Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №381/3619/26 — Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

2/381/2946/26

381/3619/26

Рішення

Іменем України

05 жовтня 2026 року Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого судді Самухи В.О., за участю секретаря судового засідання Папруги А.С., розглянувши у відкритому судовому засідання в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

встановив:

09 червня 2026 року до Фастівського міськрайонного суду Київської області надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Зі змісту заявлених позовних вимог слідує, що 19 вересня 2025 року між позивачем та відповідачкою було укладено кредитний договір (оферти) № 19.09.2025-100002363.

За вказаним договором ОСОБА_1 отримала в борг кошти у сумі 22 000 гривень, строк кредитування – 181 день. За користування коштами передбачено нарахування процентів за ставкою 0,85 % щоденно, також передбачено нарахування комісії у розмірі 20 % від суми кредиту – 4 400 гривень.

Позивач стверджує, що ним були виконані умови договору та надані відповідачці, як позичальниці, кошти в борг, однак остання в повній мірі заборгованість не повернула, обов`язок щодо сплати періодичних платежів був виконаним частково.

Тому, виникла заборгованість у сумі 40 107,85 гривень, що включає: 16 798,71 гривень – заборгованість за тілом кредиту, 12 881,14 гривень – заборгованість за процентами, 10 428 гривень – проценти, що нараховані за частиною 2 статті 625 ЦК України.

Зазначену заборгованість позивач просить стягнути з відповідачки в примусовому порядку та вирішити питання розподілу понесених ним судових витрат.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 30 липня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження із викликом учасників справи.

11 серпня 2026 року на адресу суду було подано відзив на позов, зі змісту якого слідує, що відповідачка заперечує укладення договору, погодження його умов та отримання коштів в борг. Тому, вважає, що існування кредитного зобов`язання не доведено, а підстави для задоволення позову - відсутні.

У відзиві на позов також було викладеним клопотання про витребування від позивача оригіналу електронного доказу – кредитного договору.

11 серпня 2026 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив. Зі місту цього документу слідує, що сукупність долучених до матеріалів справи доказів в повній мірі підтверджує обставини укладення договору між сторонами спору, погодження умов договору, отримання коштів в борг та порушення зобов`язань відповідачкою.

В судове засідання учасники судового розгляду не з`явились, були повідомлені належним чином. Представники позивача подали клопотання про проведення судового засідання без їхньої участі.

В силу приписів частини 1 статті 223 ЦПК України, їхня неявка не перешкоджає розгулу справи. У зв`язку із неявкою зазначених осіб, фіксування судового засіданні технічними засобами не здійснювалось.

В судовому засіданні було відхиленим клопотання позивачка про витребування доказів з огляду на невідповідність цього клопотання приписам статі 84 ЦПК України, зокрема, відсутності відомостей щодо вжиття заходів для самостійного отримання доказів.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд закінчив з`ясування обставин справи та перевірку їх доказами та перейшов на стадію ухвалення судового рішення.

У відповідності до приписів статті 244 ЦПК України, ухвалення та проголошення судового рішення було відкладеним до 05 жовтня 2026 року до 15 години 30 хвилин.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні обставини.

Так, судом встановлено, що 19 вересня 2025 року між позивачем та відповідачкою було укладено кредитний договір (оферти) № 19.09.2025-100002363.

За вказаним договором ОСОБА_1 отримала в борг кошти у сумі 22 000 гривень, строк кредитування – 181 день. За користування коштами передбачено нарахування процентів за ставкою 0,85 % щоденно, також передбачено нарахування комісії у розмірі 20 % від суми кредиту – 4 400 гривень. Позивач стверджує, що ним були виконані умови договору та надані відповідачці, як позичальниці кошти в борг, однак остання в повній мірі заборгованість не повернула, обов`язок щодо сплати періодичних платежів нею був виконаним частково.

Тому, виникла заборгованість у сумі 40 107,85 гривень, що включає: 16 798,71 гривень – заборгованість за тілом кредиту, 12 881,14 гривня – заборгованість за процентами, 10 428 гривень – проценти, що нараховані за частиною 2 статті 625 ЦК України.

Для підтвердження обставин отримання коштів в борг було надано лист товариства з обмеженою відповідальністю «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» № 1-0506 від 05 червня 2026 року (а. с. 61).

У цьому листі зазначена інформація про перерахування коштів у сумі 22 000 гривень 19 вересня 2025 року на банківську картку НОМЕР_1 . Інформація про ПІБ отримувача не наведена.

Обставини щодо існування заборгованості підтверджуються долученим до справи розрахунком станом на 01 червня 2026 року (а. с. 49-51).

Відповідачка обставини щодо укладення договору та отримання коштів в борг заперечує.

Встановивши зазначені обставини, суд вважає, що спірні правовідносини урегульовані наступними правовими нормами.

Так, згідно приписів пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно приписів частини 1, 2, 4 статті 201 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно приписів частини 1 статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно приписів частини 1 статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно приписів абзацу 1, 2 частини 1 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно приписів частини 2 цієї статті, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно приписів частини 1 статті 13 Закону України «Про споживче кредитування», Договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Зміст процитованих вище правових норм свідчить про те, що правочин, в тому числі й договір, є законодавчо визначеною підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків.

Формою правочину є усна, або письмова, специфічним видом якої є електронна форма правочину.

При цьому, для дотримання письмової, в тому числі й електронної форми правочину, є наявність підпису сторін.

Далі, згідно приписів пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-комунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру.

Згідно приписів пункту 5 частини 1 статті 3 цього закону, електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно приписів пункту 6 частини 1 статті 3 цього закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно приписів пункту 7 частини 1 частини 3 цього закону, електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.

Згідно приписів пункту 12 частини 1 статті 3 цього закону, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Згідно приписів абзацу 9 частини 1 статті 5 цього закону, одним із основних принципів у сфері електронної комерції є однаковість юридичної сили електронних правочинів та правочинів, укладених в іншій формі, передбаченій законодавством.

Згідно приписів частини 1 статті 10 Закону України «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).

Згідно приписів частини 1 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно частини 3 цієї статті, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно частини 4 цієї статті, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Згідно частини 6 цієї статті, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно приписів частини 12 цієї статті, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно приписів частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно приписів частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно приписів частини 2 статті 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно приписів абзацу 2 частини 2 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно приписів частини 1 статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

За змістом частини 2 статті 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики.

Згідно приписів частини 1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно приписів частини 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно приписів частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно приписів частини 1, 2 статті 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно приписів частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно приписів частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно приписів частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно приписів пункту 5 частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Згідно приписів статті 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести існування обставин, якими обґрунтовані її вимоги та заперечення.

З огляду на встановлені обставини справи та норми, що регулюють спірні правовідносини, суд повинен перед усім відповісти на питання чи був укладеним кредитний договір на умовах, вказаних позивачем, та чи були отримані кошти в борг відповідачкою, як позичальницею.

Лише за наявності ствердних відповідей на вказані питання можливий примусовий захист прав позивача у спосіб, зазначений в позовній заяві.

В цьому випадку суд вважає, що обставини, на які посилається позивач, стверджуючи про надання коштів в борг знайшли своє підтвердження.

Зокрема, відповідачка категорично заперечує обставини отримання коштів. При цьому, для підтвердження відповідних обставин було надано лист товариства з обмеженою відповідальністю «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» № 1-0506 від 05 червня 2026 року (а. с. 61).

У цьому листі зазначена інформація про перерахування коштів у сумі 22 000 гривень 19 вересня 2025 року на банківську картку НОМЕР_1 . Інформація ПІБ про отримувача не наведена.

Разом із тим, відповідачка належність їй зазначеної картки не спростувала, клопотання про витребування інформації про власника банківської картки не заявила, хоча заявила клопотання про витребування оригіналу кредитного договору, одночасно заперечуючи обставини отримання коштів в борг на укладення кредитного договору.

Суд враховує при цьому, що відповідачка не зверталась із заявою до правоохоронних органів у зв`язку із вчиненням протиправних дій відносно неї, зокрема, щодо заволодіння належною їй карткою чи отримання на її ім`я без її волевиявлення кредиту.

Тому, суд визнає, як належний та допустимий доказ отримання коштів відповідачкою, лист товариства з обмеженою відповідальністю «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» № 1-0506 від 05 червня 2026 року.

Крім того, в силу приписів статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», єдність системи судоустрою забезпечується, в тому числі і єдністю судової практики.

Суд враховує, що питання можливості використання листа ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ», як доказу отримання коштів позичальником від кредитора ТОВ «Споживчий центр» неодноразово виникало у практиці Київського апеляційного суду під час здійснення перевірки законності ухвалення відповідних рішень Фастівським міськрайонним судом Київської області.

Зокрема, в Постановах Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2026 року у справі № 381/300/26, від 08 липня 2026 року по справі № 381/5935/25, від 22 червня 2026 року по справі 381/5965/25, від 21 травня 2026 року по справі № 381/3367/25 підтверджено позицію, що лист ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» є доказом надання коштів в борг на умовах, визначених договором.

Суд також бере до уваги, що протилежна за змістом правова позиція висловлена в Постанові Київського апеляційного суду від 10 вересня 2026 року по справі № 381/6295/25.

Однак, враховуючи темпоральний критерій для оцінки можливості застосування правової позиції, а також беручи до уваги дію презумпції правомірності правочину, елементом якої, на думку суду, є презумпція виконання його умов, суд вважає, що застосуванню підлягає остання за часом правова позиція, висловлена в Постанові від 02 жовтня 2026 року у справі № 381/300/26.

Отже, суд вважає доведеними обставини щодо отримання коштів в борг відповідачкою.

Далі, враховуючи визначену в договорі процедуру його укладення, підписання та ідентифікації позичальника, суд вважає, що сукупність наданих позивачем доказів в повній мірі надає можливість ідентифікувати волевиявлення позичальниці та встановити і підтвердити її наміри бути учасником відповідного правовідношення.

Тому суд відхиляє їх доводи щодо не укладення договору, керуючись таким стандартом доказування, як «баланс ймовірностей» та враховує, що версія позивача про укладення договору на відповідних умовах виглядає більш переконливою, ніж версія відповідачки щодо не укладення договору.

Визначаючи розмір заборгованості за тілом кредиту та процентами, суд погоджується із розрахунком заборгованості, наданим позивачем.

Цей розрахунок заборгованості є математично вірним, враховує положення договору щодо строку кредитування та розміру процентної ставки.

Відповідачкою цей розрахунок не спростовано, іншого контр розрахунку, як і доказів погашення заборгованості понад суму, що визнається позивачем, нею не надано.

Отже, заборгованість за тілом кредиту становить – 16 798,71 гривень, за процентами – 12 881,14 гривня.

Разом із тим, суд не погоджується із наявністю підстав для нарахування процентів за частиною 2 статті 625 ЦК України у сумі 10 428 гривень.

Так, суд зазначає, що в силу згідно приписів пункту 18 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Далі, воєнний стан, введений Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, неодноразово був продовженим та діє станом на дату подання позовної заяви і її розгляду в суді.

Отже, з урахуванням того, що позичальницею прострочене виконання грошового зобов`язання за кредитним договором, і станом на дату розгляду справи в суді діє воєнний стан, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення пункту 18 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, та, відповідно, відсутні підстави для нарахування неустойки.

При цьому, суд зауважує, що позивачем для обґрунтування підстав для стягнення штрафних санкцій безпідставно зазначено пункт 6 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» в редакції Закону України № 3498-ІХ від 22 листопада 2023 року, як спеціальний по відношенню до п. 18 розділу «Прикінцеві і перехідні положення» ЦК України.

Разом із тим, по-перше, в силу приписів частини 2 статті 4 ЦК України, основним актом цивільного законодавства є ЦК України, що в цілому виключає питання існування конкуренції між правовими нормами ЦК України та нормами інших законів, така конкуренція завжди вирішується на користь ЦК.

По-друге, телеологічне тлумачення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України свідчить про універсальний характер дії відповідної норми, що не передбачає відмінного регулювання іншими законами подібних правовідносин. При цьому, у випадку, якщо ЦК передбачає можливість врегулювання суспільних відносин не цим Кодексом, а іншими законами, то про це прямо зазначається у правових нормах зокрема, у приписах частини 3 статті 234, частини 1 статті 438, частини 2 статті 911 ЦК України. В пункті 18 розділу «Прикінцеві і перехідні положення» ЦК України не містить відсильних норм до інших актів цивільного законодавства, які б давали можливість по іншому врегулювати питання застосування заходів відповідальності за порушення умов грошового зобов`язання позичальника, що виникло з договору позики чи кредиту.

З огляду на наведене, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме приписи пункту 18 розділу «Прикінцеві і перехідні положення» ЦК України, а отже, підстави для стягнення штрафних санкцій відсутні.

Аналогічні за змістом висновки викладені в Постанові Рівненського апеляційного суду від 25 вересня 2025 року по справі № 559/779/25 та в постанові Чернівецького апеляційного суду від 18 серпня 2025 року по справі № 718/881/25, в яких, з посиланням на пріоритет дії ЦК України перед іншими актами цивільного законодавства, зроблено висновок про відсутність підстав для стягнення пені за договорами споживчого кредитування в період дії воєнного стану. Пріоритетність норм ЦК України у сфері регулювання спірних правовідносин обґрунтована посиланнями на висновки, викладені в Постанові ВП ВС від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17.

Правова позиція щодо неможливості нарахування неустойки в період дії воєнного стану за кредитними договорами, укладеним з ТОВ «Споживчий центр», відображена в Постанові Київського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року по справі № 382/2005/24.

Тому, на користь позивача з відповідачки підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором від 19 вересня 2025 року у сумі 29 679,85 гривень, що включає заборгованість за тілом кредиту – 16 798,71 гривень, за процентами – 12 881,14 гривня.

Далі, позивачем до стягнення заявлені витрати зі плати судового збору та витрати на відправку кореспонденції у сумі 123,78 гривень.

Суд, керуючись приписами статті 141 ЦПК України, стягує з відповідачки на користь позивача понесені ним судові витрати, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволені на 74 %, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню компенсація витрат зі сплати судового збору у сумі 1970,17 гривень, а також витрат, пов`язаних з відправкою кореспонденції у сумі 91,59 гривня.

Враховуючи наведене вище, керуючись приписами статті 11, 16, 201, 204, 205, 207, 610, 611, 626, 629, 638, 640, 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України, статті 3, 5, 10-12 Закону України «Про електронну комерцію», статті 4, 12, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК України, -

Ухвалив:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольни частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 19.09.2025-100002363 від 19 вересня 2025 року у сумі 29 679,85 гривень, що включає заборгованість за тілом кредиту – 16 798,71 гривень, за процентами – 12 881,14 гривня.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 1970,17 гривень – компенсацію витрат зі сплати судового збору та 91,59 гривня – компенсацію витрат на відправлення кореспонденції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А.

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя Самуха В.О.