Вирок від 13 жовтня 2026 р. у справі №676/7032/26 — Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 676/7032/26

Провадження № 1-кп/676/481/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 року м. Кам`янець-Подільський

Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

законного представника

малолітнього потерпілого ОСОБА_4 ,

обвинуваченої ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області кримінальне провадження №12026242000000536 від 22 квітня 2026 року по обвинуваченню

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українки, громадянки України, уродженки та зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючоє за адресою: АДРЕСА_2 , із середньою спеціальною освітою, працюючу оброблювачем птиці цеху забою птиці ТОВ «Аграрний Холдинг Авангард», одруженої, яка має на утриманні двох малолітніх дітей, раніше несудимої,

у вчиненні кримінального правопорушення – злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_5 21 квітня 2026 року близько 10 год. 00 хв., керуючи технічно справним автомобілем марки «ВАЗ», моделі «21093», із реєстраційним номером НОМЕР_1 , по вул. Центральна в с. Слобідка-Гуменецька Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, рухаючись заднім ходом із території домоволодіння АДРЕСА_2 до проїзної частини вулиці, де здійснила зупинку.

В подальшому маючи належну оглядовість та видимість проїзної частини, в порушення вимог Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМУ №1306 від 10.10.2001 (далі – Правил), а саме підпункту «б» пункту 2.3, відповідно до якого: «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі» та пункту 10.1, відповідно до якого: «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху», перед початком свого руху не переконалася, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху, розпочала руху на автомобілі «ВАЗ 21093», внаслідок чого допустила наїзд передньою частиною автомобіля на малолітнього потерпілого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який перебігав проїзну частину зліва на право відносно напрямку руху автомобіля.

Внаслідок наїзду малолітній потерпілий ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження у вигляді:

- поєднаної травми: закритої травми органів грудної клітки: гемотораксу, переломів 8-10 ребер справа, забою правої легені, закритої травми живота: травма печінки (травматичного розриву правої долі печінки), гемоперитонеуму, травми брижі ободової кишки, жовчного міхура, забою правої нирки, розриву середньо-м?язового шару черевної стінки справа які могли утворитися внаслідок дії тупих твердих предметів по механізму «стискання», можливо фрагментами конструкційних деталей легкового автомобіля при наїзді і по степені тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент спричинення

- саден: в ділянці підборіддя, в ділянці правого променево-зап?ястного суглобу, в ділянці клубової кістки справа, і по степені тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, які не спричинили короткочасного розладу здоров?я.

Порушення ОСОБА_5 підпункту «б» пункту 2.3. та пункту 10.1. Правил стало причиною дорожньо-транспортної пригоди та перебуває у прямому причинному зв`язку з її наслідками у виді заподіяння малолітньому потерпілому ОСОБА_7 тяжких тілесних ушкоджень.

Зазначеними вище необережними діями, які виразилися у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження, ОСОБА_5 вчинила кримінальне правопорушення – злочин, передбачений ч.2 ст.286 КК України.

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_5 вину в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні визнала повністю, щиро розкалася у вчиненому діянні та дала суду показання, що дійсно 21 квітня 2026 року близько 10 год. 00 хв., керуючи технічно справним автомобілем марки «ВАЗ», моделі «21093», із реєстраційним номером НОМЕР_1 , по вул. Центральна в с. Слобідка-Гуменецька Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, рухаючись заднім ходом із території домоволодіння АДРЕСА_2 до проїзної частини вулиці, де здійснила зупинку.

В подальшому маючи належну оглядовість та видимість проїзної частини, в порушення вимог підпункту «б» пункту 2.3. та пункту 10.1. Правил, перед початком свого руху не переконалася, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху, розпочала руху на автомобілі, внаслідок чого допустила наїзд передньою частиною автомобіля на малолітнього потерпілого – свого сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який перебігав проїзну частину зліва на право відносно напрямку руху автомобіля, в результаті чого отримав тяжкі та легкі тілесні ушкодження.

Просила не позбавляти її права керування транспортними засобами, оскількии має на утриманні двох малолітніх дітей, за якими здійснює щоденний догляд. Її чоловік, який є батьком дітей, проходить військову службу та зник безвісти під час захисту України. За таких обставин основний обсяг повсякденного забезпечення потреб дітей покладений саме на неї.

Зазначила, що систематично використовує автомобіль для доставки дітей до закладів дошкільної та загальної середньої освіти, гуртків і медичних установ, які розташовані поза межами села Слобідка Гуменецька Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, зокрема на території міста Кам`янця-Подільського.

З огляду на відсутність батька дітей, місцеперебування якого не встановлено, керування автомобілем у цій ситуації має для неї не лише побутове значення, а й безпосередньо пов`язане з можливістю своєчасно забезпечувати освітні, медичні та інші повсякденні потреби малолітніх дітей.

Оскільки проти цього не заперечують учасники судового провадження, а також те, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст фактичних обставин справи і ними не оспорюються, сумнівів у добровільності їх позиції немає, суд визнає недоцільним дослідження доказів щодо фактичних обставин справи.

Таким чином, у судовому засіданні встановлено, що діяння, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , що виразилось у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло тяжке тілесне ушкодження потерпілому, мало місце. Зазначене діяння містить склад кримінального правопорушення – злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. Обвинувачена ОСОБА_5 винна у вчиненні цього кримінального правопорушення і підлягає покаранню за його вчинення.

Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень. При цьому суд зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винної, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також обґрунтувати, чому призначене покарання є необхідним і достатнім у конкретному випадку.

Вирішуючи питання про призначення ОСОБА_5 покарання, суд виходить із того, що вчинене нею кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, відповідно до ст. 12 КК України належить до категорії тяжких злочинів та вчинене з необережності.

Суд усвідомлює підвищену суспільну небезпечність кримінальних правопорушень проти безпеки дорожнього руху, оскільки недотримання водіями встановлених правил створює небезпеку для життя та здоров`я учасників дорожнього руху, а порушення таких правил може спричинити тяжкі наслідки, які за своїм характером і ступенем тяжкості істотно впливають на життя потерпілих та їхніх родин.

У цьому кримінальному провадженні наслідком порушення ОСОБА_5 правил дорожнього руху стало заподіяння малолітньому потерпілому ОСОБА_7 тяжких тілесних ушкоджень. З огляду на вік потерпілого, характер заподіяних ушкоджень та обставини їх спричинення суд визнає ці наслідки істотними й такими, що безумовно мають бути враховані при визначенні виду та розміру покарання.

Водночас тяжкість наслідків кримінального правопорушення не звільняє суд від обов`язку індивідуалізувати покарання та оцінити не лише заподіяну шкоду, а й характер порушення, форму вини, дані про особу винної, її поведінку після вчинення кримінального правопорушення та всі інші обставини, що мають значення для правильного вирішення питання про покарання.

Зокрема, суд ураховує, що кримінальне правопорушення вчинене ОСОБА_5 з необережності, тобто за відсутності умислу на заподіяння шкоди малолітньому потерпілому. При цьому суд не ототожнює необережну форму вини з відсутністю суспільної небезпечності діяння, однак бере її до уваги в сукупності з іншими обставинами справи при визначенні міри кримінально-правового впливу.

За матеріалами кримінального провадження ОСОБА_5 раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, не судима, офіційно працевлаштована, одружена, має постійне місце проживання, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Дані обставини в сукупності характеризують її як особу, яка до вчинення цього кримінального правопорушення не демонструвала сталої протиправної поведінки, а відтак дають підстави оцінювати вчинене як окремий епізод її поведінки, а не прояв систематичного нехтування вимогами закону. Водночас суд зауважує, що відсутність попередніх судимостей сама по собі не є достатньою підставою для призначення м`якого покарання, а враховується лише в сукупності з іншими даними про особу обвинуваченої.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_5 , суд визнає повне визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування завданої шкоди, а також відсутність у законного представника малолітнього потерпілого претензій до обвинуваченої майнового та морального характеру.

Оцінюючи поведінку обвинуваченої після вчинення кримінального правопорушення, суд бере до уваги не лише формальне визнання нею вини, а й сукупність її подальших дій, які свідчать про критичне ставлення до власної поведінки, усвідомлення протиправності вчиненого, визнання відповідальності за заподіяну шкоду та вжиття заходів для її відшкодування. Такі дії у своїй сукупності свідчать про дійсне розкаяння ОСОБА_5 та є важливими для оцінки перспектив її виправлення.

Добровільне відшкодування завданої шкоди має значення не лише як передбачена законом пом`якшуюча обставина, а й як підтвердження того, що обвинувачена не ухилялася від наслідків власної поведінки та виявила готовність відновити порушені права потерпілої сторони настільки, наскільки це можливо за конкретних обставин.

Суд також ураховує, що законний представник малолітнього потерпілого не наполягає на суворому покаранні ОСОБА_5 та просить не позбавляти її права керувати транспортними засобами. Така позиція потерпілої сторони не має для суду наперед установленого значення та не усуває необхідності належної державної реакції на вчинене кримінальне правопорушення, однак підлягає врахуванню в контексті поведінки обвинуваченої після ДТП, добровільного відшкодування шкоди та ставлення потерпілої сторони до питання про необхідну міру покарання.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_5 , судом не встановлено.

Таким чином, у цій справі наявна сукупність обставин, які істотно впливають на індивідуалізацію покарання: необережна форма вини, відсутність попередніх судимостей, позитивні характеристики обвинуваченої, повне визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування шкоди та відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Разом із тим суд не вважає, що наведені обставини нівелюють тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та його наслідків. Навпаки, з урахуванням заподіяння малолітньому потерпілому тяжких тілесних ушкоджень суд доходить висновку про необхідність призначення ОСОБА_5 покарання саме у виді позбавлення волі, яке відповідає характеру вчиненого діяння, категорії його тяжкості та наслідкам, що настали.

Водночас призначення покарання в межах санкції кримінального закону не означає, що в кожному випадку має застосовуватися його середній або максимальний розмір. Розмір покарання повинен визначатися з урахуванням конкретного ступеня суспільної небезпечності вчиненого та даних про особу винної, а не лише категорії кримінального правопорушення.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що призначення ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 286 КК України забезпечить належну правову оцінку вчиненого, відображатиме тяжкість заподіяних наслідків і водночас ураховуватиме сукупність пом`якшуючих обставин та відсутність обтяжуючих обставин.

На переконання суду, саме таке покарання відповідатиме принципам законності, справедливості та індивідуалізації, не виходитиме за межі необхідного для досягнення мети покарання та буде пропорційним як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і даним про особу обвинуваченої.

Визначивши вид і розмір основного покарання, суд окремо вирішує питання про те, чи є необхідним його реальне відбування для виправлення ОСОБА_5 та запобігання вчиненню нею нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до ст. 75 КК України, за наявності передбачених цією статтею умов суд може звільнити особу від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість її виправлення без відбування покарання.

Застосування зазначеної норми не є автоматичним наслідком позитивної характеристики особи, визнання вини або відшкодування шкоди. Воно передбачає самостійну оцінку судом того, чи існують достатні підстави для прогнозу правослухняної поведінки засудженої в майбутньому без її ізоляції від суспільства.

У цьому кримінальному провадженні суд ураховує, що ОСОБА_5 вперше притягається до кримінальної відповідальності, до вчинення інкримінованого їй діяння не мала судимостей, має постійне місце проживання, офіційне місце роботи та позитивно характеризується за місцем проживання і роботи. Відомості, які б свідчили про сформовану схильність обвинуваченої до систематичного порушення закону або про неефективність щодо неї менш суворих заходів кримінально-правового впливу, матеріалами провадження не підтверджені.

Визначальне значення суд надає також поведінці ОСОБА_5 після вчинення кримінального правопорушення. Обвинувачена повністю визнала вину, щиро розкаялася, сприяла розкриттю кримінального правопорушення та добровільно відшкодувала завдану шкоду. Ці обставини свідчать про усвідомлення нею протиправності власної поведінки та її наслідків, прийняття відповідальності за вчинене й наявність передумов для подальшого правослухняного способу життя.

Суд бере до уваги і висновок органу пробації, викладений у досудовій доповіді, відповідно до якого ризик вчинення ОСОБА_5 повторного кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб, оцінено як низькі, а її виправлення визнано можливим без ізоляції від суспільства.

Суд не розглядає висновок органу пробації як обов`язкову для нього вказівку щодо виду покарання, однак ураховує його як результат спеціальної оцінки ризиків, який узгоджується з іншими встановленими в судовому провадженні даними про особу обвинуваченої. У сукупності ці відомості дають підстави для висновку, що ризик повторної протиправної поведінки ОСОБА_5 не потребує нейтралізації шляхом її реальної ізоляції від суспільства.

Окремого врахування заслуговують сімейні обставини обвинуваченої. ОСОБА_5 має на утриманні двох малолітніх дітей, за якими фактично здійснює щоденний догляд. Її чоловік та батько дітей, ОСОБА_8 , військовослужбовець, зник безвісти 5 листопада 2025 року під час захисту України, що підтверджується відповідною довідкою територіального центру комплектування та соціальної підтримки, наявною в матеріалах кримінального провадження.

За таких обставин обвинувачена фактично забезпечує повсякденні потреби дітей, їхнє виховання, навчання, медичний супровід та організацію життєдіяльності сім`ї за відсутності батька, місцеперебування якого не встановлено.

Суд наголошує, що наявність малолітніх дітей або складні життєві обставини самі по собі не можуть бути достатньою підставою для звільнення особи від реального відбування покарання. Водночас у цьому випадку вони мають значення для визначення необхідного та достатнього обсягу кримінально-правового впливу, оскільки реальне відбування ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі спричинило б істотні зміни в умовах життя двох малолітніх дітей, які вже перебувають в обставинах сімейної невизначеності через зникнення безвісти їхнього батька.

При цьому суд не ставить інтереси дітей вище за необхідність належної правової реакції на кримінальне правопорушення, внаслідок якого малолітньому потерпілому заподіяно тяжкі тілесні ушкодження. Однак суд уважає, що індивідуалізація покарання вимагає врахування як інтересів потерпілого, так і тих реальних наслідків, які обраний захід кримінально-правового впливу матиме для інших малолітніх дітей, які перебувають на утриманні засудженої.

Отже, суд оцінює наведені сімейні обставини не ізольовано, а в сукупності з необережною формою вини, відсутністю попередніх судимостей, щирим каяттям, добровільним відшкодуванням шкоди, позитивними характеристиками та низькими оціненими органом пробації ризиками повторного правопорушення.

З урахуванням усіх наведених обставин суд доходить висновку, що для виправлення ОСОБА_5 не є необхідним її реальне відбування покарання в умовах ізоляції від суспільства. Досягнення мети покарання в цьому випадку може бути забезпечене шляхом призначення покарання у виді позбавлення волі зі звільненням від його відбування з випробуванням, встановленням іспитового строку та покладенням передбачених законом обов`язків.

Такий підхід, на переконання суду, не означає звільнення обвинуваченої від відповідальності за вчинене, оскільки їй призначається покарання у виді позбавлення волі, а можливість остаточного звільнення від його відбування ставиться в залежність від дотримання визначених законом умов протягом іспитового строку.

За таких обставин суд вважає можливим застосувати до ОСОБА_5 положення ст. 75 КК України та звільнити її від відбування призначеного покарання з випробуванням, за умови що встановлені у справі обставини та редакція закону, яка підлягає застосуванню, не виключають такого правового рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 КК України іспитовий строк установлюється судом тривалістю від одного до трьох років. Визначаючи його тривалість, суд повинен урахувати тяжкість кримінального правопорушення, обставини його вчинення, дані про особу засудженої та необхідність забезпечення належного контролю за її поведінкою в період випробування.

Мінімальна тривалість іспитового строку не означає формального пом`якшення покарання, а передбачає висновок суду про те, що для перевірки здатності особи виправитися без реального відбування покарання достатнім є найкоротший строк, установлений законом.

У цьому випадку суд ураховує, що ОСОБА_5 раніше не судима, має постійне місце проживання та офіційне місце роботи, позитивно характеризується, визнала вину, щиро розкаялася, сприяла розкриттю кримінального правопорушення та добровільно відшкодувала завдану шкоду. Обставин, що обтяжують покарання, не встановлено.

Крім того, висновок органу пробації про низький рівень ризику повторного кримінального правопорушення та можливість виправлення ОСОБА_5 без ізоляції від суспільства узгоджується з іншими даними про її особу та поведінку після вчиненого.

Суд також ураховує, що встановлення іспитового строку має забезпечити не лише можливість виправлення засудженої, а й реальну перевірку її поведінки та здатності дотримуватися покладених на неї обов`язків. При цьому призначення строку, тривалішого за мінімальний, повинно бути зумовлене конкретними обставинами, які свідчили б про необхідність більш тривалого періоду контролю, а не лише тяжкістю кримінального правопорушення як такою.

У цьому провадженні суд не встановив даних, які б свідчили про підвищений ризик повторного правопорушення, систематичне нехтування ОСОБА_5 вимогами закону або необхідність тривалого періоду випробування для формування правослухняної поведінки.

Водночас суд не ігнорує тяжких наслідків ДТП та необхідності запобігання подібним випадкам у майбутньому. Однак з огляду на встановлені обставини суд уважає, що завдання випробування можуть бути досягнуті протягом мінімального строку, передбаченого ч. 4 ст. 75 КК України.

Визначення іспитового строку тривалістю один рік у цьому випадку є результатом оцінки індивідуального прогнозу поведінки ОСОБА_5 , а не механічного застосування найменш суворого строку. Суд виходить із того, що сукупність даних про обвинувачену дає достатні підстави очікувати дотримання нею вимог закону та виконання покладених обов`язків без необхідності встановлення тривалішого періоду випробування.

Отже, суд доходить висновку, що іспитовий строк тривалістю один рік буде достатнім і необхідним для перевірки виправлення ОСОБА_5 , забезпечення контролю за її поведінкою та досягнення мети покарання, визначеної ст. 50 КК України.

Вирішуючи питання про необхідність призначення ОСОБА_5 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд виходить із того, що таке питання потребує самостійного вирішення з урахуванням характеру допущених порушень, обставин їх учинення, наслідків ДТП, особи винної та мети покарання.

Суд бере до уваги роз`яснення, викладені в пунктах 20, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14, відповідно до яких при призначенні покарання за ст. 286 КК України необхідно обговорювати доцільність застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. При цьому оцінці підлягають не лише наслідки, що настали, а й характер та мотиви порушень правил дорожнього руху, ставлення особи до цих порушень, її поведінка після вчинення кримінального правопорушення, дані про особу винного та інші обставини справи.

Суд ураховує, що санкція ч. 2 ст. 286 КК України передбачає альтернативу щодо додаткового покарання, а тому його призначення не є безумовним у кожному випадку засудження за цією нормою. Водночас альтернативний характер санкції не означає довільності судового розсуду: незастосування додаткового покарання повинно бути обумовлене конкретними встановленими обставинами та належно мотивоване.

У цьому кримінальному провадженні суд бере до уваги, що ОСОБА_5 вчинила кримінальне правопорушення з необережності, раніше не судима, позитивно характеризується, повністю визнала вину, щиро розкаялася та добровільно відшкодувала завдану шкоду. Обставин, що обтяжують покарання, не встановлено.

Суд також ураховує, що матеріали кримінального провадження не містять відомостей про попереднє притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху. Ця обставина сама по собі не доводить випадкового характеру допущеного порушення та не зменшує тяжкості його наслідків, проте в сукупності з іншими даними про особу обвинуваченої свідчить про відсутність установлених фактів систематичного нехтування нею правилами дорожнього руху.

Водночас суд бере до уваги, що сам факт відсутності попередніх порушень не може бути достатнім аргументом для незастосування додаткового покарання, оскільки необхідність такого покарання визначається насамперед з урахуванням конкретного механізму ДТП, характеру допущеного порушення та обґрунтованого прогнозу подальшої поведінки особи.

Визначальне значення для вирішення цього питання мають також установлені судом сімейні обставини ОСОБА_5 та фактична роль керування транспортним засобом у забезпеченні життєдіяльності її сім`ї.

Як установлено судом, обвинувачена має на утриманні двох малолітніх дітей, за якими здійснює щоденний догляд. Її чоловік, який є батьком дітей, проходить військову службу та зник безвісти під час захисту України. За таких обставин основний обсяг повсякденного забезпечення потреб дітей покладений на ОСОБА_5 .

Судом також ураховується, що обвинувачена систематично використовує автомобіль для доставки дітей до закладів дошкільної та загальної середньої освіти, гуртків і медичних установ, які розташовані поза межами села Слобідка Гуменецька Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, зокрема на території міста Кам`янця-Подільського.

З огляду на відсутність батька дітей, місцеперебування якого не встановлено, керування автомобілем у цій ситуації має для обвинуваченої не лише побутове значення, а й безпосередньо пов`язане з можливістю своєчасно забезпечувати освітні, медичні та інші повсякденні потреби малолітніх дітей.

Суд виходить із того, що додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами має власну мету та зміст і не може розглядатися як другорядний елемент основного покарання. Його застосування повинно бути зумовлене необхідністю досягнення мети покарання з огляду на обставини конкретного кримінального правопорушення та особу винної.

За таких обставин суд має оцінити, чи є позбавлення ОСОБА_5 права керувати транспортними засобами необхідним заходом для запобігання новим порушенням, чи може відповідна мета бути досягнута без застосування цього додаткового обмеження.

Суд ураховує, що законний представник малолітнього потерпілого просила не позбавляти ОСОБА_5 права керувати транспортними засобами. Хоча ця позиція не є визначальною для суду, вона узгоджується з іншими обставинами справи, зокрема добровільним відшкодуванням шкоди, відсутністю претензій майнового та морального характеру та поведінкою обвинуваченої після вчинення кримінального правопорушення.

При цьому суд не виходить із того, що необхідність забезпечувати дітей автоматично виправдовує незастосування позбавлення права керувати транспортними засобами. Такі обставини оцінюються лише в сукупності з характером допущеного порушення, необережною формою вини, відсутністю встановлених фактів попереднього притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, даними про особу обвинуваченої та висновком органу пробації про низький рівень ризику повторного правопорушення.

Суд також ураховує, що вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення саме по собі не дає підстав автоматично вважати її подальше керування транспортними засобами неприйнятним або таким, що створює підвищений ризик для інших учасників дорожнього руху. Такий висновок повинен ґрунтуватися на встановлених обставинах справи, а не лише на факті настання тяжких наслідків.

Водночас суд наголошує, що відсутність відомостей про попередні порушення правил дорожнього руху не є безумовним доказом відсутності ризику в майбутньому, так само як позитивна характеристика особи не виключає можливості повторного правопорушення. Проте в цьому кримінальному провадженні наведені обставини, оцінені разом із поведінкою ОСОБА_5 після ДТП та висновком органу пробації, не дають достатніх підстав для висновку про необхідність застосування до неї саме такого додаткового обмеження.

За результатами сукупної оцінки наведених обставин суд доходить висновку, що призначення ОСОБА_5 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в конкретних обставинах цього провадження не є необхідним для досягнення мети покарання.

На переконання суду, тяжкість наслідків кримінального правопорушення вже враховується при призначенні основного покарання у виді позбавлення волі. Водночас застосування додаткового покарання потребувало б самостійного обґрунтування його необхідності, зокрема з огляду на характер порушення та потребу запобігти повторним порушенням. Сукупність установлених у справі даних про особу обвинуваченої, її поведінку після вчиненого, сімейні обставини та низький рівень ризику повторного правопорушення, за висновком органу пробації, дає суду підстави вважати, що мета покарання може бути досягнута без позбавлення її права керувати транспортними засобами.

Отже, суд уважає за необхідне призначити ОСОБА_5 основне покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, звільнити її від відбування цього покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з установленням іспитового строку тривалістю один рік та покладенням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

На переконання суду, саме така сукупність заходів кримінально-правового впливу відповідає принципам справедливості, пропорційності та індивідуалізації покарання, забезпечує належну оцінку тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його наслідків і водночас ураховує дані про особу обвинуваченої, її поведінку після вчинення діяння та можливість виправлення без ізоляції від суспільства.

Питання про речові докази підлягають вирішенню на підставі ч.9 ст.100 КПК України, процесуальні витрати на залучення експертів відповідно до ч.2 ст.124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченої ОСОБА_5 .

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.368-371, 373-375 КПК України, суд

У Х В А Л И В :

Визнати ОСОБА_5 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення – злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк три роки без позбавленням права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнити від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши їй іспитовий строк один рік, та з покладенням на неї відповідно до вимог ст.76 КК України обов`язків періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Цивільний позов не пред`являвся.

Скасувати арешт на майно – автомобіль марки «ВАЗ» моделі «21093» із реєстраційним номером НОМЕР_1 , який накладений ухвалою слідчого судді Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 24 квітня 2026 (а.с.80-82).

Речовий доказ – автомобіль марки «ВАЗ» моделі «21093» із реєстраційним номером НОМЕР_1 , який поміщений на територію спеціального майданчика для тимчасового зберігання затриманого автотранспорту ЦЗ ГУНП в Хмельницькій області (вул.Голосківське шосе навпроти території ЗАТ «Рембудсервіс»), м.Кам`нець-Подільський, Хмельницька область) (а.с.74), до набрання вироком законної сили передати на відповідальне зберігання власнику законному володільцю – обвинуваченій ОСОБА_5 , попередивши її про кримінальну відповідальність за ст.388 КК України за розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення майна або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт, а після набрання вироком законної сили – їй же залишити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави 6257 (шість тисяч двісті п`ятдесят сім) грн. 68 коп. процесуальних витрат на залучення експертів (а.с.96, 134).

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду через Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копія вироку може бути отримана в суді учасниками судового провадження. Обвинуваченій та прокурору вручити копію вироку негайно після його проголошення.

Суддя Кам`янець-Подільського міськрайонного суду ОСОБА_1