Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №331/2293/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 13.10.2026 Справа № 331/2293/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №331/2293/26 Головуючий у 1 інстанції Фісун Н.В.

Провадження № 22-ц/807/1688/26 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Мінгазова Р.В.,

Трофимової Д.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2026 року про повернення зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» про захист прав споживачів та користувачів надр у справі за позовом Акціонерного Товариства «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2026 року АТ «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Ухвалою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 19.03.2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

15.04.2026 року до суду надійшла зустрічна позовна заява від ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» про захист прав споживачів та користувачів надр, в якій просили усунути перешкоди пов`язані з незаконним проникненням в належній людині квартирі та самоправне пошкодження газових мереж, відновлення газопостачання та приєднати споживача до системи газопостачання.

Ухвалою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2026 року зустрічну позовну заяву повернуто.

Не погоджуючись із ухвалою ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції не розглянуті підстави та предмет зустрічного позову.

23 вересня 2026 року від представника Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» - Яцутко Г.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

За положенням ч.2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в п. 6 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з п. 4 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Судове рішення, згідно зі ст. 263 ЦПК України, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду відповідає.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини гарантії регламентовані статтею 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення ЄСПЛ у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

В силу вимог ст.367ч.1ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Постановляючи оскаржувану ухвалу та повертаючи зустрічну позовну заяву позивачам, суд першої інстанції виходив із того, що первісний позов та зустрічний, не є взаємопов`язаними, задоволення зустрічного позову не може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Колегія суддів погоджується з вказаним рішенням суду з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "ДеЖуфр да ла Праделль проти Франції" De Geouffre de la Pradelle v. France від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист (стаття 55) та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124).

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Виходячи з приписів статей 55, 129 Конституції України застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.

Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону, у цьому випадку норм ЦПК України.

Таким чином, право на пред`явлення зустрічної позовної заяви не є абсолютним, подаючи зустрічну позовну заяву заявник повинен дотримуватись вимог ЦПК України щодо її подання.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.

Відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом (п. 3 ч. 2 ст. 49 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 193 ЦПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом.

Зустрічний позов є матеріально-правовою вимогою відповідача до позивача, який подається у строк для подання відзиву та заявляється для сумісного розгляду з первісним позовом, оскільки задоволення його вимог виключає задоволення вимог позивача.

Відповідно до ч.2 ст. 193 ЦПК України, зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Отже, умовами пред`явлення зустрічного позову є: взаємопов`язаність зустрічного позову з первісним (виникнення їх з одних правовідносин) та доцільність їх спільного розгляду. Спільний розгляд первісного і зустрічного позовів є доцільним, коли це дозволяє більш повно і об`єктивно дослідити обставини справи, встановити справжні взаємовідносини сторін, виключити винесення взаємно суперечливих чи взаємовиключних судових рішень, якщо задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Первісний і зустрічний позови недоцільно розглядати спільно, якщо це затягне розгляд справи, істотно розширить предмет доказування, призведе до необхідності залучення нових учасників процесу.

Кожна із зазначених вище умов для прийняття зустрічного позову носить самостійний характер, і при наявності будь-якої з них зустрічний позов приймається судом для спільного розгляду з первісним позовом.

Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом. При постановленні ухвали про об`єднання позовів в одне провадження, суд повинен вирішити питання про відповідність зустрічної позовної заяви вимогам про взаємопов`язаність і доцільність спільного розгляду зустрічного та первісного позовів.

Таким чином, при вирішенні питання про прийняття зустрічного позову суд першої інстанції вирішує наступні питання: чи виникають позовні вимоги з одних правовідносин, чи можуть вимоги за позовами зараховуватися, чи виключить задоволення зустрічного позову повністю або частково задоволення первісного позову.

Як встановлено судом першої інстанції і підтверджується матеріалами справи, предметом первісного позову є стягнення заборгованості за надання послуг, предметом зустрічного позову є усунення перешкод пов`язаних з незаконним проникненням в належній людині квартирі та самоправне пошкодження газових мереж, відновлення газопостачання; приєднання споживача до системи газопостачання, тобто такі вимоги не виникають з одних правовідносин щодо укладення та виконання договору про надання послуг.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказані позови не є взаємопов`язані і їх спільний розгляд не є доцільним.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що зустрічна позовна заява не містить чітких позовних вимог, які б дозволяли стверджувати про взаємопов`язаність із первісним позовом.

Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що первісний позов та зустрічний, не є взаємопов`язаними, задоволення зустрічного позову не може виключити повністю або частково задоволення первісного позову, а тому правомірно повернув її заявникові.

Доводи апеляційної скарги вищевикладеного не спростовують, оскільки фактично повторюють виклад зустрічного позову, містять посилання на норми чинного законодавства та їх самостійне тлумачення, не підтверджуючи взаємопов`язаність зустрічного позову з первісним (виникнення їх з одних правовідносин) та доцільність їх спільного розгляду.

Колегія суддів акцентує увагу, що повернення зустрічної позовної заяви не обмежує права відповідачів заявити самостійний позов.

З мотивів, викладених вище, колегія суддів приходить до висновку, що судом повернуто зустрічний позов з дотриманням вимог цивільно-процесуального кодексу, та підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції не вбачається.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в ухвалі від 16 березня 2026 року відсутні підстави для її скасування і направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст.374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 13 жовтня 2026 року.

Головуючий

Судді: