Вирок від 12 жовтня 2026 р. у справі №530/215/26 — Гадяцький районний суд Полтавської області

Справа № 530/215/26

Провадження № 1-кп/526/200/2026

В И Р О К

іменем України

13 жовтня 2026 року Гадяцький районний суд Полтавської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши кримінальне провадження № 12025170490000446 від 18.12.2025 року відносно

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Дейкалівка Полтавського району Полтавської області, громадянина України, з повною середньою освітою, пенсіонера, раніше не судимого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, де сторонами кримінального провадження є – прокурор ОСОБА_4 , потерпіла ОСОБА_5 , захисник ОСОБА_6 , обвинувачений ОСОБА_7

ВСТАНОВИВ:

Суд визнав доведеним, що ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення при наступних обставинах.

18 грудня 2025 року о 12 годині ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходився в будинку за місцем проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , де, реалізуючи свій умисел, спрямований на вчинення нападу на останню з метою заволодіння її майном, поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для здоров`я потерпілої, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, діючи в умовах воєнного стану, підійшов до потерпілої ОСОБА_5 , яка лежала на ліжку в кімнаті житлового будинку, вчинив напад, стягнувши її за ногу, від чого вона впала на підлогу та наніс два удари кулаком руки в область голови зліва та, користуючись безпорадним станом потерпілої, в її присутності, з-під матрацу, який знаходився на ліжку в приміщенні даної кімнати житлового будинку, відкрито заволодів грошовими коштами в сумі 12700 грн., які належать потерпілій ОСОБА_5 , та розпорядився вказаними грошовими коштами на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_5 матеріальну шкоду у загальному розмірі 12700 грн.

В наслідок протиправний дій ОСОБА_7 потерпілій ОСОБА_5 були спричинені тілесні ушкодження у вигляді припухлості м`яких тканин, синця та забійної рани в лобно-скроневій області зліва, які кваліфікуються як легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

Обвинувачений ОСОБА_7 вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав беззастережно та підтвердив обставини, вказані в обвинувальному акті. В скоєному щиро розкаюється.

Також судом безпосередньо досліджено докази, зокрема показання свідків, документи, відомості про особу відповідно до реєстру доданого до обвинувального акту.

Аналіз досліджених в судовому засіданні доказів свідчить про те, що дії ОСОБА_7 правильно кваліфіковані за ч. 4 ст. 187 КК України як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, (розбій), вчиненого в умовах воєнного стану.

Згідно зі ст. 65 КК України при призначенні покарання враховується ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 скоєно кримінальне правопорушення, яке в силу ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжкого злочину.

Враховуючи його вік та стан здоров`я, як особистість ОСОБА_7 за місцем проживання характеризується з задовільного боку, раніше не судимий, на обліку у психіатра та нарколога не перебуває.

Обставини, що пом`якшують покарання, визнання вини, щире каяття, примирення з потерпілою, яка просить суворо не карати, вчинення кримінального правопорушення внаслідок тяжкого матеріального становища, є особою похилого віку, має поганий стан здоров`я.

Ці обставини істотно знижують ступінь суспільної небезпеки особи та вчиненого нею діяння. Так особа повністю усвідомила протиправність своїх дій, критично оцінює свою поведінку, дала правдиві показання, сторони примирилися. У обвинуваченого низький розмір пенсії, відсутність інших доходів, поганий стан здоров`я, про що захисником надані документи.

В якості обставини, що обтяжує покарання, суд враховує вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває в стані алкогольного сп`яніння та вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання, суд керується вимогами ст.ст. 65-67 КК України та приймає до уваги роз`яснення постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

При цьому суд також враховує, що відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу та полягає в передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого та у відповідності до ч. 2 ст. 50 КК України має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Так, згідно ч. 1 ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 "Про практику призначення судами кримінального покарання" призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м`якого виду основного покарання, або не призначення обов`язкового додаткового покарання (ст. 69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

Вказана норма Закону передбачає, що у кожному такому випадку суд зобов`язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання, а в резолютивній - послатися на ч. 1 ст. 69 КК України.

Суд враховує, що у Постанові від 10.07.2018 року (справа №148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

У Постанові від 14.06.2018 року (справа №760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Крім того, ВС у Постанові від 09.10.2018 року (справа №756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду, як вже було зазначено вище, визнаються і Європейським судом з прав людини.

Верховний суд зауважив, що ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».

Відповідно до висновку Верховного суду від 27.04.2021 року у справі №712/4384/20 однією з обов`язкових умов для застосування до винної особи положень ст. 69 КК України є наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання. Суди зобов`язані встановити не лише наявність, а й обґрунтувати, яким чином такі пом`якшуючі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Тобто для застосування судом положень статті 69 КК України повинні бути встановлені виключні обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження. Проте у будь-якому разі встановлені обставини, що пом`якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим.

Такий висновок зробив Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в Постанові від 27.04.2021 (справа № 712/4384/20, провадження №51-548км21).

Отже, суд при вирішенні питання про можливість призначення покарання враховує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, обставини, що пом`якшують покарання, зокрема щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, вчинення злочину, внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних обставин (одинокий пенсіонер, відсутність заробітку, складне матеріальне становище), наявність обставин, що обтяжують покарання, те що ізоляція від суспільства чи суворе покарання можуть завдати непоправної шкоди життю та здоров`ю обвинуваченого, а тому за наявності вищевказаних обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, вважає, за можливе застосувати ч. 1 ст. 69 КК України та призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції ч. 4 ст. 187 КК України у виді 5 років позбавлення волі, із застосуванням ст. 75 КК України, тобто із звільненням його від відбування покарання з випробуванням і призначенням іспитового строку, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, оскільки таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Згідно вимог статті 77 КК України, враховуючи обставини справи, суд вважає неможливим призначити обвинуваченому додаткове покарання, що передбачене в санкції частини 4 статті 187 КК України як обов`язкове, у виді конфіскації майна.

Цивільний позов в кримінальному провадженні не заявлений.

Питання про речові докази підлягає вирішенню відповідно до ст. 100 КПК України.

Відповідно до ст. 124 КПК України з обвинуваченого на користь держави підлягають стягненню витрати на проведення експертизи від 13.01.2026 № СЕ-19/117-26/1004-Д у загальному розмірі 1782,80 грн.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд –

УХВАЛИВ:

ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, та призначити йому із застосуванням ст. 69 КК України покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі звільнити з випробуванням з іспитовим строком на 2 (два) роки та з покладенням відповідно до ст. 76 КК України обов`язку періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Захід забезпечення кримінального провадження відносно ОСОБА_7 не застосовувати.

Арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Зінківського районного суду Полтавської області від 19.12.2026 – скасувати.

Речові докази по провадженню –

відомості про особу та речові докази, які долучені прокурором, - зберігати в матеріалах кримінального провадження,

чарку скляну об`ємом 50 мл, пляшку пластмасову об`ємом 0,5 л, шапку чоловічу чорного кольору без етикеток, які зберігаються в камері зберігання речових доказів відділення поліції № 4 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області – повернути за належністю,

грошові кошти у загальній сумі 12 700 (дванадцять тисяч сімсот) гривень, які повернуті під розписку ОСОБА_5 – залишити останній.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави витрати за проведення експертизи від 13.01.2026 № СЕ-19/117-26/1004-Д у загальному розмірі 1 782 (одна тисяча сімсот вісімдесят дві) грн. 80 коп.

Вирок може бути оскаржений до Полтавського апеляційного суду через Гадяцький районний суд Полтавської області шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Копію вироку негайно вручити учасникам судового провадження.

Головуючий: ОСОБА_1