Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №160/7687/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 рокуСправа №160/7687/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: 30 березня 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), у якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні з 01.01.2026 пільги на оплату житлово-комунальних послуг, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», а саме 50-відсоткової знижки плати за користування житлом (квартирної плати, плати за управління багатоквартирним будинком) та плати за житлово-комунальні послуги (газ, електрична і теплова енергія, водопостачання, водовідведення та інші послуги);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 з 01.01.2026 пільгу на оплату житлово-комунальних послуг, передбачену Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», а саме 50-відсоткову знижку плати за користування житлом (квартирної плати, плати за управління багатоквартирним будинком) та плати за житлово-комунальні послуги (газ, електрична і теплова енергія, водопостачання, водовідведення та інші послуги).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач має статус ветерана органів внутрішніх справ і відповідно до пункту 6 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» має право на 50-відсоткову знижку плати за користування житлом та плати за комунальні послуги. Зазначеною пільгою позивач користувався до 30.04.2025, а з 01.01.2026 відповідач її не надає. На заяву позивача від 10.02.2026 про призначення пільги з 01.01.2026 відповідач листом повідомив про відмову в наданні пільги, оскільки середньомісячний сукупний дохід сім`ї позивача в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу (з 01.01.2026 - 4660 грн).

На думку позивача, дії відповідача є протиправними, оскільки спеціальний закон, яким визначено право ветеранів органів внутрішніх справ на пільгу, не ставить її надання в залежність від розміру доходу сім`ї. Умову щодо доходу запроваджено пунктом 7 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», пунктом 6 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та пунктом 1-1 Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року № 389, тобто актами, якими, відповідно до правових позицій Конституційного Суду України, не можна змінювати обсяг пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами. Позивач також посилається на частину третю статті 22 Конституції України, яка забороняє звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Звертає увагу на рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018 та на висновки Верховного Суду, викладені в рішенні від 11 лютого 2026 року у зразковій справі № 440/11441/25, відповідно до яких застосуванню підлягають норми спеціального закону, а не закону про Державний бюджет України та підзаконного акта.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.03.2026 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

09 квітня 2026 року (повторно - 10 квітня 2026 року) відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити в задоволенні позову. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що механізм надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг у грошовій формі визначено Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 373, дія якого поширюється, зокрема, на ветеранів органів внутрішніх справ, а право на пільги з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї органи Пенсійного фонду України визначають відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року № 389. Згідно з підпунктом 1 пункту 1-1 цього Порядку у 2025 році пільги, передбачені Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», надаються ветеранам органів внутрішніх справ за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу (у 2025 році - 4240,00 грн, з 01.01.2026 - 4660,00 грн).

Відповідач також зазначає, що за даними Централізованої підсистеми «Призначення та виплата деяких соціальних виплат» Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України позивачу надавалися пільги на оплату житлово-комунальних послуг як ветерану органів внутрішніх справ з 01.10.2021 по 30.04.2025. За результатами автоматичного визначення права на пільги з 01.05.2025 позивачу відмовлено в їх наданні, оскільки за інформацією Державної податкової служби України та Пенсійного фонду України середньомісячний дохід сім`ї позивача в розрахунку на одну особу перевищує величину доходу, який дає право на отримання пільг. Отже, на думку відповідача, він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї зі сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні до суду не зверталися.

З урахуванням викладеного справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами. Відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Позивач має статус ветерана органів внутрішніх справ, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_1 , виданим 22.01.2008, а отже, має право на пільги, передбачені статтею 6 Закону України від 24 березня 1998 року № 203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» (далі - Закон № 203/98-ВР), зокрема на пільгу з оплати житлово-комунальних послуг.

Згідно з відомостями Централізованої підсистеми «Призначення та виплата деяких соціальних виплат» Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України позивачу як ветерану органів внутрішніх справ надавалася пільга на оплату житлово-комунальних послуг у період з 01.10.2021 до 30.04.2025.

З 01.05.2025 за результатами автоматичного визначення права на пільги позивачу відмовлено в їх наданні у зв`язку з перевищенням середньомісячним сукупним доходом його сім`ї в розрахунку на одну особу величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

Ці обставини визнаються обома сторонами і відповідно до частини першої статті 78 КАС України не підлягають доказуванню.

10 лютого 2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою (зареєстрована 17.02.2026 за вх. № 16518/Г-0400-26), у якій просив призначити йому з 01.01.2026 пільгу на оплату житлово-комунальних послуг, передбачену Законом № 203/98-ВР, а саме 50-відсоткову знижку плати за користування житлом (квартирної плати, плати за управління багатоквартирним будинком) та плати за житлово-комунальні послуги (газ, електрична і теплова енергія, водопостачання, водовідведення та інші послуги).

Листом від 16.03.2026 № 29249-16518/Г-01/8-0400/26 (у позовній заяві помилково зазначено № 29248-16518/Г-01/8-0400/26) відповідач повідомив позивача, що відповідно до підпункту 1 пункту 1-1 Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї пільги, передбачені Законом № 203/98-ВР, надаються ветеранам органів внутрішніх справ за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу (з 01.01.2026 - 4660 грн), а середньомісячний дохід сім`ї позивача цю величину перевищує.

Отже, відповідач фактично відмовив позивачу в наданні пільги.

Не погодившись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Спір між сторонами виник щодо правомірності відмови відповідача в наданні позивачу як ветерану органів внутрішніх справ у 2026 році пільги на оплату житлово-комунальних послуг, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», з тієї підстави, що середньомісячний сукупний дохід сім`ї позивача в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з цією нормою діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, побудованого на принципі «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом».

Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення державним органом чи його посадовою особою дій або невчинення їх у межах компетенції, але не передбаченим законом способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій (бездіяльності) та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, протиправними.

Наведені конституційні приписи, перебуваючи у взаємозв`язку, відображають фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмеження державної влади з метою забезпечення прав і свобод людини та зобов`язують наділених державною владою суб`єктів діяти виключно відповідно до встановлених Конституцією України та законами України цілей їх утворення, у межах повноважень та у визначений спосіб.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (частина перша статті 46 Конституції України).

Суд наголошує, що відповідно до статей 17, 65 Конституції України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати додаткові гарантії соціального захисту відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Частиною другою статті 64 Конституції України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до пункту 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (далі - Указ № 64/2022), у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Отже, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом № 64/2022, конституційне право громадян на соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України, не обмежується.

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності певних категорій громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).

Заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту зазначеної категорії осіб, не можуть бути скасовані чи звужені, зокрема, з мотивів економічної доцільності або з огляду на соціально-економічні обставини.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Спеціальним законом, який визначає статус ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, основні засади державної політики щодо соціального захисту громадян, звільнених з військової служби, служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції України, Бюро економічної безпеки України, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, та членів їхніх сімей, а також гарантії, які забезпечують їм гідне життя, активну діяльність, шану та повагу в суспільстві, є Закон № 203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Відповідно до статті 3 Закону № 203/98-ВР держава гарантує кожному ветерану військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України рівні з іншими громадянами України можливості в економічній, соціальній, політичній сферах щодо задоволення різноманітних життєвих потреб, а також надає різні види допомоги шляхом:

реалізації права на працю відповідно до рівня професійної підготовки та цільових програм соціальної адаптації;

створення умов для підтримки та поліпшення здоров`я з метою забезпечення активного довголіття;

надання пільг, компенсацій та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності та заслуженого відпочинку;

реалізації цільових програм поліпшення житлових умов;

організації соціально-побутового обслуговування;

пенсійного забезпечення відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України надається пільга у вигляді 50-відсоткової знижки плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги), користування квартирним телефоном ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами Національної поліції, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України і членами їх сімей, які проживають разом з ними, в жилих будинках усіх форм власності в межах норм, передбачених законодавством, або 50-відсоткової знижки вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню, для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення.

Судом встановлено, що позивач є ветераном органів внутрішніх справ, а отже, на нього поширюється дія Закону № 203/98-ВР.

Суд зауважує, що в тексті Закону № 203/98-ВР міститься норма частини четвертої статті 7, за змістом якої пільги, передбачені пунктами 6 та 11 статті 6 цього Закону, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Так, Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (пункт 82 розділу II) статтю 7 Закону № 203/98-ВР доповнено новою частиною четвертою такого змісту: «Пільги, передбачені пунктами 6 та 11 статті 6 цього Закону, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України».

Проте Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу I, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Цим Рішенням встановлено, що положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Ухвалюючи Рішення від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання положень статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України, статей 4, 27, частини другої статті 38 Кодексу при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Державний бюджет України.

Ця рекомендація ґрунтувалася на правових позиціях Суду, висловлених у зазначеному Рішенні, відповідно до яких стаття 38 Кодексу конкретизує вимоги частини другої статті 95 Конституції України щодо змісту закону про Державний бюджет України; у сукупності вказані статті Кодексу і Конституції України визначають вичерпний перелік правовідносин, які повинні регулюватися законом про Державний бюджет України, - встановлення тільки доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, а тому закон про Державний бюджет України не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзаци четвертий, п`ятий, шостий, восьмий пункту 4 мотивувальної частини).

У зв`язку з цим Конституційний Суд України дійшов висновку, що «зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України» (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини).

У Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 Конституційний Суд України констатував, що при прийнятті Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» всупереч зазначеним правовим позиціям законодавець вийшов за межі правового регулювання бюджетних відносин: зупинив дію окремих положень законів (стаття 67 розділу I), вніс до ряду законодавчих актів зміни і доповнення та визнав деякі з них такими, що втратили чинність (розділ II).

Відтак Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя в законодавстві і, як наслідок, призводить до скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх такими, що втратили чинність, мають використовуватися окремі закони (підпункт 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008).

Отже, частина четверта статті 7 Закону № 203/98-ВР втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008.

На час виникнення спірних правовідносин стаття 7 Закону № 203/98-ВР (зі змінами, внесеними законами України від 05 квітня 2001 року № 2373-III, від 28 грудня 2007 року № 107-VI (зміну визнано неконституційною Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008), від 30 березня 2021 року № 1357-IX, у редакції Закону України від 28 січня 2021 року № 1150-IX) була викладена в такій редакції:

«Ветерани військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та члени їхніх сімей поряд з пільгами, передбаченими цим Законом, користуються пільгами, встановленими для них іншими нормативно-правовими актами.

У разі якщо право на одну й ту саму пільгу передбачено різними нормативно-правовими актами, така пільга надається за одним з них за вибором ветерана військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Вдови (вдівці) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та члени їхніх сімей, які перебувають на їх утриманні, користуються пільгами, передбаченими пунктами 6-9 статті 6 цього Закону.

Пільги, передбачені пунктами 6 та 11 статті 6 цього Закону, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередніх шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Центральні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, військові комісаріати зобов`язані безоплатно надавати ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України юридичну допомогу з питань щодо реалізації прав, визначених цим Законом».

З прийняттям Закону України від 28 січня 2021 року № 1150-IX «Про Бюро економічної безпеки України» (далі - Закон № 1150-IX) пунктом 5 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону статтю 7 Закону № 203/98-ВР викладено в новій редакції із зазначенням частини четвертої, яку вже було визнано неконституційною.

Однак подальші редакції Закону № 1150-IX, аж до редакції, чинної на момент виникнення спірних правовідносин, викладали статтю 7 Закону № 203/98-ВР без частини четвертої, визнаної неконституційною, хоча в самому тексті Закону № 203/98-ВР ця частина збереглася.

Зазначене в сукупності свідчить, що на момент виникнення спірних правовідносин стаття 7 Закону № 203/98-ВР не містила чинного положення, яким би встановлювалася додаткова умова для отримання пільг, передбачених пунктами 6 та 11 статті 6 цього Закону.

Щодо правового регулювання порядку надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2022 року № 1041 «Деякі питання надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу Пенсійним фондом України» з 01 грудня 2022 року повноваження щодо призначення житлових субсидій та пільг покладено на органи Пенсійного фонду України.

Затверджений цією постановою Порядок визначає механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті за бюджетною програмою «Виплата житлових субсидій та пільг громадянам на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу».

Порядок надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 373 (далі - Порядок № 373).

Ним визначено механізм надання громадянам у грошовій формі таких пільг: на оплату абонентського обслуговування для споживачів комунальних послуг, що надаються за індивідуальними договорами про надання комунальних послуг або за індивідуальними договорами з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг, а також житлово-комунальних послуг, а саме: житлових послуг - послуг з управління багатоквартирним будинком; комунальних послуг - послуг з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами; на оплату абонентського обслуговування для споживачів комунальних послуг, що надаються за індивідуальними договорами про надання комунальних послуг або за індивідуальними договорами з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг, а також витрат на управління багатоквартирним будинком, в якому створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельний (житловий) кооператив (далі - об`єднання), та витрат на комунальні послуги в такому будинку; на придбання твердого палива і скрапленого газу.

Дія Порядку № 373 поширюється на осіб, які мають право на пільги, зокрема згідно із Законом № 203/98-ВР, про що зазначено в пункті 3 цього Порядку.

Пунктом 3-1 Порядку № 373 передбачено, що для призначення пільг пільговики, які перебувають на обліку в Реєстрі осіб, які мають право на пільги (далі - Реєстр), що є структурною підсистемою Єдиного соціального реєстру, або їх законні представники, або дієздатні повнолітні члени сім`ї пільговика, на яких поширюються пільги і відомості про якого наявні в Реєстрі, звертаються з відповідною заявою про надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу за формою згідно з додатком (далі - заява), до якої в разі потреби додається довідка про наявність у житловому приміщенні пічного опалення та/або кухонного вогнища на твердому паливі: до 30 листопада 2022 року включно - до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій (військових адміністрацій), виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) за зареєстрованим (задекларованим) місцем проживання (або фактичним місцем проживання - у разі перебування на обліку в Реєстрі за фактичним місцем проживання); починаючи з 1 грудня 2022 року - до органів Пенсійного фонду України.

Для отримання пільги на придбання твердого палива і скрапленого газу заява подається щороку.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 373 право на отримання пільг, встановлених законами України, з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї визначається органами Пенсійного фонду України - відповідно до Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року № 389 (далі - Порядок № 389); бюджетними установами, казенними підприємствами та комунальними некомерційними підприємствами, що утворюються в результаті реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров`я, - відповідно до Порядку надання пільг, компенсацій і гарантій працівникам бюджетних установ, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2003 року № 426.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 373 на підставі даних Реєстру та інформації, отриманої відповідно до пункту 5 цього Порядку, щомісяця розраховують суму пільги: на оплату житлово-комунальних послуг - виходячи з розміру знижки, на яку пільговик має право згідно із законом, кількості членів сім`ї, які мають таке право відповідно до законодавчих актів, зазначених у пункті 3 цього Порядку та визначених статтею 51 Бюджетного кодексу України, та з урахуванням встановлених цін/тарифів (внесків) і державних соціальних нормативів у сфері житлово-комунального обслуговування. Пільги в період воєнного стану на оплату послуги з постачання та розподілу електричної енергії пільговикам надаються за наявності договору між суб`єктом господарювання, що надає комунальну послугу споживачу, та споживачем такої послуги незалежно від фактичної наявності/відсутності послуги з незалежних від споживача або суб`єкта господарювання, що надає комунальну послугу споживачу, причин; на придбання твердого палива і скрапленого газу - виходячи з розміру знижки, на яку пільговик має право згідно із законом, з урахуванням мінімальних норм забезпечення твердим паливом і скрапленим газом та граничних показників їх вартості.

У разі зміни обставин, що впливають на розмір пільг, проводиться перерахунок розміру пільг з місяця виникнення таких обставин. У разі необхідності проведення перерахунку пільг за минулі періоди строк, за який здійснюється такий перерахунок, не обмежується (пункт 6-1 Порядку № 373).

Згідно з пунктом 19 Порядку № 373 суми пільг, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пільговика або неповідомлення ним уповноваженому органу про зміну обставин, зазначених у пункті 3 цього Порядку, на вимогу уповноваженого органу повертаються пільговиком.

Надання пільги припиняється: з причин, що унеможливлюють її надання, зокрема в разі смерті пільговика, втрати права на пільгу, призначення житлової субсидії, - з місяця, що настає за місяцем настання зазначеної події; за заявою пільговика - з місяця, що настає за місяцем її подання, якщо інше не обумовлено заявою.

Повертаючись до обставин справи.

Як убачається з матеріалів справи, відмова в наданні позивачу пільги ґрунтується на результатах автоматичного визначення середньомісячного сукупного доходу сім`ї позивача відповідно до Порядку № 389 та на висновку відповідача про перевищення цим доходом величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

Пунктом 6 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 19 листопада 2024 року № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (далі - Закон № 4059-IX) встановлено, що у 2025 році в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, застосовуються, зокрема, пункт 6 частини першої статті 6, стаття 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР.

Відповідно до пункту 7 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 4059-IX у 2025 році за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, надаються пільги, передбачені, зокрема, пунктом 6 частини першої статті 6, статтею 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР.

На виконання положень Закону № 4059-IX Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 31 грудня 2024 року № 1553 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 4 червня 2015 року № 389» (далі - постанова № 1553), якою постанову Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року № 389 доповнено пунктом 1-1 такого змісту:

« 1-1. Установити, що у 2025 році:

1) пільги, передбачені ... абзацами першим і другим пункту 5 статті 12 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (звільненим з військової служби особам, які стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби; батькам і членам сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби), пунктом 6 частини першої статті 6, статтею 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист” (ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції, податкової міліції, Бюро економічної безпеки, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції, податкової міліції, Бюро економічної безпеки, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації), ...надаються за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу відповідно до Порядку, затвердженого цією постановою;

2) положення підпункту 1 цього пункту застосовується:

з 1 січня 2025 року - для осіб, які звернулися за наданням пільг починаючи з 1 січня 2025 року;

після закінчення опалювального сезону 2024/25 року - для осіб, які отримували пільги у період до 31 грудня 2024 року включно».

Тобто Кабінет Міністрів України на виконання пункту 7 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 4059-IX змінив порядок визначення права на отримання пільги, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР, установивши додаткову умову для її отримання - неперевищення розміром середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

Положення аналогічного змісту щодо 2026 року містить абзац п`ятий пункту 6 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 03 грудня 2025 року № 4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» (далі - Закон № 4695-IX), який набрав чинності з 01.01.2026.

Так, у 2026 році пільги, передбачені пунктом 6 частини першої статті 6, статтею 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР, надаються за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Суд звертає увагу, що у відзиві на позовну заяву та в листі від 16.03.2026 відповідач обґрунтовує свою позицію лише підпунктом 1 пункту 1-1 Порядку № 389, який за своїм змістом застосовується у 2025 році, і не наводить норм, що визначають умови надання пільги у 2026 році.

Водночас, оскільки позивач просить призначити пільгу з 01.01.2026, суд надає оцінку правомірності застосування до нього умови щодо доходу з урахуванням абзацу п`ятого пункту 6 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 4695-IX та прийнятих на його виконання актів Кабінету Міністрів України.

Законодавець уже запроваджував подібний підхід до визначення права на пільги шляхом внесення змін до статті 7 Закону № 203/98-ВР, проте такі зміни, як зазначено вище, визнано неконституційними.

Щодо механізму зміни правового регулювання надання соціальних пільг на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР, через закони про Державний бюджет України на 2025 та 2026 роки суд звертає увагу на таке.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 зазначив, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007).

Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що зумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Отже, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що зміна правового регулювання відносин у сфері соціального захисту осіб, на яких поширюється дія, зокрема, Закону № 203/98-ВР, можлива лише шляхом внесення змін до цього Закону, а інші нормативно-правові акти застосовуються лише в разі їх прийняття відповідно до нього.

Ураховуючи неодноразово висловлену Конституційним Судом України правову позицію про те, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя в законодавстві і, як наслідок, призводить до скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина, а в разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх такими, що втратили чинність, мають використовуватися окремі закони (зокрема, абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008), суд зазначає, що закони № 4059-IX та № 4695-IX не повинні містити іншого чи додаткового правового регулювання правовідносин, які охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Слід наголосити, що до Закону № 203/98-ВР у частині, яка регламентує спірні правовідносини, зміни не вносилися.

Суд вкотре наголошує, що відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Згідно з частиною третьою статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Відповідно до частини другої статті 46 Конституції України право на соціальний захист гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили щодо інших законів.

Водночас закон про Державний бюджет України - це закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду (пункт 24 частини першої статті 2 Кодексу).

Тобто існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (lex specialis derogat generali).

Такий підхід використовується в разі конкуренції норм, коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 203/98-ВР, а положення законів № 4059-IX та № 4695-IX вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України в рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Такий підхід також застосував Верховний Суд, з`ясовуючи пріоритетність застосування спеціального Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» над загальним Законом № 4059-IX під час розгляду справи № 120/1081/25 (постанова від 11 вересня 2025 року).

Суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 7 КАС України в разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Повноваження суду не застосовувати нормативно-правовий акт у разі висновку про його суперечність Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту кореспондує з принципом верховенства права.

При цьому дотримання принципу верховенства права можливе лише за умови застосування судами під час розгляду та вирішення справ законодавчого акта, який відповідає критерію «якості закону».

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто, згідно з правовою позицією Верховного Суду, такі нормативно-правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними.

У спірному випадку пунктом 7 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 4059-IX та пунктом 6 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 4695-IX зміни до Закону № 203/98-ВР не вносилися, водночас здійснено врегулювання відносин, які регламентовані пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР, шляхом встановлення нових (додаткових) умов (правил) надання соціальної пільги особам, статус яких визначений Законом № 203/98-ВР, що обмежило безумовне право таких осіб на отримання відповідної соціальної пільги.

Беручи до уваги, що норми Порядку № 389 (у редакції постанови № 1553) та інших підзаконних актів у частині надання пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР, лише за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, не відповідають положенням пункту 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР, які такої умови не містять, суд, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, констатує, що застосуванню підлягають саме норми Закону № 203/98-ВР, а не Порядку № 389.

Суд також ураховує, що пунктом 2 Порядку № 389 визначено перелік категорій осіб, на яких поширюється дія цього Порядку, - осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із законами України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», «Про освіту», «Про бібліотеки і бібліотечну справу», «Про захист рослин», «Про жертви нацистських переслідувань», «Про охорону дитинства», «Про соціальний захист дітей війни», «Про культуру», Основами законодавства України про охорону здоров`я та Кодексом цивільного захисту України (щодо визначених у цьому пункті категорій). Ветерани органів внутрішніх справ, які мають право на пільги відповідно до Закону № 203/98-ВР, до цього переліку не віднесені.

Отже, умову щодо доходу для зазначеної категорії осіб запроваджено не спеціальним законом і не загальними положеннями Порядку № 389, а тимчасовими положеннями, прийнятими на виконання законів про Державний бюджет України, без внесення змін до Закону № 203/98-ВР.

Суд наголошує, що застосування обмеження пільг для категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пільги на підставі Закону № 203/98-ВР, призводить до обмеження конституційного права такої категорії осіб на належний соціальний захист, передбачений саме спеціальним законом, до якого зміни не внесено.

Із зазначеного випливає, що зміна правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення ветеранів військової служби та деяких інших осіб можлива лише в разі внесення відповідних змін до Закону № 203/98-ВР, натомість інші нормативно-правові акти підлягають застосуванню лише в разі їх прийняття відповідно до цього Закону.

За результатами розгляду справи № 440/11441/25 як зразкової Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки зміни порядку призначення пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР, які фактично встановлюють додаткову умову - вимогу щодо розміру середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, були запроваджені не спеціальним Законом № 203/98-ВР, а положеннями закону про Державний бюджет України та підзаконним нормативно-правовим актом (Порядком № 389 у редакції постанови № 1553), застосуванню підлягають положення спеціального закону - Закону № 203/98-ВР.

Хоча зазначені висновки Верховного Суду сформульовано щодо застосування умови щодо доходу у 2025 році, правове регулювання спірних правовідносин у 2026 році є тотожним, оскільки абзац п`ятий пункту 6 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 4695-IX відтворює зміст пункту 7 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 4059-IX, а зміни до Закону № 203/98-ВР так і не внесено.

Отже, наведені висновки підлягають застосуванню й у цій справі.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з частиною другою цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів правомірності своїх дій: не подав суду рішення про відмову в наданні позивачу пільги на 2026 рік і розрахунку середньомісячного сукупного доходу сім`ї позивача, а його доводи ґрунтуються виключно на застосуванні умови щодо доходу, яка, з огляду на викладене, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що відмова відповідача в призначенні позивачу як особі, яка має право на пільги згідно із Законом № 203/98-ВР, з 01.01.2026 пільги на оплату житлово-комунальних послуг, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 6 цього Закону, з підстави перевищення середньомісячним сукупним доходом сім`ї в розрахунку на одну особу величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, є протиправною.

Обираючи спосіб відновлення порушеного права позивача, суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як складової змісту і спрямованості діяльності держави, а також з принципу ефективності такого захисту, що зумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, яка звернулася за судовим захистом, без необхідності її додаткових звернень та виконання будь-яких інших умов.

Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Позивач має статус ветерана органів внутрішніх справ та звернувся до відповідача із заявою про призначення пільги, тобто виконав усі умови, визначені законом, а надання пільги, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР, не передбачає дискреційних повноважень відповідача.

Водночас з метою ефективного захисту прав позивача та забезпечення належного виконання судового рішення суд відповідно до частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне викласти резолютивну частину рішення з урахуванням змісту пункту 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР, визнавши протиправною відмову відповідача, викладену в листі від 16.03.2026 № 29249-16518/Г-01/8-0400/26, та зобов`язавши відповідача призначити позивачу з 01.01.2026 пільгу, передбачену зазначеною нормою, без застосування умови щодо розміру середньомісячного сукупного доходу сім`ї.

Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як убачається з квитанції від 17.02.2026 № 132, позивач сплатив судовий збір у розмірі 1331,50 грн.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду фізичною особою адміністративного позову немайнового характеру судовий збір справляється в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на 01.01.2026 становить 1331,20 грн.

Позовна вимога про зобов`язання відповідача вчинити певні дії є похідною від вимоги про визнання протиправними його дій, тому окремо судовим збором не оплачується.

Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Керуючись статтями 2, 5, 6, 9, 72-78, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ідентифікаційний код: 21910427; місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в призначенні ОСОБА_1 з 01.01.2026 пільги на оплату житлово-комунальних послуг, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», викладену в листі від 16.03.2026 № 29249-16518/Г-01/8-0400/26.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 з 01.01.2026 пільгу на оплату житлово-комунальних послуг, передбачену пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», у вигляді 50-відсоткової знижки плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги) в межах норм, передбачених законодавством, без застосування умови щодо розміру середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ідентифікаційний код: 21910427; місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частин рішення або розгляду справи в порядку письмового провадження апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Суддя А.О. Сластьон