Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №358/925/26 — Богуславський районний суд Київської області

Справа № 358/925/26 Провадження № 2/358/990/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Богуслав

Богуславський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Лебединець Г.С.,

секретар судового засідання Ведмеденко І.В.,

за участю: позивача ОСОБА_1 , представника позивача – адвоката Стаценка О.Д., відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача – адвоката Орло Ю.В. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя шляхом виділення неподільної речі у власність та визнання права особистої приватної власності, -

В С Т А Н О В И В:

В червні 2026 позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Стаценко О.Д., звернувся до суду з даним позовом, в якому просив: здійснити поділ спільного майна подружжя - легкового автомобіля марки Ford моделі Mondeo, 2006 року випуску, колір жовтий, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN-код: НОМЕР_2 та виділити вказаний автомобіль у його власність; припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на автомобіль; вирішити питання про судові витрати.

В обґрунтування позову зазначив, що 17.01.2017 зареєстрував шлюб із відповідачем у справі – ОСОБА_2 . На підставі рішення суду від 24.10.2025 шлюб було розірвано. Рішення набрало законної сиди 25.11.2025. Під час перебування у шлюбі було придбано легковий автомобіль марки Ford моделі Mondeo, 2006 року випуску, колір жовтий, який був зареєстрований на відповідача. На стадії припинення шлюбних відносин сторони дійшли згоди щодо фактичного поділу автомобіля як неподільної речі. На виконання вказаних домовленостей позивач сплатив відповідачу грошові кошти у розмірі 100 000,00 грн, що орієнтовно становило 50% від ринкової вартості спірного автомобіля. Відповідач відмовляється добровільно передати автомобіль позивачу та ухиляється від переоформлення права власності, чим порушує його майнові права. З цих підстав просить позов задовольнити.

13.07.2026 до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_2 на позов, в якому зазначила, що визнає позов в частині поділу майна. Вважає, що між сторонами не існує спору щодо поділу автомобіля та підтверджує, що їй була виплачена погоджена грошова компенсація за частину його вартості. Вимоги позивача щодо покладення на неї витрати на правничу допомогу не визнає та вважає їх безпідставними та не обґрунтованими.

20.07.2026 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача зазначив, що відповідач протягом майже 9 місяців ухилялася від спільного візиту до ТСЦ. Позивач позбавлений можливості зареєструвати автомобіль одноособово. Позовні вимоги просить задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Стаценко О.Д. підтримали позов з підстав, у ньому зазначених. Правничу допомогу просили стягнути у визначеному розмірі 15 000,00 грн, оскільки понесення вказаних витрат позивачем було зумовлено недобросовісною поведінкою відповідача до звернення з позовом до суду. Позивач ОСОБА_1 додатково зазначив, що зменшення розміру витрат на правничу допомогу призведе до нівелювання праці адвоката.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та її представник – адвокат Орло Ю.В. зазначили, що не заперечують проти поділу майна шляхом визнання за позивачем права особистої приватної власності на вказаний автомобіль та визнають позов в цій частині. Пояснила, що за графіком роботи не мала можливості відвідати із позивачем ТСЦ для переоформлення автомобіля. Влітку, під час її відпустки, позивач не погоджувався проїхати із нею до сервісного центру. В частині стягнення витрат на правничу допомогу відповідач ОСОБА_2 просила відмовити, оскільки визначений розмір 15 000,00 грн є для неї важким тягарем з урахуванням розміру її заробітної плати та необхідністю утримувати дитини. Представник відповідача – адвокат Орло Ю.В. зазначила, що понесені позивачем витрати не підтверджені належними доказами, що є підставою для їх зменшення або відмови у їх стягненні. Додатково підтримала раніше подане клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу.

Заслухав сторони, їх представників, дослідив письмові докази, суд виходить з наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Загальними засадами цивільного законодавства є, в тому числі, справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України).

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

У частині першої, другої статті 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено наступне.

Згідно довіреності від 28.09.2023, посвідченої Іщенко О.В. приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області, Большкова Н.В. уповноважила ОСОБА_1 купити на її ім`я або прийняти в дар автомобіль будь-якої марки та моделі. – а.с.9.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_3 , виданого 04.10.2023 ТСЦ 7144, ОСОБА_2 є власником транспортного засобу марки Ford моделі Mondeo, 2006 року випуску, колір жовтий, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN-код: НОМЕР_2 . – а.с.11.

Згідно копії роздруківки з мобільного банкінгу, 01.09.2025 на ім`я ОСОБА_2 надійшов переказ в розмірі 100 000,00 грн із коментарем до платежу: «Майбутній колишній дружині за половину авто (Ford Mondeo 3, 2006р)». – а.с.12.

Як встановлено судом, автомобіль було придбано у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі. Вказана обставина щодо поширення на спірний автомобіль режиму спільного майна подружжя визнана стороною відповідача.

Згідно із ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Отже, визнання обставин, які не підлягають доказуванню, можливе, зокрема, за умов: визнання їх усіма учасниками справи та відсутності в суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин.

З урахуванням наведеного, а також виходячи з презумпції спільності майна подружжя, визнання даної обставини стороною відповідача, суд приходить до висновку, що транспортний засіб – марки Ford моделі Mondeo, 2006 року випуску, колір жовтий, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN-код: НОМЕР_2 , набутий сторонами у справі у період шлюбу, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та відповідно підлягає поділу.

Відповідно до ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

У постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 299/2490/16 та від 04 жовтня 2023 року у справі № 345/2224/20 зазначено, що поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Як зазначили в судовому засіданні сторону справі, грошова сума у розмірі 100 000,00 грн, що може становити 1/2 частини вартості спірного автомобіля, обчислювалася позивачем орієнтовно, виходячи з розрахунку компенсації на її на користь відповідача, в разі визнання за ним права приватної власності на спірний автомобіль в порядку поділу майна подружжя.

Відповідач погодилася із вказаною сумою та не заперечувала її розмір, у зв`язку із чим суд не вбачає підстав для відступу від вказаних домовленостей, досягнутих сторонами у справі.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цими Кодексами, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України, частина 1 статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Згідно ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

На переконання суду позивачем обраний належний спосіб захисту прав шляхом визнання за ним права особистої приватної власності на спірний автомобіль та припинення права спільної сумісної власності подружжя, у зв`язку із чим позов підлягає задоволенню.

Стороною позивача заявлено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн та суд виходить з наступного.

Частина 1 ст. 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України).

У разі задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача (п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч. 1 ст. 60 ЦПК України).

За змістом ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч.3 ст.141ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу до суду надано - договір №7/05/26 «Про надання професійної правничої допомоги», п 3.1 якого зазначено про сплату клієнтом адвокату винагороди у фіксованому розмірі у сумі 15 000,00 грн та квитанцію від 02.06.2026 про здійснення оплати на вказану суму. В квитанції в графі «Найменування послуги» - зазначено, що оплата здійснена за «надання правничої допомоги ОСОБА_1 в Богуславському районному суді у цивільній справі про поділ спільного майна подружжя – легкового автомобіля Ford Mondeo (підготовка та подача заяви про забезпечення позову, позовної заяви про поділ майна, підготовка інших процесуальних документів до моменту винесення судом рішення у справі)». – а.с. 20-21.

У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17) та від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно постанови ВП ВС від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Відступу від вказаної правової позиції не було.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони. Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізував обсяг наданих позивачу послуг, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, та, виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає, що заявлена позивачем сума в розмірі 15 000,00 грн є неспівмірною зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає зменшенню до 7 000 грн., що відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

При цьому суд, також враховує, що обсяг доказів у справі є незначним, судова практика щодо поділу спільного майна подружжя є усталеною та підготовка до справи не потребувала вивчення великої кількості нормативних актів, опрацювання значної кількості релевантної практики та позов щодо поділу майна був визнаний стороною позивача. Вказані чинники значно впливають на обсяг роботи, яка проведена адвокатом під час підготовки позову та його розгляду по суті судом.

Крім того, позивачем були понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання до суду заяви про забезпечення позову – 665,60 грн та сплату судового збору за подання позову – 1331,20 грн, сплачені згідно платіжних інструкцій № 2.677561105 від 22.05.2026 та 1.677552961 від 22.05.2026.

В порядку ст.141 ЦПК України вказані судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у зв`язку із задоволенням позову. Загальна сума судових витрат по сплаті судового збору складає – 1996,80 грн.

Згідно положень ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Аналогічне положення закріплено, також, у ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Таким чином, з урахуванням вказаних положень, позивачу з бюджету підлягає поверненню 50% відсотків судового збору в розмірі 998,40 грн, та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню інші 50% відсотків судового збору – 998,40 грн.

Керуючись ст. 263-265, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов – задовольнити.

В порядку поділу спільного майна подружжя, що є об`єктом права спільної сумісної власності, а саме легкового автомобіля марки Ford моделі Mondeo, 2006 року випуску, колір жовтий, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN-код: НОМЕР_2 , виділити у власність ОСОБА_1 вказаний легковий автомобіль та визнати за ним право особистої приватної власності на автомобіль марки Ford моделі Mondeo, 2006 року випуску, колір жовтий, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN-код: НОМЕР_2 .

Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на автомобіль марки Ford моделі Mondeo, 2006 року випуску, колір жовтий, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN-код: НОМЕР_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , понесені судові витрати по сплаті судового збору, а саме 50% судового збору сплаченого за подання позову та подання заяви про забезпечення позову - в загальному розмірі 998,40 грн.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50% судового збору, а саме в загальному розмірі 998,40 грн, сплаченого згідно платіжних інструкцій № 2.677561105 від 22.05.2026 та 1.677552961 від 22.05.2026.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , понесені витрати на правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн. (сім тисяч гривень 00 коп.).

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повний текст рішення складений 13.10.2026 року з зв`язку із перебуванням головуючого у справі 12.10.2026 у відпустці 1 календарний день.

Головуючий: суддяГ. С. Лебединець