Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №282/1008/26 — Любарський районний суд Житомирської області

Справа № 282/1008/26

Провадження № 2/282/683/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року

селище Любар

Суддя Любарського районного суду Житомирської області Носач В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

У С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позовні вимоги мотивує тим, що 12 січня 2026 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики грошових коштів. Позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти в сумі 126000 гривень, а позичальник зобов`язався повернути позикодавцю зазначені грошові кошти в повному обсязі протягом 3 місяців з дня підписання цього договору, тобто не пізніше 12 квітня 2026 року.

Сторони підтвердили факт передачі позикодавцем позичальнику грошових коштів у розмірі 126000,00 грн на момент оформлення договору своїми особистими підписами.

Однак, відповідач своїх договірних зобов`язань не виконав та станом на день подання цього позову грошові кошти в сумі 126000,00 грн позивачу не повернув.

Таким чином, відповідач порушив умови договору позики та вимоги цивільного законодавства України, у зв`язку з чим за ним утворилася заборгованість перед позивачем.

Оскільки відповідач не виконав свого обов`язку щодо повернення позики у встановлений договором строк, з 13 квітня 2026 року виникло прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 6300,00 грн.

На підставі викладеного, позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики грошових коштів від 12 січня 2026 року в розмірі 126000,00 грн; пеню за прострочення виконання зобов`язання за договором позики в розмірі 6300,00 грн та судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн.

Ухвалою суду від 20 серпня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідач повідомлявся про розгляд справи шляхом направлення ухвали суду про відкриття провадження у справі рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу зареєстрованого місця його проживання. Згідно відмітки АТ «Укрпошта» - «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 наведено позицію, що у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням, зокрема на відсутність (вибуття) адресата, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Враховуючи, що справа призначена до розгляду у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, ненадходження від відповідача відзиву на позовну заяву, суд вирішив проводити розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.

З урахуванням викладеного, відсутності клопотань сторін про призначення розгляду справи в судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

У зв`язку із здійсненням судом розгляду справи за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 12 січня 2026 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики грошових коштів.

Відповідно до умов договору ОСОБА_1 передає у власність ОСОБА_2 , грошові кошти в сумі 126000,00 грн, а ОСОБА_2 , зобов?язується повернути таку ж суму грошових коштів протягом трьох місяців з дня підписання цього договору.

У випадку порушення строків, установлених відповідно до п.2 договору, позикодавець вправі вимагати від позичальника сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожний день прострочення, але не більше 5 % від суми зазначеної в п.2 цього договору. Сплата пені не звільняє позичальника від виконання зобов?язань у повному обсязі.

Повернення позики має бути здійснено в АДРЕСА_1 .

Вирішуючи питання на предмет задоволення позову, суд враховує наступне.

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1статті 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ч. 1, ч.2 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно зі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У постанові справа № 369/7355/21 провадження № 61-992св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновок: "Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику."

Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором; позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно дост.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. ст.525 ,526, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

З метою захисту майнових інтересів позичальника від недобросовісного позикодавця згідно зістаттею 1051 ЦК України позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Обставину стосовно передання, чи навпаки, не передання грошових коштів або речей доводить та сторона, яка посилається на таку обставину. При встановленні судом факту неотримання позичальником від позикодавця грошей або речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається неукладеним. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Верховний Суд звернув увагу, що сам факт підписання боргової розписки за умови відсутності належних та допустимих доказів на спростування цього факту, свідчить про укладення сторонами договору позики, на зазначених у ньому умовах, а також засвідчує отримання боржником від кредитора обумовленої цим договором суми грошових коштів.

Враховуючи вищевикладене, приписи ст.1047 ЦК України, суд дійшов висновку, що між сторонами по справі виникли правовідносини, що випливають з договору позики від 12 січня 2026 року, який засвідчує факт отримання ОСОБА_2 в борг грошових коштів у розмірі 126000,00 грн.

Матеріали справи свідчать, що відповідач отримавши від позивача позику в сумі 126000,00 грн, свої зобов`язання щодо повернення коштів у строк та у повному обсязі не виконав.

Враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором позики від 12.01.2026 в розмірі 126000,00 грн.

З приводу стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 пені в сумі 6300,00 грн, суд зазначає наступне.

У відповідності ст.1050 ЦКУ, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану" від 15.03.2022 № 2120-IX, серед іншого, внесено зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України та доповнено його пунктом 18 наступного змісту: "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)".

Здійснюючи тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, Верховний Суд в постанові від 12.06.2024 у справі №910/10901/23 дійшов висновку, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Тобто в період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки - звільнення від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічна позиція Верховного Суду викладена в постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №706/68/23.

З аналізу положень пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" та статей 1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд дійшов висновку про те, що на вказаний договір позики розповсюджується дія пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України.

Із матеріалів справи встановлено, що пеня відповідачу нарахована у період з 13.04.2026 по 17.08.2026, тобто в період дії воєнного стану. Враховуючи, що підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) неустойка (штраф, пеня) та інші платежі в період 24 лютого 2022 року, відтак позивачу слід відмовити у стягненні пені в сумі 6300,00 грн згідно договору від 12 січня 2026 року.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, тому судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем і документально підтверджені платіжною інструкцією, за правилами ст.141 ЦПК України покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, а тому суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1014,27 грн.

Керуючись статтями ст.10, 12, 13, 76, 77, 79-82, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 126000 (сто двадцять шість тисяч) гривень боргу.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору в сумі 1014 (одна тисяча чотирнадцять) гривень 27 коп.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про учасників процесу:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Суддя В.М. Носач