Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №357/12823/26 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/12823/26

Провадження № 2-а/357/452/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року місто Біла Церква

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючий – суддя Бондаренко О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

В С Т А Н О В И В:

22.07.2026 представник позивача, адвокат Коннова Ніна Іванівна, звернулася до суду з даним позовом, шляхом направлення через підсистему «Електронний суд», що зареєстрований судом 27.07.2026, мотивуючи тим, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи, 07.07.2026 він виявив, що його картковий рахунок заблокований, тому звернувся за правовою допомогою до Північного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги. Спеціалісти цього центру з`ясували, що щодо позивача відкрите виконавче провадження за №80085244 та через ідентифікатор доступу отримали постанову ІНФОРМАЦІЯ_2 №БЦРТЦК/4899, що видана 04.12.2025, яка і слугувала підставою для арешту коштів позивача (постанова про арешт коштів боржника винесена 16.04.2026). При цьому, ознайомившись з оскаржуваною постановою ІНФОРМАЦІЯ_2 за №БЦРТЦК/4899 від 04.12.2025 стало відомо, що позивач будучи визнаним обмежено придатним до військової служби не пройшов повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби до 05.06.2025. В оскаржуваній постанові зазначено, що 01.12.2025 ОСОБА_1 у письмовій формі звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою, у якій він не оспорює допущене порушення та згодний на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності. По-перше, процедурі проходження медичного огляду обов`язково передує формування повістки про виклик і видача керівником ТЦК направлення за формою згідно з Додатком 11 Порядку призову (Постанова Кабміну № 560). Направляти на ВЛК ТЦК може виключно за повісткою, яка має бути належним чином вручена під підпис. Наразі оскаржувана постанова не містить доказів направлення позивачу повістки для проходження ВЛК. По-друге- відповідно до ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених ст. 210 , 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення. З оскаржуваної постанови вбачається, що його виявлено 05.06.2025, а саме, що ОСОБА_1 не пройшов ВЛК. З моменту виявлення адмінправопорушення до винесення постанови пройшло півроку, а тому адміністративне стягнення не може бути накладене. По-третє, даних про те, що позивач був визнаний обмежено придатним до військової служби постанова не містить, оскільки такі дані відсутні апріорі. Крім того, жодної заяви про визнання вини у вчиненні будь-якого правопорушення позивач не писав, не був згоден про притягнення його до адміністративної відповідальності та не просив розглядати справу у його відсутність. Зміст оскаржуваної постанови містить поверхневий і загальний характер, відсутній опис обставин, встановлених під час розгляду справи (у постанові відсутнє місце вчинення адміністративного правопорушення, відсутній опис обставин вчинення адміністративного правопорушення), вона не містить жодної інформації про зібрані під час розгляду справи докази, або ж хоча би посилання на докази, на підставі яких уповноважена особа прийшла до висновку про винність позивача у вчиненні адміністративного правопорушення. За таких обставин відсутні належні та допустимі докази, які б, поза розумним сумнівом, вказували на порушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, отже наявні порушення під час розгляду даної справи ІНФОРМАЦІЯ_2 та під час винесення оскаржуваної постанови. Тому, просила визнати незаконною та скасувати постанову №БЦРТЦК/4899 по справі про адміністративне правопорушення від 04.12.2025, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 , про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення закрити. Також, представник позивача просила поновити строк на оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення №БЦРТЦК/4899 від 04.12.2025, оскільки з оскаржуваною постановою позивач ознайомився лише 09.07.2026 та 15.07.2026 з Північного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги направлено доручення адвокату Конновій Н.І. про надання безоплатної правничої допомоги ОСОБА_1

31.07.2026 судом постановлено ухвалу, якою поновлено строк звернення до суду з позовною заявою, прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином завірені копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, вчинене ОСОБА_1 , за результатами якої було винесено постанову №БЦРТЦК/4899 від 04.12.2025.

02.09.2026 представник відповідача, за довіреністю у справі – Кірігетов Дмитро Ігорович, подав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що відповідач із позовними вимогами не погоджується та вважає їх такими, ще не підлягають задоволенню. ОСОБА_1 був визнаний обмежено придатним до військової служби та відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3621-IX був зобов`язаний пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби у строк до 05.06.2025. У визначений законом строк позивач повторного медичного огляду не пройшов. 01.12.2025 він у письмовій формі звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою, в якій визнав свою вину, не оспорював допущене порушення та погодився на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності. У поданій заяві позивач зазначив: «Зважаючи на те, що я визнав свою вину та не оспорюю допущене мною порушення, даю згоду на притягнення мене до адміністративної відповідальності за моєї відсутності». За результатами розгляду заяви та наявних відомостей 04.12.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 винесено постанову № БЦРТЦК/4899, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 грн. Заява від 01.12.2025 містить персональні дані ОСОБА_1 , опис допущеного порушення, визнання вини, згоду на притягнення до адміністративної відповідальності та власноручний підпис Позивача. Твердження представника Позивача про те, що ОСОБА_1 не подавав заяви про визнання правопорушення, не погоджувався на притягнення до адміністративної відповідальності та не просив розглядати справу за його відсутності, прямо спростовуються змістом письмової заяви від 01.12.2025. Доказів підроблення підпису або складання цієї заяви іншою особою позивачем не надано. Постанову № БЦРТЦК/4899 винесено 04.12.2025, тобто в межах установленого статтею 279-9 КУпАП строку після отримання заяви. Розгляд справи без особистої присутності ОСОБА_1 відповідав його прямо висловленому волевиявленню. Обов`язок громадян України віком від 25 до 60 років, які до набрання чинності Законом України № 3621-IX були визнані обмежено придатними до військової служби, пройти повторний медичний огляд установлено безпосередньо законом. Законом України № 4235-ІХ граничний строк виконання цього обов`язку визначено до 05.06.2025. Отже, виникнення та виконання зазначеного обов`язку не залежало від вручення ОСОБА_1 окремої повістки або направлення на військово-лікарську комісію. Посилання позивача на загальний порядок направлення військовозобов`язаних на медичний огляд не спростовує невиконання ним прямої вимоги закону у встановлений строк. Відповідно до статті 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210. 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення. Дата 05.06.2025, на яку посилається позивач, є останнім днем установленого законом строку для проходження повторного медичного огляду, а не датою виявлення правопорушення ІНФОРМАЦІЯ_3 . Факт невиконання обов`язку був установлений у зв`язку зі зверненням ОСОБА_1 із заявою від 01.12.2025, а постанову винесено 04.12.2025. Таким чином, адміністративне стягнення накладено як у межах тримісячного строку з дня виявлення правопорушення, так і до спливу граничного річного строку з дня його вчинення. Підстави для закриття справи у зв`язку зі спливом строків відсутні. Із доданого до позовної заяви витягу вбачається, що III групу інвалідності ОСОБА_3 встановлено 27.11.2025. Отже, у період, протягом якого він мав пройти повторний медичний огляд, та станом на граничну дату виконання цього обов`язку — 05.06.2025, позивач особою з інвалідністю не був. Передбачений пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3621-IX виняток на нього не поширювався. Подальше встановлення позивачу інвалідності не змінює його правового статусу станом на дату, до якої відповідний обов`язок мав бути виконаний. При цьому 01.12.2025, уже після встановлення інвалідності, ОСОБА_1 власноруч подав заяву, в якій не оспорював допущене порушення та погодився на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності. Правомірність постанови №БЦРТЦК/4899 від 04.12.2025 підтверджується матеріалами справи про адміністративне правопорушення, зокрема власноруч підписаною заявою ОСОБА_1 від 01.12.2025. Тому, просить відмовити у задоволенні позову.

17.09.2026 представник позивача, адвокат Коннова Ніна Іванівна, подала до суду відповідь на відзив, у якій зазначила, що відповідач посилається на те, що 01.12.2025 ОСОБА_1 подав до ІНФОРМАЦІЯ_2 заяву про визнання ним допущеного порушення правил військового обліку, а саме: не пройдено ВЛК, відповідальність за що передбачена ст. 210-1 КУпАП. При цьому, відповідач долучив до відзиву заяву ОСОБА_1 , з якої слідує, що він визнає свою вину в тому, що в строк до 05.06.2025 не пройшов повторний медичний огляд, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. У даному випадку строк притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення такого адміністративного правопорушення, а саме не пройшов повторно медичний огляд до 05 червня 2025 року закінчився 05 вересня 2025 року, тому справа не повинна була розпочинатися, а розпочата підлягала закриттю ще в ІНФОРМАЦІЯ_2 . Притягнення особи до адміністративної відповідальності поза процесуальними строками є незаконним. Тому, просила позовні вимоги задовольнити повністю.

Учасники справи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не подали, тому відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини, спірні правовідносини, з посиланням на докази та норми права.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Встановлено, що позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , є військовозобов`язаним, перебуває на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_2 , вчасно уточнив військово-облікові дані (20.05.2024) у мобільному застосунку «Резерв +», що розроблений Міністерством оборони України, має номер в реєстрі «Оберіг» №120120231362300200173, з підтвердженням статусу військового обліку, має військово-облікову спеціальність (ВОС №999097 – солдат) потребує проходження базової загальновійськової підготовки, має відстрочку на підставі п. 2 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та має 3 групу інвалідності до 01.12.2026, що підтверджується копією паспорта та копією витягу із застосунку «Резерв +».

04.12.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 полковником ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 було винесено постанову №БЦРТЦК/4899 за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у якій вказано, громадянин ОСОБА_1 будучи обмежено придатним до військової служби, не пройшов повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби в строк до 05.06.2025, чим порушив п. 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» в особливий період, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП; призначаючи стягнення, враховуються дані про особу правопорушника, його майновий стан, характер вчиненого правопорушення, обставини його скоєння, обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення.

Згідно із постановою №БЦРТЦК/4899 від 04.12.2025, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн.

Також, з матеріалів справи вбачається, що 27.01.2026 державним виконавцем Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Лисенко Мариною Володимирівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №80085244 щодо примусового виконання постанови ІНФОРМАЦІЯ_5 №БЦРТЦК/4899 від 04.12.2025 про стягнення з ОСОБА_1 в дохід держави штрафу у розмірі 34000,00 грн та 16.04.2026 винесено постанову про арешт коштів боржника.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №5-рп/2015 від 26 травня 2015 року наданого за поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з приводу офіційного тлумачення положення частини першої ст. 276 КУпАП органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (ч.2 ст. 6 Основного Закону України).

За ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

У ст. 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.

Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.

Згідно зі ст. 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (ст. 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Нормами п.п. 12-13 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затверджене Постановою КМУ № 154 від 23.02.2024 (далі - Положення № 154) передбачено, що керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначені ст. 235 КУпАП, і накладати адміністративні стягнення та визначати функціональні (посадові) обов`язки підлеглого йому особового складу.

Отже, закон уповноважує керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки (в тому числі і районні) розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 210-1 КУпАП та від їх імені ТЦК та СП накладати адміністративні стягнення.

Ст. 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності складу адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Ст. 254 КУпАП визначено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 7 ст. 258 КУпАП, протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених ст. 210 і 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління та регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України (у частинi правопорушень, вчинених військовозобов`язаними Служби зовнішньої розвідки України), якщо особа подала відповідну заяву, в якій вона не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності.

Так, відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_6 було надано до суду письмову заяву ОСОБА_1 від 01.12.2025, у якій останній, зазначив, що визнає свою вину у тому, що під час дії в Україні особливого періоду будучи визнаним обмежено придатним до військової служби, він не пройшов повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби у строк до 05.06.2025, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Також, він не оспорює допущене порушення та згоден на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності.

Отже, враховуючи вищезазначені норми КУпАП та подання позивачем заяви від 01.12.2025, яка була предметом розгляду справи про адміністративне правопорушення, у якій він не оспорює допущене порушення та згоден на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності, у ІНФОРМАЦІЯ_7 не було обов`язку складати протокол про адміністративне правопорушення.

За приписами ч.1 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 277 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.

Крім того, за змістом п. 3 ст. 278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує питання, зокрема, чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення та чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 277-2 КУпАП, повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.

Як встановлено судом, на час винесення постанови №БЦРТЦК/4899 за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 04.12.2025, ОСОБА_1 подав до ІНФОРМАЦІЯ_7 письмову заяву, у якій згоден на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності.

Водночас, сам факт визнання особою вини, який міститься у заяві позивача від 01.12.2025, не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08.07.2020 у справі №177/525/17.

Ч. 1 ст. 210-1 КУпАП встановлено, що адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ч. 3 ст. 210-1 КпАП України встановлено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період, що тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Зазначена норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.

Положеннями ст. 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до абзацу 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Також, згідно з Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і по теперішній час.

Ст. 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Нормами абз. 2 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» вбачається, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до п.1 Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. При цьому, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з введенням на території України воєнного стану та подальшої мобілізації громадян України, серед іншого встановлено Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

За визначенням ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Ч. 1 ст. 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

У п. 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487 (далі - Порядок №1487) закріплено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації передбачені ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Так, статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, зокрема:

- з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;

- проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Відповідно до п. 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України ««Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», який набрав чинності 04.05.2024, установлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Тобто, вказаним законом чітко визначено вік та коло осіб, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом, які зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби.

Разом з тим, у постанові №БЦРТЦК/4899 за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 04.12.2025 не зазначено належних та достатніх доказів, що позивач мав статус обмежено придатного до військової служби, до набрання чинності 04.05.2024 Законом України ««Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», враховуючи, що така інформація відсутня у військово-обліковому документі ОСОБА_1 , сформованому через додаток «Резерв+», згідно якого останній перебуває на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_2 , з визначенням призначення на особливий період та має військово-облікову спеціальність, з 26.11.2025 до 01.12.2026 має третю групу інвалідності та відстрочку до завершення мобілізації на підставі п. 2 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

У даному випадку, відповідачем не надано доказів щодо неможливості проведення перевірки інформації у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо позивача та відповідачем не доведено належними, достатніми та допустимими доказами факт того, що позивач будучи обмежено придатним до військової служби, не пройшов повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби у строк до 05.06.2025.

Таким чином, судом не встановлено обставин щодо порушення ОСОБА_1 вимог п. 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України ««Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», який набрав чинності 04.05.2024.

Також, відповідно до ч. 9 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених ст. 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Відповідно до положень Закону України від 21.03.2024 №3621-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», громадяни віком від 25 до 60 років, яких було визнано обмежено придатними (крім осіб з інвалідністю), мали пройти повторне ВЛК до 05 червня 2025 року.

Оскільки у обов`язку пройти повторне ВЛК є крайня дата, правопорушення не є триваючим та воно вважається завершеним, тобто вчиненим 06.06.2025.

Враховуючи вищевикладене, строк притягнення до адміністративної відповідальності громадяни віком від 25 до 60 років за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених ст. 210, 210-1 КУпАП, зокрема, за не проходження повторного ВЛК до 05.06.2025, будучи обмежено придатними, почав відраховуватися від дня вчинення правопорушення – 06.06.2025 і тривав до 06.06.2026.

Встановлено, що позивача - ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, постановою №БЦРТЦК/4899 за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 04.12.2025, у строк не пізніше одного року з дня його вчинення.

Згідно положень ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Так, постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений.

Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості, який полягає в тому, що рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.

Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.

У контексті наведеного слід зауважити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Така правова позиція узгоджується з позиціями, що викладені у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №524/5536/17 від 30.05.2018 у справі №337/3389/16 від 17.07.2019 у справі №295/3099/17 та від 05.03.2020 у справі №607/7987/17.

Посилання на належні та конкретні докази, які свідчать про вчинення особою адміністративного правопорушення, перелік яких визначено ст. 251 КУпАП, повинні міститися саме у постанові про адміністративне правопорушення.

Вина особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст.62 Конституції України).

У справі Barbera, Messequeand Jabardo v. Spain (скарга № 10590/83 від 06 грудня 1988 року) Європейський суд з прав людини, зазначив, що докази, покладені в основі висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.

Обов`язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція. (справа Daktaras v. Lithuania, скарга № 42095/98)

Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.

У справі Надточій проти України (скарга № 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення (п.21 рішення).

Крім того, у рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 Конституційного Суду України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи (правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а).

Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення (постанова ВС від 27.06.2019 у справі №560/751/17).

Постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14.02.2019 у справі №127/163/17-а).

У розумінні ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч.1 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даному випадку, відповідач не надав до суду жодних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у тому числі на виконання ухвали суду від 31.07.2026.

Ст. 62 Конституції України передбачено, що вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено належними та допустимими доказами наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення та правомірність винесеної постанови про накладення на позивача адміністративного стягнення, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, оскаржувана постанова прийнята без всебічного, повного і об`єктивного дослідження усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення, тому відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України, постанова №БЦРТЦК/4899 за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 04.12.2025 щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн, підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з ч. 1 ст.139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа, тому з ІНФОРМАЦІЯ_5 за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 533,00 грн.

Керуючись ст. 19 Конституції України, Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», ст. 2, 5, 9, 72, 73, 77, 241, 242, 244, 245, 246, 255, 268-272, 286, 297 КАС України, ст. 210-1, 235, 245, 251, 252, 254, 256, 277, 277-2, 278, 280, 283, 293 КУпАП, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву задовольнити.

Скасувати постанову №БЦРТЦК/4899 за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 04.12.2025, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 полковником ОСОБА_2 , щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн, а справу про адміністративне правопорушення закрити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_5 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 533,00 грн.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення (складення). Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач – ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач – ІНФОРМАЦІЯ_9 , ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 .

Рішення складено 12.10.2026.

Суддя:О. В. Бондаренко