визначення відповідної суми до утримання та її фактичне списання з грошового забезпечення.

Матеріали справи таких доказів не містять.

Позивачем не надано розрахунково-платіжних документів, відомостей про утримання із грошового забезпечення, платіжних документів або інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували фактичне утримання з нього 7 545,84 грн.

Таким чином, судом не встановлено факту утримання з позивача грошових коштів у розмірі 7 545,84 грн.

За таких обставин відсутні правові та фактичні підстави для висновку про порушення майнових прав позивача та, відповідно, для стягнення на його користь 7 545,84 грн.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.

На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: НОМЕР_4 ) про стягнення вартості предметів однострою, строк носіння яких не закінчився - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Бондар