Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №120/1021/26 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

14 жовтня 2026 р. Справа № 120/1021/26

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду у Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Донецькій області протиправно прийнято рішення від 01.01.2026 № 025450014038, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком.

Ухвалою суду від 02.02.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

17.02.2026 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення позову та зазначає, що за результатами розгляду заяви позивачки про призначення пенсії встановлено відсутність необхідного страхового стажу тривалістю 32 роки.

Відповідач наголошує, що в трудовій книжці позивачки наявні неточності щодо дати наказу про прийняття на роботу, у зв`язку з чим для підтвердження відповідного періоду трудової діяльності необхідно було надати додаткові документи, визначені пунктом 3 Порядку №637. Оскільки такі документи, на думку відповідача, не були надані, підстави для зарахування спірного періоду роботи відсутні.

18.02.2026 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області також подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Зокрема, зазначає, що заява позивачки розглядалася за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, яке і прийняло оскаржуване рішення. Відтак обов`язок щодо повторного розгляду заяви про призначення пенсії у випадку скасування відповідного рішення має бути покладений на орган, який безпосередньо розглядав заяву, а не на Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази у їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 26.12.2025 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Заяву позивачки за принципом екстериторіальності передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

За результатами розгляду заяви відповідачем прийнято рішення від 01.01.2026 №025450014038 про відмову у призначенні пенсії за віком.

Зі змісту вказаного рішення встановлено, що страховий стаж позивачки становить 18 років 1 місяць 22 дні, тоді як для призначення пенсії за віком після досягнення 60-річного віку у 2025 році необхідна наявність страхового стажу тривалістю не менше 32 років.

При цьому за результатами розгляду документів, доданих до заяви, пенсійним органом не зараховано до страхового стажу період роботи позивачки з 02.01.1991 по 30.08.1997 згідно із трудовою книжкою від 06.12.1986 серії НОМЕР_1 .

Підставами незарахування визначено невідповідність дати наказу про прийняття на роботу від 19.07.1988 даті прийняття на роботу 02.01.1991, а також невідповідність дати заповнення трудової книжки від 06.12.1986 її бланку з державною символікою України.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складової права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років у період з 01.01.2025 по 31.12.2025 мають особи за наявності страхового стажу не менше 32 років.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній на час спірних правовідносин, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки з наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори й угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, за змістом наведених правових норм трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудову діяльність особи, тоді як необхідність підтвердження стажу іншими документами виникає, зокрема, за відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній, а також за наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.

Разом із тим наявність окремих недоліків в оформленні трудової книжки не може безумовно свідчити про відсутність у працівника відповідного трудового стажу.

Порядок ведення трудових книжок у відповідний період регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, а згодом Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58.

Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до пункту 2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, нагородження та заохочення виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.

При цьому відповідальність за організацію ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Отже, чинним законодавством саме на роботодавця покладено обов`язок щодо належного оформлення та ведення трудових книжок, а працівник не може нести негативних наслідків у зв`язку з неналежним виконанням роботодавцем відповідних обов`язків.

Подібний правовий підхід викладено Верховним Судом у постанові від 30.09.2021 у справі №300/860/17, згідно з яким недотримання роботодавцем установленого порядку ведення трудової книжки не може бути підставою для позбавлення працівника права на врахування фактично відпрацьованого періоду до трудового стажу.

Застосовуючи наведені положення законодавства до спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, спірним періодом трудової діяльності позивачки є її робота з 02.01.1991 по 30.08.1997, відомості про яку містяться у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .

Відмовляючи у зарахуванні зазначеного періоду до страхового стажу, відповідач послався на те, що дата наказу про прийняття на роботу від 19.07.1988 не відповідає зазначеній у трудовій книжці даті прийняття на роботу 02.01.1991. Водночас суд зауважує, що відповідачем помилково зазначено дату відповідного наказу, оскільки згідно із записом у трудовій книжці позивача наказ про прийняття на роботу датований 18.07.1988, а не 19.07.1988, як зазначено у рішенні пенсійного органу.

Суд звертає увагу, що з досліджених записів трудової книжки позивачки вбачається, що останню було прийнято на роботу 18.07.1988. У подальшому, з 01.01.1991, школу-сад, у якій працювала позивачка, передано на баланс сільської ради, у зв`язку з чим 02.01.1991 до трудової книжки внесено новий запис про її трудову діяльність.

Таким чином, суд зазначає, що внесення запису від 02.01.1991 зумовлене зміною балансової належності закладу, а не первинним прийняттям позивачки на роботу. При цьому відсутність окремого номера наказу щодо такого запису не спростовує факту перебування позивачки у трудових відносинах, оскільки її прийняття на роботу відбулося ще 18.07.1988, а внесення наступного запису пов`язане зі зміною підпорядкування закладу.

За таких обставин суд вважає, що висновок відповідача про невідповідність дати наказу від 18.07.1988 даті прийняття на роботу 02.01.1991 ґрунтується на неправильному тлумаченні послідовності записів трудової книжки та не враховує обставин продовження позивачкою трудової діяльності після передачі закладу на баланс сільської ради. Відтак наведена відповідачем розбіжність не може бути самостійною підставою для незарахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивачки.

Водночас правове значення для вирішення питання про зарахування трудового стажу має встановлення факту виконання особою трудових обов`язків у відповідному періоді, а не виключно формальна правильність зазначення всіх реквізитів документа, яким оформлено трудові відносини.

Крім того, суд враховує, що внесення записів до трудової книжки, зокрема зазначення дати та номера наказу про прийняття на роботу, здійснюється роботодавцем або уповноваженою ним особою.

Отже, допущення помилки під час зазначення реквізитів відповідного наказу не може автоматично покладати на працівника негативні наслідки у вигляді незарахування фактично відпрацьованого періоду до страхового стажу.

При цьому в оскаржуваному рішенні відповідачем не наведено належного обґрунтування, яким чином встановлена розбіжність між датою наказу та датою прийняття на роботу спростовує відомості трудової книжки щодо фактичного періоду роботи позивачки.

Щодо іншої підстави незарахування страхового стажу, а саме невідповідності дати заповнення трудової книжки від 06.12.1986 її бланку з державною символікою України, суд зазначає наступне.

Суд враховує, що оформлення трудової книжки на бланку, який за своїми ознаками не відповідає зазначеній у ній даті заповнення, може свідчити про порушення встановленого порядку оформлення відповідного документа.

Разом із тим така обставина сама собою не є безумовним підтвердженням недостовірності всіх відомостей щодо трудової діяльності особи, внесених до трудової книжки.

Пенсійним органом не наведено обґрунтованих висновків, відповідно до яких встановлена ним невідповідність бланка трудової книжки свідчила б про відсутність фактичних трудових відносин позивачки у спірний період.

Суд зазначає, що оцінка достовірності відомостей про трудову діяльність має здійснюватися з урахуванням змісту відповідних записів, їх послідовності, відомостей про роботодавця, прийняття та звільнення особи, а також інших доказів, наявних у матеріалах справи.

Саме по собі встановлення формальної невідповідності бланка трудової книжки даті її заповнення без з`ясування впливу такої невідповідності на достовірність конкретних записів про роботу не є достатнім для висновку про відсутність трудового стажу.

Крім того, суд звертає увагу, що оскаржуване рішення не містить висновків про те, що записи про трудову діяльність позивачки у період з 02.01.1991 по 30.08.1997 не відповідають дійсності або що зазначена трудова діяльність фактично не здійснювалася.

Водночас відповідачем установлено лише недоліки оформлення трудової книжки, які самі собою не спростовують факту роботи.

Суд зазначає, що у спірних правовідносинах належить розмежовувати порушення порядку оформлення документа, допущені відповідальними особами роботодавця, та відсутність факту трудової діяльності.

При цьому недоліки ведення трудової книжки не можуть слугувати безумовною підставою для неврахування періоду роботи, якщо відомості щодо такого періоду підтверджуються належними доказами.

Суд також ураховує, що позивачка не була особою, відповідальною за оформлення, заповнення та ведення трудової книжки, у зв`язку з чим не повинна нести негативних наслідків унаслідок можливого порушення роботодавцем установленого порядку її ведення.

Протилежне тлумачення норм законодавства фактично ставило б реалізацію права особи на пенсійне забезпечення у залежність від належності виконання роботодавцем обов`язків щодо ведення трудової документації.

За наведених обставин суд вважає, що відповідачем не доведено достатніх правових підстав для неврахування періоду роботи позивачки з 02.01.1991 по 30.08.1997 виключно з мотивів допущення недоліків оформлення трудової книжки.

Відтак суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 01.01.2026 №025450014038 у частині незарахування до страхового стажу позивачки періоду роботи з 02.01.1991 по 30.08.1997 є протиправним та підлягає скасуванню.

З огляду на викладене суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивачки є зобов`язання пенсійного органу зарахувати до її страхового стажу спірний період роботи та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.

Водночас щодо визначення належного суб`єкта владних повноважень, на якого необхідно покласти відповідний обов`язок, суд зазначає наступне.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1).

Відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який здійснює розгляд відповідної заяви та формує електронну пенсійну справу.

Рішення за результатами розгляду заяви приймається органом, визначеним за принципом екстериторіальності.

При цьому пунктом 4.10 Порядку №22-1 передбачено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Отже, наведеними положеннями розмежовано повноваження територіального органу Пенсійного фонду України, який розглядає заяву та приймає рішення за принципом екстериторіальності, й територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання особи.

Судом установлено, що заява позивачки від 26.12.2025 розглядалася саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, яким прийнято оскаржуване рішення.

Таким чином, повноваження щодо повторного розгляду заяви позивачки належать саме Головному управлінню Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Аналогічний підхід щодо визначення належного органу Пенсійного фонду України у спорах, пов`язаних із розглядом заяв за принципом екстериторіальності, наведений у постановах Верховного Суду від 07.05.2024 у справі №460/38580/22, від 24.05.2024 у справі №460/17257/23, від 16.10.2024 у справі №140/14380/23 та у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2026 у справі № 120/16197/25.

Водночас позивачкою вимогу зобов`язального характеру заявлено до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на встановлені обставини справи та з метою ефективного захисту порушеного права позивачки суд вважає за необхідне покласти обов`язок щодо зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу і повторного розгляду заяви про призначення пенсії саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Водночас у задоволенні позовних вимог зобов`язального характеру до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області належить відмовити, оскільки зазначений орган не приймав оскаржуваного рішення та не здійснював розгляд заяви позивачки за принципом екстериторіальності.

За таких підстав суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 01.01.2026 №025450014038 у частині не зарахування до страхового стажу позивачки періоду роботи з 02.01.1991 по 30.08.1997 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.12.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до її страхового стажу період роботи з 02.01.1991 по 30.08.1997 на посаді няні у дитячому садку згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 , та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, викладених у цій справі.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи наведене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до положень статті 139 КАС України.

З урахуванням характеру задоволених позовних вимог, спрямованих на оскарження одного рішення суб`єкта владних повноважень, та обраного судом способу захисту порушеного права, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача сплачений судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, оскільки саме рішення цього відповідача стало підставою для звернення до суду.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 01.01.2026 №025450014038 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 в частині незарахування до страхового стажу періоду роботи з 02.01.1991 по 30.08.1997.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 02.01.1991 по 30.08.1997 згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.12.2025 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (пл. Соборна, 3, м. Слов`янськ, код ЄДРПОУ 13486010)

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду у Донецькій області (пл. Соборна, 3, м. Слов`янськ, код ЄДРПОУ 13486010)

Рішення суду сформовано: 14.10.2026.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна