Вирок від 11 жовтня 2026 р. у справі №161/4048/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/4048/26

Провадження № 1-кп/161/799/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Луцьк 12 жовтня 2026 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючої судді - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

прокурора - ОСОБА_3 ,

обвинуваченого - ОСОБА_4 ,

захисників - ОСОБА_5 , ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025030000000861 від 22.12.2025 року, про обвинувачення:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Переспа, Рожищенського району, Волинської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , із середньою освітою, одруженого, на утриманні перебуває двоє малолітніх дітей 2013 та 2018 років народження, не працюючого, є учасником бойових дій, інваліда 3 групи, раніше судимого: 09.02.2026 року вироком Любешівського районного суду Волинської області за ч.3 ст. 332 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 8823 НМДГ, -

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Обвинувачений ОСОБА_4 22 грудня 2025 року, близько 08 години 20 хвилини, керуючи автомобілем марки «VOLKSWAGEN PASSAT», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись поблизу будинку № 84 по вулиці Ковельська міста Луцьк Волинської області в напрямку до села Боголюби Луцького району Волинської області, з перевищенням дозволеної в населених пунктах швидкості руху транспортних засобів (понад 50 км/год), проявив безпечність, не уважно стежив за дорожньою обстановкою, відповідним чином не зреагував на її зміну, в момент виникнення небезпеки для руху, а саме пішохода ОСОБА_7 та пішохода ОСОБА_8 , які перетинали проїзну частину дороги справа наліво по напрямку руху автомобіля по нерегульованому пішохідному переходу, і яких він об`єктивно спроможний був виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, щоб дати дорогу пішоходам, внаслідок чого скоїв на них наїзд.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримав тілесні ушкодження у вигляді: багатоуламкового зламу кісток склепіння та основи черепа, розмізження головного мозку, крововиливів під оболонки, розривів твердої мозкової оболонки, крововиливів на внутрішній поверхні м`яких тканин голови, множинних зламів ребер з обох сторін із пошкодженням парієтальної плеври, крововиливів в м`які тканини грудної клітки, забою легень, крововиливів в корені, середостіння, гемотораксу, черезкапсулярного розриву печінки, гемоперітонеуму, відкритого перелому лівої плечової кістки, відкритого перелому обох кісток правої гомілки, забійної рани волосистої ділянки голови, забійно-рваної рани та садна кінцівок. Дані тілесні ушкодження належаться до тяжких тілесних ушкоджень як небезпечних для життя в момент їх спричинення та викликали смерть ОСОБА_7 .

Крім того, пішохід ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому лобкової та сідничної кісток тазу справа з задовільним стоянням фрагментів; закритої черепно-мозкової травми з струсом головного мозку, крововиливу під білкову оболонку лівого очного яблука, гематоми повік лівого ока, садна лівої половини обличчя, лобної ділянки. Дані тілесні ушкодження відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я.

В прямому причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали, стало грубе порушення водієм ОСОБА_4 вимог п. 2.3 б), п. 2.3 д), 12.3, 12.4, 12.9 б), 18.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (з наступними змінами та доповненнями), а саме:

-п. 2.3 б) - для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

-п.2.3 д) - для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;

-п.12.3 - у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди;

-п.12.4 - у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год;

-п.12.9 б) - водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил;

-п.18.1 - водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

Таким чином, ОСОБА_4 інкримінується порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого та спричинили потерпілому тілесні ушкодження середньої тяжкості, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у інкримінованому йому кримінальному правопорушенню, передбаченому ч.2 ст.286 КК України, визнав повністю та не оспорюючи фактичних обставин, місця та часу події, про які зазначено в обвинувальному акті, показав, що дійсно допустив дорожньо-транспортну пригоди, що потягло за собою отримання потерпілим ОСОБА_7 тяжких тілесних ушкоджень, в результаті чого останній помер та потерпіла ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості. У вчиненому щиро розкаявся, просив суворо не карати. Завдані збитки потерпілій стороні відшкодовані в повному обсязі.

Потерпіла ОСОБА_8 в судове засідання не з`явилася, попередньо 10.08.2026 року подала заяву про розгляд справи у її відсутності, також в заяві зазначила, що претензій до обвинуваченого ОСОБА_4 не має, оскільки останнім їй відшкодовані завдані збитки в повному обсязі, а саме на поховання чоловіка та її лікування, тому просить суворо його не карати та обрати покарання не пов`язане із позбавленням волі, із застосуванням ст.75 КК України.

Потерпіла ОСОБА_9 в судове засідання не з`явилася, 10.08.2026 року подала заяву про розгляд справи у її відсутності, також в заяві зазначила, що претензій до обвинуваченого ОСОБА_4 не має, оскільки останнім їй відшкодовані завдані збитки в повному обсязі, , тому просить суворо його не карати та обрати покарання не пов`язане із позбавленням волі, із застосуванням ст.75 КК України.

Суд, у відповідності до вимог ч.3 ст.349 КПК України, з`ясувавши правильність розуміння учасниками судового провадження зміст обставин, викладених в обвинувальному акті, які ніким не оспорюються, не маючи сумніву у добровільності їх позицій, а також роз`яснивши їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 своїми необережними діями, які виразились у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого та спричинило потерпілій тілесні ушкодження середньої тяжкості, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України.

Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення кримінального правопорушення, тяжкості наслідків, що настали.

Відповідно до змісту ст.ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При призначенні міри покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до вимог ст.12 КК України, відноситься до тяжких кримінальних правопорушень, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до ст.66 КК України обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого є щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування шкоди потерпілій.

Відповідно до ст. 67 КК України обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого судом не встановлено.

Крім того, вирішуючи питання про призначення покарання ОСОБА_4 суд виходить із вимог ст.65 КК України та роз`яснень, що містяться в п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання", згідно яких суд призначає покарання з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину (класифікації, обставин і способу його вчинення, характеру і тяжкості наслідків), даних про особу винного (вік, поведінку до вчинення злочину, наявність судимостей і адміністративних стягнень, тощо), та обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст.12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності, визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття "особа обвинуваченого" вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття "особа винного".

Так, вчинене ОСОБА_4 кримінальне правопорушення, згідно ст.12 КК України, відносяться до категорії тяжких злочинів, при цьому, внаслідок вчинення даного кримінального правопорушення спричинено тяжкі тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_7 , в результаті яких настала смерть, а потерпіла ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, що призвело до тривалого розладу здоров`я.

Відповідно до ст.ст.50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи із вказаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 та від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 про призначення судом більш м`якого покарання.

Так, у рішенні № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив: "Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України".

Відповідно до вимог ст.69 КК України і роз`яснень п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 "Про практику призначення судами кримінального покарання", призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

При цьому, у кожному такому випадку суд зобов`язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу обвинуваченого він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, і впливають на пом`якшення покарання.

При призначенні ОСОБА_4 покарання суд враховує фактичну тяжкість вчиненого злочину, який згідно ст.12 КК України, відносяться до категорії тяжких кримінальних правопорушень, внаслідок вчинення даного кримінального правопорушення спричинено тяжкі тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_7 , в результаті яких настала смерть, потерпіла ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, що призвело до тривалого розладу здоров`я, однак враховуючи особу обвинуваченого, який повністю визнав свою винуватість, у вчиненому щиро розкаявся, повністю відшкодував шкоду потерпілій, має постійне місце реєстрації та проживання, на обліку в лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, одружений, на утриманні перебуває двоє малолітніх дітей, є учасником бойових дій, систематично допомагає Збройним силах України,що на думку суду, в своїй сукупності істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого злочину, тому вважає за можливе призначити ОСОБА_4 більш м`яке покарання, передбачене ч.2 ст.286 КК України, а саме із застосуванням ст.69 КК України, та перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч.2 ст.286 КК України, у виді обмеження волі, яке слід відбувати реально, враховуючи підвищену суспільну небезпеку вчиненого ним злочину, що потягло за собою смерть людини.

При цьому суд застосовує додаткове покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами, передбачене ч.2 ст.286 КК України, так як ОСОБА_4 протягом тривалого часу ігнорував Правила дорожнього руху України, за що неодноразово (більше тридцяти раз) притягався до адміністративної відповідальності, в тому числі за тяжкі правопорушення, такі як керування транспортними засобами в стані алкогольного сп`яніння, за що був позбавлений права керувати транспортними засобами, однак продовжив керувати транспортним засобом і відповідно був знову ж притягнутий до адміністративної відповідальності. Дана обставина вказує на системність порушення ПДР України ОСОБА_4 і тому на думку суду буде за доцільно призначити додаткове покарання ОСОБА_4 у виді позбавленням права керувати транспортними засобами на максимальний строк.

Окрім того, судом встановлено, що 09.02.2026 року вироком Любешівського районного суду Волинської області ОСОБА_4 засуджено за ч.3 ст. 332 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 8823 НМДГ. Зазначений вирок набрав законної сили у встановленому порядку та був виконаний засудженим.

Тоді як, кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України, за яке його засуджено даним вироком суду, ОСОБА_4 вчинив до постановлення попереднього вироку Любешівського районного суду Волинської області, що свідчить про наявність правових підстав для застосування положень ч.4 ст.70 КК України при призначенні ОСОБА_4 остаточного до відбуття покарання.

На думку суду, таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення й попередження вчинення як обвинуваченою, так і іншими особами, нових кримінальний правопорушень.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід обвинуваченому підлягає залишенню без змін у виді домашнього арешту, з метою запобігти ризику, передбаченому ст.177 КПК України, а саме переховування обвинуваченого від суду та виконання призначеного покарання.

Крім того, 16.03.2026 року на адресу суду надійшов цивільний позов від КП «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_4 матеріальних збитків на сумі 6 480, 24 грн. за лікування потерпілої ОСОБА_8 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Так, за змістом ч.ч.1,3 ст.1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.

За змістом наведеної норми матеріального права обов`язок відшкодування витрат, понесених закладом охорони здоров`я на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, покладається саме на винну особу, яка вчинила цей злочин, і заподіяла шкоду здоров`ю потерпілої, як умисними, так і необережними діями.

Пунктом 3 постанови Пленуму ВСУ «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат» від 07 липня 1995 року № 11 роз`яснено, що питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженим постановою КМУ № 545 від 16 липня 1993 року (далі Порядок).

Цим Порядком передбачено, що сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров`я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених в стаціонарі, та щоденної вартості його лікування. До справи має бути приєднана довідка - розрахунок бухгалтерії цього закладу із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого. Витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров`я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній.

Як вбачається з п.2 Порядку визначення суми витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день провадиться виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми фактичних витрат за місяць (в якому проводилось лікування) на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт і придбання інвентарю та обладнання.

Згідно з п. 3 Порядку визначена сума коштів на лікування потерпілого стягується судом з обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, при ухваленні вироку за позовом закладу охорони здоров`я або прокурора.

Враховуючи наведені вище норми Законів, суд приходить до переконання, що цивільний позов КП «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради до обвинуваченого ОСОБА_4 підлягає до повного задоволення, оскільки позовна вимога підтверджується відповідною довідкою (калькуляцією витрат з 01.12.2025 р. по 31.12.2025 р.), долученою до цивільного позову.

Питання про речові докази суд вирішує відповідно до вимог ст.100 КПК України, а скасування арешту майна відповідно до вимог ст. 174 КПК України.

Процесуальні витрати за проведення експертизи під час досудового розслідування підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави, у відповідності до ч.2 ст.124 КПК України.

Відповідно до ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28.09.2026 року продовжено застосований до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у певний період доби, а також строк тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом - правом керування транспортним засобом на строк до 28.11.2026 року включно, яке слід продовжити до вступу вироку у законну силу з урахуванням існування ризиків визначених ст. 152, 177 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 366-368, 371, 374, 376 Кримінального процесуального кодексу України, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді 1 (одного) року обмеження волі із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

На підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Любешівського районного суду Волинської області за ч.3 ст. 332 КК України від 09.02.2026 у виді штрафу в розмірі 8823 НМДГ більш суворим покаранням, призначеним за даним вироком, остаточно визначити ОСОБА_4 до відбуття покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Початок строку відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , відповідно до статті 58 КВК України, обчислювати з дня його прибуття і постановки на облік у виправному центрі.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 до вступу вироку в законну силу, залишити у виді домашнього арешту.

Захід забезпечення кримінального провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_4 залишити попередній - тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом - правом керування транспортним засобом до вступу вироку у законну силу.

Цивільний позов КП «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради до обвинуваченого ОСОБА_4 про відшкодування коштів, витрачених закладом охорони здоров`я на лікування потерпілої ОСОБА_8 - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради майнову шкоду – кошти, витрачені закладом охорони здоров`я на лікування потерпілої ОСОБА_8 в сумі 6 480 (шість тисяч чотириста вісімдесят) гривень 24 (двадцять чотири) копійки.

Речовий доказ - автомобіль марки «VOLKSWAGEN PASSAT», реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2005 року випуску, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_3 – повернути (залишити) за належністю законному володільцю в особі його представника – ОСОБА_4

-СД-Р диск – зберігати при матеріалах кримінального провадження.

Арешт, який накладений ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29.12.2025 на речі та предмети, скасувати.

Стягнути із обвинуваченого ОСОБА_4 в дохід держави судові витрати за проведення судової інженерно-транспортної експертизи №220-ЕТ від 26.01.2026 в сумі 16 963 (шістнадцять тисяч дев`ятсот шістдесят три) гривні 20 (двадцять) копійок.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення через Луцький міськрайонний суд Волинської області.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_1