Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №334/5699/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 14.10.2026 Справа № 334/5699/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №334/5699/26 Головуючий у 1- інстанції Фетісов М.В.

Провадження № 22-ц/807/1784/26 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Мінгазова Р.В.,

Трофимової Д.А.

за участю секретаря судового засідання Товстопятко З.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Проценко Дмитро Юрійович, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вовк Ірина Іванівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2026 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Проценко Дмитро Юрійович, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вовк Ірина Іванівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк Іриною Іванівною від 08 квітня 2026 року за реєстровим № 1594, про стягнення з позивача на користь відповідача грошової суми у розмірі 24 300 000 гривень, що еквівалентно 600 000 доларів США, що є заборгованістю позивача за договором позики, укладеним між ним, як позичальником, та відповідачем, як позикодавцем, посвідченим Єдемською-Фастовець О.О., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області 09.07.2024 за реєстровим № 1580, строк повернення позики за яким настав – 09.07.2025.

Разом з позовною заявою представником позивача подана заява про забезпечення позову, в якій вона просить забезпечити позов шляхом зупинення стягнення на підставі оспорюваного виконавчого напису.

Заяву обґрунтували тим, що на підставі оспорюваного виконавчого напису приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Проценком Д.Ю. відкрите виконавче провадження № 80730615, в рамках якого 17.04.2026 виконавцем винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника ОСОБА_2 , якою описано і накладено арешт на наступне майно: банно-спортивний комплекс літ. Ю, реєстраційний/кадастровий номер 83057842322, місцезнаходження: АДРЕСА_1 , загально: площею 129,94 кв.м., будинок відпочинку літ. О, реєстраційний/кадастровий номер 3054544223060, місцезнаходження: АДРЕСА_1 , загальною площею 236,8 кв.м. 23.04.2026 виконавцем винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні. Залучення сертифікованого суб`єкта оціночної діяльності для встановлення ринкової вартості або визначення ціни виконавцем відбувається для електронних торгів з реалізації арештованого майна. Наступним кроком виконавець складає постанову про призначення електронних торг або постанову про передачу майна на реалізацію. Таким чином, реалізація майна боржника на підставі оскаржуваного виконавчого напису є реальною і вже розпочата 28.05.2026. У разі, якщо електронні торги відбудуться, реалізація майна боржника спричинить шкоду заявнику, оскільки оцінка майна в декілька разів нижча, ніж його реальна вартість.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2026 року заяву про забезпечення позову задоволено.

Зупинено стягнення на підставі виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк Іриною Іванівною 8 квітня 2026 року за реєстровим № 1594, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відповідача грошової суми у розмірі 24 300 000 гривень, що еквівалентно 600 000 доларів США, що є заборгованістю ОСОБА_2 за договором позики, укладеним між ним, як позичальником, та ОСОБА_1 , як позикодавцем, посвідченим Єдемською-Фастовець О.О., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області, 09.07.2024 за реєстровим № 1580, строк повернення позики за яким настав – 09.07.2025, у виконавчому провадженні № 80730615, відкритому приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Проценком Дмитром Юрійовичем.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу суду скасувати.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначають, що позивач свого боргового зобов`язання не виконав, борг не повернув. Предметом спору є значна сума коштів, а оскільки за відповідачем зареєстроване не значне нерухоме майно, порівняно із сумою боргу, наявний ризик його відчуження, що може призвести до ускладнення виконання рішення та вимушеної необхідності додатково оспорювати інші акти та правочини

17.08.2026 року від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимога ухвала суду першої інстанції повною мірою відповідає.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.04.2016 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк Іриною Іванівною вчинений виконавчий напис з реєстровим № 1594, про стягнення з позивача на користь відповідача грошової суми у розмірі 24 300 000 гривень, що еквівалентно 600 000 доларів США, за заборгованістю позивача за договором позики, укладеним між ним, як позичальником, та відповідачем, як позикодавцем, посвідченим Єдемською-Фастовець О.О., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області 09.07.2024 за реєстровим № 1580, строк повернення позики за яким настав – 09.07.2025.

Станом на 10.06.2026 щодо боржника ОСОБА_2 приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Проценком Дмитром Юрійовичем у межах виконавчого провадження № 80730615 здійснюється примусове виконання оскаржуваного виконавчого напису.

При примусовому виконанні спірного виконавчого напису виконавцем 17.04.2026 прийнята постанова про опис та арешт майна (коштів) боржника ОСОБА_2 , а 23.04.2026 - постанова призначення суб`єкта оціночної діяльності – суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються.

З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (частина друга статті 149 ЦПК України).

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів (пункти 3, 4 частини першої, частина п`ята статті 151 ЦПК України).

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що "під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами".

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 150 ЦПК позов забезпечується зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.

Станом на 10.06.2026 щодо боржника ОСОБА_2 приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Проценком Дмитром Юрійовичем у межах виконавчого провадження № 80730615 здійснюється примусове виконання оскаржуваного виконавчого напису.

При примусовому виконанні спірного виконавчого напису виконавцем 17.04.2026 прийнята постанова про опис та арешт майна (коштів) боржника ОСОБА_2 , а 23.04.2026 - постанова призначення суб`єкта оціночної діяльності – суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що подальше примусове виконання оскаржуваного виконавчого напису може істотно ускладнити поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, адже у разі задоволення позову у позивача виникнуть труднощі з поверненням майна, на яке буде звернуте стягнення на підставі постанов виконавця.

Суд першої інстанції, при винесенні оскаржуваної ухвали, оцінив реальність ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, встановив доцільність та необхідність забезпечення позову.

Висновки суду зазначені в оскаржуваній ухвалі про необхідність застосування заходів забезпечення позову знайшли своє підтвердження під час перегляду заяви колегією суддів.

Не спроможними визнає колегія суддів доводи апеляційної скарги щодо наявного ризику відчуження майна позивачем, що може призвести до ускладнення виконання рішення та вимушеної необхідності додатково оспорювати інші акти та правочини, оскільки ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2026 року зупинено стягнення на підставі виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк Іриною Іванівною 8 квітня 2026 року за реєстровим № 1594, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відповідача грошової суми у розмірі 24 300 000 гривень, що еквівалентно 600 000 доларів США, що є заборгованістю ОСОБА_2 за договором позики, укладеним між ним, як позичальником, та ОСОБА_1 , як позикодавцем, посвідченим Єдемською-Фастовець О.О., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області, 09.07.2024 за реєстровим № 1580, строк повернення позики за яким настав – 09.07.2025, у виконавчому провадженні № 80730615, відкритому приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Проценком Дмитром Юрійовичем, а не скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценка Д.Ю. про опис та арешт майна (коштів) боржника від 17.04.2026 року.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до заперечень проти позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню і не містять доводів про порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час постановлення ухвали Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2026 року про забезпечення позову.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що ухвалу суду постановлено з додержанням вимог закону і підстави для її скасування відсутні, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Керуючись ч. 13 ст. 7, ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст ст. 379, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 14 жовтня 2026 року.

Головуючий

Судді: