Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №163/410/26 — Любомльський районний суд Волинської області

Справа № 163/410/26

Провадження № 2/163/297/26

ЛЮБОМЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року Любомльський районний суд Волинської області

в складі головуючої судді Гайдук А.Л.,

з участю секретаря Кузьміної А.В.,

прокурора Дикун І.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_13 (в режимі відеоконференції),

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції),

представника Служби у справах дітей Шацької селищної ради Загури Л.В.,

представника органу опіки та піклування Шацької селищної ради Пех А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Любомль Волинської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітніх дітей та стягнення аліментів та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів,

в с т а н о в и в :

У позовній заяві позивач просить ухвалити рішення про визначення місця проживання малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із ним, як батьком, про відібрання малолітніх дітей від матері без позбавлення її батьківських прав та про стягнення з відповідачки на його користь аліментів в розмірі 1/3 частини її доходів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення повноліття дитини.

Заявлені вимоги обґрунтовано тим, що з жовтня 2014 року по листопад 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією родиною та вели спільне господарство без реєстрації шлюбу. Від спільного проживання мають спільних малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З початком повномасштабного вторгнення Відповідачка виїхала із дітьми за кордон. В серпні 2025 року Позивач повернув дітей в Україну, оскільки умови проживання в Республіці Польща не задовольняли дітей. В телефонних розмовах вони постійно скаржились на умови проживання (в хостелі), з їх слів навчального закладу або секцій вони не відвідували, медогляду не проходили, мати не піклувалась про них, постійно залишаючи на самоті без догляду. Після повернення дітей в Україну Відповідачка ними не цікавилась, участь у їх вихованні не приймала, матеріально та духовно не підтримувала. На теперішній час діти ОСОБА_6 та ОСОБА_7 проживають разом з Позивачем за адресою: квартира АДРЕСА_1 . Позивач самостійно займається вихованням та утриманням дітей, забезпечує їх матеріально та піклується про них, цікавиться станом здоров`я та успіхами, виявляє інтерес до їх внутрішнього світу, має власне житло, в якому створені належні умови для проживання та розвитку дітей. Тобто з боку Позивача відсутні виключні обставини, які б унеможливлювали проживання дітей разом з ним, чи негативно впливали на їх виховання та розвиток. Відповідачка в свою чергу не має постійного місця проживання, періодично його змінює, як мати належним чином не виконує свої батьківські обов`язки по вихованню дітей, не цікавиться їх життям, здоров`ям та розвитком, що свідчить про самоусунення Відповідачки від виконання батьківських обов`язків по вихованню та утриманню малолітніх дітей. З урахуванням викладеного, єдиним способом захисту прав і якнайкращого забезпечення інтересів дітей залишається відібрання малолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від матері ОСОБА_2 , без позбавлення її батьківських прав.

Провадження у справі відкрито ухвалою суду від 19 лютого 2026 року, призначено у справі підготовче засідання та встановлено строк на подання відзиву відповідачем.

26 березня 2026 року представником відповідача ОСОБА_2 , адвокатом Колядою Д.І., подано зустрічну позовну заяву, у якій просили визнати поважними причини пропуску строку на її подання та поновити строк для подання зустрічної позовної заяви; визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 разом з матір`ю, ОСОБА_2 , за місцем її постійного проживання; відібрати малолітніх дітей у батька, ОСОБА_1 , та зобов`язати його не вчиняти перешкод у вихованні та спілкуванні, негайно повернути (передати) дітей матері ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 ; стягнути з ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітніх дітей у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня подання позову і до досягнення дітьми повноліття; стягнути з Відповідача за зустрічним позовом судові витрати. У зустрічному позові заперечено твердження про те, що ОСОБА_2 нібито перестала піклуватися про дітей, що призвело до невідвідування ними школи та медоглядів. У матеріалах справи відсутні будь-які докази від компетентних органів Республіки Польща (школи, соціальних служб, медичних закладів), які б підтверджували незадовільні умови проживання або факт залишення дітей без догляду. З листопада 2021 року, після припинення спільного проживання сторін, діти проживали виключно з матір`ю, яка самостійно забезпечувала їхній побут та виховання в орендованому житлі. З початком повномасштабної збройної агресії РФ, рятуючи життя та здоров`я дітей, Позивач вивезла їх до Республіки Польща. Там сини були забезпечені всім необхідним, регулярно відвідували школу, а мати вивчила мову та офіційно працевлаштувалася. Натомість, Відповідач у цей критичний період не брав активної участі у вихованні дітей та не надавав належної фінансової допомоги на їх утримання. Спілкування мало епізодичний характер і часто ініціювалося саме матір`ю. Надані ним до первісного позову характеристики лише підтверджують, що ОСОБА_1 характеризується позитивно, однак жодним чином не доводять, що мати ухиляється від своїх обов`язків. У серпні 2025 року, за попередньою домовленістю сторін та нотаріально завіреною згодою Позивача, діти поїхали в Україну на літні канікули до бабусі - ОСОБА_8 . Позивач не мала наміру змінювати постійне місце проживання дітей. Однак ОСОБА_1 самовільно вилучив дітей від бабусі та категорично відмовився їх повертати матері. Більше того, Відповідач свідомо та штучно обмежує контакти Позивача з дітьми, заблокував засоби зв`язку, позбавивши матір інформації про стан та місцеперебування дітей, психологічно примушував малолітніх синів озвучувати неправдиву інформацію про нібито небажання проживати з матір`ю. Первісний позов є абсолютно безпідставним, активізація судових процесів з боку Відповідача саме в період воєнного стану та його намагання будь-якою ціною "відібрати" дітей юридично свідчать про те, що первісний позов подано виключно з метою штучного створення підстав для отримання відстрочки від мобілізації. Здатність ОСОБА_2 створити належні умови для проживання дітей повністю підтверджується Висновком оцінки потреб сім`ї № 77 від 17.03.2026 р. ОСОБА_2 не ухиляється від виконання обов`язків, не має залежностей, не притягувалася до відповідальності за жорстоке поводження. Отже, вимога Відповідача про стягнення аліментів з матері є безпідставною. Натомість, ОСОБА_1 є працездатною особою, тому після повернення дітей до матері, він зобов`язаний сплачувати аліменти на їх утримання у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу).

Ухвалою суду від 30 березня 2026 року поновлено строк для подачі зустрічної позовної заяви, прийнято зустрічний позов та об`єднано зустрічні позовні вимоги в одне провадження із первісним позовом.

10 квітня 2026 року представником позивача за первісним позовом ОСОБА_1 , адвокатом Соборуком Ю.Ф., подано відзив на зустрічну позовну заяву, у якому просив повністю відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог та задовольнити первісний позов. Вказав, що доводи ОСОБА_2 про відпочинок дітей у бабусі та самовільне вилучення дітей ОСОБА_1 не відповідають дійсності, адже розпочинався шкільний сезон, а умови проживання у бабусі були незадовільними та унеможливлювали відвідування дітьми школи. До того ж з серпня 2025 року до подання первісного позову ОСОБА_2 не приймала жодних дій для «повернення» дітей. Твердження щодо обмеження спілкування дітей з матір`ю не підкріплені жодними належними доказами. Так само не відповідають дійсності нібито мотиви ОСОБА_1 уникнення від мобілізації, який вже має відстрочення до завершення мобілізації у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох та більше дітей. Акт оцінки потреб сім`ї №77 від 17.03.2026, на якій посилається Позивачка, є неналежним доказом, оскільки складений згідно нечинного нормативно-правового акту. Крім того, Акт оцінки потреб сім`ї №77 від 17.03.2026 р. складений за наслідками огляду приміщення будівлі №38-А в с. Машів Волинської області. Позивачка стверджує, що має намір проживати з дітьми саме за цією адресою, але до зустрічної позовної заяви додано довідку з місця роботи, з якої вбачається, що Позивачка працює в ТОВ «ГЕЛІОСИСТЕМИ ІНЖИНІРІНГ» на посаді менеджера з продажів у м. Києві, що може суперечити заявленим позовним вимогам про визначення місця проживання дітей. Відповідач протягом 2022-2025 років періодично здійснював грошові перекази Позивачці, що не відповідає її доводам про самостійне утримання дітей у цей період. 26 березня 2026 року Дослідженнями клінічного психолога КНП «Любомльське територіальне медичне об`єднання» Любомльської міської ради ОСОБА_9 з приводу встановлення психоемоційного стану та індивідуально-психологічних особливостей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та Рішенням Виконавчого комітету Шацької селищної ради від 27.03.2026р. №25 стверджено про доцільність визначення місця проживання малолітніх дітей з батьком.

Ухвалою від 09 червня 2026 року підготовче провадження у справі закрито та призначено розгляд позову по суті.

У судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_1 обставини, викладені у позовній заяві та відзиві на зустрічний позов підтримав та просив задовольнити. Пояснив, що з 2021 року діти проживали разом з ОСОБА_2 , місце їх перебування у Києві вона приховувала. З початком повномаштабного вторгнення він посприяв тому, щоб діти з матір`ю виїхали в Польщу та проживали на квартирі у його знайомих, однак зі спілкування з дітьми він з`ясував, що дітям не забезпечено нормальні умови проживання, діти не відвідували навчальні заклади, не було забезпечено належної лікарської допомоги. За той період часу, коли діти проживають з ним, матір належним чином не цікавилася ні умовами життя, ні навчанням дітей.

Представник позивача за первісним позовом просив задовольнити первісний позов з підстав викладених у ньому та відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог, звернув увагу суду на те, що усі зібрані у справі докази стверджують про доцільність визначення місця проживання дітей саме з батьком.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечила доводи позивача, вказала, що протягом тривалого часу, перебуваючи у декретній відпустці, була відділена від соціального життя, при цьому позивач належного фінансового утримання їй не забезпечував. Під час перебування у Польщі ОСОБА_1 гроші надавав лише періодично, відповідач працювала на двох роботах та намагалася забезпечити дітям якнайкращі умови, спочатку проживали на квартирі у знайомих, згодом знімали кімнату у хостелі. Спілкування дітей з батьком ніколи не обмежувала, на відміну він нього. Коли діти приїжджали в Україну на канікули до бабусі позивач спільного часу з ними не проводив, фінансової допомоги не надавав. Шляхом обману забрав дітей у бабусі та всіляко обмежує їх спілкування з матір`ю, що підтверджується копією заяви, поданою нею в березні 2026 року до прокуратури.

Представник відповідача за первісним позовом вказав, що підстави для відібрання дітей у матері відсутні, просив відмовити у цьому позові та повністю задовольнити зустрічні позовні вимоги. Крім того, наголосив, що позивач обманним шляхом забрав дітей, що є підставою для відібрання дітей у нього, а той факт, що він має кращі фінансові можливості не може бути визначальним фактором при прийнятті рішення у цій справі.

Представник органу опіки та піклування пояснила, що питання визначення місця проживання дітей неодноразово піднімалося позивачем та було на розгляді органу опіки та піклування, однак зараз - на розгляді суду; вважає, що дітям, безумовно, потрібна матір, однак вона впливає на дітей як «тригер», діти емоційно реагують, згадуючи про період проживання з матір`ю в Польщі. Після повернення в Україну їх психоемоційний стан покращився. ОСОБА_2 зверталася до органу опіки та піклування в лютому 2026 року, хоча хлопці з батьком проживали від серпня 2025 року. Враховуючи той факт, що ОСОБА_1 забезпечено найкращі умови для синів, висловилася про доцільність визначення місця проживання дітей з батьком.

Представник Служби у справах дітей вважає, що визначити місце проживання дітей необхідно з батьком з огляду на їх бажання та те, що він забезпечив хлопцям якнайкращі умови проживання, навчання, дозвілля; розмови про маму у дітей викликали сум, а спогади про їх проживання у Польщі були неприємними.

Прокурор у судовому засіданні висловилася, що батьки мають рівні права та обов`язки щодо дітей, однак при вирішенні таких справ необхідно виходити «з найкращих інтересів дитини». У межах даної справи діти висловилися про бажання продовжувати проживати з батьком, разом з тим, думка дітей не є вирішальною та повинна оцінюватися в сукупності з іншими доказами. Зважаючи на досліджені докази та прихильність дітей до батька вказала на доцільність визначення їх місця проживання саме з ним. Вимогу про відібрання дітей у матері вважає безпідставною та незаконною, а стягнення аліментів з матері - доцільним у разі визначення місця проживання дітей з батьком.

Крім того, за клопотанням відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 у судовому засіданні 08 липня 2026 року було допитано свідка ОСОБА_8 , яка є її матір`ю, бабусею дітей; у присутності психолога та за відсутності батьків з`ясовано також думку самих дітей щодо розв`язання спору.

Суд заслухав пояснення учасників справи, вивчив матеріали справи, дослідив письмові докази, допитав свідків та, з`ясувавши думку дітей, дійшов такого висновку.

З жовтня 2014 року по листопад 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю та вели спільне господарство без реєстрації шлюбу.

Від спільного проживання мають спільних малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 19.08.2025 року, та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 19.08.2025 року.

З листопада 2021 року діти проживали в Києві з матір`ю, а з початком повномаштабного вторгнення в лютому 2022 року виїхали з ОСОБА_2 на проживання до Республіки Польща.

У серпні 2025 року діти приїхали на літні канікули до бабусі, звідки їх забрав до себе батько.

Відповідно до витягів з реєстру територіальної громади № 2025/018463239, № 2025/018462679, № 2025/018462678 та Акту про встановлення фактичного місця проживання №66 від 15 грудня 2025 року ОСОБА_1 та його діти: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 проживають по АДРЕСА_3 . Квартира на праві спільної часткової власності в розмірі 1/2 частки належить ОСОБА_1 , що стверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31.07.2020.

Факт проживання дітей з батьком, який самостійно виховує та утримує їх, стверджується і долученими характеристиками голови ОСББ «Хвиля Світязя» за місцем проживання батька та директора ліцею за місцем навчання хлопців. ОСОБА_1 характеризується як відповідальний батько, який створив сприятливі умови для повноцінного життя синів, дбає про їх всебічний розвиток, відпочинок та емоційну рівновагу. Між батьком та синами теплі, щирі та міцні стосунки, діти охайні, доглянуті та чемні.

Відповідно до Витягу з Реєстру територіальної громади №2026/004236752 від 17.03.2026 року ОСОБА_2 зареєстрована по АДРЕСА_2 .

У Висновку оцінки потреб сім`ї, здійсненою за місцем проживання ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 , зазначено, що стан матері задовільний, що дозволяє забезпечувати потреби дітей, вона має для цього матеріальні ресурси та соціальну підтримку, проявляє готовність до виконання батьківських обов`язків. У цьому ж висновку вказано, що побутові умови належні, однак відсутність дітей обмежує повну оцінку впливу, діти проживають протягом певного періоду з батьком у іншій громаді.

У акті оцінки потреб сім`ї, здійсненої в період з 11.03.2026 по 17.03.2026, зазначено, що мати під час візиту поводилася спокійно, врівноважено, йшла на контакт, ознак емоційної нестабільності не виявлено, сумує за дітьми. ОСОБА_2 їздить на заробітки, на даний час не працює за місцем проживання, батько забезпечує дітей усім необхідним, від її допомоги відмовляється, основним джерелом доходів сім`ї, зі слів ОСОБА_10 , є заробітки за кордоном та пенсія її матері, з якою вона проживає, та є ще заощадження, на які вона планує жити з дітьми. Помешкання придатне для проживання, у будинку чисто, подвір`я доглянуте, наявне опалення, водопостачання, є ванна, туалет, пральна машина. Окрема кімната для дітей передбачена, проте меблі для дитячої кімнати відсутні.

Згідно з довідкою директора ТОВ «ГЕЛІОСИСТЕМИ ІНЖИНІРИНГ» Кучейник Л.В. працює менеджером з продажів у ТОВ «ГЕЛІОСИСТЕМИ ІНЖИНІРИНГ», яке знаходиться на проспекті Голосіївському, 58А, офіс 16/4, у місті Києві, тобто не за місцем реєстрації проживання.

Рішенням виконавчого комітету Шацької селищної ради від 27 березня 2026 року №25 затверджено висновок про доцільність визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з батьком ОСОБА_1 . У Висновку вказано, що ОСОБА_1 створено належні умови для виховання та утримання дітей, хлопці мають окрему кімнату, де облаштовано місце для відпочинку та підготовки до уроків. Діти повідомили, що їм добре проживати з батьком, з матір`ю спілкуються по телефону. З серпня 2025 року по 3 лютого 2026 матір з дітьми особисто не бачилася, проводила час із синами впродовж 3, 4 лютого 2026 року після засідання комісії з питань захисту прав дитини. За інформацією з навчального закладу ОСОБА_1 часто приходить в клас до синів та цікавить їх успіхами, натомість ОСОБА_2 з вересня 2025 року по лютий 2026 року контакту із навчальним закладом не підтримувала. Відповідно до висновку оцінки потреб сім`ї Територіального центру надання соціальних послуг ОСОБА_1 спроможний виховувати дітей самостійно та задовільняти їх базові потреби. На засіданні комісії з питань захисту прав дитини 20.03.2026 року ОСОБА_2 повідомила, що батько перешкоджає бачитися з дітьми, однак до виконавчого комітету Шацької селищної ради як органу опіки та піклування щодо усунення перешкод у спілкуванні з дітьми вона не зверталася. Таким чином, орган опіки та піклування вважає доцільним визначити місце проживання дітей з їх батьком, разом з тим, відібрання дітей у матері без позбавлення батьківських прав є недоцільним, адже такий захід допускається у випадках, коли існує безпосередня загроза життю і здоров`ю дитини, чого не встановлено.

Відповідно до психологічного висновку №319/2.15.26 клінічного психолога КНП «Любомльське ТМО» Любомльської міської ради Челяди Н.А. від 26 березня 2026 року щодо визначення психоемоційного стану дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 діти мають емоційну прихильність до батька, під час згадування про період проживання з матір`ю у Польщі у дітей спостерігаються ознаки емоційної напруги: зниження настрою, тривожність, небажання детально обговорювати цей досвід, що може свідчити про пережитий психоемоційний стрес унаслідок нестабільних життєвих обставин. Старший син зазначив, що найкращий день в його житті - 11 серпня 2025 року, коли він дізнався, що залишається жити в Україні, що може свідчити про потребу дитини у стабільності, безпечному середовищі та постійній батьківській підтримці.

Свідок ОСОБА_8 показала суду, що ОСОБА_1 всіляко обмежує спілкування матері та баби з дітьми. Декілька разів він привозив дітей, однак під час літніх канікул такої можливості не надав. Якоїсь різниці у психоемоційному стані дітей під час перебування у Польщі та в Україні вона не помітила. У серпні 2025 року, під час того як діти перебували у баби, приїхав ОСОБА_1 і забрав їх, зібрав речі та документи і відвіз у Світязь.

У судовому засіданні десятирічний Платон на запитання суду відповів, що суть справи полягає у визначенні їх місця проживання з батьком, але не стосується позбавлення материнських прав. Розповів, що зараз він та брат проживають у селі ОСОБА_11 разом з батьком, де ходить у школу, перейшов до п`ятого класу. З початку війни до серпня 2025 року він з братом проживали разом з матір`ю у Польщі, відвідували дитячий садок, ОСОБА_6 відвідував школу, а ОСОБА_7 - лише останніх два місяці. З матір`ю спілкуються по телефону майже щодня, однак свята разом не проводять. Іноді тато обмежує спілкування з мамою та бабусею коли вони часто дзвонять та погрожують. Проживати у Польщі йому не сподобалося, адже були погані умови проживання, спілкувався з татом рідко, частіше за своєї ініціативи. Хотів би проживати разом з татом, адже тут має більше можливостей та тато менше сварить. З бабусею йому проживати також не дуже подобалося з огляду на певні обмеження у дозвіллі.

ОСОБА_12 повідомив, що проживає у селі Світязь разом з татом та братом, ходить у перший клас, раніше проживав з мамою у Польщі. Про суть цієї справи йому не відомо. Розповів, що з мамою спілкуються по телефону, іноді вона приїжджала, заходила в школу. Проживати з мамою не сподобалося, вона його сварила, там було багато людей і постійні конфлікти. На запитання суду відповів, що поки що хоче проживати з татом. Тато спілкування з мамою не обмежує, однак не відпускає з нею, коли вона нетвереза.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних, історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до постанови ВС від 04.08.21 року, справа № 654/4307/19, при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи: погляди дитини, індивідуальність дитини, збереження сімейного оточення і підтримання відносин, піклування, захист і безпека дитини, вразливе положення, право дитини на здоров`я, право дитини на освіту.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

За змістом частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Відповідно до статті 12 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. У пункті 21 Зауважень загального порядку № 12, «Право дитини бути заслуханою», CRC / C / GC / 12 від 20 липня 2009 року Комітет зауважив, що в статті 12 не встановлюється будь-якого вікового обмеження щодо права дитини висловлювати свої погляди і вона не заохочує держави-учасники до введення в законодавстві або на практиці вікових обмежень, які б ущемляли право дитини бути почутою, по всім питанням, які стосуються її інтересів.

Відповідно до постанов ВС від 17.07.2019 року, справа № 185/6994/15-ц, дитині надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. При цьому під час визначення місця проживання малолітньої дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків. Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб.

Сукупність обставин про справі свідчить про те, що під час тривалого проживання дітей з батьком, вони виглядають охайно, доглянуті, відвідують навчальний заклад. ОСОБА_1 належним чином приділяє дітям увагу, займається їх розвитком, вихованням, навчанням. Останній офіційно працевлаштований, має стабільну заробітну плату, власне житло, у якому забезпечено комфортні умови для їх проживання, що, на думку суду, створює стабільне та сприятливе середовище для навчання та розвитку дітей.

ОСОБА_2 працевлаштована, однак місце її роботи знаходиться у місті Києві, а не за місцем проживання, тому суд не приходить до переконання, що матір зможе приділяти дітям достатньо уваги, доглядати та піклуватися про них, крім цього, встановлено, що на даний момент дитяча кімната в будинку не облаштована. Відсутність належного рівня уваги щодо процесу розвитку та навчання, належних умов для проживання, може слугувати формуванню затримці психічного та емоційного розвитку дітей та завдати їм шкоду.

Доводи відповідача за первісним позовом, ОСОБА_2 , про те, що ціллю цього судового процесу є уникнення ОСОБА_1 мобілізації, спростовуються поданим позивачем витягом військово-облікового документу з «Резерв+», який підтверджує наявність у ОСОБА_1 відстрочки до завершення мобілізації на підставі п.3 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Крім того, суд бере до уваги бажання самих дітей щодо їх проживання саме разом із батьком, висновок психолога та висновок органу опіки та піклування.

Під час вирішення такої категорії справ судам слід керуватися статтею 51 Конституції України, яка гарантує кожному із подружжя рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Схожа норма міститься також у частині шостій статті 7 Сімейного кодексу України, відповідно до якої рівність прав і обов`язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин. Це узгоджується з практикою ЄСПЛ, який неодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, який ґрунтуються на ознаці статі не повинні братися до уваги (Рішення ЄСПЛ у справі «Земмерфельд проти Німеччини» від 08.07.2005, «Цаунеггер проти Німеччини» від 03.12.2009 року).

З урахуванням обставин справи та інтересів дітей щодо забезпечення їх розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, діючи в якнайкращих їх інтересах, суд дійшов висновку щодо доцільності визначення місця проживання малолітніх дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з батьком ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 141 СК України мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно зі ст.ст.180,181 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Статтею 182 СК України закріплено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Відповідно до ч.5 ст. 183 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, з врахуванням всього вищенаведеного, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача за первісним позовом аліментів у розмірі 1/3 частки її доходу.

Такий розмір аліментів, на переконання суду, на певному рівні забезпечить потреби неповнолітніх дітей, відповідає закріпленим у ч.9 ст.7 СК України засадам справедливості, добросовісності та розумності, тому у цій частині вимог первісний позов підлягає задоволенню.

Щодо заявленої у первісному позові позовної вимоги про відібрання малолітніх дітей від матері без позбавлення батьківських прав суд зазначає таке.

Суд перевіряє наявність підстав для відібрання дитини без позбавлення батьківських прав саме на час ухвалення рішення.

Відповідно до ст. 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу: якщо батьки ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, забезпечення безпечних умов життя дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання.

Суд погоджується з висновком органу опіки та піклування та, враховуючи факт проживання дітей з батьком та недоведеність обставин, передбачених ст. 170 СК України, не вбачає підстав для відібрання дітей від матері, не позбавляючи її батьківських прав.

Отже, позовна вимога ОСОБА_1 про відібрання малолітніх дітей від матері без позбавлення батьківських прав задоволенню не підлягає.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог за первісним позовом та взаємовиключність первісного та зустрічного позовів, позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

У відповідності до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України судові витрати по справі у вигляді судового збору підлягають розподілу між сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розрахунку, що задоволено 2/3 (66,67%) таких вимог.

Керуючись ст.ст.259, 264, 265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позовні вимоги за первісним позовом задовольнити частково.

Визначити місце проживання малолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх синів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 17 лютого 2026 року і до досягнення дітьми повноліття.

У задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовити.

У задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 887 (вісімсот вісімдесят сім) гривень 51 копійку судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення протягом 30 днів з дня його проголошення може бути подано апеляційну скаргу до Волинського апеляційного суду.

Інформація про сторін:

позивач за первісним позовом/ відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ; місце проживання - АДРЕСА_3 ; РНОКПП - НОМЕР_3 ;

відповідач за первісним позовом/ позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ; місце проживання - АДРЕСА_2 ; РНОКПП - НОМЕР_4 ;

Дата складання повного тексту рішення - 14 жовтня 2026 року.

Головуюча: суддя А.Л. Гайдук