Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №160/2288/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 рокуСправа №160/2288/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

02.02.2026р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 та просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 07.05.2022 року по 27.01.2026 року у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 07.05.2022 року по 13.03.2023 року виплаченого 27.01.2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 року у справі №160/33371/24;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 07.05.2022 року по 27.01.2026 року у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 07.05.2022 року по 13.03.2023 року виплаченого 27.01.2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 року у справі №160/33371/24.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до наказу № 76 з 13.03.2023р. її було виключено зі списків особового складу частини, усіх видів забезпечення, проте, повний розрахунок з нею щодо виплати перерахунку грошового забезпечення у сумі 66 145,94 грн. було здійснено на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 року у справі №160/33371/24 лише 27.01.2026р., що підтверджено банківською випискою. Проте, відповідачем при виплаті суми перерахунку грошового забезпечення за наведеним рішенням суду компенсація втрати частини грошових доходів в порушення вимог ст. 4 Закону №2050-Ш та пунктів 2-4 Порядку №159 нарахована та виплачена їй не була, у зв`язку із чим просила визнати таку бездіяльність відповідача протиправною та зобов`язати його нарахувати їй та виплатити наведену компенсацію. Окрім того, позивач вказав і на те, що норми наведеного Закону №2050-Ш та Порядку №159 не передбачають обов`язку позивача звертатися додатково із заявою до відповідача з вимогою про виплату їй компенсації втрати частини доходів, оскільки виплата вказаної компенсації повинна здійснюватися відповідачем одночасно з виплатою заборгованості, а відповідно, невиплата відповідачем 27.01.2026р. такої компенсації свідчить про відмову в її виплаті і не потребує оформлення такої окремим рішенням про що також вказав у своїх висновках і Верховний Суд у постанові від 02.04.2024р. у справі №560/8194/20 на врахуванні якої наполягав позивач у позові.

Ухвалою суду від 23.02.2026р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та, зокрема, зобов`язано відповідача протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності або відсутності бездіяльності відповідача у даних спірних правовідносинах, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зазначена ухвала суду разом з копією позову та доданими до нього документами була направлена та отримана відповідачем 03.02.2026р. (адміністративний позов), 24.02.2026р. (ухвала суду) у електронному кабінеті відповідача у робочий час, що є належним повідомленням учасників справи про час та місце судового розгляду справи згідно до вимог ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України, про що свідчать довідки про доставку електронного листа, наявних у справі.

На виконання вимог наведеної вище ухвали суду, 10.03.2026р. через систему «Електронний суд» відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що постановою Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 визначено підстави виключення відповідальності для військових частин, в тому числі щодо нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у правовідносинах з колишніми службовцями, відповідно до якої, застосування юридичної відповідальності здійснюється у разі невиплати належних сум на день виключення особи зі списків особового складу, однак виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення № 1153/2008. Оскільки згідно наказу № 76 позивач виключена зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , а підставою для видання такого наказу слугує рапорт позивача про здавання справ та посади від 13.03.2023 вх.№2005, тому позивачем було надано згоду в силу вищенаведених приписів. Також, відповідач зазначив, що з урахуванням Алгоритму виконання рішень судів, які набрали законної сили та потребують видатків державного бюджету для виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, доведеного Департаментом соціального забезпечення Міністерства оборони України від 23.02.2024р. № 220/13/1587, відповідачем направлено матеріали по справі №160/33371/24 до військової частини НОМЕР_2 як розпорядника коштів другого рівня, однак протягом 2025 року кошти КЕКВ 2800, передбачені для виконання рішень судів, до відповідного розпорядника бюджетних коштів не надходили, що унеможливлювало виконання зазначеного судового рішення, після отримання таких бюджетних коштів, військовою частиною НОМЕР_1 було здійснено перерахування 26.01.2026 на картковий рахунок позивача. На думку представника відповідача, відповідач не може нести заявлений тягар відповідальності в позовних вимогах у зв`язку із відсутністю бюджетних асигнувань на виконання судових рішень в державі під час дії правового режиму воєнного стану.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 09.10.2026р. у зв`язку із перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, велику завантаженість справами та, як наслідок, об`єктивну неможливість прийняття у цей період рішень у справах, на підставі ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд даної справи було продовжено до 09.10.2026р.

Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 09.10.2026р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Громадянка України ОСОБА_1 проходила військову службу у Збройних Силах України (у Військовій частині НОМЕР_1 ) за контрактом у період з 07.05.2022р. по 13.03.2023р., є учасницею бойових дій, про що свідчить копія паспорту позивача № НОМЕР_3 від 26.11.2018р., орган що видав 1235, копіями витягів з наказів від 07.05.2022р. №10 та від 13.03.2023р. №76, копією військового квитка серії НОМЕР_4 та копією посвідчення НОМЕР_5 від 12.10.2015р., наявними у справі.

Як встановлено зі змісту рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 року у справі №160/33371/24, яке міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, за згаданим рішенням суду було визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення за 2022р. та 2023р. без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний Бюджет України» станом на 01.01.2022р. та 01.01.2023р. та, зокрема, зобов`язано вказану військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний Бюджет України» на відповідний рік.

На виконання зазначеного рішення суду відповідачем було здійснено перерахунок грошового забезпечення та виплачено позивачеві недоотриману суму грошового забезпечення у розмірі 66 145,94 грн. за період з 07.05.2022р. по 13.03.2023р., включно – 27.01.2026р. про що свідчить додана до позову позивачем копія виписки банка «ПУМБ» по особовому рахунку позивача про зарахування коштів 27.01.2026р. о 10:46 год.

Разом з тим, вказана сума перерахунку грошового забезпечення була виплачена позивачеві 27.01.2026р. без нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу, у зв`язку з порушенням строків виплати суми перерахунку грошового забезпечення, передбаченої Законом №2050-Ш.

Зазначене відповідачем жодними доказами не спростовано.

Вважаючи, таку бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати суми перерахунку грошового забезпечення за період з 07.05.2022р. по 27.01.2026р. протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000р. № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159 (далі - Порядок № 159).

Згідно зі статями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ установлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

У відповідності до приписів ст.4 Закону №2050-Ш передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону №2050-Ш Кабінетом Міністрів України був затверджений Порядок № 159, який містить аналогічні наведені вище положення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошового забезпечення, що є його складовою). Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - Військовою частиною НОМЕР_6 ) добровільно чи на виконання судового рішення.

Наведені правові висновки узгоджуються і з правовими висновками Верховного Суду, які знайшли своє відображення у постановах від 17.09.2020р. у справі №300/544/19, від 08.06.2022р. у справі №661/3402/16-а, від 16.11.2022р. справі №674/22/17.

Крім того, у постановах згаданого суду від 05.03.2020р. у справі №140/1547/19 та від 15.05.2024р. у справі №200/5032/20-а Верховний Суд зазначив, що «Згідно з положеннями статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.».

Такий же висновок зроблено Верховним Судом і у його більш пізнішій постанові від 15.05.2024р. у справі №200/5032/20-а.

Висновки щодо застосування наведених норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для врахування адміністративними судами при застосуванні згаданих норм права згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, із наведеного вище аналізу приписів законодавства та судової практики слідує, що суми компенсації втрати частини доходів, у разі порушення підприємствами, організаціями, установами (роботодавцями) строків (термінів) виплати грошових доходів, виплачуються громадянам у тому місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості (виплата основної суми доходу).

Так, як встановлено судом, відповідачем – Військовою частиною НОМЕР_1 , позивачеві було виплачено нараховані доходи (перерахунок грошового забезпечення у сумі 66 145,94 грн. за період з 07.05.2022р. по 13.03.2023р. на виконання рішення суду у справі №160/33371/24) лише 27.01.2026р., що підтверджено доданою позивачем до позову копією виписки з банка «ПУМБ» по особовому рахунку позивача про зарахування коштів від 27.01.2026р. о 10:46 год.

Відповідач станом на 09.10.2026р. як суб`єкт виконання рішення суду у справі №160/33371/24 про перерахунку та виплати позивачеві грошового забезпечення відповідно до розміру прожиткового мінімуму, встановленого на відповідний рік за період з 07.05.2022р. по 13.03.2023р. у сумі 66 145,94 грн., у день виплати вказаної суми доходу – 27.01.2026р. розрахунку та виплати позивачеві компенсації втрати частини грошового доходу, передбаченої статтею 2 Закону №2050-Ш, не здійснив.

Таких доказів матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.

Отже, враховуючи те, що відповідачем було несвоєчасно (з порушенням строків/термінів) здійснено нарахування та виплата позивачеві суми перерахунку грошового забезпечення у розмірі 66 145,94 грн. внаслідок протиправних дій відповідача, що було встановлено рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 року у справі №160/33371/24, суд приходить до висновку, що у зв`язку із порушенням відповідачем строків/термінів виплати позивачеві суми перерахунку грошового забезпечення, які мали місце у період з 07.05.2022р. по 13.03.2023р. (виплата проведена лише 27.01.2026р.), позивач має право на отримання компенсації втрати частини грошового доходу, передбаченої ст.2 Закону №2050-Ш.

При цьому, слід зазначити, що приписами статті 1 та статті 4 Закону №2050-Ш передбачено, що така компенсація громадянам втрати частини доходів здійснюється підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності у випадку порушення строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), виплата громадянам компенсації проводиться у тому ж місяця, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, тобто, самостійно відповідачем без будь-якого додаткового звернення позивача до відповідача (таких вимог наведені приписи не містять).

Оскільки вина відповідача у порушенні строків/термінів нарахування та виплати позивачеві суми перерахунку грошового забезпечення була встановлена за рішенням суду у справі №160/33371/24 (визнано дії відповідача протиправними), яке набрало законної сили, а відповідно, відповідач мав обов`язок нарахувати та виплатити таку суму компенсації втрати частини доходів позивачеві у день виплати основної суми заборгованості – 27.01.2026р. без подання позивачем жодних додаткових заяв виходячи з вимог наведених приписів ст.ст.2, 3, 4 Закону №2050-Ш.

Аналогічні за змістом висновки містяться і у постанові Верховного Суду від 02.04.2024р. у справі №560/8194/20.

А відтак, слід дійти висновку, що не нарахування та не виплата позивачеві компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням відповідачем строків виплати суми перерахунку грошового забезпечення, передбаченої Законом №2050-Ш за період з 07.05.2022р. по 27.01.2026р., у день виплати суми такої заборгованості – 27.01.2026р., слід визнати протиправною бездіяльністю відповідача – суб`єкта владних повноважень.

Тому, за викладених обставин, позовні вимоги позивача щодо визнання протиправною вищенаведеної бездіяльності відповідача, підлягають задоволенню.

Статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування – ст.76 наведеного Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, відповідачем відповідних доказів правомірності бездіяльності відповідача з приводу не нарахування та не виплати позивачеві у день виплати суми заборгованості по перерахунку грошового забезпечення (27.01.2026р.) компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням відповідачем термінів виплати таких сум перерахунку за період з 07.05.2022р. по 13.03.2023р., з урахуванням вище встановлених судом обставин та аналізу наведених норм чинного законодавства, суду не надано.

Окрім того, вивчивши висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, на які посилається відповідач у своєму відзиві на позов, суд зазначає наступне.

Правові висновки, які викладені у вищенаведеній постанові Верховного Суду, не можуть бути враховані судом у цій справі, з урахуванням того, що у даних правовідносинах підлягають врахуванню правові висновки, що містяться у постанові Верховного Суду від 02.04.2024р. у справі №560/8194/20, які сформовані у часі пізніше.

Так, як видно зі змісту п.30 та п.32 постанови Верховного Суду від 02.04.2024р. у справі №560/8194/20, Верховний Суд зробив правовий висновок про те, що норми Закону №2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до органу за виплатою такої компенсації. Виплата такої компенсації відповідачем проводиться у день виплати заборгованості самостійно, тобто, без будь-якого додаткового звернення позивача до відповідача (таких вимог наведені приписи не містять). Крім того, Верховний Суд також і зазначив, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

А відповідно, саме наведена правова позиція Верховного Суду, сформована у часі пізніше – 02.04.2024р. підлягає врахуванню адміністративним судом у даних правовідносинах згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві компенсації втрати частини грошових доходів, передбаченої Законом №2050-Ш та Порядком №159, у зв`язку з порушенням відповідачем строків виплати суми перерахунку грошового забезпечення за період з 07.05.2022р. по 27.01.2026р., суд приходить до висновку, що відповідач, вчинивши наведену бездіяльність, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом встановлено, що своєю бездіяльністю щодо не нарахування та не виплати позивачеві компенсації втрати частини грошових доходів, передбаченої Законом №2050-Ш та Порядком №159, у зв`язку з порушенням відповідачем строків виплати суми перерахунку грошового забезпечення за рішенням суду №160/33371/24, відповідач порушив права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання судом такої бездіяльності протиправною.

Також підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплати позивачеві компенсацію втрати частини грошових доходів, передбаченої Законом №2050-Ш та Порядком №159, у зв`язку з порушенням відповідачем строків виплати заборгованості по заробітній платі за постановою суду у справі №160/33371/24, виходячи з того, що судом встановлено протиправність бездіяльності відповідача у наведеній частині позову.

Як встановлено судом із матеріалів справи, що не спростовано відповідачем жодними доказами, відповідні суми компенсації втрати частини грошових доходів, передбачені Законом №2050-Ш та Порядком №159, у зв`язку з порушенням строків виплати перерахунку грошового забезпечення за рішенням суду у справі №160/33371/24, відповідачем позивачеві взагалі не нараховувалися і не виплачувалися, такі докази в матеріалах справи відсутні.

В той же час, обов`язок здійснити компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі і з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) покладається на підприємства, установи і організації всіх форм власності, які допустили такі порушення ст.2 Закону №2050-Ш.

А згідно ст.3 Закону №2050-Ш передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Також і пунктом 4 Порядку №159 встановлено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць ст.4 Закону №2050-Ш.

Відтак, із аналізу наведених приписів слідує, що з метою виплати позивачеві вищенаведеної суми компенсації втрати частини доходів, відповідач має обов`язок здійснити відповідне її (такої компенсації) нарахування/ обчислення у спосіб, наведений у ст.3 Закону №2050-Ш та у пункті 4 Порядку №159, тому суд приходить до висновку, що з урахуванням того, що сума заборгованості по перерахунку грошового забезпечення у розмірі 66 145,94 грн. за рішенням суду у справі №160/33371/24 була виплачена відповідачем позивачеві 27.01.2026р. без проведення нарахування та виплати такої компенсації у порушення вимог ст.ст. 2,3,4 Закону №2050-Ш, то, у даному випадку, ефективним способом захисту порушеного права позивача буде - зобов`язання відповідача, у зв`язку з порушенням строків виплати перерахунку грошового забезпечення за вищенаведеним рішенням суду, нарахувати та виплатити позивачеві відповідну компенсацію втрати частини грошових доходів, передбачену Законом №2050-Ш та Порядком №159 за період з 07.05.2022р. по 27.01.2026р.

Відтак, позовні вимоги позивача у наведеній описаній вище частині підлягають задоволенню шляхом зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням того, що позивачем не понесено жодних витрат по сплаті судового збору, оскільки вона є учасником бойових дій згідно посвідчення НОМЕР_5 від 12.10.2015р., а відповідно, звільнена від сплати судового збору за п.13 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір”.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 07.05.2022 року по 27.01.2026 року у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахованого грошового забезпечення за період з 07.05.2022 року по 27.01.2026 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 07.05.2022 року по 27.01.2026 року у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахованого грошового забезпечення за період з 07.05.2022 року по 27.01.2026 року.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва