Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №291/792/26 — Ружинський районний суд Житомирської області

Справа № 291/792/26

Провадження №2/291/707/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року селище Ружин

Ружинський районний суд Житомирської області у складі

головуючого судді Федорчук І.В.

за участі секретаря Герасимчук Н. П.,

позивача – ОСОБА_1 ,

відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Ружинського районного суду Житомирської області у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася в суд з вищезазначеним позовом, згідно якого просить визнати за нею в порядку спадкування за законом право власності на нежитлову будівлю ( магазин, кафе-бар) та земельну ділянку.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с-щі Ружин Бердичівського району Житомирської області помер її чоловік ОСОБА_3 , який на день смерті мав зареєстроване місце проживання по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 на час смерті був власником не житлової будівлі (магазин, кафе-бар), загальною площею 619,9 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_2 та земельної ділянки, яка розташована за тією ж адресою, площею 0,1255 га, кадастровий номер 1825255100:04:004:0176, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (для комерційної діяльності).Після смерті ОСОБА_3 нотаріусом Ружинської державної нотаріальної контори відкрито спадкову справу № 75/2023. ОСОБА_3 заповіт не залишив і позивач, як його спадкоємець за законом першої черги, у встановлений строк прийняла спадщину чоловіка, оскільки постійно проживала разом з ним на час відкриття спадщини. Однак, нотаріус у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на всю нежитлову будівлю (магазин, кафе-бар) та на земельну ділянку, на якій вказана нежитлова будівля розташована, позивачу відмовив, посилаючись на те, що вона має право лише на ? частку у спадковому майні ОСОБА_3 , оскільки спадщину останнього окрім неї прийняв і їх син ОСОБА_2 , місце проживання якого зареєстроване за тією ж адресою, що і у спадкодавця. Проте, ОСОБА_2 тривалий час у вказаному будинку не проживає, а саме: дійсно місце проживання відповідача зареєстровано по АДРЕСА_1 , однак фактично на протязі останніх років він проживає в сім`ї свого двоюрідного брата ОСОБА_4 по АДРЕСА_3 і на час смерті ОСОБА_3 відповідач разом з ним постійно не проживав. У встановлений законом строк ОСОБА_2 заяву про прийняття спадщини ОСОБА_3 до нотаріуса не подавав. Тому відповідач не прийняв спадщину свого батька і, відповідно, не має право на ? частку у його спадковому майні. Їхня донька ОСОБА_5 подала до нотаріуса заяву про відмову від прийняття спадщини.І таким чином, крім позивача інших спадкоємців за законом, які б прийняли спадщину ОСОБА_3 немає. Проте, оскільки нотаріусом позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на ціле нежитлове приміщення та на цілу земельну ділянку, на якій воно розташоване, які належали на праві власності її чоловікові, тому права позивача щодо набуття спадщини чоловіка порушені і захистити їх вона може лише в судовому порядку.

21 липня 2026 року, ухвалою Ружинського районного суду Житомирської області було відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу в порядку загального позовного провадження.

16 вересня 2026 року, ухвалою Ружинського районного суду Житомирської області було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач в судовому засідання позовні вимоги підтримала.

Відповідач в судовому засідання вказав, що не заперечує щоб за позивачем визнали право власності на нежитлову будову та земельну ділянку на якій вона розміщена.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина (а.с.13).

На день смерті спадкодавець був власником нежитлової будівлі (магазину, кафе-бару), загальною площею 619,9 кв.м яка розташована по АДРЕСА_2 та земельної ділянки, яка розташована за тією ж адресою, площею 0,1255 га, кадастровий номер 1825255100:04:004:0176, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (для комерційної діяльності (а.с. 21-23).

Належність зазначеного нерухомого майна спадкодавцю підтверджується наявними у матеріалах справи правовстановлюючими документами, відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме: державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЖТ № 142658 від 18.11.2008, зареєстрованим в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010822100149 (а.с. 21); Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 12.12.2006, виданим на підставі рішення Ружинської селищної ради від 23.11.2006, № 193 (а.с.22).

Після смерті ОСОБА_3 Ружинською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 75/2023. Позивач спадщину прийняла. Судом також встановлено, що донька спадкодавця ОСОБА_5 подала нотаріусу заяву про відмову від прийняття спадщини. (а.с. зворот 52). Інших спадкоємців, які б прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 , спадкова справа не містить.

Заповіту спадкодавець не залишив, а тому спадкування здійснюється за законом.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла, до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За змістом частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той із подружжя, який його пережив, та батьки.

Таким чином, позивачка як дружина спадкодавця та відповідач як його син належать до спадкоємців першої черги за законом.

Разом із тим належність особи до кола спадкоємців першої черги не означає безумовного набуття нею права на спадкове майно, оскільки таке право виникає за умови прийняття спадщини у встановленому законом порядку.

Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Водночас відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Частиною першою статті 1270 ЦК України встановлено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Отже, закон розмежовує правові наслідки залежно від того, чи проживав спадкоємець постійно разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Для спадкоємця, який постійно проживав зі спадкодавцем, встановлена презумпція прийняття спадщини, тоді як спадкоємець, який на час відкриття спадщини з ним не проживав, повинен у встановлений законом строк подати заяву про прийняття спадщини.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 на момент смерті свого батька був зареєстрований за тією самою адресою, що й спадкодавець.

Разом із тим судом досліджено та оцінено докази, надані на підтвердження того, що, незважаючи на реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця АДРЕСА_1 , відповідач фактично там не проживав та на час відкриття спадщини постійно проживав за іншою адресою у сім`ї свого двоюрідного брата ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_3 .

Зокрема, зазначені обставини підтверджуються довідкою Ружинської сещиної ради Бердичівського району Житомирської області від 06.10.2026, № 103, з якої вбачається, що ОСОБА_2 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 , з 01.01.2022 по теперішній час. Також вказане підтверджується актом обстеження умов проживання від 06.10.2026.

Допитаний у судову засіданні свідок ОСОБА_4 вказав, що позивачка є його тіткою, а відповідач його двоюрідним братом. ОСОБА_2 проживає разом із ним з січня 2022 року, тому що посварився з покійним батьком. Зауважив, що відповідач проживає з ним і на цей час.

Оцінюючи зазначені докази у їх сукупності, суд бере до уваги їх взаємну узгодженість та те, що вони стосуються безпосередньо обставин фактичного проживання відповідача саме на час відкриття спадщини.

При цьому сам факт реєстрації відповідача за адресою спадкодавця не може бути безумовною підставою для висновку про його постійне проживання зі спадкодавцем.

Відповідно до статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Крім того, відповідно до статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, сама по собі реєстрація місця проживання не ототожнюється із фактичним проживанням особи та не виключає можливості доведення іншого місця її фактичного проживання.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, відповідно до якого для застосування положень частини третьої статті 1268 ЦК України має значення саме факт постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрація місця проживання за однією адресою.

Такий підхід також узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 471/601/17-ц, від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 та від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц.

При цьому суд враховує і позицію відповідача щодо заявлених позовних вимог.

Відповідач позов визнав, не заперечував проти обставин, на які посилається позивачка, зокрема щодо його фактичного проживання на час смерті батька за іншою адресою, а також надав додаткові докази на підтвердження такого проживання.

Згідно з частиною першою статті 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження.

Частиною четвертою статті 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Водночас визнання позову не звільняє суд від обов`язку встановити фактичні обставини справи і перевірити відповідність такого визнання закону.

У цьому випадку визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб та узгоджується з іншими доказами, дослідженими судом.

Зокрема, воно узгоджується з доказами, які підтверджують фактичне проживання відповідача за іншою адресою на час відкриття спадщини, а також з матеріалами спадкової справи, відповідно до яких відповідач у встановлений статтею 1270 ЦК України шестимісячний строк із заявою про прийняття спадщини не звертався.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач на час відкриття спадщини не проживав постійно разом зі спадкодавцем, а тому на нього не поширюється встановлена частиною третьою статті 1268 ЦК України презумпція прийняття спадщини.

Оскільки відповідач на час відкриття спадщини фактично не проживав разом із спадкодавцем, він відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України мав подати заяву про прийняття спадщини.

Однак у встановлений статтею 1270 ЦК України шестимісячний строк такої заяви відповідач не подав.

Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що її не прийняв.

Таким чином, відповідач, хоча і є спадкоємцем першої черги за законом, спадщину після смерті свого батька у встановленому законом порядку не прийняв, а тому права на спадкове майно не набув.

Натомість судом установлено, що позивачка є дружиною спадкодавця та на час відкриття спадщини постійно проживала разом із ним.

Доказів того, що позивачка відмовилася від прийняття спадщини, судом не встановлено.

Відтак відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України позивачка вважається такою, що прийняла спадщину після смерті свого чоловіка.

Судом також встановлено, що донька спадкодавця ОСОБА_5 подала нотаріусу заяву про відмову від прийняття спадщини. (а.с. зворот 52).

Інших спадкоємців, які б прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 , судом не встановлено.

Отже, за встановлених обставин позивачка є єдиним спадкоємцем першої черги, який прийняв спадщину після смерті спадкодавця.

Щодо можливості судового захисту права позивачки суд зазначає таке.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а одним зі способів захисту цивільного права є його визнання.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що обраний особою спосіб захисту має бути ефективним, тобто відповідати змісту права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та наслідкам такого порушення.

Такі правові висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У цій справі позивачка звернулася до суду у зв`язку з неможливістю оформити свої спадкові права у нотаріальному порядку.

Як убачається з матеріалів справи, нотаріус відмовив позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на все спадкове майно, виходячи з того, що відповідач, який був зареєстрований за адресою спадкодавця, також вважався таким, що прийняв спадщину (а.с. 29).

Разом із тим під час судового розгляду встановлено, що така обставина не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки відповідач на час відкриття спадщини фактично проживав за іншою адресою, а заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк не подавав.

Відтак перешкода у нотаріальному оформленні спадкових прав позивачки має бути усунена шляхом визнання за нею права власності на спадкове майно в судовому порядку.

Оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності та взаємному зв`язку, суд дійшов висновку, що позивачка довела факт прийняття нею спадщини після смерті чоловіка, тоді як відповідач, незважаючи на реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, фактично не проживав із ним на час відкриття спадщини та у встановлений законом строк заяву про прийняття спадщини не подавав.

Визнання відповідачем позову відповідає встановленим судом обставинам, узгоджується з дослідженими доказами та не суперечить вимогам закону.

За таких обставин відповідач спадщину після смерті батька не прийняв і права на спадкове майно не набув.

Позивачка ж як дружина спадкодавця, яка постійно проживала з ним на час відкриття спадщини та не відмовлялася від її прийняття, відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину.

Ураховуючи наведене, беручи до уваги склад спадкового майна, належність його спадкодавцю на день смерті, прийняття спадщини позивачкою, неприйняття спадщини відповідачем, відмову іншої спадкоємиці від прийняття спадщини, а також відмову нотаріуса у видачі позивачці свідоцтва про право на спадщину на все спадкове майно, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Таким чином, за позивачкою підлягає визнанню право власності в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_3 на всю належну спадкодавцю на день смерті нежитлову будівлю ( магазин, кафе-бар), загальною площею 619,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 та на земельну ділянку площею 0.1255 га, кадастровий номер1825255100:04:004:0176, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Судові витрати по справі скаладають суму сплаченого позивачем судового збору. Вказані судові витрати позивач покладає на себе.

З огляду на наведене, керуючись ст.ст. 1216, 1217,1223, 1261,1267 ЦК України, ст.ст. 23,27,30 ЦПК України, суд,

встановив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом – задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянкою України, в порядку спадкування за законом майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на:

нежитлову будівлю (магазин, кафе-бар), загальною площею 619,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка належала спадкодавцю на праві власності згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане виконкомом Ружинської селищної ради від 12.12.2006;

земельну ділянку площею 0.1255 га, кадастровий номер1825255100:04:004:0176, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка належала спадкодавцю на праві власності згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЖТ №142658, виданого відділом Деркомзему у Ружинському районі від 18.11.2008.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга, яка подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_5 .

Повне рішення складено 13 жовтня 2026 року.

Суддя І.В. Федорчук