Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №607/11239/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.10.2026 Справа №607/11239/26 Провадження №2/607/5432/2026

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Вийванка О. М.

за участю секретаря судового засідання Дудченко Ю. Р.

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до держави російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися в суд із позовом до держави російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивачем викладено обставини, що 24 лютого 2022 року внаслідок збройної агресії російської федерації відносно України ворожі війська окупували частину території України, зокрема, місто Маріуполь Донецької області, яке опинилося в блокаді, де вони проживали за адресою: АДРЕСА_1 .

До 3 березня 2022 року вони перебували у власній квартирі. Проте через інтенсивні обстріли та авіабомбардування, внаслідок яких відбувалися прямі влучання у їх та сусідні будинки, вони були змушені переміститися до підвального приміщення. Умови перебування в місті та безпосередньо в укритті були критичними та несумісними з нормальним життєзабезпеченням: у Маріуполі було повністю відсутнє електро-, водо-, тепло- та газопостачання. Будь-які медикаменти були недоступні. Вони користувалися лише заздалегідь накопиченими запасами їжі, яких було вкрай недостатньо. Харчування було неповноцінним, а приготування їжі в умовах підвалу було надзвичайно складним та небезпечним. Через відсутність питної води вони були змушені добувати її зі снігу та систем опалення будинку. Мобільний зв`язок та доступ до мережі Інтернет були повністю заблоковані.

16 березня 2022 року їм вдалося виїхати автомобілем власником якого був батько, ОСОБА_4 із м. Маріуполь до с. Мелекіне, а наступного дня, 17 березня, всією родиною вони вирушили в напрямку м. Запоріжжя. Під час евакуації їх автомобіль приблизно 27-28 разів зупиняли на блокпостах окупаційних військ. Кожна така зупинка супроводжувалася протиправними діями з боку військовослужбовців рф: принизливими перевірками документів, обшуком особистих речей та примусовим особистим оглядом. Поведінка представників окупаційних військ була зухвалою та злочинною, що створювало постійну загрозу їх життю та спричиняло колосальний психологічний тиск і відчуття незахищеності.

17 березня 2022 року вони прибули до м. Запоріжжя. Після ночівлі він вирушив до м. Дніпро, де перебував до 1 квітня, а дружина з дитиною, рятуючись від небезпеки, виїхали за кордон. 1 квітня 2022 року він переїхав до м. Тернопіль. Наприкінці травня 2022 року дружина з донькою повернулися до України. Окремої уваги заслуговує стан доньки, ОСОБА_3 .. На даний час вона є ученицею 9-го класу Тернопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №19. Проте пережите в м. Маріуполь постійне перебування в темних, холодних бомбосховищах під звуки авіабомбардувань — залишило глибокий слід у її психіці. Зараз, під час кожної повітряної тривоги в м. Тернопіль, ОСОБА_5 відчуває панічні атаки та гострий стрес, через що вона фізично та психологічно не може перебувати в шкільному укритті (бомбосховищі), оскільки ці умови ретравматизують її. Через такий стан дитині доводиться під час тривог залишати школу та йти додому, що негативно впливає на її право на освіту та соціалізацію. Травматичний досвід мав відтермінований вплив на здоров`я дитини. Якщо безпосередньо після евакуації вони намагалися стабілізувати її стан самотужки, то у 2025 році вони почали помічати серйозні погіршення фізіологічного та психологічного характеру. Після звернення до спеціалістів у дитини було виявлено порушення, що стали наслідком тривалого перебування у зоні бойових дій та хронічного стресу.

Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради №62 від 10.01.2024 року ОСОБА_3 було офіційно встановлено статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.

Життя їх родини було розірване на «до» та «після» 24 лютого 2022 року. Маріуполь став для них зоною тотального знищення людської гідності та права на життя. Перебування в холодному, темному бомбосховищі без елементарних засобів до існування — води, їжі та тепла було щоденним випробуванням на виживання. Найвищим ступенем моральних тортур для них було безсилля перед стражданнями дитини. Вони були змушені бачити, як їх донька тане від голоду та спраги, як вона тремтить від кожного авіаудару, і не мати жодної можливості захистити її від цього пекла. Пиття води з систем опалення та розтопленого снігу — це досвід, який неможливо забути, і який назавжди закарбувався в їх пам`яті як символ приниження людської істоти агресором.

Внаслідок збройної агресії рф було також знищено майно, що є основою добробуту їх родини. ОСОБА_1 , є власником квартири за вищевказаною адресою в м. Маріуполь, яка наразі зруйнована. Втрата дому, який для їх доньки був місцем безпеки, призвела до посилення її відчуття незахищеності та тривоги за майбутнє. На сьогодні вони мають статус внутрішньо переміщених осіб.

У зв`язку з недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивачі просять позов задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивачів в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 9 000 000,00 грн.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав та просив його задовольнити, з підстав та обґрунтувань, викладених у ньому.

У судове засідання позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не з`явилися, однак подали заяву в якій просили розглядати справу у їх відсутності, позовні вимоги підтримують та просять їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, не повідомивши суду про причини своєї неявки, будучи повідомлений про дату, час та місце судового засідання. Правом на подання відзиву відповідач не скористався та не подав заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, не подав відзив, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд, постановив ухвалу про заочний розгляд справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

При розгляді справи судом, учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії, зокрема.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду закрито підготовче засідання.

Ухвалою суду постановлено заочний розгляд справи.

Перевіривши, дослідивши об`єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.

Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , являються чоловіком та дружиною, і в них є спільна дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб, видане 06.08.2009 Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції Донецької області, свідоцтвом про народження, видане 28.04.2011 Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції Донецької області.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровані та проживали за адресою: АДРЕСА_1 і переїхали проживати в місто Тернопіль, внаслідок воєнних дій та збройного конфлікту, про що свідчать довідки ВПО №6117-5003002209 від 19.10.2023 року, №6117-5002876799 від 24.07.2023, №6117-5002876800 від 24.07.2023.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , являється власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №333313353 від 24.05.2023.

Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради №62 від 10.01.2024, ОСОБА_3 було офіційно встановлено статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.

Дитина ОСОБА_3 зазнала психологічного насильства пов`язаного з воєнними дійми та збройним конфліктом, що підтверджується висновком оцінки потреб сім`ї, консультативним висновком невролога від 24.02.2025, виданого МЦ «Клініка Оксфорд Медіка», консультативними висновками спеціаліста від 25.02.2026, 30.09.2023, виданого ТОВ Нейроклініка «Меморія», консультативними висновками невролога від 26.02.2025, 25.08.2025, виданого лікарем ОСОБА_6 .

Згідно з ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 2 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Позивач як на підставі заявлених вимог посилається на те, що слід стягнути з відповідача моральну шкоду, внаслідок воєнних дій та збройного конфлікту російської федерації відносно України.

Суд погоджується частково з такими аргументами позивача, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.

Загальновідомою обставиною, тобто такою, що не потребує доказування (частина третя статті 82 ЦПК України), є те, що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.

02 березня 2022 року збройну агресію російської федерації проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі, жінок і дітей.

15 березня 2022 року Парламентська Асамблея ухвалила Висновок 300 (2022) щодо наслідків російської агресії проти України, в якому зазначила, що продовжуючи агресивну війну, яку російська федерація веде проти України з 20 лютого 2014 року, станом на 24 лютого 2022 року російська федерація ескалувала свою військову діяльність проти України до безпрецедентного рівня, спричинивши тисячі жертв серед цивільного населення, переміщення мільйонів людей та спустошення країни.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що російська агресія проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Звернення позивача до українського суду визнано розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права (див.: постанови Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21), від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14366/21 (провадження № 61-3713св22)).

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Згідно зі статтею 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.

У частині другій статті 2 ЦК України визначено, що учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить про те, що ця норма матеріального права поширюється на будь-які цивільно-правові відносини, у яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться у залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див.: постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22).

Згідно із частиною третьою статті 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, зокрема щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок між протиправною поведінкою та її результатом, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою (див.: постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20, постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Суд встановив, що позивачі до початку повномасштабного вторгнення були зареєстровані та проживали за адресою: АДРЕСА_3 . Із перших днів повномасштабного вторгнення позивачі опинилися у зоні активних бойових дій, змушені були терміново зібрати найнеобхідніші речі та покинути своє місце проживання, оскільки перебували в умовах постійної небезпеки, тривоги та невизначеності та зруйнованого житла.

Суд вважає встановленими протиправність поведінки відповідача та його вину як держави-агресора, оскільки ці обставини випливають із загальновідомого факту повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України, підтвердженого актами міжнародного права, законодавством України та усталеною практикою Верховного Суду.

Суд дійшов висновку, що між протиправними діями російської федерації та доведеними у справі негативними немайновими наслідками, яких зазнали позивач, існує причинний зв`язок.

Наявність моральної шкоди, завданої позивачам, підтверджується об`єктивними обставинами вимушеного переміщення, позбавленням можливості користуватись власним житлом, майном та зміною звичного способу життя.

Суд також враховує, що завдані позивачам страждання не є короткочасними чи такими, що припинилися. Навпаки, вони продовжують існувати й надалі, оскільки позивачі позбавлені можливості користуватися належною їм квартирою, змушені адаптовуватися до нового місця проживання, переживати наслідки порушення звичного способу життя. Тому моральна шкода має тривалий, а в окремих аспектах незворотний характер.

Слід зазначити, що заявлений позивачами розмір компенсації обумовлений суб`єктивною оцінкою глибини перенесених ним моральних страждань. Разом із тим визначення розміру компенсації належить до дискреційних повноважень суду та здійснюється з урахуванням лише тих обставин, які встановлені належними та допустимими доказами.

Беззаперечно встановлено, що позивачі зазнали істотних душевних страждань унаслідок вимушеного залишення місця постійного проживання, зміни звичного способу життя, перебування у стані небезпеки, вимушеного переміщення та невизначеності щодо майбутнього. Сукупність зазначених обставин є достатньою для висновку про заподіяння позивачу моральної шкоди.

Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд також бере до уваги, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача до компетентних органів із заявою про внесення відомостей щодо належної їм квартири до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України.

Аналогічно матеріали справи не містять доказів звернення позивача до правоохоронних органів України із заявою про вчинення кримінального правопорушення щодо пошкодження чи знищення належного їй нерухомого майна або документів, які б свідчили про визнання їх потерпілими у відповідному кримінальному провадженні.

Також суд звертає увагу, що дитині ОСОБА_3 заподіяні істотні душевні страждання унаслідок вимушеного залишення місця постійного проживання, зміни звичного способу життя та навчання, пошуку нових дітей для спілкування, перебування у стані небезпеки та тривоги, вимушеного переміщення та невизначеності щодо майбутнього, постійні напади, що супроводжуються заніміння кінцівок, тремтіння тіла, закодування язика, головокружіння, постійними спогадами про пережите в місті Маріуполь. Сукупність зазначених обставин є достатньою для висновку про необхідність дитині медичної допомоги і заподіяння їй істотної моральної шкоди.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини «STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, від 12 липня 2007 року).

При цьому розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Враховуючи засади розумності, виваженості та справедливості, які полягають, що винна особа повинна очікувати настання для неї несприятливих наслідків, які, зокрема, виражаються у відшкодуванні у достатньо значному розмірі моральної шкоди, а також, що пережиті позивачами моральні страждання внаслідок широкомасштабної збройної агресії російської федерації проти України, вимушеному залишенні місця проживання, втраті відчуття безпеки, порушенні звичного способу життя, тривалому перебуванні у стані психологічної напруги, необхідності адаптації до нового місця проживання та постійній невизначеності щодо можливості повернення до свого житла та завдана шкода дитині, яка постійно потребує медичної допомоги, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню та стягнення з відповідача на користь позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в розмірі 500 000,00 грн, кожному, та на користь ОСОБА_3 в розмірі 1 000 000,00 грн, у якості відшкодування моральної шкоди.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає.

Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 1, 6 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пункту 22 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до позовних вимог ОСОБА_1 , ціна первісного позову у даній справі становила 3 000 000,00 грн. Позовні вимоги задоволено частково на загальну суму 500 000,00 грн, в іншій частині відмовлено. Отже, розмір задоволених позовних вимог у пропорційному відношенні становить 16,67 % (500 000,00 * 100/3 000 000,00).

Отже, підлягає розподілу судові витрати в сумі 16 640,00 грн (5*3328), які слід розподілити пропорційно розміру задоволених позовних вимог, зокрема 16 640,00*16,67/100 = 2 773,89 грн.

Відповідно до позовних вимог ОСОБА_2 , ціна первісного позову у даній справі становила 3 000 000,00 грн. Позовні вимоги задоволено частково на загальну суму 500 000,00 грн, в іншій частині відмовлено. Отже, розмір задоволених позовних вимог у пропорційному відношенні становить 16,67 % (500 000,00 * 100/3 000 000,00).

Отже, підлягає розподілу судові витрати в сумі 16 640,00 грн (5*3328), які слід розподілити пропорційно розміру задоволених позовних вимог, зокрема 16 640,00*16,67/100 = 2 773,89 грн.

Відповідно до позовних вимог ОСОБА_3 , ціна первісного позову у даній справі становила 3 000 000,00 грн. Позовні вимоги задоволено частково на загальну суму 1 000 000,00 грн, в іншій частині відмовлено. Отже, розмір задоволених позовних вимог у пропорційному відношенні становить 33,33 % (1 000 000,00 * 100/3 000 000,00).

Отже, підлягає розподілу судові витрати в сумі 16 640,00 грн (5*3328), які слід розподілити пропорційно розміру задоволених позовних вимог, зокрема 16 640,00*33,33/100 = 5 546,11 грн.

За таких обставин, суд вважає, що підлягають стягненню з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 11 093,89 грн.

На підставі наведеного та керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76-78, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Задовольнити частково позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до держави російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з держави російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 000,00 грн (п`ятсот тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з держави російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 000,00 грн (п`ятсот тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з держави російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000 000,00 грн (один мільйон гривень 00 копійок).

Відмовити у задоволенні інших позовних вимог.

Стягнути з держави російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь держави судовий збір в розмірі 11 093,89 грн (одинадцять тисяч дев`яносто три гривні 89 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

Відповідачу направити копію заочного рішення суду, в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення суду або апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги заочного рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення суду може бути переглянуто Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення суду може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення суду без задоволення, відповідачем може бути оскаржене заочне рішення суду в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, відповідачем з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення суду без задоволення, іншими учасниками справи з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину заочного рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного заочного рішення суду.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Учасники справи:

позивачі:

1. ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_4 ;

2. ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання АДРЕСА_4 ;

3. ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання АДРЕСА_4 ;

відповідач: держава російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації, місцезнаходження м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1, російська федерація.

Повний текст рішення суду складено та підписано 14 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя О. М. Вийванко