Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №711/5509/26 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/5509/26

Номер провадження2/711/3168/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого-судді: Казидуб О.Г.

при секретарі: Шульга А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на майно, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернулася до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про визнання права особистої приватної власності на майно.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 17 листопада 1984 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 березня 2015 року у справі № 712/383/15-ц шлюб розірвано. Дата набрання рішення законної сили 28 квітня 2015 року.

Вказує, що починаючи з 2013 року шлюбні стосунки з відповідачем фактично були припинені, спільне господарство не велося, спільний бюджет був відсутній, бо вони проживали окремо та не підтримували шлюбних відносин.

Вказані обставини встановлені рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 березня 2015 року у справі № 712/383/15-ц про розірвання шлюбу, яким також встановлено факт проживання окремо з 2013 року та відсутності спору про розподіл спільного майна.

Вказує, що за час окремого проживання, в зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин з відповідачем, 25 листопада 2014 року нею не в інтересах сім`ї придбано нерухоме майно, що є предметом позову в даній справі, зокрема, однокімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 30,9 кв.м., вартістю 154500 грн. 00 коп.

Право приватної власності квартиру за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано за нею. Дана квартира придбана нею виключно за її особисті кошти, отримані нею від офіційної трудової діяльності за кордоном, яку вона здійснювала в Іспанії з 13 квітня 2002 року до 20 вересня 2022 року.

Під час укладення Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 25 листопада 2014 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Міняйло І.П., номер у реєстрі 1721, посвідчена письмова згода відповідача на придбання квартири не надавалася та не оформлялася, що також, на її думку, свідчить про відсутність фактичних шлюбних відносин між ними на момент придбання та придбання майна за її особисті кошти.

Таким чином, відповідач участі у придбанні квартири не брав, грошових коштів на її придбання не надавав, спільне господарство на момент придбання квартири між ними не велося. Факт окремого проживання з 2013 року встановлений судовим рішенням. Квартира придбана після фактичного припинення сімейних відносин та виключно за її особисті кошти, отримані від трудової діяльності за кордоном.

В подальшому, з метою відчуження належної їй квартири, вона звернулась до приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Фещук С.О. для посвідчення Договору купівлі-продажу.

Однак, постановою від 20 травня 2026 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Фіщук С.О. було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії з підстав того, що належна їй квартира була придбана під час перебування її з відповідачем у зареєстрованому шлюбі та вважається спільною сумісною власністю подружжя, а тому для її відчуження необхідна згода другого з подружжя або відповідне судове рішення.

Просить суд визнати квартиру за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 30,9 кв. м., особистою приватною власністю ОСОБА_1 .

08 червня 2026 року ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання.

14 вересня 2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду.

Адвокат Мовчан Олександр Миколайович, який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , в судове засідання не з`явився, надавши через канцелярію суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Також зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязіосить їх задоволити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не зявився, причини неявки суду невідомі. Про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Слід також зазначити, що згідно з положеннями ст. 8 ЦПК України, інформація про рух справи є відкритою, оприлюдненою на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою можливо дізнатися необхідну інформацію щодо справи.

Відзив на позовну заяву не подав.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що відповідач, будучи належним чином повідомленим про судовий розгляд справи, будь-яких клопотань та відзив на позовну заяву не подав, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів в порядку, передбаченому ст.ст. 280-282 ЦПК України.

Таку ж правову позицію висловлює Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Суд, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст.ст. 13, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст. 78 ЦПК).

В судовому засіданні встановлено, що, як вбачається з рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 березня 2015 року по справі № 712/383/15-ц, 17 листопада 1984 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, який був зареєстрований у міському відділі РАЦС в м. Черкаси, актовий запис № 2357.

Вищевказаним рішенням шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 17.11.1984 року у міському відділі РАЦС в м. Черкаси, актовий запис № 235, розірвано.

Відповідно до Договору купівлі-продажу квартири від 25 вересня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № 172, ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

Даний факт також підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 27255311 від 25.09.2014 року.

Згідно зі змістом ст. 60 СК України, - майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Верховним Судом України при розгляді справи № 6-843цс17 (постанова від 24.05.2017 року) висловлена Правова позиція про те, що за загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено ст. 61 СК України, згідно з частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Норма ч. 3 ст. 61 СК України кореспондує ч. 4 ст. 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору – інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до роз`яснень п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК ( 2947-14 ), ч. 3 ст. 368 ЦК) (435-15), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

У пункті 9 постанови від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» (чинному на дату виникнення спірних правовідносин) Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до статей 22, 25, 27-1 КпШС України спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об`єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу).

Отже, виходячи із аналізу зазначених норм, судам, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до ч. 6 ст. 57 СК України, суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Як зазначено в Постанові Верховного Суду № 711/2302/18 від 22 січня 2020 року, у випадку придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.

Як зазначено в Постанові Верховного Суду № 127/15091/18 від 25 листопада 2020 року, при вирішенні питання про правовий режим майна подружжя з`ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про окреме проживання подружжя у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до матеріалів справи, квартира за адресою: АДРЕСА_2 була придбана під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в шлюбі.

Проте, як вбачається зі змісту рішення Соснівського районного суду м. Черкаси № 712/383/15-ц від 10 березня 2015 року, шлюбні стосунки між сторонами припинені з 2013 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно до відмітки на рішенні суду, рішення суду вступило в законну силу 28 квітня 2015 року.

Як зазначає позивач в позовній заяві, квартира за адресою: АДРЕСА_2 була придбана нею від офіційної трудової діяльності за кордоном, яку вона здійснювала в Іспанії з 13 квітня 2002 року по 20 вересня 2022 року.

Даний факт підтверджується Звітом про трудову діяльність, наданого Міністерством інклюзії соціального забезпечення та міграції Уряду Іспанії (Електронна довідка № ВЕ7СКV4D9BXJ від 07.04.2026 року), Деклараціями за 2009, 2010, 2011, 2012, 2013, 2014 роки, надані Службою правління прямими податками Департаменту казначейства та фінансів провінційної ради Гіпоскуа, країна Іспанія.

Тобто, на думку суду, квартира за адресою: АДРЕСА_2 була придбана ОСОБА_1 після фактичного припинення шлюбних відносин з ОСОБА_2 , за її особисті кошти.

Враховуючи положення СК України та роз`яснення, що містяться в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб і сім`ю України», суд вважає, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 хоч і була придбана в період шлюбу, однак за особисті кошти позивачки

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення.

На підставі ст. ст. 57, 60-61, 65 СК України, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 82, 89, 141, 206, 263-265, 27, 280-286 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на майно - задовольнити.

Визнати квартиру за адресою: АДРЕСА_2 особистою приватною власністю ОСОБА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду на протязі тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: О. Г. Казидуб