Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №120/13834/26 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

13 жовтня 2026 р. Справа № 120/13834/26

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Аляб`єв І.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, у якому просить:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 15.12.2020 року по 19.04.2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 – 2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 – 2022 роки, одноразової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт.

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат за період з 15.12.2020 року по 19.04.2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 – 2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 – 2022 роки, одноразової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року - 2102 гривні 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року - 2270 гривень 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року - 2481 гривня 00 копійок на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 року та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що під час проходження військової служби відповідач обчислював посадовий оклад та оклад за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01.01.2018. На переконання позивача, після скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 розрахунковою величиною мав бути прожитковий мінімум, установлений законом на 01 січня відповідного календарного року. Застосування незмінної розрахункової величини призвело до виплати грошового забезпечення та похідних від його розміру виплат у меншому розмірі.

Відповідач подав відзив, у якому просить відмовити у задоволенні позову. Військова частина вважає правомірним застосування прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, посилається на повноваження Кабінету Міністрів України визначати розміри грошового забезпечення та на постанову Верховного Суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24, якою відмовлено у задоволенні вимог про скасування пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481. Крім того, відповідач зазначає про пропуск строку звернення до суду, установленого статтею 122 КАС України.

Ухвалою від 14.09.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами, якщо від учасників справи не надійшло клопотання про інше. За приписами частини четвертої статті 229 КАС України під час розгляду справи у письмовому провадженні фіксування судового засідання технічними засобами не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази та доводи учасників справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 15.12.2020 по 19.04.2022. Початок проходження служби у відповідача підтверджується наказом командира військової частини від 15.12.2020 №304. Наказом від 19.04.2022 №95 позивача виключено зі списків особового складу військової частини.

При визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням відповідач застосовував прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 01.01.2018, що підтверджується змістом відзиву. Військова частина заперечує обов`язок застосувати прожитковий мінімум станом на 01 січня 2020, 2021 та 2022 років.

Отже, спір стосується розрахункової величини для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 15.12.2020 по 19.04.2022 і необхідності перерахунку виплат, розмір яких залежить від зазначених окладів.

Надаючи правову оцінку доводам учасників справи, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Спірні виплати оцінюються за нормами матеріального права, що регулювали їх нарахування у відповідні періоди проходження військової служби.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє грошове забезпечення. До його складу належать посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові виплати.

Частини третя та четверта статті 9 Закону №2011-XII передбачають визначення грошового забезпечення залежно від посади, військового звання, тривалості та умов військової служби й інших установлених законом обставин. Розміри грошового забезпечення встановлює Кабінет Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено тарифні сітки та коефіцієнти посадових окладів, коефіцієнти окладів за військовими званнями, додаткові види грошового забезпечення та розміри надбавки за вислугу років.

Пункт 4 постанови №704 у первісній редакції передбачав визначення посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Редакція також містила застереження щодо 50 відсотків мінімальної заробітної плати.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 внесено зміни до пункту 4 постанови №704: розрахунковою величиною визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови №103 визнано протиправним та скасовано. Постановою Верховного Суду від 20.10.2022 рішення апеляційного суду залишено без змін.

Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або у відповідній частині з моменту набрання законної сили рішенням суду. Отже, з 29.01.2020 відсутня підстава застосовувати зміну пункту 4 постанови №704, внесену пунктом 6 постанови №103, яка закріплювала розрахункову величину станом на 01.01.2018.

У постанові від 12.09.2022 у справі №500/1813/21 Верховний Суд дійшов висновку, що з 01.01.2020 застосування прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 для визначення окладів за постановою №704 суперечить актам вищої юридичної сили, якими цей соціальний стандарт збільшено на відповідний рік. Обмеження використання мінімальної заробітної плати, установлене пунктом 3 розділу II Закону №1774-VIII, не перешкоджає застосуванню прожиткового мінімуму на 01 січня календарного року.

Безпосередньо у спорі про перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця Верховний Суд у постанові від 25.04.2024 у справі №240/16735/21 також зазначив про необхідність обчислення окладів з 29.01.2020 із прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідного календарного року.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Статтею 7 Закону України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 установлено у розмірі 2102 грн; статтею 7 Закону України від 15.12.2020 №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з 01.01.2021 - 2270 грн; статтею 7 Закону України від 02.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 01.01.2022 - 2481 грн.

Таким чином, при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача належало застосувати: з 15.12.2020 по 31.12.2020 - 2102 грн; з 01.01.2021 по 31.12.2021 - 2270 грн; з 01.01.2022 по 19.04.2022 - 2481 грн. Застосування протягом зазначеного періоду прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 не відповідало нормативному регулюванню спірних виплат.

Посилання відповідача на пункт 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII не спростовує цього висновку. Позивач не просить використовувати мінімальну заробітну плату або її частину як розрахункову величину. Вимоги стосуються застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідного року.

Суд також відхиляє доводи щодо необхідності відмовити у позові з урахуванням постанови Верховного Суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24. Предметом розгляду Верховного Суду була правомірність пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, яким змінено пункт 4 постанови №704 та встановлено розрахункову величину 1762 грн. Постанова №481 набрала чинності 20.05.2023, тобто після завершення спірного періоду. Відмова у скасуванні нормативного акта 2023 року не визначає правомірності обчислення виплат за 2020-2022 роки.

Наявність у Кабінету Міністрів України повноважень установлювати розміри грошового забезпечення не звільняє відповідача від обов`язку застосовувати нормативне регулювання, яке діяло під час нарахування виплат позивачу. Тому наведені заперечення не є підставою для застосування прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 за весь спірний період.

Визначаючись щодо вимог про перерахунок допомог та компенсації невикористаної відпустки, суд ураховує наступне.

Частина перша статті 10-1 Закону №2011-XII передбачає надання військовослужбовцям щорічних основних відпусток із збереженням забезпечення та виплатою грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

За пунктами 1 та 6 розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, допомога для оздоровлення надається один раз на рік. Її розмір визначається з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, передбачених відповідною редакцією Порядку.

Підпункт 3 пункту 5 постанови №704 та розділ XXIV Порядку №260 регулюють надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, граничний розмір якої пов`язаний із місячним грошовим забезпеченням. Вимоги позивача стосуються перерахунку вже обчисленої допомоги у зв`язку зі зміною розрахункової бази, а не первинного вирішення питання про її призначення.

За пунктом 14 статті 10-1 Закону №2011-XII у редакції, чинній на день виключення позивача зі списків особового складу, при звільненні передбачалася компенсація невикористаних днів відпусток. Пункт 6 розділу XXXI Порядку №260 у відповідній редакції пов`язував розрахунок компенсації з посадовим окладом, окладом за військовим званням, надбавкою за вислугу років та щомісячними додатковими видами грошового забезпечення за останньою займаною штатною посадою.

Умови виплати одноразової грошової допомоги при звільненні визначено пунктом 2 статті 15 Закону №2011-XII та розділом XXXII Порядку №260. Розмір допомоги залежить, зокрема, від місячного грошового забезпечення військовослужбовця.

Отже, неправильне визначення посадового окладу та окладу за військовим званням вплинуло не лише на щомісячні виплати, а й на допомоги та компенсацію невикористаної додаткової відпустки, обчислені з урахуванням зазначених складових. Перерахунок основних окладів зумовлює перерахунок похідних від них виплат у межах заявлених вимог.

Належним способом захисту є визнання протиправними дій відповідача щодо обчислення спірних виплат із прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 та зобов`язання здійснити їх перерахунок і виплату з урахуванням прожиткового мінімуму на 01 січня відповідного року й раніше виплачених сум. При цьому визначення конкретних сум належить до обов`язків відповідача як органу, який здійснює нарахування грошового забезпечення.

Щодо компенсації сум податку на доходи фізичних осіб суд зазначає наступне.

Пункт 168.5 статті 168 Податкового кодексу України передбачає спрямування сум податку, утриманого з грошового забезпечення та інших виплат військовослужбовцям у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, на рівноцінну і повну компенсацію втрат доходів.

Відповідно до пунктів 2, 4 та 5 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, компенсація поширюється також на осіб, звільнених зі служби, щодо виплат, право на які виникло під час її проходження. Компенсацію виплачують одночасно з грошовим забезпеченням за місцем його одержання у розмірі утриманого податку.

Оскільки право на спірні виплати виникло у зв`язку з проходженням військової служби, перераховані суми підлягають виплаті з одночасною компенсацією утриманого ПДФО відповідно до Порядку №44. Звільнення позивача зі служби не припиняє такого права.

Оцінюючи заперечення відповідача щодо строку звернення до суду, суд виходить із наступного.

Частини перша та третя статті 122 КАС України допускають застосування строків звернення до адміністративного суду, установлених іншими законами. Для спорів про виплату грошового забезпечення застосовуються відповідні положення статті 233 КЗпП України.

До 19.07.2022 частина друга статті 233 КЗпП України передбачала право звернення до суду з вимогами про стягнення належної заробітної плати без обмеження строком. Закон України від 01.07.2022 №2352-IX, який змінив зазначене регулювання, набрав чинності 19.07.2022.

У постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 Верховний Суд у складі судової палати розмежував застосування редакцій статті 233 КЗпП України залежно від періоду, за який заявлено вимоги. До вимог про грошове забезпечення за період до 19.07.2022 застосовується попереднє регулювання, яке не обмежувало звернення до суду строком.

Позивач просить перерахувати виплати за період, який закінчився 19.04.2022; виплати при звільненні також належали йому до набрання чинності Законом №2352-IX. Отже, доводи відповідача про пропуск місячного або шестимісячного строку за статтею 122 КАС України є необґрунтованими. Підстави для залишення позову без розгляду з наведених у відзиві причин відсутні.

Суд також не встановив підстав для зупинення провадження до вирішення об`єднаною палатою Касаційного адміністративного суду справи №240/401/26. За пунктом 5 частини другої статті 236 КАС України таке зупинення можливе за умови перегляду судового рішення у подібних правовідносинах. Питання, передане на розгляд об`єднаної палати, пов`язане із застосуванням постанови №481 з 20.05.2023. Натомість заявлені вимоги охоплюють виключно період до 19.04.2022, коли постанова №481 не діяла. Тому очікуваний висновок щодо її застосування не є необхідною передумовою вирішення спору.

За частинами першою та другою статті 77 КАС України кожен учасник доводить обставини, на яких ґрунтуються його вимоги й заперечення, а обов`язок довести правомірність оскаржуваних дій суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача. Оцінка доказів здійснюється відповідно до статті 90 КАС України.

Відповідач не довів правомірності застосування прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 при обчисленні грошового забезпечення позивача за 2020-2022 роки та залежних від його розміру виплат. З урахуванням установлених обставин і наведеного нормативного регулювання позовні вимоги належить задовольнити.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, а матеріали справи не містять доказів понесення сторонами інших судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 15.12.2020 року по 19.04.2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 – 2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 – 2022 роки, одноразової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат за період з 15.12.2020 року по 19.04.2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 – 2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 – 2022 роки, одноразової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року - 2102 гривні 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року - 2270 гривень 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року - 2481 гривня 00 копійок на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 року та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Аляб`єв Ігор Геннадійович