Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №607/9497/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/9497/26Головуючий у 1-й інстанції Позняк В.М.

Провадження № 22-ц/817/1147/26Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Костів О. З., Храпак Н. М.,

секретар - Хоміцька С.О.

з участю представника ОСОБА_1 - адвоката Демковича Ю.Й.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 — адвоката Демковича Юрія Йосиповича на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 липня 2026 року, ухвалене суддею Позняком В.М. у цивільній справі №607/9497/26 за позовом ОСОБА_1 до Великоберезовицької селищної ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив визнати за ним у порядку набувальної давності право власності на нерухоме майно — приміщення літнього свинолагеря, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також на ковбасний цех із господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов обґрунтовано тим, що 29 серпня 1996 року внаслідок реорганізації КСП «Агрофірма «Поділля» було створено Товариство власників «Поділля», яке стало його правонаступником, а належне КСП майно перейшло до новоствореного товариства. Відповідно до виписки з протоколу зборів ТВ «Поділля» від 10 квітня 1999 року затверджено перелік майна для погашення заборгованості із заробітної плати, перед кредиторами та виконавчою службою, до якого входили, зокрема, літній свинолагер і ковбасний цех із господарськими будівлями та спорудами.

У 2007 році ОСОБА_1 самостійно почав використовувати вказані приміщення, вважаючи це справедливою компенсацією в рахунок заборгованості із заробітної плати перед його близькими родичами з боку ліквідаційної комісії ТВ «Поділля», однак з незалежних від нього причин не зміг зареєструвати право власності на спірне майно.

Посилався на те, що з 2007 року відкрито, безперервно та добросовісно володіє і користується спірними об`єктами нерухомості, утримує їх, доглядає та використовує у своїй діяльності. За ініціативою позивача виготовлено технічні паспорти на будівлі.

Відповідачем визначив Великоберезовицьку селищну раду, вказуючи, що саме вона є органом, уповноваженим управляти майном відповідної територіальної громади, а інших фізичних чи юридичних осіб, які б претендували на спірні будівлі, не встановлено. Також зазначав про відсутність державної реєстрації права власності на ці об`єкти нерухомого майна за будь-якою особою.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 липня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Демкович Ю.Й. просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Вказує, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та без достатніх доказів визнав встановленим перехід права власності на спірні будівлі від ТВ «Поділля» до ПП «Онікс».

Зазначає, що за змістом статей 104, 107 ЦК України у разі реорганізації юридичної особи правонаступництво щодо її майна має підтверджуватися передавальним актом або розподільчим балансом. Натомість таких документів щодо спірних об`єктів у матеріалах справи немає.

Суд першої інстанції не встановив, чи входили літній свинолагер та ковбасний цех із господарськими будівлями і спорудами до складу майна ТВ «Поділля» на момент його реорганізації, з огляду на рішення загальних зборів від 10 квітня 1999 року про передачу майна кредиторам, а також не з`ясував, чи було це рішення виконано та чи не вибуло спірне майно з власності товариства до його припинення.

Також посилається на відсутність доказів того, що ПП «Онікс» фактично прийняло спірне майно, оформляло або реєструвало право власності на нього, обліковувало будівлі як власні активи, несло витрати на їх утримання чи експлуатацію, заявляло вимоги про витребування майна або іншим чином здійснювало щодо нього правомочності власника.

Вважає, що сам по собі запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб про ПП «Онікс» як правонаступника ТВ «Поділля» не підтверджує переходу до нього права власності саме на спірні об`єкти нерухомого майна. За відсутності передавального акта чи інших доказів такого переходу висновок суду про неналежність Великоберезовицької селищної ради як відповідача є передчасним.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Демковича Ю.Й., який доводи апеляційної скарги підтримав, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позов пред”явлено до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Належним відповідачем суд першої інстанції вважав ПП “Онікс”, яке згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб є правонаступником припиненого 25.01.2008 року товариства власників “Поділля”.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Обставини справи.

Згідно розпорядження голови Тернопільської районної державної адміністрації від 29 серпня 1996 року №524, за результатами розгляду клопотання агрофірми “Поділля” зареєстровано товариство власників “Поділля”, створене внаслідок реорганізації (зміни організаційної форми) колективного сільськогосподарського підприємства — агрофірми “Поділля”.

29 серпня 1996 року Тернопільською районною державною адміністрацією зареєстровано статут товариства власників “Поділля”, згідно п.1.1 якого товариство власників “Поділля” є правонаступником КСП “Агрофірма “Поділля”. Місцезнаходження товариства — смт. Велика Березовиця Тернопільського району, вул. С.Бандери, 26.

Відповідно до виписки з протоколу зборів Товариства власників «Поділля» від 10 квітня 1999 року зборами затверджено перелік майна для погашення заборгованості із заробітної плати, перед кредиторами та виконавчою службою, до якого, зокрема, входили літній свинолагер та ковбасний цех із господарськими будівлями і спорудами.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб Товариство власників «Поділля», код 03782434, припинено 25 січня 2008 року в результаті реорганізації. Правонаступником товариства зазначено Приватне підприємство «Онікс», код 30280995.

Як вбачається з інформації Великоберезовицької селищної ради від 1 липня 2026 року №1248, наданої на запит адвоката Демковича Ю.Й., нерухоме майно - літній свинолагер за адресою вул. Подільська, 53-А, селише Велика Березовиця, та ковбасний цех із господарськими будівлями і спорудами, АДРЕСА_2 селише Велика Березовиця розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 6125255200:02:002:2665 площею 5,33 га, яка зареєстрована у державному реєстрі речових праві на нерухоме майно за Великоберезовицькою селищною радою. Будь-які рішення сесії Великоберезовицької селищної ради стосовно передачі зазначеної земельної ділянки в оренду чи у власність не приймалися.

З інформаційної довідки, виданої Тернопільським районним БТІ за №835 від 08.08.2024 року, за матеріалами бюро станом на 01.01.2013 року державна реєстрація права власності на літній свинолагер по АДРЕСА_1 в бюро не проведена

2 серпня 2024 року та 18 вересня 2024 року на замовлення ОСОБА_1 КП «Тернопільське районне госпрозрахункове бюро технічної інвентаризації» проведено технічну інвентаризацію приміщень ковбасного цеху з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 та літнього свинолагеру по АДРЕСА_1 , за результатами якої виготовлено технічні паспорти.

Із висновків про вартість майна, складених оцінювачем ТзОВ “Світлиця” від 06.11.2024 року, площа ковбасного цеху з господарськими будівлями та спорудами становить 276,1 кв.м, а площа літнього свинолагеру — 2296,8 кв.м.

Допитаний судом першої інстанції як свідок ОСОБА_1 пояснив, що з 2007 року заволодів спірними приміщеннями, використовує їх як склад, опікується ними та підтримує у належному стані.

Свідок ОСОБА_2 у суді першої інстанції показав, що ОСОБА_1 користується спірним майном з 2007 року. Аналогічні показання надала свідок ОСОБА_3 .

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

При зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте, не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.

Такий правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

Частинами першою, другою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги у сукупності з наявними у справі доказами, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сам факт зазначення ПП «Онікс» у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб як правонаступника товариства власників «Поділля» є достатнім для висновку про належність саме цій юридичній особі спірних об`єктів нерухомого майна та, відповідно, про неналежність визначеного позивачем відповідача.

Колегія суддів враховує, що реорганізація юридичної особи передбачає універсальне правонаступництво, за якого до правонаступника переходить сукупність прав та обов`язків правопопередника. Відсутність окремої державної реєстрації конкретного майна за правонаступником або відсутність відомостей про таке майно на його балансі самі по собі не спростовують правонаступництва. Подібний підхід викладений Верховним Судом, зокрема у постанові від 16 липня 2025 року у справі №643/13004/23.

Разом з тим, застосування наведеного правила до конкретного об`єкта майна передбачає встановлення того, що відповідне право належало юридичній особі, яка реорганізується, на момент реорганізації. Універсальне правонаступництво не створює у правонаступника права на майно, яке до моменту реорганізації вибуло з майнової сфери правопопередника або належність якого правопопереднику на цей момент не встановлена.

У цій справі з виписки з протоколу зборів товариства власників «Поділля» від 10 квітня 1999 року вбачається, що літній свинолагер та ковбасний цех із господарськими будівлями і спорудами були включені до переліку майна, призначеного для погашення заборгованості із заробітної плати, перед кредиторами та виконавчою службою. Товариство власників «Поділля» припинено внаслідок реорганізації лише 25 січня 2008 року, тобто майже через дев`ять років після прийняття вказаного рішення.

Водночас матеріали справи не містять доказів про те, що спірні будівлі залишалися у власності товариства власників «Поділля» у період з 1999 року до його припинення та входили до складу майна цього товариства станом на 25 січня 2008 року.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив загальний факт правонаступництва ПП «Онікс» після товариства власників «Поділля», однак без належної доказової основи ототожнив його із переходом права власності саме на спірні будівлі. Такий висновок не ґрунтується на встановленні належності цих об`єктів товариству власників «Поділля» на момент реорганізації, а тому є передчасним.

За загальним правилом відповідачем у спорах про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник, а коли власника відповідного нерухомого майна чи правонаступника саме щодо такого майна встановити неможливо, відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

У цій справі зареєстрованого власника спірних об`єктів нерухомого майна не встановлено. Належних доказів того, що станом на момент реорганізації ці об`єкти продовжували належати товариству власників «Поділля» та у порядку універсального правонаступництва перейшли до ПП «Онікс», матеріали справи не містять.

Будь-які особи, окрім позивача, своїх прав на спірне майно не заявляли, а відповідно до інформації Великоберезовицької селищної ради від 01 липня 2026 року спірні об`єкти розташовані на земельній ділянці площею 5,33 га, кадастровий номер 6125255200:02:002:2665, яка зареєстрована за Великоберезовицькою селищною радою та не передавалася ні у власність, ні у користування будь-яким особам.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про неналежність Великоберезовицької селищної ради як відповідача не підтверджений достатніми доказами.

Щодо наявності передбачених статтею 344 ЦК України умов для набуття ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю колегія суддів виходить з такого.

Спірні об`єкти існували щонайменше станом на 10 квітня 1999 року, коли були прямо зазначені у переліку майна товариства власників «Поділля». Їх існування та індивідуальні характеристики на час розгляду справи підтверджуються технічними паспортами, виготовленими 18 вересня 2024 року КП «Тернопільське районне госпрозрахункове бюро технічної інвентаризації», відповідно до яких площа ковбасного цеху з господарськими будівлями та спорудами становить 276,1 кв.м, а площа літнього свинолагеру — 2296,8 кв.м. Розташування цих об`єктів підтверджене також інформацією Великоберезовицької селищної ради.

Матеріали справи не містять відомостей про те, що спірні будівлі є самочинно створеними об`єктами або належать до майна, вилученого з цивільного обороту.

Отже, наявні у справі докази дозволяють ідентифікувати предмет спору як існуючі об`єкти нерухомого майна, що тривалий час перебували у цивільному обороті.

З показань ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вбачається, що позивач фактично володіє та користується спірними будівлями з 2007 року, використовує їх як складські приміщення, доглядає за ними та підтримує у належному стані. Доказів того, що таке володіння переривалося, що ОСОБА_1 втрачав фактичне володіння майном або що протягом цього часу будь-яка особа вимагала його повернення, у матеріалах справи відсутні.

Таким чином, на час звернення до суду у квітні 2026 року тривалість володіння позивачем спірним нерухомим майном становила понад десять років, а саме володіння було відкритим та безперервним. ОСОБА_1 не приховував факту користування об`єктами, використовував їх у своїй діяльності, здійснював їх утримання та замовив виготовлення технічної документації.

Володіння ОСОБА_1 є безтитульним, оскільки матеріали справи не містять договору чи іншої правової підстави, яка б надавала йому право володіння або користування спірними будівлями протягом визначеного строку чи зобов`язувала повернути їх іншій особі.

Оцінюючи добросовісність заволодіння майном саме у 2007 році, колегія суддів виходить із сукупності обставин, які існували на той час.

Спірні об`єкти ще у 1999 році були включені власником до переліку майна, призначеного для погашення заборгованості із заробітної плати та перед кредиторами. Відомостей про зареєстроване право власності на ці об`єкти за будь-якою особою, про їх фактичне використання іншою особою як власником або про пред`явлення до позивача вимог щодо їх повернення матеріали справи не містять.

Встановлені у справі обставини не дають підстав для висновку, що на момент заволодіння спірним майном ОСОБА_1 знав або повинен був знати про неправомірність такого заволодіння. Натомість характер та тривалість подальшого володіння підтверджують, що він поводився щодо спірних об`єктів як фактичний власник відкрито та безперервно.

Відсутність державної реєстрації права власності на спірні будівлі сама по собі не є перешкодою для застосування статті 344 ЦК України, оскільки право власності на нерухоме майно за набувальною давністю набувається за рішенням суду та підлягає державній реєстрації після такого визнання.

Отже, досліджені у справі докази у своїй сукупності підтверджують добросовісність і безтитульність заволодіння ОСОБА_1 спірними об`єктами, відкритість та безперервність володіння ними понад десять років, існування та індивідуальну визначеність відповідного нерухомого майна, а також відсутність встановленої законом заборони для набуття такого майна у власність за набувальною давністю.

Суд першої інстанції, зосередившись виключно на питанні належності відповідача, не з`ясував, чи залишалися спірні об`єкти у власності Товариства власників «Поділля» у період після прийняття рішення зборів від 10 квітня 1999 року та до його реорганізації у 2008 році, не надав належної оцінки доказам тривалого фактичного володіння позивачем цим майном та не перевірив у сукупності наявність передбачених статтею 344 ЦК України умов для набуття права власності за набувальною давністю

За наведених обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 липня 2026 року — скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

На підставі наведеного і керуючись статтями 141, 367, 376, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 — адвоката Демковича Юрія Йосиповича — задовольнити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 липня 2026 року — скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Великоберезовицької селищної ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю — задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 у порядку набувальної давності право власності на нерухоме майно:

- приміщення літнього свинолагера загальною площею 2296, 8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- приміщення ковбасного цеху із господарськими будівлями та спорудами загальною площею 276, 1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 12 жовтня 2026 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Храпак Н.М.

Костів О.З.