Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №161/9316/26 — Іваничівський районний суд Волинської області

Справа № 161/9316/26

Провадження № 2/156/530/26

Рядок статзвіту № 40

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

13 жовтня 2026 року сел. Іваничі

Іваничівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Малюшевської І.Є.,

за участю секретаря судового засідання Киці Л. Ф.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в сел. Іваничі цивільну справу № 161/9316/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту,

в с т а н о в и в :

І. Зміст спору

29 квітня 2026 року представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором № 494843 про надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту від 29.01.2020 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29 січня 2020 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 в електронній формі за допомогою веб-сайту www.credit7.ua укладено Договір № 494843 про надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту. За умовами вказаного Договору позичальнику було надано позику в розмірі 3 000,00 грн строком на 30 днів (з початковою датою повернення не пізніше 28.02.2020 року) зі сплатою процентів за користування позикою. Перерахування грошових коштів відповідачу було успішно здійснено 29.01.2020 року на його банківську картку № НОМЕР_1 через фінансового посередника ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» (система iPay.ua, транзакція № 47502325).

В подальшому, 25 лютого 2020 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено Додатковий договір № 711757, яким продовжено (пролонговано) строк користування позикою до 27 березня 2020 року включно та встановлено процентну ставку у розмірі 1,60% від суми позики за кожен день користування (584,00% річних).

Позивач вказує, що відповідач неналежно виконував свої зобов`язання за кредитним договором, здійснивши лише часткові платежі на загальну суму 666,40 грн (зокрема 25.02.2020 — 8,40 грн та 02.04.2020 — 658,00 грн), у зв`язку з чим виникла заборгованість.

Надалі право вимоги за вказаним кредитним договором було відступлено за ланцюгом договорів факторингу: 22 лютого 2021 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» укладено Договір факторингу № 015-220221 (Реєстр прав вимог № 3233); а 21 жовтня 2024 року між ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф» укладено Договір факторингу № 20241021/2 (Витяг з реєстру прав вимог № 262). Отже, новим кредитором відповідача за Договором № 494843 стало ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф».

Позивач зазначає, що станом на 24 квітня 2026 року заборгованість ОСОБА_1 за Договором № 494843 становить 11 991,02 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту — 3 000,00 грн; заборгованості за відсотками (та простроченими відсотками) — 7 157,00 грн; інфляційного збільшення (на підставі ст. 625 ЦК України) — 1 834,02 грн; заборгованості за пенею — 0,00 грн.

Позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 вказану заборгованість у розмірі 11 991,02 грн, а також судові витрати, які складаються зі сплаченого судового збору в сумі 2 662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 7 000,00 грн.

У відзиві на позовну заяву та заяві про застосування строку позовної давності представник відповідача Білецька І. М. категорично заперечує проти задоволення позову з таких мотивів:

- щодо незаконності нарахування процентів після закінчення строку дії договору: відповідно до умов Договору № 494843 від 29.01.2020 та Додаткового договору № 711757 від 25.02.2020 кінцевий строк повернення позики було чітко обмежено датою 27.03.2020 року. Посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, відповідач зазначає, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Нараховані позивачем проценти у сумі 7 157,00 грн поза межами строку дії договору (після 27.03.2020) є неправомірними та підлягають виключенню з розрахунку;

- щодо безпідставності нарахування інфляційних втрат: розрахунок інфляційного збільшення (1 834,02 грн) здійснено позивачем не від суми фактично отриманого тіла кредиту (3 000,00 грн), а від загальної нарахованої суми, куди безпідставно включено неправомірні проценти. Нарахування інфляційних сум на проценти суперечить ст. 625 ЦК України;

- щодо пропуску позовної давності: строк виконання зобов`язання за кредитом сплив 27.03.2020 року, а отже трирічний строк позовної давності (ст. 257 ЦК України) закінчився 28.03.2023 року. Звернення позивача до суду лише у квітні 2026 року відбулося з пропуском позовної давності більш ніж на 3 роки, що є самостійною підставою для відмови у позові відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України;

- щодо неспівмірності витрат на правничу допомогу: у клопотанні про зменшення витрат відповідач вказує, що заявлена позивачем сума витрат на адвоката у розмірі 7 000,00 грн є штучно завищеною, неспівмірною зі складністю малозначної та типової справи, ціною позову та обсягом виконаної роботи. Просить зменшити ці витрати до 0,00 грн (або не більше 800,00 грн).

У відповідді на відзив на позовну заяву представник позивача ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф» щодо позовної давності зазначає, що строк звернення до суду не пропущено. За розрахунком Позивача, перебіг позовної давності розпочався 28.03.2020 року, однак був зупинений у силу пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у зв`язку з введенням карантину та воєнного стану. Після набрання чинності Законом № 4434-IX обчислення строків відновлено з 04.09.2025 року. Таким чином, сукупний перебіг позовної давності на момент подання позову склав 2 роки 6 місяців 23 дні, що входить у межі законного 3-річного строку.

Щодо нарахування процентів позивач зазначає, що сплачена відповідачем сума 666,40 грн була повністю зарахована на погашення строкових процентів за період дії договору.

Суму процентів у розмірі 4 788,00 грн (за 84 дні прострочення) позивач вважає процентами за понадстрокове користування коштами в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, розмір яких (1,9% на день) був прямо погоджений сторонами у договорі.

Позивач заперечує проти застосування постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 р. у справі № 444/9519/12, стверджуючи, що в даній справі розмір процентів після закінчення строку кредитування був чітко закріплений у договорі.

Щодо інфляційного збільшення боргу позивач вважає маніпулятивними твердження відповідача про те, що інфляційні втрати мають нараховуватися лише на тіло кредиту (3 000 грн). Позивач наполягає, що поняття «сума боргу» за ст. 625 ЦК України охоплює як основний борг, так і нараховані проценти (загалом 10 157,00 грн). Позивач зазначає, що інфляційні втрати є компенсаційним механізмом знецінення грошей, а тому суд не має права зменшувати їх розмір.

ІІ. Процесуальні дії у справі

Ухвалою судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06.05.2026 року цивільну справу за позовом ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_2 передано за територіальною підсудністю до Іваничівського районного суду Волинської області.

Ухвалою судді Іваничівського районного суду Волинської області від 03.08.2026 позовнузяву залишено без руху та надано строк для усунення вказаних у ній недоліків.

13.08.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено п`ятиденний строк на подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, та п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Судом вжито заходів щодо належного повідомлення сторін про розгляд справи, зокрема, ухвалу суду про відкриття провадження у справі скеровано сторонам за місцем знаходження та реєстрації. Конверт з ухвалою суду про відкриття провадження у справі на ім`я ОСОБА_1 повернувся на адресу суду 05.08.2026 з відміткою «адресат відсутній» (а.с.58).

21.09.2026 від представника відповідача у встановлений судом строк надійшов відзив на позовну заяву та заява про поновлення процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву.

21.09.2026 від представника відповідача також надійшла заява про застосування строку позовної давності та клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

Ухвалою суду від 13.10.2026 відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення процесуального строку для надання відзиву на позовну заяву.

Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, тому відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами.

Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Вимогами ч. 2 ст. 247 ЦПК України передбачено, що в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов таких висновків.

ІІІ. Обставини справи, встановлені судом

Судом досліджено матеріали справи та встановлено, що 29 січня 2020 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 494843 про надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту в електронній формі на веб-сайті www.credit7.ua з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (код підтвердження введено 29.01.2020 о 22:16:33).

Товариство надає Клієнту грошові кошти в розмірі 3 000,00 грн. (далі – позика) на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою.

Позика видається строком на 30 днів. Договір діє до повного виконання Клієнтом своїх зобов`язань за цим Договором.

1.3. Сторони погодили наступну процентну ставку за користування позикою:

1.3.1. Акційна процентна ставка становить 0,01 процентів від суми позики за кожен день користування позикою (3,65 процентів річних) у межах строку надання позики, зазначеного в пункті 1.2 цього Договору.

1.3.2. Стандартна процента ставка складає 1,90% від суми позики за кожний день користування позикою (693,50процентів річних).

1.3.3. У випадку прострочення Клієнтом виконання зобов`язань за Договором чи неможливості виконання зобов`язань у повному обсязі, застосовується стандартна процентна ставка, відповідно до п. 3.4., 3.5. цього Договору.

1.7. У випадку неможливості виконання зобов`язань за Договором у повному обсязі у встановлений термін,Клієнт має право ініціювати продовження строку користування позикою та зміну дати повернення позики, шляхом укладення Додаткової угоди до Договору позики, у порядку, передбаченому в Правилах. Товариство залишає за собою право відмовити Клієнту у продовженні строку користування позикою.

У разі порушення Клієнтом строків виконання зобов`язань за Договором:

3.4.1. з 1 (першого) по 3 (третій) день прострочення виконання зобов`язань Клієнта, нарахування процентів, не здійснюється;

3.4.2. у разі прострочення виконання зобов`язань за Договором більше ніж на 3 (три) календарних дні, Клієнт зобов`язаний сплатити Товариству процент за користування позикою у розмірі стандартної процентної ставки від суми позики за кожен день користування позикою, починаючи з першого дня користування позикою у межах строку надання позики, зазначеного в пункті 1.2 цього Договору;

3.4.3. з 4 (четвертого) дня прострочення заборгованості Товариство визнає заборгованість за позикою проблемною, розпочинає роботу по стягненню заборгованості та відновлює щоденне нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, таке нарахування здійснюється до дня повернення позики, але не більше ніж до 90-го дня прострочення.

3.5. Клієнт розуміє та надає згоду Товариству, що використання процентної ставки відповідно до пунктів 3.4., 3.5. є наперед обумовленою Сторонами умовою, та не буде вважатись односторонньою зміною умов Договору.

Отже, відповідно до п. 1.1–1.3 Договору № 494843 позикодавець надав позичальнику грошові кошти у розмірі 3 000,00 грн строком на 30 днів зі сплатою акційної процентної ставки 0,01% на день та стандартної процентної ставки 1,90% на день у разі прострочення. Факт перерахування коштів у сумі 3 000,00 грн на банківську картку відповідача № НОМЕР_1 підтверджується довідкою ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» від 16.09.2025 вих. № 1-1609.

ОСОБА_1 у зв`язку із неможливістю виконання зобов`язань за Договором № 494843 про надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту від 29.01.2020 року у повному обсязі та у встановлений строк, звернувся до ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» із проханням продовження строку користування позикою, внаслідок чого 25 лютого 2020 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено Додатковий договір № 711757 до Договору № 494843, згідно з п. 1.1–1.3 якого строк користування позикою було продовжено (пролонговано) до 27 березня 2020 року включно та встановлено процентну ставку в розмірі 1,60% від суми позики за кожен день користування (48,00 грн на день). Всі інші умови договору залишено без змін. Таким чином, узгоджений сторонами кінцевий строк виконання зобов`язання за кредитом сплив 27 березня 2020 року.

З розрахунку заборгованості первісного кредитора вбачається, що ОСОБА_1 здійснив часткові платежі на погашення боргу у загальній сумі 666,40 грн, а саме: 25.02.2020 року сплачено 8,40 грн (спрямовано на погашення нарахованих за акційною ставкою процентів за період з 29.01.2020 по 24.02.2020 у сумі 8,10 грн та частково за 25.02.2020) та 02.04.2020 року сплачено 658,00 грн (спрямовано первісним кредитором на погашення нарахованих процентів). Більше платежів відповідач не здійснював.

22 лютого 2021 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» укладено Договір факторингу № 015-220221, за яким право вимоги за Договором № 494843 перейшло до ТОВ «СІРОКО ФІНАНС». В подальшому, 21 жовтня 2024 року між ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф» укладено Договір факторингу № 20241021/2, згідно з Витягом з реєстру прав вимог № 262 до ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Договором № 494843.

З наданого позивачем розрахунку слідує, що позивач просить стягнути з відповідача 3 000,00 грн тіла кредиту, 7 157,00 грн процентів та 1 834,02 грн інфляційного збільшення боргу за період з 28.03.2020 по 23.02.2022.

При цьому, сума 3 000,00 грн була фактично отримана відповідачем на картку, що підтверджується випискою та платіжними документами. Оскільки часткові платежі відповідача (658,00 грн) спрямовувалися на погашення нарахованих процентів, залишкова сума основного боргу становить 3 000,00 грн.

Позивач здійснив нарахування процентів за період з 29 січня 2020 року до травня 2020 року включно:

З 29.01.2020 по 25.02.2020 (28 днів) — за акційною ставкою 0,01% на день.

З 26.02.2020 по 27.03.2020 (31 день) — за ставкою пролонгації 1,60% на день (48,00 грн/день).

Надалі, оскільки відповідач не сплатив нараховані проценти та не повернув кредит, як вважає позивач, у кредитодавця на підставі п. 3.4.3 Договору виникло право визнати заборгованість за Договором проблемною (простроченою) і нараховувати щоденно проценти за стандартною ставкою 1,9 % від тіла кредиту на день, тобто по 57 грн на день, але не більше, ніж до 90-го дня прострочення.

З 27.03.2020 по 18.06.2020 (84 днів) Первісним кредитором нараховано проценти згідно п.п. 3.4.2, 3.4.3 Договору протягом 84 днів у розмірі стандартної процентної ставки від суми позики за кожен день користування позикою 1,9 %, встановленої у п. 1.3.2 Договору.

Отже, заборгованість по відсотках за Договором позики у разі неповернення позичальником кредитних коштів: 3 000,00 х 1,9% (57 гривень / в день) х 84 = 4 788,00 грн.

Таким чином, загальна заборгованість за процентами згідно з узгодженими умовами Договору та Додатковим договором становить 7 157,00 грн, з яких: 2 369,00 грн (залишок несплачених строкових відсотків) та 4 788,00 грн (заборгованість по відсотках за Договором позики у разі неповернення позичальником кредитних коштів).

Інфляційне збільшення боргу нараховане за період з 28.03.2020 по 23.02.2022, при цьому позивач розрахував інфляційні втрати, взявши за базу суму 10 157,00 грн (включивши туди суму процентів).

На даний час відповідач продовжує ухилятися від виконання зобов`язань і заборгованість за договором не погасив, що є порушенням законних прав позивача.

Відповідач категорично заперечує проти задоволення позову, оскільки вважає, що проценти після закінчення строку дії договору нараховані незаконно, а інфляційні втрати нараховані безпідставно. Крім того, відповідач вказує, що позивач пропустив трирічний строк позовної давності більш ніж на 3 роки, а тому просить застосувати позовну давність.

ІV. Застосоване судом законодавство

Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є у тому числі договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Стаття 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа.

Отже, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. ч. 3, 4, 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов`язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «;Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно приписів ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

V. Висновки суду

Оцінюючи аргументи сторін, досліджені докази та наведені норми права, суд дійшов таких висновків.

Суд критично оцінює твердження представника відповідача щодо строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає, що у відповідача утворилася заборгованість станом на 24.04.2026, позов надійшов до суду 29.04.2026.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до розрахунку заборгованості, 02.04.2020 відповідачем було сплачено 658 грн на погашення кредитного договору. Відтак, відповідно до положень статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за вказаним договором розпочався з 02.04.2020 року.

Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався, остання Постанова № 383 була прийнята Кабінетом Міністрів України 25.04.2023, якою продовжено на всій території України карантин до 30.06.2023.

Верховний Суд у постанові від 07.09.2022 у справі №679/1136/21 вказав на те, що у пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30.03.2020 №540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Таким чином, вищевказаним Законом продовжено строки позовної давності на час дії карантину, тобто з 02.04.2020 до 30 червня 2023 року.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Воєнний стан неодноразово продовжувався і триває надалі.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який набрав чинності 17 березня 2022 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини», який набрав чинності 30 січня 2024 року, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився.

Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02 липня 2025 року в справі № 903/602/24 зазначила, що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Так, за матеріалами справи підтверджено, що договір про надання споживчого кредиту укладено 29.01.2020, строк кредитування до 27.03.2020 (з урахуванням умов додаткового договору від 25.02.2020, дата повернення кредита не пізніше 27.03.2020), дата внесення відповідачем останнього платежу на погашення кредитного договору – 02.04.2020, позивач звернувся з цим позовом 29.04.2026, отже строк позовної давності не пропустив, оскільки у період з 02.04.2020 по 30.06.2023 (до моменту скасування карантину на території України), строк позовної давності законодавцем продовжено на час дії карантину, а з 17.03.2022 цей строк продовжено на строк дії воєнного стану.

04 вересня 2025 року набув чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025, який відновлює перебіг строків позовної давності. З розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено норму, що зупиняла строки на час воєнного стану (пункт 19).

За наведених обставин суд доходить висновку, що позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності, про застосування наслідків пропуску якої заявлено стороною відповідача, а тому клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної даності не підлягає до задоволенню.

Щодо заборгованості за тілом кредита суд зазначає, що ним встановлено факт укладення Договору кредиту № 494843 та отримання і користування відповідачем коштів у сумі 3 000,00 грн. Оскільки докази повного повернення тіла кредиту в матеріалах справи відсутні, а відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечує факту отримання ним кредитних коштів у сумі 3000,00 грн, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню тіло кредита у відповідному розмірі.

Позивач, крім тіла кредиту, просив стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за процентами, нараховану як в межах строку кредитування, так і після закінчення такого.

З цього приводу суд зазначає, що за змістом ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Вирішуючи вимогу про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитним коштами, суд звертає увагу на правові позиції, викладені у постанові від 05 квітня 2023 року по справі № 910/4518/16. Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04.02.2020 р. у справі № 912/1120/16 та уточнила власний правовий висновок щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування, визначивши, що в разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Суд відхиляє розрахунок заборгованості первісного кредитора та позивача, оскільки розрахунок первісного кредитора не містить обґрунтованого розрахунку сум процентів, що нараховані відповідачу, а у розрахунку заборгованості позивача зазначені лише складові частини загальної заборгованості відповідача: станом на 24 квітня 2026 року заборгованість ОСОБА_1 за Договором № 494843 становить 11 991,02 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту — 3 000,00 грн; заборгованості за відсотками (та простроченими відсотками) — 7 157,00 грн; інфляційного збільшення (на підставі ст. 625 ЦК України) — 1 834,02 грн; заборгованості за пенею — 0,00 грн. Суд звертає увагу сторони позивача на те, що обґрунтований розрахунок повинен містити обчислення суми заборгованості за усіма її складовими, періоду нарахування, відсоткової ставки, штрафних санкцій, тощо (суми боргу, процентної ставки, комісії, пені); початок періоду нарахування за усіма складовими: процентів, комісії, пені; закінчення періоду нарахування боргу за усіма складовими; кількість днів прострочення, тощо, та порядок нарахування відповідних сум за кожною складовою заборгованості (додавання, множення, нарахування процентів, підсумок тощо) та підстави такого нарахування, передбачені законом або умовами договору. Однак, розрахунок заборгованості не відображає складових наведених сум заборгованості у заявлених розмірах, зокрема, відсоткових ставок, порядку нарахування відповідних сум за кожною складовою заборгованості (додавання, множення, нарахування процентів, підсумок тощо) та підстави такого нарахування, передбачені законом або умовами договору.

При цьому суд звертає увагу на те, що відповідач, заперечуючи законність нарахування відсотків за користування кредитом, контррозрахунку не зробив і суду не надав.

У постанові об`єднаної палати КГС ВС від 02.10.2020 № 911/19/19 Верховний Суд зазначив, що суд має з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання та максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Суд встановив, що у межах встановленого договором строку кредитування (з 29.01.2020 по 27.03.2020 – 59 днів):

Протягом перших 28 днів (з 29.01.2020 по 25.02.2020) слід було нарахувати проценти за користування кредитом у розмірі по 0,3 грн на день, тобто 0,01 % на день від суми кредиту відповідно до п.1.3.1 Договору та їх розмір становив 8,40 грн (3000х0,01 % х28).

У зв`язку зі сплатою 25.02.2020 року нарахованих процентів у розмірі 8,40 грн, та із неможливістю виконання Клієнтом зобов`язань за Договором № 494843 про надання коштів у позику, між ТзОВ «Лінеура Україна» та відповідачем укладено Додатковий договір.

З 26.02.2020 року до 27.03.2020 року (протягом 31 дня) проценти слід було нарахувати у розмірі по 48 грн на день, тобто 1,6 % на день від суми кредиту відповідно до п. 1.3 Додаткового договору та їх розмір становить 1488,00 грн (3000х1,6 %х31).

02.04.2020 року відповідач частково сплатив нараховані проценти у розмірі 658,00 грн.

Отже, як встановлено у цій справі відповідач належним чином не виконав умови укладеного договору про надання споживчого кредиту та лише частково сплатив суму заборгованості за договором, яка первісним кредитором була зарахована в рахунок погашення заборгованості за процентами за користування кредитом.

За обставинами справи, погодженим строком кредитування є строк 59 днів (п. 1.2 кредитного договору № 494843 та п. 1.2 додаткового договору № 711757), тобто до 27.03.2020 року.

Слід зазначити, що позивач не надав суду докази оформлення відповідачем по справі пролонгації (автопролонгації) після 27.03.2020, порядок оформлення якої визначено п. 1.7 Договору № 494843 про надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту від 29.01.2020, однак первісним кредитором та позивачем у цій справі, після спливу погодженого строку кредитування, здійснювалось нарахування процентів за користування кредитом, що за своєю природою не є відповідальністю за порушення грошового зобов`язання в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, в зв`язку з чим такі не підлягають стягненню з відповідача.

Відтак, суд вважає, що первісний кредитор та позивач вправі нараховувати проценти за користування кредитом лише за період погодженого строку кредитування.

Отже, заборгованість, яку позивач має право вимагати від відповідача у межах встановленого договором строку кредитування та з урахуванням внесених боржником коштів на погашення кредита, становить 830,00 грн (48х31=1 488,00; 1 488,00-658,00 = 830,00).

У зв`язку з такими обставинами, суд робить висновок, що у зв`язку з неналежним виконання відповідачем умов укладеного договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту та непогашення дійсної заборгованості, права позивача підлягають захисту шляхом стягнення на його користь установленої судом заборгованості нарахованої в межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками підлягає до часткового задоволення у сумі 830,00 грн.

Щодо суми інфляційного збільшення (ч. 2 ст. 625 ЦК України), то представник позивача вважає, що ця сума нарахована новим кредитором відповідно до норм діючого законодавства та становить 1834,02 грн. Такі інфляційні втрати не підлягають зменшенню судом відповідно до постанови ВП ВС по справі № 903/602/24 від 02.07.2025 р.

Суд виходить з того, що згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України у разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об`єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.

Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.

Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов`язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24)

У постанові КЦС ВС від 10.04.2019 № 187/16/17-ц (провадження № 61-1284св17) вказано, що інфляційні втрати розраховуються за такою формулою: сума боргу*індекс інфляції/100% - сума боргу.

Отже, інфляційні витрати на підставі вказаної норми нараховуються лише на суму основного боргу та не нараховуються на проценти за кредитом, оскільки такі є платою за послугу, а не самостійним грошовим зобов`язанням боржника. За усталеною судовою практикою застосування ст. 625 ЦК України для нарахування інфляційних втрат на відсотки можливе виключно для банківських депозитних вкладів і не поширюється на споживчі кредити через кардинальну різницю у правовій природі відносин та суб`єктному складі.

Згідно з розрахунком нарахування інфляційних витрат позивач нараховує такі витрати з квітня 2020 року до лютого 2022 року на всю суму заборгованості за Договором у розмірі 10 157,00 грн.

Однак, вказані нарахування слід здійснити від заборгованості в розмірі 3000 грн, без врахування процентів нарахованих у період з 29.01.2020 року до 18.06.2020 року.

Таким чином, враховуючи факт порушення зобов`язання щодо повернення кредиту, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення на підставі ч.2 ст.625 ЦК України інфляційне збільшення у розмірі 557,00 грн (3000 х 1,18056671 - 3000). В решті вимог про стягнення інфляційних втрат у сумі 1277,02 грн слід відмовити.

Отже, позовні вимоги ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф» підлягають частковому задоволенню на загальну суму 4 387,00 грн (3 000,00 грн тіла кредиту + 830,00 грн процентів + 557,00 грн інфляційного збільшення). В решті позовних вимог слід відмовити.

VІ. Судові витрати

За правилами ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Загальний розмір позовних вимог становить 11 991,02 грн. Позов задоволено на суму 6 253,00 грн, що становить 36,59% від за заявлених вимог.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. Пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (36,59%) з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 974,17 грн (2 662,40 грн ? 36,59%).

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та клопотання відповідача про їх зменшення, суд керується таким.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову інші судові витрати пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивача ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф» у розмірі 7 000,00 грн до матеріалів справи надано письмові докази:

1) Договір про надання правової (правничої) допомоги № 211100262 від 22 квітня 2026 року, укладений між ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф» та адвокатом Бачинським О.М., у якому сторони погодили фіксований розмір гонорару за представництво у справі щодо ОСОБА_1 в сумі 7 000,00 грн;

2) Ордер на надання правничої (правової) допомоги (серія ВС № 1269270 від 23 квітня 2026 року), виданий адвокатом Бачинським О.М. на підставі Договору № 211100262;

3) Розрахунок суми судових витрат у справі, складений адвокатом Бачинським О.М., із зазначенням переліку послуг (аналіз документів, визначення перспективи позову, підготовка позовної заяви, збирання доказів, підготовка процесуальних документів);

4) Рахунок № 1 від 22 квітня 2026 року, виписаний ФОП ОСОБА_3 клієнту ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф» на суму 7 000,00 грн;

5) Акт № 1 приймання-передачі наданих послуг від 22 квітня 2026 року, підписаний між позивачем та адвокатом, з описом виконаних робіт та підтвердженням прийняття послуг вартістю 7 000,00 грн;

6) Платіжна інструкція в національній валюті № 2912 від 28 квітня 2026 року, яка підтверджує фактичну перераховану позивачем на користь ФОП ОСОБА_3 суму 7 000,00 грн з призначенням платежу: «Оплата за надані послуги за Договором №211100262, ОСОБА_1 , зг. рах. №1 від 22.04.2026 р.»;

7) Копія Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 001477 від 24 травня 2019 року, виданого Бачинському О.М.

Отже, позивачем доведено, що ним понесено витрати на професійну правничу допомогу на загальній сумі 7 000 грн у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанцій.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. ч. 4-6 цієї статті, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги у якому вказує, що заявлена позивачем сума витрат на адвоката у розмірі 7 000,00 грн є штучно завищеною, неспівмірною зі складністю малозначної та типової справи, ціною позову та обсягом виконаної роботи. Просить зменшити ці витрати до 0,00 грн (або не більше 800,00 грн).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Жодних доказів на підтвердження неспівмірності витрат позивача стороною відповідача суду не надано.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги суд відмовляє у зв`язку із недоведеністю.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу при розгляді справи, суд бере до уваги обставини справи, те, що справу розглянуто у спрощеному провадженні без виклику сторін, позов задоволено частково, співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи, ціну позову, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, малозначність справи, значення справи для сторін, а також, враховує принцип розумності та справедливості.

З огляду на наведене, зважаючи на принцип розумності та справедливості, а також положення ч. 2 ст. 141 ЦПК України, те, що позовні вимоги задоволено частково, відповідач не надав суду доказів на підтвердження неспівмірності витрат позивача на оплату правничої допомоги адвоката, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог сторони позивача та стягнення з відповідача на його користь витрат з надання професійної правничої допомоги пропорційно до розміру задоволених вимог в сумі 2 561,30 грн (7000 х 36,59%= 2 561,30 грн). На думку суду, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 561,30 гривень є співмірними по відношенню до обставин, визначених у ч. 4 ст. 137 ЦПК України, та відповідають характеру і обсягу узгоджених між сторонами і фактично наданих адвокатом послуг.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 16, 203, 526, 530, 599, 610, 625, 626, 627, 628, 629, 638, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 5, 12, 13, 19, 76, 77, 81, 133,141, 187, 211, 247, 263-265, 273, 274-279, 280-282, 353-355 ЦПК України, Законом України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про судовий збір», суд, –

у х в а л и в :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності — відмовити.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту — задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» заборгованість за договором № 494843 від 29 січня 2020 року та за додатковим договором № 711757 від 25 лютого 2020 року у розмірі 4 387 (чотири тисячі триста вісімдесят сім) гривень 00 копійок, з яких: 3 000,00 грн — заборгованість за тілом кредиту, 830,00 грн — заборгованість за процентами за користування кредитом, 557,00 грн — інфляційне збільшення.

В решті позовних вимог – відмовити.

У задоволенні заяви відповідача про зменшення судових витрат на професійну правничу допомогу – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 974 (дев`ятсот сімдесят чотири) гривні 17 копійок, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 561 (дві тисячі п`ятсот шістдесят одну) гривню 30 копійок.

Рішення може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду — якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф», код ЄДРПОУ 42655697, місцезнаходження: 79013, м. Львів, вул. С. Бандери, буд. 87, оф. 54; IBAN НОМЕР_2 відкритий в ПуАТ «КБ «АКОРДБАНК», МФО банку 380634;

Представник позивача: адвокат Бачинський Остап Михайлович, РНОКПП НОМЕР_3 , адреса АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Представник відповідача: адвокат Білецька Інна Миколаївна, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_3 .

Суддя І. Є. Малюшевська