Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №466/7802/26 — Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/7802/26

Провадження № 2/466/4669/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд м. Львова

у складі: головуючого судді Зими І.Є.

секретаря с/з Васинчик М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного провадження, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

27 серпня 2026 року, ТОВ «Споживчий центр» звернулось до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором №12.01.2026-100001883 від 12.01.2026 року у розмірі 19 100 грн. та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 12 січня 2026 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 12.01.2026-100001883 в електронній формі відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію». За умовами вказаного договору відповідачці надано кредитні кошти в розмірі 5 000 грн, строком на 217 днів, із кінцевою датою повернення кредиту 16 серпня 2026 року.

Умовами договору передбачено застосування процентної ставки «Стандарт» у розмірі 1 відсотка на день протягом перших трьох чергових періодів користування кредитом та процентної ставки «Економ» у розмірі 0,5 відсотка на день протягом наступних чергових періодів.

Крім того, договором передбачено сплату комісії за надання кредиту в розмірі 450 грн та комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 450 грн у кожному з двох визначених договором періодів.

Позивач стверджує, що свої зобов`язання за кредитним договором виконав належним чином, перерахувавши відповідачці кредитні кошти в розмірі 5 000 грн на зазначену нею банківську картку.

Натомість відповідачка належним чином своїх договірних зобов`язань не виконала, у встановлені договором строки кредитні кошти не повернула, проценти та комісії не сплатила, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку станом на 24 серпня 2026 року загальний розмір заборгованості становить 19 100 грн, з яких: 5 000 грн - заборгованість за основною сумою кредиту; 7 750 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 450,00 грн - комісія за надання кредиту; 900 грн - комісія за обслуговування кредитної заборгованості; 5 000 грн - проценти, нараховані відповідно до статті 625 ЦК України.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачкою зобов`язань за кредитним договором, позивач просить стягнути з останньої зазначену заборгованість та судові витрати.

Ухвалою суду від 02 вересня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження.

16 вересня 2026 року відповідачка ОСОБА_1 подала відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що не погоджується із заявленими позовними вимогами в повному обсязі. Відповідачка не заперечує факту отримання кредитних коштів у розмірі 5 000 грн та зазначає, що готова повернути фактично отриману суму кредиту. Водночас заперечує проти стягнення заявлених позивачем процентів, комісій та нарахувань за статтею 625 ЦК України, вважаючи, що їх розмір та правові підстави підлягають перевірці судом. Відповідачка просить суд перевірити правильність розрахунку заборгованості, періоди нарахування відповідних платежів, а також належність і допустимість доказів, наданих позивачем, та відмовити у задоволенні позову в частині вимог, правомірність яких не буде доведена.

21 вересня 2026 року представником позивача подано відповідь на відзив, у якій останній заперечив проти доводів відповідачки та наполягав на обґрунтованості позовних вимог. Позивач зазначив, що проценти за користування кредитом нараховано відповідно до погоджених сторонами умов договору та в межах установленого строку кредитування. Щодо комісій позивач пояснив, що комісія за надання кредиту пов`язана з перерахуванням коштів позичальнику з використанням стороннього платіжного сервісу, а комісія за обслуговування кредитної заборгованості передбачена за організацію інформаційної підтримки, забезпечення доступу до особистого кабінету, консультаційне обслуговування та інші супутні послуги. Просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Учасники справи в судове засідання не з`явились.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази в їх сукупності, перевіривши доводи позовної заяви, відзиву та відповіді на відзив, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

За змістом статей 76–80, 89 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За положеннями статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства.

За змістом статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Судом встановлено, що 12 січня 2026 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 12.01.2026-100001883 в електронній формі.

Із наданої позивачем пропозиції про укладення кредитного договору вбачається, що укладення договору здійснювалося шляхом акцепту електронної пропозиції із застосуванням одноразового ідентифікатора E621.

Відповідно до статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти та її прийняття, а електронний підпис одноразовим ідентифікатором є одним із передбачених законом способів підписання електронного правочину.

За змістом статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

На підтвердження виконання кредитодавцем своїх зобов`язань позивачем надано лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 18 квітня 2026 року № 1-1804, відповідно до якого 12 січня 2026 року здійснено успішне перерахування коштів у розмірі 5 000 грн на платіжну картку, зазначену для отримання кредиту, за договором № 12.01.2026-100001883.

Крім того, матеріали справи містять договір про надання послуг з переказу коштів, укладений між ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «Універсальні платіжні рішення», який підтверджує наявність договірних відносин між зазначеними юридичними особами щодо здійснення відповідних платіжних операцій.

Факт отримання кредитних коштів відповідачкою не заперечується, що прямо зазначено у поданому нею відзиві на позовну заяву.

Таким чином, суд вважає доведеними обставини укладення між сторонами кредитного договору та фактичного отримання відповідачкою кредитних коштів у розмірі 5 000 грн.

Доказів повернення зазначеної суми кредиту матеріали справи не містять.

За таких обставин вимога позивача про стягнення з відповідачки 5 000 грн основної заборгованості за кредитним договором є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору, за користування кредитними коштами передбачено нарахування процентів за фіксованими ставками, визначеними договором та заявкою позичальника.

Зокрема, умовами кредитування встановлено процентну ставку «Стандарт» у розмірі 1 відсотка на день протягом перших трьох чергових періодів та процентну ставку «Економ» у розмірі 0,5 відсотка на день протягом наступних періодів.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що за користування кредитними коштами нараховано проценти в загальному розмірі 7 750 грн.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Водночас суд враховує, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за правомірне користування кредитом обмежується погодженим сторонами строком кредитування.

Такий підхід відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, відповідно до яких після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати договірні проценти за користування кредитом припиняється, однак це не звільняє боржника від обов`язку сплатити проценти, правомірно нараховані протягом такого строку.

У цьому випадку кредитний договір укладено 12 січня 2026 року, а кінцевим строком повернення кредиту визначено 16 серпня 2026 року.

Заявлені до стягнення проценти в розмірі 7 750 грн позивач визначає як плату за користування кредитними коштами протягом установленого договором строку кредитування.

Суд враховує, що відповідачка заперечує проти розміру нарахованих процентів, однак не заперечує погодження умов кредитування та факту отримання кредитних коштів.

Сам по собі значний розмір процентів порівняно із сумою отриманого кредиту не свідчить про їх неправомірність, якщо відповідні платежі передбачені договором, нараховані в межах строку кредитування та відповідають вимогам законодавства.

Враховуючи наведене, а також умови укладеного договору та наданий позивачем розрахунок заборгованості, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки процентів за користування кредитом у розмірі 7 750 грн.

Окрім цього, з матеріалів справи вбачається, що умовами кредитного договору передбачено сплату комісії за надання кредиту в розмірі 9 відсотків від суми кредиту, що становить 450,00 грн. Вказана комісія нараховується кредитодавцем у день видачі кредиту та підлягає сплаті відповідно до графіка платежів.

Позивач обґрунтовує встановлення цієї комісії необхідністю здійснення переказу кредитних коштів на банківську картку позичальника з використанням послуг сторонньої платіжної установи.

З матеріалів справи встановлено, що перерахування кредитних коштів відповідачці здійснювалося через ТОВ «Універсальні платіжні рішення», з яким позивач перебуває у договірних відносинах щодо надання послуг з переказу коштів.

Відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом можуть включати, крім процентів за користування кредитом, також комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги, пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, за умови їх відповідності вимогам законодавства.

Оцінюючи правову природу зазначеної комісії, суд виходить із того, що вона визначена договором як одноразовий платіж, пов`язаний із наданням кредитних коштів позичальнику, а не як плата за інформацію, яку кредитодавець зобов`язаний надавати споживачу безоплатно.

Зазначена комісія визначена у фіксованому розмірі, її нарахування передбачено умовами кредитування, а факт перерахування кредитних коштів через сторонню платіжну установу підтверджується матеріалами справи. За таких обставин суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення комісії за надання кредиту в розмірі 450 грн.

Водночас суд не знаходить правових підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 900 грн.

Як вбачається з умов кредитного договору, комісія за обслуговування кредитної заборгованості встановлена в розмірі 450 грн у кожному з двох чергових періодів, наступних за першим.

Згідно з умовами договору економічна сутність цієї комісії полягає в організації та забезпеченні інформаційної підтримки позичальника телефоном, через особистий кабінет та у відділеннях кредитодавця, забезпеченні можливості здійснювати платежі, відновлювати пароль для входу до особистого кабінету, отримувати інформацію про строки внесення платежів, консультації та інші супутні послуги.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору кредитодавець на вимогу споживача, але не більше одного разу на місяць, а також у визначених законом випадках зміни істотних умов договору, зобов`язаний безоплатно повідомляти споживачу інформацію про поточний розмір його заборгованості, повернуту суму кредиту, платежі, які сплачені або підлягають сплаті, строки їх внесення та іншу передбачену законом інформацію.

Таким чином, законодавством прямо встановлено обов`язок кредитодавця безоплатно надавати споживачу визначений обсяг інформації щодо стану виконання кредитного зобов`язання.

Суд звертає увагу, що передбачена договором комісія за обслуговування кредитної заборгованості охоплює, зокрема, надання інформації про стан заборгованості, строки здійснення платежів та інші відомості, які за своєю правовою природою належать до інформаційного супроводу кредитного договору.

Встановлення окремої плати за надання інформації, яку кредитодавець відповідно до закону зобов`язаний надавати безоплатно, суперечить вимогам законодавства про захист прав споживачів фінансових послуг.

При цьому позивачем не надано належних та достатніх доказів того, що комісія в розмірі 900 грн є платою виключно за конкретні самостійні додаткові послуги, які не охоплюються встановленим законом обов`язком кредитодавця щодо безоплатного інформування позичальника.

Саме по собі включення відповідної умови до тексту кредитного договору не звільняє суд від обов`язку перевірити її відповідність імперативним положенням законодавства.

Свобода договору, передбачена статтями 6, 627 ЦК України, не є абсолютною та обмежується вимогами закону, зокрема необхідністю дотримання прав споживача як слабшої сторони договірних правовідносин.

Суд також враховує, що забезпечення можливості отримувати інформацію про кредит, здійснювати платежі та користуватися особистим кабінетом саме по собі не доводить факту надання позичальнику окремої платної послуги, за яку може бути стягнуто додаткову комісію.

Отже, оцінивши зміст відповідної умови договору, характер послуг, за які встановлено плату, та надані позивачем докази, суд доходить висновку, що вимога про стягнення 900 грн комісії за обслуговування кредитної заборгованості не є належним чином обґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Окремої правової оцінки потребує вимога про стягнення 5 000 грн, які в позовній заяві та розрахунку заборгованості визначено як проценти, нараховані відповідно до статті 625 ЦК України.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено спеціальне правове регулювання відповідальності позичальників за прострочення виконання грошових зобов`язань за кредитними договорами в період дії воєнного або надзвичайного стану.

Зокрема, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та протягом тридцяти днів після його припинення або скасування позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором.

Крім того, зазначеними положеннями передбачено списання неустойки та інших платежів, нарахованих із 24 лютого 2022 року за прострочення виконання відповідних кредитних зобов`язань.

Судом встановлено, що спірний кредитний договір укладено 12 січня 2026 року, тобто в період дії в Україні воєнного стану, а строк повернення кредиту настав 16 серпня 2026 року.

Таким чином, заявлені позивачем нарахування за прострочення виконання грошового зобов`язання за статтею 625 ЦК України стосуються періоду, на який поширюється передбачене законом звільнення позичальника від відповідної відповідальності.

Суд також враховує, що у відповіді на відзив позивач зазначив про відсутність нарахувань за статтею 625 ЦК України та стверджував, що відповідні вимоги ним не заявлялися.

Однак такі твердження суперечать змісту поданої позовної заяви та розрахунку заборгованості, у яких окремо визначено 5 000 грн саме як проценти за статтею 625 ЦК України.

Позивачем не наведено належного правового обґрунтування іншої природи зазначеного платежу та не надано розрахунку, який би дозволяв віднести цю суму до правомірно нарахованих договірних процентів за користування кредитом.

При цьому суд виходить із того, що правова природа платежу визначається не лише його найменуванням, а насамперед підставами та обставинами нарахування.

Оскільки в матеріалах справи 5 000 грн визначено як нарахування відповідно до статті 625 ЦК України, а їх стягнення за відповідний період суперечить спеціальним положенням цивільного законодавства, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення цієї частини позовних вимог.

Оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив, що позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» підлягають частковому задоволенню. Зокрема, суд вважає обґрунтованими вимоги про стягнення: 5 000 грн - основної суми кредиту; 7 750 грн - процентів за користування кредитом; 450 грн - комісії за надання кредиту.

Крім того, в силу дії ст. 141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути в користь позивача сплачений судовий збір.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 89, 141, 247, 259, 263-265, 273 ЦПК України, ст. ст. 525, 526, 527, 530, 610, 625, 629, 1054 ЦК України, суд,

ухвалив:

позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», заборгованість за кредитним договором № 12.01.2026-100001883 від 12 січня 2026 року в загальному розмірі 13 200 грн. (тринадцять тисяч двісті гривень з яких: 5 000 грн.- заборгованість за основною сумою кредиту; 7 750 грн.- заборгованість за процентами за користування кредитом; 450 грн (чотириста п`ятдесят гривень - заборгованість за комісією за надання кредиту.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір у розмірі 2662,40 грн. (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок) судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження в порядку, передбаченому статтею 354 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Сторони в справі:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»,

місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, ЄДРПОУ 37356833.

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Суддя І. Є. Зима