Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №215/1050/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів

Дата: 12 жовтня 2026 р.

Справа: №215/1050/26

Суддя: Сластьон Анна Олегівна

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 рокуСправа №215/1050/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Криворізької міської ради в особі директора Косяк Наталії Володимирівни про визнання дій протиправними.

Суть спору: 06.02.2026 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з адміністративним позовом до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Криворізької міської ради в особі директора Косяк Наталії Володимирівни (далі - відповідач, КНП «ЦПМСД № 1» КМР), у якому просить суд:

-встановити наявність компетенції (повноважень) відповідача в особі директора Косяк Наталії Володимирівни створювати штучні перешкоди порядку, встановленому статтею 7 Закону України «Про звернення громадян», під час отримання заяви позивача від 30.09.2025 вх. № 292;

-визнати такі перешкоди протиправною бездіяльністю відповідача, а відповідну процедуру - протиправною діяльністю;

-зобов`язати відповідача прийняти ненормативний правовий акт, яким забезпечити правовий порядок, передбачений статтею 144 Конституції України.

Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 лютого 2026 року позовну заяву передано на розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду за підсудністю.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.03.2026 справу № 215/1050/26 передано на розгляд судді Сластьон А.О.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що для захисту своїх конституційних прав вона подала відповідачу заяву від 30.09.2025 вх. № 292, проте отримала інформацію про небажання відповідача вживати заходів. На думку позивача, відповідач як заклад, підпорядкований Криворізькій міській раді, відповідно до ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» мав у п`ятиденний строк переслати звернення за належністю або звернутися до міської ради для вирішення порушених у ньому питань, однак цього не зробив. Позивач також посилається на ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідно до якої відповідь на запит на інформацію надається не пізніше п`яти робочих днів з дня його отримання.

Крім того, позивач вважає, що постанова Кабінету Міністрів України від 17.08.1998 № 1303 обмежує її інтереси та суперечить ст. 3, 21, 22, 46, 48 Конституції України, а Криворізька міська рада ухиляється від вирішення питань місцевого значення в межах ст. 3, 19, 68, 144 Конституції України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Такі дії відповідача, на переконання позивача, порушують її права, гарантовані ст. 3, 22, 28 Конституції України, а належним способом їх захисту є спосіб, передбачений п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Ухвалою суду від 06 березня 2026 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

13 березня 2026 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він просить відмовити в задоволенні позову повністю з таких підстав. Зокрема, відповідач зазначає, що він є закладом охорони здоров`я, який за організаційно-правовою формою є комунальним некомерційним підприємством і надає населенню первинну медичну допомогу на підставі договору з Національною службою здоров`я України про медичне обслуговування населення. Відповідач не здійснює владних управлінських функцій у сфері публічно-правових відносин, не надає адміністративних послуг, а посада його директора не належить до посад публічної служби. Отже, він не є суб`єктом владних повноважень у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, а його відносини з пацієнтом не мають управлінського характеру, що унеможливлює встановлення його компетенції чи прийняття ним індивідуальних актів за результатами розгляду заяви пацієнта. На переконання відповідача, спір про встановлення наявності компетенції у цій справі не є компетенційним, оскільки відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 19 КАС України такі спори виникають лише між суб`єктами владних повноважень, і тільки вони можуть бути сторонами такого спору. Відповідач посилається на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 06 лютого 2019 року у справі № 705/748/17, від 13 березня 2019 року у справі № 820/3713/17 та від 12 червня 2019 року у справі № 9901/70/19. Відповідач стверджує, що заяву від 30.09.2025 № 292, з якою позивач фактично звернулася через свого сина ОСОБА_2 , розглянуто. У заяві позивач вимагала безоплатно надати їй лікарські засоби та медичні препарати, оспорювала лікарські призначення, а також просила стягнути моральну шкоду. За результатами розгляду заяви позивачу надано вичерпну письмову відповідь № 984, яку вона отримала 28.10.2025, що підтверджується записом і підписом у журналі вихідної документації відповідача. Отже, твердження позивача про нерозгляд її заяви не відповідає дійсності. Зауважує, що позивач не зазначила, які саме перешкоди їй було створено та яким чином відповідач перешкоджав розгляду її заяви, а також не визначила, які її права, свободи чи інтереси порушено і яким чином задоволення позову сприятиме їх відновленню, тобто не дотрималася вимог пп. 4, 5 ч. 5 ст. 160 КАС України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30.09.2025 позивач звернулася до відповідача із заявою (вх. № 292), у якій просила: провести службове розслідування дій ОСОБА_3 , який, на її думку, використовує бюджетні кошти не за призначенням; вирішити на сесії Криворізької міської ради питання її соціального забезпечення як онкохворої під час амбулаторного лікування - слуховим апаратом у вигляді навушника, безоплатними рецептами на ліки, а також рецептами на вітаміни, настоянки й лікарські трави; провести службове розслідування дій ОСОБА_4 , яка, на думку позивача, використовує кошти не за призначенням; надати три копії заяви із зазначенням реєстраційних номерів; повідомити дату, час і місце розгляду заяви; відшкодувати моральну шкоду в розмірі 3 028 000 грн; надати рішення (наказ), тобто ненормативний (індивідуальний) акт, складений за результатами розгляду заяви; надати інформацію про помісячно нараховану премію ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за період з 01.01.2023 по 01.09.2025.

Листом від 09.10.2025 № 984 відповідач надав позивачу відповідь, у якій зазначив, що лікарські засоби позивачу призначаються відповідно до стану її здоров`я. Безоплатний і пільговий відпуск лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування здійснюється групам населення та за категоріями захворювань, визначеними додатками 1 і 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 17.08.1998 № 1303 «Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань».

Позивач отримує лікарські засоби як особа з інвалідністю І групи з оплатою 50 відсотків їх вартості, а також як особа з онкологічним захворюванням; при цьому безоплатний відпуск лікарських засобів за переліченими категоріями захворювань здійснюється лише в разі амбулаторного лікування основного захворювання, у зв`язку з яким особі надано пільгу.

Крім того, відповідач зазначив, що позивач отримала 07.11.2024 глюкометр NewMed Neo та апарат У1М2, а 16.04.2025 - тонометр LD-51J.

Щодо надання копій заяви відповідач роз`яснив, що копіювання заяв пацієнтів не належить до його повноважень, а кожен громадянин має право подати будь-яку кількість заяв до будь-якого органу.

Щодо відшкодування моральної шкоди відповідач зазначив, що не вчиняв щодо позивача протиправних дій, які могли б заподіяти їй моральну шкоду та перебували б із нею в причинно-наслідковому зв`язку, а дії медичних працівників та адміністрації закладу відповідають вимогам чинного законодавства. Отже, вимога про відшкодування моральної шкоди є безпідставною.

Водночас предметом цього спору є не зміст наданої відповідачем відповіді, а вимоги позивача про встановлення наявності у відповідача компетенції (повноважень) створювати штучні перешкоди під час розгляду її заяви від 30.09.2025 вх. № 292, визнання таких перешкод протиправною бездіяльністю, а відповідної процедури - протиправною діяльністю, а також про зобов`язання відповідача прийняти ненормативний правовий акт.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Щодо вимоги про встановлення наявності компетенції (повноважень) відповідача.

Суд зазначає, що компетенція - це сукупність юридично встановлених повноважень, прав і обов`язків конкретного органу чи посадової особи, яка визначає його місце в системі державних органів. Юридичний зміст поняття «компетенція» охоплює такі елементи: предмети відання (коло об`єктів, явищ, дій, на які поширюються повноваження); права й обов`язки (повноваження) органу чи особи; відповідальність; відповідність поставленим цілям, завданням і функціям.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пп. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовим є, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Суд звертає увагу, що компетенцію органу чи посадової особи становлять їхні повноваження, визначені законом.

Спори, визначені п. 3 ч. 1 ст. 19 КАС України, можуть виникати внаслідок різного тлумачення суб`єктами владних повноважень законодавства щодо їхньої компетенції на вирішення певних питань у сфері управління. Також спори з приводу компетенції виникають у разі привласнення повноважень іншого суб`єкта владних повноважень або перевищення власних повноважень.

Під компетенційними спорами розуміються спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень.

Компетенцію державного органу чи посадової особи становлять їхні повноваження, визначені законом. Через різне тлумачення законодавства компетенція суб`єктів владних повноважень може перетинатися, унаслідок чого виникає компетенційний спір.

Завданням суду в компетенційних спорах з урахуванням загального завдання адміністративного судочинства є розв`язання законодавчої колізії, а також усунення наслідків дублювання повноважень.

При цьому позивачем у компетенційному спорі є суб`єкт владних повноважень, який вважає, що інший суб`єкт владних повноважень (відповідач) своїм рішенням або діями втрутився в його компетенцію або що прийняття такого рішення чи вчинення таких дій належить до його прерогативи.

Оскільки позивач не є суб`єктом владних повноважень у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України та не здійснює жодних управлінських функцій, вона не може бути стороною компетенційного спору.

Тому суд дійшов висновку, що вимога позивача про встановлення наявності компетенції відповідача у спірних правовідносинах не відповідає завданням адміністративного судочинства, визначеним ч. 1 ст. 2 КАС України.

Отже, підстави для задоволення вимоги про встановлення наявності компетенції (повноважень) відповідача відсутні.

Щодо вимог про визнання протиправними бездіяльності та діяльності відповідача і зобов`язання прийняти ненормативний правовий акт.

Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР) органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані:

- об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

- у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

- на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

- скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

- забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень;

- письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

- вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина;

- у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

- не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

- особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону № 393/96-ВР у разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Повертаючись до обставин справи.

Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, 30.09.2025 позивач звернулася до відповідача із заявою вх. № 292, зміст якої наведено вище.

Листом від 09.10.2025 № 984 відповідач надав позивачу відповідь по суті порушених у заяві питань: роз`яснив порядок безоплатного та пільгового забезпечення лікарськими засобами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.08.1998 № 1303, повідомив про медичні вироби, отримані позивачем, а також про відсутність у нього повноважень щодо копіювання заяв і підстав для відшкодування моральної шкоди.

Отримання позивачем відповіді 28.10.2025 підтверджується записом і підписом у журналі вихідної документації відповідача.

Позивач факт отримання відповіді не заперечує: у позовній заяві вона зазначає, що за результатами звернення отримала інформацію про небажання відповідача вживати заходів.

Отже, заяву позивача розглянуто, а відповідь надано в межах місячного строку, встановленого ч. 1 ст. 20 Закону № 393/96-ВР.

Незгода позивача зі змістом відповіді не свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.

Позивач не зазначила, які саме «штучні перешкоди» створив відповідач під час розгляду її заяви, не навела конкретних обставин на підтвердження цього та не надала відповідних доказів, а тому такі доводи є необґрунтованими.

Доводи позивача про невиконання відповідачем обов`язку, передбаченого ч. 3 ст. 7 Закону № 393/96-ВР, не свідчать про порушення її прав, оскільки відповідач розглянув заяву та надав на неї відповідь, а позивач не позбавлена права звернутися безпосередньо до Криворізької міської ради чи інших органів з питаннями, які належать до їхньої компетенції.

Посилання позивача на ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» суд відхиляє, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 2 цього Закону його дія не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

Вимога зобов`язати відповідача прийняти ненормативний правовий акт, яким забезпечити правовий порядок, передбачений ст. 144 Конституції України, задоволенню не підлягає, оскільки є похідною від вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача, у задоволенні якої відмовлено.

Крім того, ст. 144 Конституції України регулює прийняття рішень органами місцевого самоврядування, яким відповідач не є, а зміст акта, прийняття якого вимагає позивач, у позові не визначено.

Отже, відповідач розглянув заяву позивача від 30.09.2025 вх. № 292 та надав на неї відповідь, тому протиправної бездіяльності чи діяльності відповідача, а також порушення прав позивача, які підлягали б судовому захисту, суд не встановив.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні в нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідач надав суду докази розгляду заяви позивача та вручення їй відповіді, тоді як позивач обставин, на яких ґрунтуються її вимоги, не довела.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи і проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, а відповідач доказів понесення судових витрат не надав, підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України відсутні.

Керуючись ст. 241-246, 250, 251, 257-262 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Криворізької міської ради в особі директора Косяк Наталії Володимирівни про визнання дій протиправними, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя А.О. Сластьон

Оригінал: reyestr.court.gov.ua