Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №536/359/26 — Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 536/359/26

Провадження №2/524/3559/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2026 року Автозаводський районний суд м Кременчука в складі:

головуючого судді Предоляк О.С.

при секретарі судового засідання Косенко Р.Д.

розглянувши в загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду в м Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, -

УСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року до суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини. Зазначає, що 16 лютого 2013 року вона зареєструвала шлюб з відповідачем. Від зареєстрованого шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Із 03 листопада 2025 року спільного господарства не ведуть, стосунків не підтримують, шлюб носить лише формальний характер. В 2022 році позивач виїхала до Ірландії, де наразі проживає разом з дитиною.

Вважає, що подальше спільне проживання з відповідачем та збереження шлюбу є неможливим, оскільки вони мають різні погляди на шлюб та сім`ю. Просить шлюб розірвати, місце проживання сина визначити з матір`ю.

Ухвалою судді Автозаводського районного суду м. Кременчука від 09.04.2026 відкрито провадження у справі за вказаним позовом у загальному позовному провадженні.

Відзив від відповідача у наданий судом строк не надходив.

Ухвалою суду від 28.05.2026 підготовче судове засідання закрито, призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Чайка О.В. просить розглянути справу без участі позивача. Позовні вимоги підтримує та просить задовольнити, про що надала письмову заяву.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не прибув. Судова кореспонденція повернута на адресу суду з відміткою «адресат відсутній».

Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Як убачається із матеріалів справи 16 лютого 2013 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Подільського району управління юстиції у м. Києві між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис № 101.

Від зареєстрованого шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Сторони спільного господарства не ведуть, стосунків не підтримують, шлюб носить лише формальний характер.

Згідно ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їх дітей, що мають істотне значення.

Згідно ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Враховуючи особливий характер сімейних відносин, зважаючи на норми ст. ст. 111, 112 СК України, так як фактично шлюбні відносини між подружжям припинені, суд вважає, що позовні вимоги про розірвання шлюбу підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 113 Сімейного Кодексу України, особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище. Оскільки позивач при реєстрації шлюбу змінила прізвище, вона має право залишити його після розірвання шлюбу.

Згідно ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Вирішуючи питання щодо визначення місця проживання сина сторін разом із матір`ю , суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Статтею 9 Конвенції визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У своїй постанові від 16 січня 2019 року по справі № 487/2480/17 Касаційний цивільний суд у складі Верховного суду визначив, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Між сторонами виник спір щодо визначення місця проживання дитини, який може бути вирішено в судовому порядку (стаття 161 Сімейного кодексу України (далі СК)).

При цьому, тлумачення частини першої статті 161 СК свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

В даному випадку суд буде керуватись «якнайкращими інтересами дитини», виходити із рівності прав та обов`язків батьків щодо дитини (стаття 141 СК).

Зважаючи на повідомлення органів опіки та піклування, щодо проживання позивача за межами України, відповідач органам опіки та піклування повідомив, що в умовах воєнного стану не заперечує щодо місця проживання дитини з матір`ю, позивач і відповідач, як батьки дитини, не мають ознак сім`ї в розумінні статі 3 СК України, відсутні домовленості щодо місця проживання дитини, суду не запропоновано варіант спільної опіки, що є підставою для вирішення спору в судовому порядку на підставі статті 161 СК України.

До матеріалів справи долучені в належній процесуальній формі довідка про тимчасовий захист в Ірландії ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , довідка про місце проживання дитини, довідка з навчального закладу, довідка з місця роботи ОСОБА_1 .

Так, позивач має позитивну характеристику і дохід, відвідує навчальний заклад і цікавиться навчанням дитини, а відповідач відповідних доказів про зацікавленість у навчанні дитини не надав. Згідно із дослідженими доказами саме мати приділяє більшої уваги вихованню дитини, турбується більше про її розвиток і безпеку, на відміну від відповідача поставила дане питання на вирішення суду, що буде відповідати «якнайкращим інтересам дитини».

Враховуючи розвиток дитини, її малолітній вік, позицію сторін та обставини справи, суд знаходить, що без з`ясування її думки в судовому засіданні можливо прийняти рішення, яке б відповідало її найкращим інтересам, на такому підході наголосив і Верховний Суд у своїй постанові від 23 травня 2018 року по справі № 682/966/17 (провадження № 61-14940св18).

Суд надав першочергове значення саме найкращим інтересам дитини та визначення місця проживання її з матір`ю не впливатиме на взаємовідносини батька із сином.

Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, враховуючи завдання суду діяти в інтересах дитини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визначення місця проживання сина сторін разом з матір`ю підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу згідно ст. 141 ЦПК України

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини - задовільнити.

Шлюб, зареєстрований 16 лютого 2013 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Подільського району управління юстиції у м. Києві між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , актовий запис № 101 - розірвати.

Прізвище ОСОБА_1 залишити- ОСОБА_5 .

Визначити місце проживання дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із матір`ю ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Шлюб вважати розірваним після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду після набрання ним законної сили надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення безпосередньо до Полтавського апеляційного суду

Суддя Олена Предоляк