Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №160/7589/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 рокуСправа №160/7589/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними рішення та дій, зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: 30 березня 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), у якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 , оформлене протоколом № 12 від 29.12.2021 та затверджене командиром цієї військової частини, про зняття ОСОБА_1 разом з членами його сім`ї (4 особи) з квартирного обліку на отримання житлової площі у військовій частині НОМЕР_1 , тобто з обліку осіб, які набули права та потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання та шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями (службовою жилою площею);

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 в особі командування та житлової комісії цієї частини щодо відмови поновити ОСОБА_1 разом з членами його сім`ї на зазначеному обліку з дати первинного зарахування на облік, з урахуванням наявних пільг на першочергове та позачергове одержання житла для постійного проживання за рахунок Міністерства оборони України (держави), зі складом сім`ї 4 (чотири) особи;

- зобов`язати житлову комісію військової частини НОМЕР_1 поновити ОСОБА_1 разом з членами його сім`ї на обліку осіб, які набули права та потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання та шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями (службовою жилою площею), з дати первинного зарахування на облік, з урахуванням наявних пільг на першочергове та позачергове одержання житла для постійного проживання за рахунок Міністерства оборони України (держави), зі складом сім`ї 4 (чотири) особи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 27.12.2006 позивач перебував на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, при в/ч НОМЕР_1 (на цьому обліку перебували прокурори військової прокуратури Запорізького гарнізону). Вказує, що з квартирного обліку добровільно не знімався, відповідних заяв (рапортів) не подавав, участі у приватизації житла не брав, житла від держави або грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення не отримував. Позивач разом із сім`єю з чотирьох осіб проживає у службовій двокімнатній квартирі в м. Запоріжжі житловою площею 30,1 кв. м, що є нижчою за встановлені норми.

Позивач проходив військову службу у військовій прокуратурі Запорізького гарнізону Південного регіону з липня 2006 року по серпень 2012 року (звільнений у зв`язку зі скороченням штатів через реорганізацію військових прокуратур). З 29.01.2015 він знову прийнятий на військову службу та відряджений до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі, після чого проходив службу у військових прокуратурах Запорізького, а з квітня 2015 року - Херсонського гарнізонів. З 15.09.2020 позивача звільнено з військової служби у запас у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів. У 2024-2025 роках позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації та наказом командира в/ч НОМЕР_2 від 28.02.2025 № 104 звільнений за станом здоров`я, маючи календарну вислугу 23 роки 07 місяців 04 дні. Позивач є учасником бойових дій та особою з інвалідністю внаслідок війни.

Зазначена в оскаржуваному рішенні підстава зняття з обліку - «втрата відношення з військовою частиною» - не передбачена статтею 40 Житлового кодексу України, а так само пунктом 30 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1081 та пунктом 21 розділу VI Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 № 380, і суперечить статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Звертає увагу, що пункт 17 розділу VI Інструкції № 380 не покладає на військовослужбовця обов`язку подавати до житлової комісії витяг з наказу про переміщення. Водночас обов`язок прийняти рішення не пізніше місяця з дати виключення зі списків особового складу та направити облікову справу до нового місця служби покладено на житлову комісію. Попри це, облікова справа позивача досі зберігається у в/ч НОМЕР_1 , а рішення про зняття з обліку прийнято через шість років після переведення позивача без витягів з наказів про переміщення, без перевірки його житлових умов і статусу та без щорічної інвентаризації облікової справи, передбаченої пунктом 16 розділу VI Інструкції № 380.

На момент ухвалення оскаржуваного рішення позивач був звільнений з військової служби у зв`язку зі скороченням штатів, що відповідно до абзацу першого пункту 9 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 29 Порядку № 1081 надавало йому право залишатися на обліку у військовій частині до одержання житла. Позивач посилається на висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 24.09.2021 у справі № 748/303/20, згідно з якими вирішальним у такій категорії справ є встановлення факту забезпечення військовослужбовця житлом (поліпшення житлових умов), а житлова комісія не може застосовувати підзаконні акти для обмеження прав, гарантованих законом.

Щодо строку звернення до суду позивач зазначає, що про рішення житлової комісії йому не повідомлялося, на засідання комісії його не запрошували, а про зняття з обліку він дізнався лише 26.01.2026, отримавши лист в/ч НОМЕР_1 від 19.01.2026 № 400. Заяву позивача від 30.01.2026 про поновлення на обліку відповідач залишив без задоволення листом від 03.03.2026 № 1598, отриманим позивачем 05.03.2026. Разом з позовом позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, а також витребувано від відповідача облікову (житлову) справу позивача та всі наявні документи щодо підстав зняття його з квартирного обліку 29.12.2021, у тому числі щодо дати доведення до відома позивача відповідного рішення житлової комісії та наказу командира в/ч НОМЕР_1 .

15 квітня 2026 року відповідач через підсистему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач визнає, що позивача під час проходження ним військової служби зараховано на квартирний облік з 27.12.2006 відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Житлового кодексу Української РСР та Положення про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 03.02.1995 № 20. Обґрунтовуючи правомірність зняття позивача з обліку, відповідач зазначає, що з квітня 2015 року позивач вибув для подальшого проходження служби до іншого гарнізону, однак не подав витягу з наказу про переміщення, на підставі якого житлова комісія мала б виключити його з обліку у військовій частині та направити облікову справу до нового місця служби. У зв`язку з відсутністю цих документів та неможливістю оновлення (перереєстрації) облікової справи житлова комісія, керуючись пунктом 16 розділу VI Інструкції № 380, ухвалила рішення про зняття позивача та членів його сім`ї з обліку. На думку відповідача, з пункту 17 розділу VI Інструкції № 380 та пункту 26 Порядку № 1081 випливає, що правовою підставою для виключення військовослужбовця з квартирного обліку у військовій частині є його вибуття до іншого місця служби, а позивач не належить до визначених пунктом 19 розділу VI Інструкції № 380 категорій осіб, які залишаються на обліку після виключення зі списків особового складу. До відзиву додано копію облікової справи позивача.

17 квітня 2026 року позивач через підсистему «Електронний суд» подав відповідь на відзив, у якій заперечує доводи відповідача. Позивач зазначає, що відповідач, всупереч вимогам ухвали суду, не надав документів, які підтверджують підстави зняття його з обліку (витягів з наказів про переведення до іншого місця служби, оновлених облікових даних), та доказів доведення до його відома рішення житлової комісії. Позивач наголошує, що Інструкція № 380 не покладає на військовослужбовця обов`язку подавати документи у разі переведення, а відповідач не пояснив, чому рішення ухвалене через шість років після такого переведення. Крім того, у період з 31.01.2015 по 15.09.2020 позивач проходив службу у військовій прокуратурі як відряджений до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі на підставі наказу Міністра оборони України від 29.01.2015 № 52, а отже, відповідно до пункту 19 розділу VI Інструкції № 380 мав право залишатися на обліку при в/ч НОМЕР_1 . Відповідач не спростував і висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, на які посилається позивач.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 30.07.2005 проходив військову службу, зокрема з 28.07.2006 до 14.08.2012 - на посадах помічника, старшого помічника військового прокурора, прокурора відділу та заступника військового прокурора Запорізького гарнізону Південного регіону України, що підтверджується витягом з послужного списку особової справи.

Рішенням житлової комісії позивача зараховано на квартирний облік при в/ч НОМЕР_1 з 27.12.2006.

Цю обставину відповідач визнає у відзиві на позовну заяву, тому відповідно до частини першої статті 78 КАС України вона не підлягає доказуванню.

На підставі ордера на службове жиле приміщення від 28.12.2010 № 42 серії С, виданого виконавчим комітетом Запорізької міської ради, позивачу надано службову двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 53,3 кв. м, житловою площею 30,1 кв. м.

Наказом Міністра оборони України від 26.07.2012 № 599 позивача звільнено з військової служби у запас на підставі пункту «г» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку зі скороченням штатів), а наказом прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері від 14.08.2012 № 51 виключено зі списків особового складу військової прокуратури Запорізького гарнізону з 14.08.2012.

Відповідно до протоколу засідання житлової комісії Запорізького гарнізону від 29.12.2012 № 4 житлова комісія, зазначивши, що перебування позивача на квартирному обліку після звільнення з військової служби у запас у зв`язку з організаційними заходами передбачено чинним законодавством, погодила виключення наданої йому квартири з числа службових та надання її позивачу для постійного проживання.

Відомостей про реалізацію цього рішення матеріали справи не містять.

Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 29.01.2015 № 52 з позивачем укладено контракт про проходження військової служби строком на п`ять років, його прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та відряджено до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі для призначення на посаду.

З 31.01.2015 по 16.04.2015 позивач обіймав посаду заступника військового прокурора Запорізького гарнізону, з 17.04.2015 до 16.04.2020 - посаду військового прокурора Херсонського гарнізону, а з 17.04.2020 до 15.09.2020 виконував обов`язки військового прокурора Херсонського гарнізону Південного регіону України, що підтверджується витягом з послужного списку та довідкою Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону.

Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 21.08.2020 № 401 позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

Наказом виконувача обов`язків військового прокурора Південного регіону України від 10.09.2020 № 881к позивача з 15.09.2020 виключено зі списків особового складу та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 АДРЕСА_2 . Календарна вислуга позивача у Збройних Силах України на момент звільнення становила 19 років 01 місяць.

Наказом від 25.03.2021 № 318к позивача призначено на посаду керівника Дніпровської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 позивач є учасником бойових дій, а відповідно до посвідчення № НОМЕР_4 та довідок до акта огляду медико-соціальною експертною комісією - особою з інвалідністю внаслідок війни.

29 грудня 2021 року житлова комісія в/ч НОМЕР_1 за результатами розгляду питання № 3 порядку денного ухвалила рішення, оформлене протоколом № 12, яким згідно з наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 № 380 та статтею 31 Житлового кодексу України зняла з квартирного обліку на отримання житлової площі у в/ч НОМЕР_1 майора ОСОБА_1 (склад сім`ї - 4 особи), «який втратив відношення з військовою частиною НОМЕР_1 АДРЕСА_2 ».

Протокол затверджено тимчасово виконуючим обов`язки командира в/ч НОМЕР_1 .

Пунктом 2 наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 29.12.2021 № 1743 голові житлової комісії доручено направити до квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя документи щодо осіб, виключених з квартирного обліку протоколом № 12 від 29.12.2021, зокрема щодо майора ОСОБА_1 - «у зв`язку з втратою відношення з військовою частиною НОМЕР_1 ».

Пунктом 5 цього наказу визначено довести його до осіб, яких він стосується.

Наказом командира в/ч НОМЕР_2 (по особовому складу) від 28.02.2025 № 104 позивача, призваного на військову службу під час мобілізації, звільнено у запас за підпунктом «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я).

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 07.03.2025 № 70 позивача з 07.03.2025 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення; його календарна вислуга у Збройних Силах України на цю дату становила 23 роки 07 місяців 04 дні.

08.12.2025 позивач звернувся до житлової комісії в/ч НОМЕР_1 із заявою про надання інформації щодо перебування на квартирному обліку.

Листом від 19.01.2026 № 400, отриманим позивачем 26.01.2026, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, відповідач повідомив, що позивач та члени його сім`ї на квартирному обліку у в/ч НОМЕР_1 не перебувають, а облікова справа № 113 зберігається в житловій комісії військової частини.

До листа додано витяги з протоколу № 12 та наказу № 1743 від 29.12.2021.

Як на підставу зняття з обліку відповідач послався на пункти 16 і 17 розділу VI Інструкції № 380, зазначивши, що з квітня 2015 року позивач вибув до іншого гарнізону, однак не подав витягу з наказу про переміщення.

30.01.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою про поновлення його на квартирному обліку.

Листом від 03.03.2026 № 1598, отриманим позивачем електронною поштою 05.03.2026, відповідач відмовив у поновленні з тих самих підстав.

На виконання ухвали суду від 31.03.2026 відповідач надав копію облікової справи позивача. Витягів з наказів про переміщення позивача до іншого місця служби, документів про проведення інвентаризації (перереєстрації) його облікової справи, а також доказів доведення до відома позивача рішення житлової комісії від 29.12.2021 та наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 29.12.2021 № 1743 відповідач суду не надав.

Отже, предметом спору є правомірність зняття позивача, який на час ухвалення оскаржуваного рішення був звільнений з військової служби у зв`язку зі скороченням штатів, з квартирного обліку при в/ч НОМЕР_1 з підстави «втрати відношення з військовою частиною», а також наявність підстав для поновлення позивача на цьому обліку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Щодо дотримання строку звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позовну заяву може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частиною другою цієї статті для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Спір у цій справі виник з приводу реалізації особою, звільненою з військової служби, гарантованого законом права на забезпечення житлом і перебування на квартирному обліку, а не з приводу проходження нею публічної служби, тому до спірних правовідносин застосовується шестимісячний строк звернення до суду, визначений частиною другою статті 122 КАС України.

Пунктом 5 наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 29.12.2021 № 1743 передбачено довести цей наказ до осіб, яких він стосується.

Водночас відповідач, на якого відповідно до частини другої статті 77 КАС України покладено обов`язок доказування правомірності свого рішення, усупереч вимогам ухвали суду від 31.03.2026 не надав доказів того, що рішення житлової комісії від 29.12.2021 чи наказ № 1743 у будь-який спосіб доводилися до відома позивача до 26.01.2026, а також доказів оприлюднення списків осіб, виключених з обліку

Доводів щодо пропуску позивачем строку звернення до суду відзив не містить.

Отже, суд дійшов висновку, що про порушення своїх прав позивач дізнався 26.01.2026, коли отримав лист в/ч НОМЕР_1 від 19.01.2026 № 400 з витягами з протоколу № 12 та наказу № 1743.

Позовну заяву подано 25.03.2026 (надійшла до суду 30.03.2026), тобто в межах шестимісячного строку, встановленого частиною другою статті 122 КАС України.

Оскільки строк звернення до суду позивачем не пропущено, його заява про поновлення цього строку вирішенню по суті не підлягає.

Щодо суті спору.

Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Законом України від 24.06.2004 № 1865-IV «Про внесення змін до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який набрав чинності 01.01.2005, статтю 12 Закону № 2011-XII викладено в новій редакції.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 12 Закону № 2011-XII (тут і далі - у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення) держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з абзацом другим пункту 1 статті 12 Закону № 2011-XII військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.

Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.

Абзацом першим пункту 9 статті 12 Закону № 2011-XII передбачено, що військовослужбовці, які перебувають на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров`я, а також у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла.

Отже, Законом № 2011-XII держава взяла на себе обов`язок забезпечувати військовослужбовців жилими приміщеннями, а для військовослужбовців, звільнених у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, гарантувала збереження їх на квартирному обліку до одержання житла незалежно від тривалості вислуги. Дія абзацу першого пункту 9 статті 12 Закону № 2011-XII безпосередньо пов`язана з підставою, з якої військовослужбовця звільнено з військової служби відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

На виконання приписів статті 12 Закону № 2011-XII постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1081 затверджено Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (далі - Порядок № 1081).

Відповідно до пункту 24 Порядку № 1081 датою зарахування на облік вважається день, коли житловою комісією військової частини ухвалено рішення про зарахування військовослужбовця на облік.

Згідно з пунктом 26 Порядку № 1081 військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі переміщення по військовій службі, пов`язаного з переїздом до іншого гарнізону (в іншу місцевість), зараховуються на облік за новим місцем служби разом з членами їх сімей із збереженням попереднього часу перебування на обліку, а також у списках осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житла.

Пунктом 29 Порядку № 1081 закріплено приписи, аналогічні абзацу першому пункту 9 статті 12 Закону № 2011-XII, щодо залишення на обліку у військовій частині військовослужбовців, звільнених з військової служби, зокрема у зв`язку зі скороченням штатів чи проведенням інших організаційних заходів, до одержання житла та щодо користування ними правом позачергового одержання житла.

Пунктом 30 Порядку № 1081 визначено вичерпний перелік випадків, у яких військовослужбовці знімаються з обліку, а саме у разі: поліпшення житлових умов, внаслідок чого відпала потреба в наданні житла; засудження військовослужбовця до позбавлення волі на строк понад шість місяців, крім умовного засудження; звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем; подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на облік; в інших випадках, передбачених законодавством.

На момент зарахування позивача на квартирний облік діяло Положення про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України, затверджене наказом Міністра оборони України від 03.02.1995 № 20, яке втратило чинність 10.11.2006.

Пунктом 11 цього Положення передбачалося, що військовослужбовці, які перебувають на квартирному обліку, у разі переміщення по службі, пов`язаного з переїздом до іншого гарнізону, приймаються на квартирний облік за новим місцем служби разом з членами їх сімей із збереженням попереднього часу перебування на квартирному обліку за останнім місцем служби, а також у списках осіб, що користуються правом першочергового та позачергового одержання жилих приміщень.

Станом на 29.12.2021 порядок обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, регулювався Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 № 380 (далі - Інструкція № 380), на яку послалася житлова комісія в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до пункту 4 наказу Міністерства оборони України від 31.07.2018 № 380 за військовослужбовцями та членами їх сімей, у тому числі звільненими з військової служби в запас або відставку, які були зараховані на облік військовослужбовців та членів їх сімей, що потребують поліпшення житлових умов, до набрання чинності цим наказом, зберігається дата зарахування на облік для забезпечення житлом для постійного проживання (за результатами інвентаризації облікових справ); рішення житлових комісій військових частин, об`єднаних житлових комісій, які були прийняті до набрання чинності цим наказом, реалізуються з урахуванням вимог Інструкції № 380.

Згідно з пунктом 8 розділу II Інструкції № 380 рішення житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) оформлюється протоколом, підписується членами комісії, які були присутні на засіданні житлової комісії, та протягом двадцяти робочих днів затверджується командиром військової частини та оголошується в наказі.

Абзацом п`ятим пункту 4 розділу VI Інструкції № 380 встановлено заборону вимагати від військовослужбовців та членів їх сімей інших, не передбачених законодавством, документів.

Відповідно до пункту 16 розділу VI Інструкції № 380 житлові комісії військових частин (об`єднані житлові комісії) щороку проводять інвентаризацію облікових справ військовослужбовців та членів їх сімей, що перебувають на обліку, під час якої перевіряються житлові умови (за необхідності), а також оновлюються документи, що містяться в облікових справах.

Згідно з пунктом 17 розділу VI Інструкції № 380 у разі переміщення військовослужбовця, який перебуває на обліку, по військовій службі до іншої військової частини житлова комісія військової частини (об`єднана житлова комісія) на підставі наказу про переміщення до нового місця служби на найближчому засіданні, але не пізніше місяця з дати виключення зі списків особового складу військової частини приймає рішення щодо виключення з обліку у військовій частині та направляє за встановленим порядком відповідну особову справу військовослужбовця до нового місця його служби.

Абзацом другим пункту 18 розділу VI Інструкції № 380 передбачено, що військовослужбовці, які перебувають на обліку та були відряджені до державних органів, підприємств, організацій, установ (у тому числі до військових прокуратур), а також до державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки, у разі звільнення з військової служби зараховуються на облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки або квартирно-експлуатаційному органі за місцем перебування на військовому обліку.

Відповідно до пункту 19 розділу VI Інструкції № 380 на обліку залишаються військовослужбовці, у тому числі виключені зі списків особового складу військових частин, та члени їх сімей, зокрема, у разі відрядження до державних органів, підприємств, організацій, установ (у тому числі до військових прокуратур), а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі.

Згідно з пунктом 21 розділу VI Інструкції № 380 зняття військовослужбовців з обліку проводиться у разі: поліпшення житлових умов до встановлених норм забезпечення житловою площею громадян у відповідному населеному пункті; подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на квартирний облік, включення до списків осіб, що мають право першочергового та позачергового одержання житлових приміщень, або неправомірних дій посадових (службових) осіб при вирішенні питання про прийняття на квартирний облік; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до статті 40 Житлового кодексу України (далі - ЖК України), у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до одержання жилого приміщення, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Громадяни знімаються з обліку потребуючих поліпшення житлових умов у випадках:

1) поліпшення житлових умов, внаслідок якого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення;

1-1) одноразового одержання за їх бажанням від органів державної влади або органів місцевого самоврядування грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення у встановленому порядку;

2) виїзду на постійне місце проживання до іншого населеного пункту;

3) припинення трудових відносин з підприємством, установою, організацією особи, яка перебуває на обліку за місцем роботи, крім випадків, передбачених законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР;

4) засудження до позбавлення волі на строк понад шість місяців, заслання або вислання;

5) подання відомостей, що не відповідають дійсності, які стали підставою для взяття на облік, або неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про взяття на облік.

Статтею 37 ЖК України передбачено право працівників, які залишили роботу (службу) на підприємствах, в установах та організаціях у зв`язку з виходом на пенсію, залишатися на квартирному обліку нарівні з працюючими на цих підприємствах, в установах, організаціях громадянами.

Аналогічні положення містять Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджені постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.1984 № 470.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13.05.2008, пункт 50; рішення у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02.12.2010).

Оцінюючи правомірність оскаржуваного рішення, суд зазначає таке.

Підставою зняття позивача з квартирного обліку в рішенні житлової комісії від 29.12.2021 зазначено «втрату відношення з військовою частиною».

Така підстава не передбачена статтею 40 ЖК України, пунктом 30 Порядку № 1081, та пунктом 21 розділу VI Інструкції № 380.

Вказуючи на «інші випадки, передбачені законодавством», ці норми не надають житловій комісії права самостійно визначати підстави зняття з обліку, а відповідач не послався на жодну норму закону, яка передбачала б таку підставу.

Стаття 31 ЖК України, на яку послалася житлова комісія, визначає право громадян, які потребують поліпшення житлових умов, на одержання жилого приміщення і не регулює підстав зняття з квартирного обліку.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивача правомірно знято з обліку на підставі пункту 17 розділу VI Інструкції № 380 у зв`язку з вибуттям у квітні 2015 року до іншого гарнізону.

Пункт 17 розділу VI Інструкції № 380 у системному зв`язку з пунктом 26 Порядку № 1081 передбачає не зняття військовослужбовця з обліку, а зміну місця його перебування на обліку: виключення з обліку у військовій частині з одночасним направленням облікової справи до нового місця служби та збереженням попереднього часу перебування на обліку і пільг.

Натомість оскаржуваним рішенням позивача позбавлено права перебувати на обліку взагалі, а його облікова справа, як підтверджує лист відповідача від 19.01.2026 № 400, до нового місця служби не направлялася і досі зберігається у в/ч НОМЕР_1 .

Підставою для прийняття рішення відповідно до пункту 17 розділу VI Інструкції № 380 є наказ про переміщення, а строк прийняття такого рішення обмежено одним місяцем з дати виключення військовослужбовця зі списків особового складу

Інструкція № 380 не покладає на військовослужбовця обов`язку подавати до житлової комісії витяг з наказу про переміщення, а абзац п`ятий пункту 4 розділу VI цієї Інструкції забороняє вимагати від військовослужбовців документи, не передбачені законодавством.

Оскаржуване рішення ухвалене більш ніж через шість років після обставин, на які посилається відповідач, і більш ніж через рік після звільнення позивача з військової служби, а наказу про переміщення позивача відповідач суду не надав.

Крім того, у квітні 2015 року позивач не був переміщений по військовій службі до іншої військової частини в розумінні пункту 17 розділу VI Інструкції № 380.

Наказом Міністра оборони України від 29.01.2015 № 52 його відряджено до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі, і в період з 31.01.2015 до 15.09.2020 він проходив службу у військових прокуратурах.

Пункт 19 розділу VI Інструкції № 380 прямо передбачає, що військовослужбовці, відряджені до військових прокуратур із залишенням на військовій службі, залишаються на обліку, у тому числі в разі виключення зі списків особового складу військових частин.

Твердження відповідача про те, що позивач не належить до цієї категорії осіб, є необґрунтованим і спростовується наявними в матеріалах справи доказами.

Також, на момент ухвалення оскаржуваного рішення позивач не був військовослужбовцем.

З 15.09.2020 його звільнено з військової служби у запас у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Відповідно до абзацу першого пункту 9 статті 12 Закону № 2011-XII та пункту 29 Порядку № 1081 таке звільнення є підставою для залишення особи на обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або грошової компенсації та надає їй право позачергового одержання житла.

Навіть за умови зміни місця перебування позивача на обліку відповідно до абзацу другого пункту 18 розділу VI Інструкції № 380 наслідком його звільнення могло бути лише зарахування на облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки або квартирно-експлуатаційному органі за місцем військового обліку, а не зняття з обліку.

Суд також зважає на те, що після першого звільнення позивача з військової служби у зв`язку зі скороченням штатів у 2012 році житлова комісія Запорізького гарнізону у протоколі від 29.12.2012 № 4 визнала, що його перебування на квартирному обліку передбачено чинним законодавством.

Посилання відповідача на пункт 16 розділу VI Інструкції № 380 також не свідчить про правомірність оскаржуваного рішення.

Цей пункт покладає саме на житлову комісію обов`язок щороку проводити інвентаризацію облікових справ та оновлювати документи в них.

Доказів проведення такої інвентаризації щодо облікової справи позивача, звернення до позивача з вимогою оновити документи чи доведення до його відома результатів інвентаризації відповідач не надав, хоча місце проживання сім`ї позивача у службовій квартирі в м. Запоріжжі було йому відоме.

Окрім того, у протоколі від 29.12.2021 № 12 непроходження перереєстрації як підставу зняття позивача з обліку не зазначено, а суд перевіряє правомірність рішення суб`єкта владних повноважень з урахуванням тих підстав, на яких його було прийнято.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 17.03.2020 у справі № 487/5835/17, від 01.04.2020 у справі № 638/5769/18 та від 24.09.2021 у справі № 748/303/20, вирішальним у справах цієї категорії є встановлення факту забезпечення військовослужбовця житлом (поліпшення житлових умов), внаслідок чого відпала потреба в наданні йому житла; зняття військовослужбовця з обліку без його згоди та без законних підстав не припиняє його права на житло, а житлова комісія не може застосовувати підзаконні нормативно-правові акти для обмеження прав, гарантованих законом, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України суд враховує ці висновки під час вирішення цієї справи.

Судом установлено, що порушень при зарахуванні позивача на квартирний облік і під час перебування на ньому житловою комісією та позивачем допущено не було.

Позивач житлом для постійного проживання від держави не забезпечувався, грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення не отримував, права на безоплатну приватизацію житла не використовував і разом із членами сім`ї продовжує потребувати поліпшення житлових умов.

Відповідач цих обставин не заперечує.

Отже, підстави для зняття позивача з обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, визначені законом, не настали.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскаржуване рішення житлової комісії в/ч НОМЕР_1 цим критеріям не відповідає: його ухвалено з підстави, не передбаченої законом, без з`ясування статусу позивача та обставин, що мають значення для вирішення питання, без участі позивача та без доведення до його відома.

Отже, рішення житлової комісії в/ч НОМЕР_1 , оформлене протоколом від 29.12.2021 № 12, у частині зняття позивача разом з членами його сім`ї з обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, є протиправним і підлягає скасуванню.

Водночас суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у частині, що стосується обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями (службовою жилою площею).

Відповідно до абзацу другого пункту 1 статті 12 Закону № 2011-XII службовими жилими приміщеннями забезпечуються військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними.

Станом на 29.12.2021 позивач військовослужбовцем не був, оскільки з 15.09.2020 звільнений з військової служби, а на час розгляду справи звільнений з військової служби, на яку його було призвано під час мобілізації

Крім того, позивача вже забезпечено службовим жилим приміщенням на підставі ордера від 28.12.2010 № 42.

Отже, рішення житлової комісії в цій частині прав позивача не порушує, а підстав для поновлення його на зазначеному обліку немає.

Також не підлягає задоволенню позовна вимога про визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_1 щодо відмови поновити позивача на квартирному обліку.

Лист відповідача від 03.03.2026 № 1598 є відповіддю на звернення позивача, яка ґрунтується на рішенні житлової комісії від 29.12.2021 і самостійних правових наслідків для позивача не створює.

Порушення прав позивача зумовлене саме рішенням житлової комісії від 29.12.2021, тому їх ефективний захист забезпечується визнанням цього рішення протиправним, його скасуванням у відповідній частині та зобов`язанням відповідача поновити позивача на обліку.

Додаткове визнання протиправними дій щодо відмови в поновленні на обліку не призведе до відновлення прав позивача в більшому обсязі.

Щодо способу захисту порушеного права суд зазначає, що житлова комісія є колегіальним робочим органом військової частини, який утворюється наказом її командира, а її рішення набувають обов`язкового характеру після затвердження командиром військової частини.

Відповідачем у справі є в/ч НОМЕР_1 .

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших учасників справи від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на це належним способом захисту є зобов`язання в/ч НОМЕР_1 поновити позивача разом з членами його сім`ї на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, з 27.12.2006, тобто з дати первинного зарахування на облік, зі складом сім`ї 4 (чотири) особи, із збереженням попереднього часу перебування на обліку та у списках осіб, які користуються правом першочергового або позачергового одержання житла.

Позовні вимоги в частині зазначення про забезпечення житлом «за рахунок Міністерства оборони України (держави)» задоволенню не підлягають, оскільки джерело забезпечення житлом визначено законодавством і не є предметом цього спору, а відповідна вимога не спрямована на відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів правомірності оскаржуваного рішення в частині зняття позивача з обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання.

Аналізуючи зібрані у справі докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

Інших судових витрат сторонами не заявлено, тому відповідно до статті 139 КАС України їх розподіл судом не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 122, 139, 241-246, 250, 255, 257-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_3 ) до військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_4 ) про визнання протиправними рішення та дій, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 , оформлене протоколом № 12 від 29.12.2021 та затверджене командиром військової частини НОМЕР_1 , у частині зняття ОСОБА_1 разом з членами його сім`ї (склад сім`ї - 4 особи) з обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 поновити ОСОБА_1 разом з членами його сім`ї (склад сім`ї - 4 особи) на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, з 27.12.2006 із збереженням попереднього часу перебування на обліку та у списках осіб, які користуються правом першочергового або позачергового одержання житла.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частин рішення або розгляду справи в порядку письмового провадження апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя А.О. Сластьон