Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №463/7250/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 463/7250/26 Головуючий у 1 інстанції: Нор Н.В.

Провадження № 33/811/1611/26 Доповідач: Партика І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі: судді Партики І.В., за участі особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , прокурора Шевців Марії Тарасівни, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на постанову Личаківського районного суду м. Львова від 8 вересня 2026 року, щодо ОСОБА_1 ,

встановив:

цією постановою, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 850 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 665,60 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , будучи звільненим з посади в.о. директора ЛКП «Муніципальна варта», являючись суб`єктом відповідальності, відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», та примітки до ст. 172-6 КУпАП, за правопорушення, пов`язане з корупцією, в порушення вимог абз. 1 ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції», несвоєчасно, без поважних причин, подав декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, чим вчинив адміністративне правопорушення пов`язане з корупцією, передбачене ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.

Не погоджуючись з даною постановою ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати, ухвалити нову постанову, якою на підставі 22 КУпАП, звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП за малозначністю вчиненого адміністративного правопорушення та обмежитись усним зауваженням, а провадження у справі закрити на підставі п. 2 ст. 284 КУпАП.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою в частині накладено стягнення, постановленою без належаного врахування вчиненого правопорушення та особи порушника, положень ст. 22 КУпАП.

Повідомляє, що він не ухилявся від виконання обов`язків у сфері фінансового контролю та не вчиняв дій для приховування інформації про свій майновий стан. Окрім того, наголошує, що ним було подано щорічну декларацію, яка охоплює відповідний період, що свідчить про те, що він не мав наміру приховувати будь-яких відомостей.

Наголошує, що в нього не було умислу на вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, окрім того його діями не завдано жодних наслідків.

Звертає увагу, що він є присяжним засідателем, у зв`язку з чим накладення на нього стягнення може призвести до фактичного унеможливлення участі в судових справах, також він є особою з статусом учасника бойових дій з 2016 року.

Заслухавши виступ особи, яка притягується до адміністративної відповідальності на підтримку доводів апеляційної скарги, пояснення прокурора на заперечення аргументів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису та інше, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

При цьому, з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП, докази повинні оцінюватися за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції», особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а", "в"-"ґ'" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, які припиняють діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом 30 календарних днів з дня припинення відповідної діяльності подають декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями.

Частиною 1 статті 172-6 КУпАП встановлена відповідальність за несвоєчасне подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, при розгляді даної справи, дотримався зазначених вимог закону, повно й всебічно з`ясував усі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, є обґрунтованим і відповідає фактичним обставинам справи.

Такий висновок підтверджується сукупністю зібраних і перевірених у судовому засіданні доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку і навів у постанові, а саме:

- даними протоколу №510 про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією від 29 липня 2026 року (а.с. 2-6), з якого встановлено, що ОСОБА_1 , будучи звільненим з посади в.о. директора ЛКП «Муніципальна варта», являючись суб`єктом відповідальності, відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», та примітки до статті 172-6 КУпАП, несвоєчасно, без поважних причин, подав декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями;

- повідомленням національного агентства про факт неподання чи несвоєчасного подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування від 16 квітня 2026 року №21 (а.с. 12), з якого вбачається ,що ОСОБА_1 не подав вчасно декларації при звільненні за 2025 рік (1 січня 2025 року -4 серпня 2025 року) в.о. директора ЛКП «Муніципальна варта» управління безпеки та внутрішньої інфраструктури департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури ЛМР;

- копією наказу директора департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури ЛМР О. Забарила від 5 березня 2025 року №91-к (а.с. 18), згідно із яким з 6 березня 2025 року виконання обов`язків директора ЛКП «Муніципальна варта» покладено на ОСОБА_1 з 4 серпня 2025 року;

- копією наказу директора департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури ЛМР О. Забарила від 1 серпня 2025 року №489-к (а.с.13), з якого вбачається, що з 4 серпня 2025 року виконання обов`язків директора ЛКП «Муніципальна варта» покладено на ОСОБА_2 ;

- витягом з сайту НАЗК (а.с. 45), з якого встановлено, що ОСОБА_1 подав декларацію (при звільненні) 19 квітня 2026 року, о 12 год. 26 хв.;

- пам`яткою про необхідність подання декларації (а.с. 43), відповідно до якої ОСОБА_1 ознайомлено з порядком заповнення та подання декларацій (у тому числі і декларації при звільненні);

- послідовністю дій користувача «Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», які вчиняв ОСОБА_1 за період з 4 серпня 2025 року по 10 квітня 2026 року (а.с. 14-15), з якої вбачається, що ОСОБА_1 розпочав заповнення декларації 9 квітня 2026 року о 12 год. 2 хв. та о 12 год 26 хв. подав декларацію.

- письмовими поясненнями ОСОБА_1 (а.с. 16), з яких вбачається, що він виконував обов`язки в.о директора ЛКП «Муніципальна варта» з 8 березня 2025 року по 3 серпня 2025 року, декларацію про звільнення подав 9 квітня 2026 року.

Доводи апелянта про відсутність умислу в його діях щодо несвоєчасного подання декларації, не є підставою для висновку про відсутність складу інкримінованого правопорушення, оскільки суб`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, характеризується наявністю вини у формі як прямого, так і непрямого умислу. Умисел особи при вчиненні зазначеного діяння охоплює усвідомлення нею свого обов`язку подати декларацію у визначений законом строк у встановленому порядку. Таке, усвідомлення презюмується, адже особа, зазначена в п.2 ч.1 ст.3 Закону України «Про запобігання корупції», була допущена у встановленому законом порядку до виконання функцій держави, попереджена і виконувала вимоги законодавства щодо фінансового контролю. ОСОБА_1 , маючи статус суб`єкта декларування, був достеменно обізнаний про вимоги статті 45 Закону України «Про запобігання корупції», а отже, мав усвідомлювати протиправний характер своєї бездіяльності та передбачати шкідливість наслідків у вигляді порушення вимог фінансового контролю. При цьому, склад правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 КУпАП, є формальним, що означає, що відповідальність за вказаною нормою настає за факт несвоєчасного подання декларації за відсутності поважних причин, незалежно від мотивів особи чи наявності мети приховати власні статки.

Аргументи апелянта, що він не ухилявся від виконання обов`язків у сфері фінансового контролю та не вчиняв дій, спрямованих на приховування інформації про свій майновий стан, а також про подання ним щорічної декларації, яка охоплює відповідний період, апеляційний суд відхиляє, оскільки зазначені обставини не спростовують факту вчинення адміністративного правопорушення та не впливають на правову кваліфікацію його дій. Відсутність наміру приховати відомості про майновий стан не виключає можливості притягнення особи до адміністративної відповідальності за умови встановлення всіх передбачених законом ознак відповідного правопорушення. Також апеляційний суд зазначає, що подання щорічної декларації не звільняє особу від подання декларації при звільненні.

Твердження апелянта про звільнення його від відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 КУпАП, за малозначністю, також оцінюються судом апеляційної інстанції критично, з огляду на таке.

Звільнення від адміністративної відповідальності, у зв`язку із малозначністю скоєного правопорушення, передбачене ст.22 КУпАП, є правом, а не обов`язком суду і застосовується лише в сукупності усіх з`ясованих фактів, що дозволяють вирішити питання про доцільність та правову виправданість звільнення правопорушника від адміністративної відповідальності.

Адміністративне правопорушення, передбачене ст.172-6 КУпАП, за своїм правовим змістом та спрямованістю характеризується високим рівнем суспільної небезпеки, оскільки посягає на засади фінансового контролю. Такий контроль є інструментом забезпечення прозорості та обов`язковий для всіх осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Зазначені особи мають безумовно виконувати передбачені законом вимоги, незалежно від того, чи змінювався їхній матеріальний стан, а також незалежно від наявності позитивних характеристик за місцем роботи чи інших особистих заслуг.

Вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією, нівелює встановлені антикорупційним законодавством вимоги й обмеження. Воно посягає на встановлений порядок діяльності органів влади, дискредитує інститут публічної служби та знижує рівень довіри суспільства до державних інституцій. Несвоєчасне подання декларації, навіть за відсутності негативних наслідків у вигляді приховування статків, свідчить про неналежне ставлення суб`єкта декларування до своїх прямих законодавчих обов`язків.

За змістом ст.23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (принцип генеральної та спеціальної превенції).

У зв`язку з чим застосування до ОСОБА_1 положень ст. 22 КУпАП є невиправданим, оскільки звільнення від відповідальності за порушення правил фінансового контролю не сприятиме досягненню мети адміністративного стягнення та не відповідатиме загальним засадам запобігання і протидії корупції в державі.

В апеляційній скарзі не наведено доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

При апеляційному перегляді, не встановлено порушень судом першої інстанції вимог ст. ст. 279, 280 КУпАП, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність, відповідно до положення ст. 252 КУпАП, а усі обставини, що мають значення для вирішення справи судом встановлено та правильно кваліфіковано дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.

Накладаючи адміністративне стягнення на ОСОБА_1 , суд першої інстанції дотримався вимог ст.ст. 30, 33 КУпАП, і призначив таке в межах санкції ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, з урахуванням даних про особу, й інших обставин справи.

Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови, апеляційним переглядом не встановлено.

Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є необґрунтованими, у зв`язку з чим його апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, як безпідставну, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -

постановив:

постанову Личаківського районного суду м. Львова від 8 вересня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 172-6 КУпАП залишити без змін, а його апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова є остаточна й оскарженню не підлягає.

Суддя Партика І.В.