Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №140/8922/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 рокуЛуцькСправа № 140/8922/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідач1), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідач2), військової частини НОМЕР_1 (далі – в/ч НОМЕР_1 , відповідач3) про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо повторного взяття ОСОБА_1 на військовий облік військовозобов`язаних із внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

визнання протиправним та скасування рішення військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_5 , оформлене довідкою військово-лікарської комісії від 08.06.2026 №2026-0608-1718-3309-7, про визнання ОСОБА_1 придатним до військової служби;

визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 09.06.2026 №406 про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації на особливий період;

визнання протиправним та скасування наказу командира в/ч НОМЕР_1 №165/5338 від 09.06.2026 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу в/ч НОМЕР_1 ;

зобов`язання в/ч НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини та оформити його звільнення з військової служби у зв`язку зі скасуванням правових підстав для її проходження;

зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов`язаних із внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі рішення позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_6 від 16.01.2023, яким ОСОБА_1 було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку за графою II статті 12-а Розкладу хвороб, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , рішенням позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_8 від 16.01.2023 був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку за графою II, статтею 12-а Розкладу хвороб, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402.

На підставі зазначеного рішення ВЛК 16.01.2023 позивача було виключено з військового, що підтверджується тимчасовим посвідченням військовозобов`язаного № НОМЕР_2 та електронним військово-обліковим документом («Резерв+»). У подальшому, 07.06.2026 позивача уповноваженими особами відповідача було примусово доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_9 для проходження військово-лікарської комісії. За результатами медичного огляду рішенням ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_5 , оформленим довідкою від 08.06.2026 №2026-0608-1718-3309-7, позивача визнано придатним до військової служби. Незважаючи на те, що позивач надав працівникам ТЦК та СП наявні у нього військово-облікові та медичні документи, які підтверджували його непридатність до військової служби та виключення з військового обліку на підставі рішення військово лікарської комісії від 16.01.2023, 08.06.2026 ІНФОРМАЦІЯ_10 його було повторно взято на військовий облік.

09.06.2026 наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №406 позивача було призвано на військову службу за мобілізацією на особливий період та направлено для проходження військової служби до в/ч НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09.06.2026 №165/5338 позивача — солдата ОСОБА_1 , який прибув із ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 08.06.2026 зараховано на військову службу за призовом у воєнний час та на всі види забезпечення, зокрема на котлове забезпечення згідно з каталогом (100%). Цим самим наказом позивача з 08.06.2026 призначено на посаду водія автомобільного відділення підвозу боєприпасів взводу матеріального забезпечення механізованого батальйону та визначено вважати його таким, що з 09.06.2026 прийняв справи та посаду і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Позивач вказує, що повторне взяття на військовий облік стало юридичною підставою для подальшого проходження військово-лікарської комісії, призову за мобілізацією та зарахування до списків особового складу військової частини.

Разом із тим, станом на момент вчинення зазначених дій рішення військово лікарської комісії від 16.01.2023 залишалося чинним та не було скасоване у встановленому законом порядку. За таких обставин відповідачі були зобов`язані врахувати зазначене рішення та діяти відповідно до нього, а не ігнорувати його правові наслідки.

Фактично відповідачі без будь-якого рішення про скасування або перегляд висновку ВЛК від 16.01.2023 поставили під сумнів його чинність, повторно взяли на військовий облік, організували повторний медичний огляд, після чого здійснили його мобілізацію.

На переконання позивача, така послідовність дій суперечить принципу правової визначеності, вимогам статті 19 Конституції України та положенням Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки орган державної влади не вправі ігнорувати власні чинні рішення та діяти всупереч їх правовим наслідкам.

Таким чином, дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо повторного взяття позивача на

З огляду на вказані підстави позивач просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.28).

Відповідач3 у відзиві, надісланому на поштову адресу суду, позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та просив відмовити в їх задоволенні. Свої заперечення обґрунтував тим, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу командира в/ч НОМЕР_1 не відповідає суті порушеного права позивача, оскільки процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу (а.с.33-34).

Відповідач1 у відзиві, поданому через систему Електронний суд, вимоги не визнав та у їх задоволенні просив відмовити повністю (а.с.36-39). В обґрунтування своїх заперечень вказав, що 08.06.2026 групою оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_3 у АДРЕСА_1 було зупинено для перевірки військово-облікових документів громадянина ОСОБА_1 . В ході перевірки військово-облікових документів позивач не зміг пред`явити дані документи, оскільки паперовий військово-обліковий документ у нього був відсутній, а застосунок «Резерв +» не відкривався на особистому телефоні позивача. В усній розмові позивач повідомив, що виключений з військового обліку військовозобов`язаних за станом здоров`я. У зв`язку з даними обставинами ОСОБА_1 було запропоновано прослідувати до службового автомобіля з метою вибуття до ІНФОРМАЦІЯ_9 з метою проходження ВЛК. 08.06.2026 ОСОБА_1 пройшов ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_5 , за результатами якої був визнаний придатним до військової служби, що підтверджується довідкою ВЛК №2026-0608-1718-3309-7 від 08.06.2026. Оскільки за результатами проходження ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_5 – мобілізаційний пункт позивач був визнаний придатним до військової служби, було прийняте рішення про взяття останнього на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

09.06.2026 згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №406 від 09.06.2026 солдат ОСОБА_1 був призваний на військову службу під час мобілізації до в/ч НОМЕР_1 .

Враховуючи вищенаведене, наказ про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, в особливий період, як акт індивідуальної дії, реалізується його застосуванням, а тому його оскарження не є належним способом захисту прав чи інтересів позивача, так як скасування наказу не може призвести до відновлення попереднього (первісного) стану особи.

У відповіді на відзив позивач підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві (а.с.46-49).

Відповідач2 правом подачі відзиву на позовну заяву не скористався.

Інших заяв по суті справи не надходило.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних мотивів та підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України № НОМЕР_3 (а.с.16).

Згідно з записами тимчасового посвідчення військовозобов`язаного позивача № НОМЕР_2 ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби із виключенням з військового обліку за ст.12а гр.ІІ наказу МОУ №402 від 2001 (а.с.18, 19).

Станом на 08.06.2026 у військово-обліковому документі у системі «Резерв+» містилась інформація про те, що позивач виключений з військового обліку, підстава зняття/виключення: непридатні, дата ВЛК 16.01.2023 (а.с.13).

08.06.2026 військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_5 – мобілізаційний пункт проведено медичний огляд ОСОБА_1 , за результатами якого його було визнано придатним до військової служби, про що свідчить довідка ВЛК №2026-0608-1718-33309-7 від 08.06.2026 (а.с.12).

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №406 від 09.06.2026 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період та відправлено до в/ч НОМЕР_4 (а.с.21).

Згідно з наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 09.06.2026 №165/5338 позивач з 09.06.2026 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою (а.с.10).

Не погоджуючись з діями ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 щодо повторного проходження ВЛК, взяття на облік, призову на військову службу під час мобілізації, діями в/ч НОМЕР_1 щодо зарахування до особового складу даної військової частини, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із положеннями статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Згідно із частиною першою статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частина друга статті 1 Закону №2232-XII передбачає, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини третьої статті 1 цього Закону військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За змістом частини дев`ятої статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону №2232-ХІІ персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з частиною п`ятою статті 1 Закону №2232-XII від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

У зв`язку з введенням Указом Президента України №65/2022 від 24.02.2022 в Україні воєнного стану, з метою запровадженням та виконанням заходів вказаного правового режиму, направлених на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» , та на виконання Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» здійснюється призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-ХІІ).

У статті 1 Закону №3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону №3543-ХІІ, з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.

Абзацом другим частини першої статті 22 Закону №3543-ХІІ визначено, що громадяни зобов`язані, зокрема, з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися: військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях; резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин; військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку; військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів; особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту (частина третя статті 22 Закону №3543-ХІІ).

Особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України (частина 5 статті 22 Закону №3543-ХІІ).

Наказом Міністра оборони України 14.08.2008 №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за №1109/15800 (далі - Положення №402 у редакції від 16.04.2021).

Пунктом 1.2 розділу І Положення №402 передбачено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії. ВЛК приймають постанови у тому числі на виїзних засіданнях та, в окремих випадках (лікування за кордоном) - дистанційно. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання (пункт 2.1 розділу І Положення №402).

Пункт 1.1 розділу ІІ Положення №402 визначає, що медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону (далі - інші військові формування), у мирний час та під час дії особливого періоду. При встановленні діагнозу насамперед враховуються результати фізикального обстеження та спеціальних досліджень. Якщо дані попередньої медичної документації не співпадають з результатами актуального обстеження, проводиться спільний огляд (консиліум) за участі провідних (головних) медичних фахівців, під час якого може прийматись рішення про неврахування контраверсійних результатів попередніх досліджень (документів, виписок, заключень тощо) та госпіталізацій при винесенні експертного рішення.

Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності: до військової служби призовників, військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); військовослужбовців до військової служби; військовослужбовців до військової служби за військовою спеціальністю; військовослужбовців, призовників, військовозобов`язаних та резервістів до служби в Десантно-штурмових військах, на підводних човнах, надводних кораблях, у морській піхоті, підрозділах спеціального призначення; кандидатів на навчання у ВВНЗ, ліцеїстів; кандидатів до військової служби за контрактом; кандидатів до участі у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки (далі - МО) та у складі національного персоналу; військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ) та мікроорганізмами I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; військовослужбовців до служби у спеціальних спорудах; а також з метою визначення: можливості проходження військової служби військовослужбовцями та проживання членів їх сімей за кордоном; необхідності в тривалому спеціалізованому лікуванні, медичному спостереженні або в навчанні (вихованні) у спеціалізованих навчальних закладах членів сімей військовослужбовців, транспортабельності їх за станом здоров`я; потреби у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва); потреби у тривалому лікуванні.

Згідно абзацу 1 пункту 3.8 глави 3 розділу II Положення №402 постанови ВЛК ТЦК та СП щодо військовозобов`язаних приймаються згідно з главою 20 цього розділу.

Так, абзацом 2 підпункту «б» пункту 20.3 глави 20 розділу II Положення №402 передбачено, що при медичному огляді військовослужбовців та інших осіб ВЛК приймається постанова, в тому числі, такого змісту: «Непридатний до військової служби».

Згідно з записами тимчасового посвідчення військовозобов`язаного позивача № НОМЕР_2 ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку за гр.ІІ ст.12а наказу МОУ №402 від 2001 і виключений з військового обліку (а.с.19).

Суд зауважує, що посадові особи, відповідальні за оформлення результатів медичного огляду позивача 16.01.2023 та заповнення його тимчасового посвідчення № НОМЕР_2 , проставленням свого підпису, скріпленим печаткою ТЦК та СП, підтвердили достовірність внесених даних, у тому числі й щодо виключення позивача з військового обліку, підтвердили дотримання визначеної законодавством процедури, яка передувала внесенню цих даних, а також наявність визначених законом підстав для виключення позивача з військового обліку через непридатність за станом здоров`я.

Суду не надано доказів визнання протиправним та скасування висновку ВЛК від 16.01.2023 щодо непридатності позивача до військової служби чи притягнення до відповідальності осіб, які оформили та видали його ОСОБА_1 , тому такий висновок є належним доказом того, що позивач не має статусу військовозобов`язаного, виключений з військового обліку військовозобов`язаних через непридатність до військової служби за станом здоров`я.

Суд зазначає, що з огляду на наявні в матеріалах справи докази, можна зробити єдиний висновок, що процедура виключення ОСОБА_1 з військового обліку фактично відбулась в минулому (16.01.2023), не оскаржувалася та не визнавалася незаконною.

Водночас, процедура повторного взяття на військовий облік на момент виникнення спірних правовідносин чинним законодавством не передбачена, в т.ч і для повторного проведення процедури виключення з військового обліку.

Питання виключення осіб з військового обліку врегульовано положеннями статті 37 Закону №2232-XII.

Так, відповідно до пункту 3 частини шостої статі 37 Закону №2232-XII (в редакції на час проходження позивачем комісії, а саме 16.01.2023), виключенню з військового обліку у відповідних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.

Відповідно до чинної на сьогодні редакції частини шостої статті 37 Закону №2233-XII установлено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають, зокрема, громадяни України, які визнані непридатними до військової служби

Отже, підстава «визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку» була виключена з переліку таких, згідно з якими відбувалось виключення з військового обліку. Проте, в чинній редакції міститься підстава виключення з військового обліку як «визнані непридатними до військової служби» .

Аналіз наведених вище норм Закону №2233-XII в контексті спірних правовідносин дозволяє зробити висновок про те, що виключення громадянина України з військового обліку як такого, що визнаний непридатним до військової служби, свідчить про те, що держава в особі компетентного органу (ТЦК та СП) прийняла рішення про визнання особи непридатною до проходження військової служби та на підставі Закону №2232-XII звільнила цю особу від виконання військового обов`язку.

Процедурно рішення про виключення громадянина України з військового обліку означає, що ця особа більше не перебуває на військовому обліку та втрачає статус військовозобов`язаного, а отже не може бути призваною на військову службу за мобілізацією під час дії правового режиму воєнного стану.

Суд враховує правову позицію, викладену у пунктах 37-39 постанови Верховного Суду від 21.05.2025 у справі №280/2880/24, відповідно до якої законодавець виокремлює поняття «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку». При цьому, при знятті з військового обліку Законом передбачено можливість повторного взяття військово-зобов`язаного на такий облік. Отже, різними є як підстави, так і правові наслідки зняття або виключення з військового обліку. З аналізу положень Закону №2232-XII слідує, що громадяни, які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус військовозобов`язаного, в той же час зняті з військового обліку продовжують перебувати в статусі військовозобов`язаних.

Водночас, як встановлено судом вище, відповідач1 проігнорував ту обставину, що позивач більше не є військовозобов`язаним та, відповідно, не має обов`язку проходити військово-лікарську комісію та не може бути призваний на військову службу під час мобілізації внаслідок того, що він виключений з військового обліку.

На переконання суду, після отримання повідомлення від позивача про його виключення з військового з обліку за станом здоров`я, відповідач1 був зобов`язаний вжити належних заходів для перевірки цієї інформації та врахування її при проведенні подальших мобілізаційних заходів позивача.

Відповідно положень до пункту 3.1. глави 3 розділу II Положення №402 медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП, командирів військових частин, начальників центрів рекрутингу Збройних Сил України на підставі направлення, яке формується відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, ВЛК при ТЦК та СП за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров`я комунальної або державної форми власності, які мають договір із НСЗУ на пакет медичних послуг, включений до програми державних гарантій медичного обслуговування населення на відповідний рік щодо медичного огляду осіб, який організовується ТЦК та СП, лікарями, які входять до складу ВЛК при ТЦК та СП.

Кожний військовозобов`язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, офтальмологом, оториноларингологом, стоматологом, дерматологом, а за медичними показаннями - і лікарями інших спеціальностей. Ступінь придатності військовозобов`язаних до військової служби за станом здоров`я кожним лікарем визначається індивідуально (пункт 3.2 глави 3 розділу ІІ Положення №402).

Суд вважає важливим акцентувати увагу на тому, що питання визначення наявності або відсутності у позивача певного діагнозу та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями військово-лікарської комісії, а тому суд не вправі виконувати повноваження цього органу.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі №810/5009/18, надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступень придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду.

Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень військово-лікарської комісії, суд вправі перевірити законність висновку військово-лікарської комісії лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Однак, суд не може здійснювати власну оцінку обґрунтованості прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка обґрунтованості висновку військово-лікарської комісії виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.

Перевіряючи законність дотримання процедури проходження позивачем ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_5 , суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів пункту 3.3 розділу II Положення №402, особи, звільнені з військової служби, визнані непридатними до військової служби, можуть повторно оглядатися ВЛК районних, міських ТЦК та СП за місцем перебування на військовому обліку після обов`язкового обстеження у спеціалізованих закладах охорони здоров`я з метою підтвердження або зміни встановленого діагнозу. Лікар - член ВЛК районного, міського ТЦК та СП формує електронне направлення в ЕСОЗ для проведення додаткових обстежень. Медичний огляд цієї категорії громадян проводиться за графою II додатка 1 до цього Положення, а тих, які мають офіцерські звання,- за графою III додатка 1 до цього Положення.

Отже, повторний огляд ВЛК осіб, визнаних непридатними до військової служби, може здійснюватись після обов`язкового обстеження у спеціалізованих закладах охорони здоров`я з метою підтвердження або зміни встановленого діагнозу.

Доказів обстеження позивача у спеціалізованих закладах охорони здоров`я з метою підтвердження або зміни встановленого діагнозу, наявності електронних направлень в ЕСОЗ для проведення додаткових обстежень позивача (як того вимагає пункт 3.3 розділу II Положення №402) ІНФОРМАЦІЯ_10 до суду не надано, судом під час розгляду даної справи не отримано.

Також матеріали справи не містять доказів того, що довідку (постанову) ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_6 від 16.01.2023, якою позивач визнаний непридатним з виключенням з військового обліку на підставі гр.ІІ ст.12а, згідно з встановленим Положенням №402 порядком переглянуто, скасовано чи змінено у встановленому порядку.

На переконання суду, повторний медичний огляд ОСОБА_1 , визнаного у 16.01.2023 непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, не пов`язаний з жодною передбаченою чинним законодавством підставою.

При вирішенні спору суд також зауважує, що пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 21.03.2024 №3621-IX (з наступними змінами) установлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Отже, законодавець передбачив обов`язок громадян України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби.

При цьому обов`язок проходити повторний медичний огляд щодо громадян, визнаних непридатними до військової служби, законодавець не встановив.

За таких обставин суд виснуває, що медичний огляд позивача ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_5 – мобілізаційний пункт проведений за відсутності на те правових підстав, а отже рішення військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_5 , оформлене довідкою від 08.06.2026 №2026-0608-1718-3309-7, про визнання ОСОБА_1 придатним до військової служби є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд вважає, що тягар настання несприятливих наслідків через невиконання (неналежне виконання) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки своїх обов`язків не може покладатися на позивача та створювати для нього додаткових обов`язків щодо повторного постановлення на військовий облік військовозобов`язаного за відсутності законодавчо визначених для цього підстав та проходження військово-лікарської комісії з метою підтвердження раніше встановленої непридатності до військової служби за станом здоров`я.

В контексті спірних правовідносин, що склались між сторонами, суд вважає за необхідне вказати, що у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №826/13000/18 зазначено, що складовою принципу законності та принципу верховенства права є «правова процедура» («fair procedure» - справедлива процедура), яка передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.

Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.

Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права.

Натомість, на переконання суду, як повторний медичний огляд, так і призов на військову службу під час мобілізації позивача, визнаного непридатного до військової служби з виключенням з військового обліку, не пов`язані з жодною передбаченою Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» підставою.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, рішенням суду у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування» . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Принцип «належного урядування» , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їх власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

На думку суду, питання мобілізації та призову на військову службу є надзвичайно важливими та чутливими темами в умовах введеного на території України воєнного стану та браку мобілізаційних ресурсів, проте зазначені обставини не можуть бути виправданням порушень, які відбулися в спірних правовідносинах.

Разом з тим, зарахування до штату військової частини та виключення з нього здійснюється наказами по стройовій частині відповідної військової частини. Таке зарахуванням здійснюється не на власний розсуд, а на підставі іменних списків команд, які надходять від ТЦК та СП, а в разі переміщення військовослужбовця до нового місця служби – на підставі іменних списків або припису, виданих військовою частиною, звідки вибув військовослужбовець.

Тобто для громадян України, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період їх правовий статус військовозобов`язаного змінюється на правовий статус військовослужбовця з дня відправлення громадянина у військову частину з відповідного районного (міського) ТЦК та СП, тобто з дня, який встановлений у наказі про їх призов на військову службу.

Визнання протиправним та скасування наказу про призов громадянина України на військову службу під час мобілізації має своїми правовими наслідками: зміну правового статусу з військовослужбовця на військовозобов`язаного (невійськовозобов`язаного); протиправність решти актів індивідуальної дії (наказів), які пов`язані з проходженням ним військової служби, оскільки вони є похідними від відповідного наказу про призов.

Зазначений підхід передбачає автоматичну оцінку наступних рішень суб`єктів по всьому ланцюгу правовідносин безпосередньо пов`язаних між собою, як похідних від первинного рішення, з якого слідують всі наступні, незважаючи навіть на правомірну поведінку учасників відносин, залучених на реалізацію такого протиправного рішення.

Юридичні наслідки порушень прав особи, допущені внаслідок протиправності рішення чи дій суб`єкта владних повноважень, породжують необхідність виправлення таких помилок як необхідний захід, який поверне сторін в правовий стан, що мав місце до моменту порушення.

В контексті наведеного слід звернути увагу і на доктрину «плодів отруйного дерева» (Fruit of the Poisonous Tree), яка була сформована у судовій практиці США та у подальшому знайшла своє втілення у практиці ЄСПЛ, зокрема у справах «Gаfgen v. Germany» , «Teixeira de Castro v. Portugal» , «Шабельник проти України (№2)» , «Балицький проти України» , «Нечипорук і Йонкало проти України» , «Яременко проти України» .

Суть доктрини «плодів отруйного дерева» полягає у тому, що, якщо доказове «дерево» є отруйним, то те ж саме стосується і його «плода» . Зазначена доктрина передбачає оцінку не лише кожного засобу доказування автономно, а і всього ланцюга безпосередньо пов`язаних між собою доказів, з яких одні випливають з інших та є похідними від них.

Іншими словами, неправомірні діяння, не можуть породжувати правомірний результат.

Матеріалами справи підтверджується, що саме протиправні дії ІНФОРМАЦІЯ_3 стали наслідком взяття позивача на військовий облік, мобілізації позивача, винесення наказу щодо призову позивача на військову службу та включення його до наказу командира військової частини щодо зарахування до списків особового складу військової частини.

Відтак, наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 09.06.2026 №406 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову солдата ОСОБА_1 на військову службу та відправлення до в/ч НОМЕР_4 підлягає скасуванню як протиправний.

Водночас з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 09.06.2026 №165/5338 зарахований до списку особового складу військової частини та на всі види забезпечення… (а.с.10), тобто з 09.06.2026 позивач проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 .

В той же час, оскільки судом встановлено, що позивача незаконно мобілізовано на військову службу, а чинним законодавством щодо проходження військової служби не передбачено, що скасування документів з оформлення процедури мобілізації має наслідком скасування наказу про зарахування особи до складу військової частини та виключення такої особи зі складу військової частини, де вона проходить військову службу, то наказ командира в/ч НОМЕР_1 від 09.06.2026 №165/5338 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу даної військової частини також є протиправним та підлягає скасуванню, незважаючи на те, що командир військової частини безпосередньо і фактично не вчиняв протиправної поведінки при прийнятті такого наказу.

Варто вказати, що після видання ІНФОРМАЦІЯ_10 наказу від 09.06.2026 №403 про призов та направлення позивача для проходження військової служби, стосовно позивача виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232-XII.

Пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Вказаним законом не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про зарахування особи в списки особового складу військової частини. Наказ в/ч НОМЕР_1 від 09.06.2026 №165/5338 вже реалізовано, а тому його скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові.

На переконання суду, відсутність у статті 26 Закону №2232-XII такої підстави для звільнення з військової служби як скасування наказів на призов особи на військову службу та зарахування до складу військової частини є виключно свідченням того, що законодавець при прийнятті зазначеної норми виключав можливість проходження військової служби особою, яка мобілізована до складу Збройних Сил України з порушенням вимог законодавства.

Вказана стаття встановлює ті випадки та підстави для звільнення військовослужбовців з військової служби, які виникають після призову громадян на військову службу, а сам призов особи на військову службу під час мобілізації проведено у відповідності до вимог закону (інакше кажучи, процедура призову не ставиться під сумнів на предмет її законності та легітимності).

У даному ж випадку, звернувшись до суду, ОСОБА_1 оскаржував правомірність його призову на військову службу під час мобілізації.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про протиправність рішення ВЛК та дій відповідача1 щодо призову позивача на військову службу та, як наслідок, наказу командира в/ч НОМЕР_1 про зарахування останнього до особового складу даної військової частини.

В абзаці третьому підпункту 10.2 пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» зазначено, що скасування акта суб`єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Відтак, правовим наслідком скасування оскаржуваних наказів є те, що вказані накази не породжують правових наслідків від моменту їх прийняття, а правовідносини сторін повинні бути приведені до попереднього стану.

При цьому суд враховує, що Верховним Судом в постанові 11.04.2024 у справі №520/7954/22 підтверджено можливість звільнення особи з військової служби, у зв`язку із визнанням протиправним та скасуванням наказів про мобілізацію і зарахування до списків особового складу військової частини.

Вирішуючи спір, суд виходить з того, що за змістом абзацу третього пункту 2 частини п`ятої статті 37 Закону №2232-XII зняттю з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України: з військового обліку військовозобов`язаних: які призвані чи прийняті на військову службу.

Відповідно до цієї норми в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів з військовослужбовця щодо осіб, які призвані на військову службу, відображається інформація в полях «категорія обліку» - невійськовозобов`язаний, «підстава зняття/виключення» – військовослужбовці.

Водночас саме лише скасування наказу про призов на військову службу під час мобілізації не призведе до відображення в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів початкових даних щодо позивача. А оскільки при розгляді справи за відомостями військово-облікового документа, сформованого 08.06.2026 за допомогою застосунку «Резерв+», встановлено, що стосовно позивача була наявна інформація про те, що він невійськовозобов`язаний, то за таких обставин вимоги про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 внести в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів первинні відомості про виключення позивача з військового обліку є обґрунтованими.

Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Обираючи такий спосіб захисту прав позивача, суду враховує, що відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 5 КАС України регламентовано, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права та принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Будь-який інший спосіб захисту, на переконання суду, не буде ефективним та справедливим, оскільки фактично допущені суб`єктом владних повноважень порушення будуть виправлятися за рахунок особи, щодо якої допущено порушення процедури.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Судовий захист повинен бути реальним та практичним, а не ілюзорним. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» , ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Конституційний Суд України в Рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом зобов`язання відповідача3 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини.

Вищевказаний спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об`єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним та в повній мірі забезпечить повне припинення порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява №387/03, 20.09.2012, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Також суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доводи відповідачів про правомірність своїх дій спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства, та беручи до уваги зібрані та досліджені судом докази в їх сукупності, враховуючи вимоги статті 245 КАС України, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є прийняття судом рішення про задоволення позову шляхом:

визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо взяття ОСОБА_1 на військовий облік;

визнання протиправним та скасування рішення ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_5 , оформленого довідкою від 08.06.2026 №2026-0608-1718-3309-7, про визнання ОСОБА_1 придатним до військової служби;

визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 09.06.2026 №403 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову на військову службу та направлення ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_4 ;

визнання протиправним та скасування наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.06.2026 №165/5338 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу в/ч НОМЕР_1 ;

зобов`язання відповідача3 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 та звільнити з військової служби;

зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення позивача з військового обліку на підставі рішення позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_6 від 16.01.2023, яким ОСОБА_1 було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку за графою II статті 12-а Розкладу хвороб, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо повторного взяття ОСОБА_1 на військовий облік.

Визнати протиправним та скасувати рішення військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_11 , оформлене довідкою військово-лікарської комісії від 08.06.2026 №2026-0608-1718-3309-7, про визнання ОСОБА_1 придатним до військової служби

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.06.2026 №406 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову на військову службу ОСОБА_1 та направлення до військової частини НОМЕР_4 .

Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.06.2026 №165/5338 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та звільнити з військової служби.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_12 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі рішення позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_6 від 16.01.2023, яким ОСОБА_1 визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку за графою II статті 12-а Розкладу хвороб, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 );

Відповідач1: ІНФОРМАЦІЯ_12 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 );

Відповідач2: ІНФОРМАЦІЯ_13 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 );

Відповідач3: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_5 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ).

Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій